Чи буде крапка у справі Вадима Гетьмана: кілер відмовився, замовник не названий

Одне з найгучніших політичних убивств сталося 22 квітня 1998 року. У вантажному ліфті багатоквартирного будинку на столичній вулиці Суворова з шістьма кульовими пораненнями знайшли колишнього голову Нацбанку України Вадима Гетьмана. Через чотири роки убивця назвав себе сам, але ім’я замовника жорстокого злочину досі не названо.

Про версії розправи над відомим політиком і фінансистом та «білі плями» в цій справі - у матеріалі Коротко про.

Поразок не визнавав

У дитинстві Вадим Гетьман мріяв про подорожі, тому після школи вирушив до Києва вступати на географічний факультет університету. Три «п’ятірки» і «четвірка» забезпечували йому прохідний бал, але… підвело походження. До престижного вишу брали насамперед дітей робітників та колгоспників, а цей хлопець був із учительської, тобто інтелігентської сім’ї.

Однак до свого села на Полтавщині юнак не повернувся. На сайті Київського національного економічного університету, що носить ім’я Вадима Гетьмана, можна знайти розповідь його дружини про те, як майбутній банкір став студентом. Домігшись зустрічі з міністром освіти, він за його протекцією досклав на «відмінно» усний екзамен з математики і розпочав навчання у Київському фінансово-економічному інституті (нині КНЕУ). Так почалася кар’єра людини, яку пам’ятають як засновника першого комерційного банку в незалежній Україні, голову Нацбанку, «батька» української гривні, двічі депутата Верховної Ради, співавтора Конституції і ще в багатьох іпостасях.

У 1998 році Вадим Гетьман очолював створену ним Українську міжбанківську валютну біржу і втретє балотувався до Верховної Ради. Однак всупереч прогнозам програв по Тальнівському округу на Черкащині, де виграв вибори у 1994 році. Цьому передував неприємний інцидент: із численних претендентів на мандат тільки рекламний плакат Вадима Гетьмана вийшов з друку у траурній рамці.

Як колись юнаком, 62-річний політик знову не змирився з поразкою. У квітні 1998 року в Тальнівському районному суді вже лежав його позов про визнання виборів недійсними через численні порушення. Гетьман твердо сподівався на сатисфакцію, а тому не розпускав свій виборчий штаб. Ввечері 22 квітня він зателефонував до голови штабу Миколи Гааги і сказав, що зараз іде додому, а завтра приїде в Тальне. За тим був убитий.

Політична версія

Ексміліціонер, а потім директор хлібокомбінату Микола Гаага фактично став останнім, хто говорив з Вадимом Гетьманом, знав його плани. Будучи особою, наближеною до кандидата в депутати, підприємець був у курсі, що патрон не любить ходити з охороною. Правоохоронці мали підстави для підозр. Як повідомляла «Україна кримінальна», ім’я Гааги як замовника назвав на допиті кілер, спійманий міліцією на підготовці вбивства місцевого кримінального авторитета.

Під кінець літа 1998-го спалахнув скандал: у серпні президент Леонід Кучма призначив Миколу Гаагу головою Тальнівської райдержадміністрації, а на початку вересня йому вручили ордер на арешт і етапували до Лук’янівського СІЗО в Києві. Під час обшуків у будинку підозрюваного знайшли купу законної і незаконної зброї, зокрема пістолет ТТ, подібний до того, з якого вбили Вадима Гетьмана.

Було припущення, що Гаага міг замовити убивство Гетьмана на прохання конкурентів - впливовий політик мав усі шанси довести в суді, що вибори в окрузі пройшли з порушеннями. Також мусувалася версія, що ексдиректор хлібокомбінату хотів прибрати свідка власних зловживань. Маєток Гааги утопав у розкошах, а на підприємстві була нестача у 14 тонн зерна, про що Гетьман знав і навіть допоміг вигідно пролонгувати борг.

Втім, вагомих доказів причетності Гааги до убивства фінансиста слідство не знайшло. З Лук’янівського СІЗО Миколу Гаагу випустили під заставу, а згодом, за даними ЗМІ, він загинув в ДТП.

Фінансова версія

Через деякий час після розстрілу Вадима Гетьмана в редакцію "Радіо Свобода" надійшов лист, в якому відповідальність за злочин взяла нікому не відома «Українська революційна армія», мовляв, зробили перше попередження «ворогам незалежності України». Це виглядало тим більш дивним, що Вадим Гетьман мав репутацію відданого новій Україні державного діяча і патріота. Зрештою, дійшли висновку, що лист надіслали для відволікання уваги слідства.

Одна із економічних версій була пов’язана з тим, що Вадиму Гетьману могли помститися за історію з банком «Україна», який втратив на халатній оборудці еквівалент 25 мільйонів доларів, з чого почалися всі проблеми фінустанови, які завершилися банкрутством. Перевіряли зв’язки з російськими олігархами, зацікавленими у переділі фінансового ринку України, який контролювала «група Гетьмана».

Але найбільш реальною видавалася версія, що колишнього голову НБУ міг замовити експрем’єр-міністр Павло Лазаренко, чию постать вже пов’язували з розстрілом у Донецькому аеропорту бізнесмена Євгена Щербаня (1996 рік). У 2002-му тодішній заступник генпрокурора Микола Обиход заявив на пресконференції, що обидві жертви були перешкодою у просуванні інтересів колишнього голови уряду. За вбивство Гетьмана з підконтрольних Лазаренко рахунків було сплачено 850 тисяч доларів, за Щербаня – понад 2 мільйони.

Але спершу в одному з луганських генделиків відбулася бійка, яка дала резонансній історії різкий поворот.

Що розповів Сергій Кулєв

За хуліганство із застосуванням зброї навесні 2001 року міліція затримала такого собі 33-річного Сергія Кулєва. Відсидівши рік з призначених судом трьох з половиною, він несподівано зізнався, що є учасником кривавої «банди Кушніра», на рахунку якої десятки вбивств, і особисто був виконавцем розстрілу Вадима Гетьмана. Замовлення отримав через посередників і мав напарника - Степана Ільченка.

22 квітня 1998 року Кулєв та Ільченко перевдяглися у жінок і весь день показово крутилися біля будинку, де жив Гетьман. Отримавши повідомлення, що фінансист їде додому, Кулєв дочекався його на сходах, звірився з фотографією і зробив у спину п’ять пострілів, коли той зайшов у ліфт. Шоста куля була «контрольною» - у скроню.

Кулєв підтвердив, що зі слів одного з посередників - Валерія Пушнякова - чув, що керівнику бандугрупування Євгенію Кушніру вбивство замовив Павло Лазаренко. Однак свідчення Пушняков дати вже не міг - сам був убитий в листопаді 1998-го, загадково зникли Степан Ільченко і ще один співучасник злочину.

Незважаючи на складну доказову базу, у квітні 2003 року Кулєва засудили до довічного ув’язнення.

Заявив, що обмовив себе

Після перемоги Помаранчевої революції Сергій Кулєв несподівано подав до Верховного суду клопотання про перегляд його справи на підставі того, що обмовив себе та інших під жорстким тиском. Нібито слідчі погрожували вбити всю його родину, і тому він не мав іншого виходу, як дати свідчення, які вимагалися. Про Павла Лазаренка теж нічого не знав, просто сказав, що йому веліли.

Однак заяві в’язня не дали ходу, у 2005 році було проігноровано і його клопотання про помилування. Кулєв залишився в секторі для довічників у Бердичівській виправній колонії і, найімовірніше, перебуває там досі.

До подій 1998 і 1996 років спробували повернутися за часів Віктора Януковича. У грудні 2011 року заступник генпрокурора Ренат Кузьмін заявив, що гроші за вбивство Гетьмана і Щербаня надійшли кілерам «з рахунків Лазаренка і Тимошенко". Однак ні лідерка «Батьківщини», ні Павло Лазаренко не отримали офіційної підозри у замовленні гучних вбивств. Лазаренко через свого адвоката зробив чергову заяву, що Гетьмана і Щербаня на нього «вішають» і такі обвинувачення не мають під собою жодного підґрунтя.

Судячи з того, як минає час, в цій кримінальній драмі не буде поставлено крапку.