Чорнобиль став початком кінця для СРСР: інтерв'ю з істориком В'ятровичем про приховані таємниці аварії на ЧАЕС

26 квітня 1986 року о 1:25 ночі на 4-му реакторі Чорнобильської атомної електростанції сталися два вибухи. Два дні світ нічого не знав про аварію. Два дні, коли Радянський Союз думав, що їм вдасться все приховати, як і завжди.

Та радянська система дала збій. Замовчати не вдалося: 28 квітня збільшення радіаційного фону зафіксували вже за сотні кілометрів від Чорнобиля – у європейських країнах. Стало зрозуміло, що це не локальна аварія, а катастрофа континентального масштабу. Проте радянська влада все ж вирішила брехати усім до кінця, нехтуючи життями сотень тисяч людей.

У рамках спецпроєкту "Чорнобиль. 40 років катастрофи" історик Володимир В'ятрович розповів 24 Каналу про секрети, які приховував КДБ, справжні причини аварії та пояснив, як Чорнобильська катастрофа стала початком падіння радянської імперії.

Неминуча катастрофа в Чорнобилі: що приховував КДБ?

Після того як частину документів щодо Чорнобильської катастрофи розсекретили, стало відомо, що КДБ фактично знав про низку проблем на атомній електростанції, зокрема про аварії, що відбулися раніше.

Чи означають ці документи, що керівництво Радянського Союзу свідомо ігнорувало ризики на ЧАЕС? І чи можна в такому разі говорити, що аварії можна було уникнути?

Чорнобильська атомна електростанція з самого початку була під наглядом КДБ. Згідно з тодішніми приписами, КДБ супроводжував об'єкти атомної енергетики, щоб упередити можливі диверсії. У Чорнобилі не було якихось диверсій, але, на жаль, аварія, яка відбулася в 1986 році, напевно, не могла не статися, тому що сама система призвела до цієї аварії. Тобто, це абсолютно системна катастрофа, якої просто не могло не бути.

З самого початку спорудження Чорнобильської електростанції КДБісти доповідали про порушення в процесі побудови, зокрема про браковані матеріали, які використовували, щоб здешевити будівництво. Для пришвидшення побудови також ігнорували важливі приписи, пов'язані з безпекою.

Не пропустіть! Спеціально до 40 роковин катастрофи на ЧАЕС 24 Канал опублікує низку матеріалів, які розповідатимуть про найбільшу техногенну катастрофу та її наслідки. У рамках проєкту "Чорнобиль. 40 років катастрофи" ліквідатори та їхні діти пригадають, що відбувалося одразу після аварії та як це змінило їхні життя. Також разом з експертами з'ясуємо, як радянщина зробила все для того, щоб катастрофа набула найбільших масштабів.

Це ж Радянський Союз, і там було дуже важливо робити все навіть швидше, ніж запланували, щоб продемонструвати своє завзяття. Було дуже важливо робити все до якихось чергових річниць. У цьому випадку це була чергова річниця Жовтневої революції, і заради відкриття першого енергоблоку до цієї річниці, йшли на помилки, на ігнорування потрібних безпекових заходів.

У результаті усе накопичувалося впродовж понад 10 років, і результатом цього стала аварія в 1986 році.

Зруйнований 4-й енергоблок ЧАЕС / ЦДКФФА України імені Г.С. Пшеничного

Ще в кінці 1970-х років періодично доповідали про витоки небезпечних радіаційних речовин, про аварії. Не такого масштабу, як у 1986 році, але все-таки аварії, які мали місце на Чорнобильській атомній електростанції. Проте це був радянський комуністичний режим, абсолютно закритий – жодна інформація поза чекістами й керівництвом комуністичної партії, яка керувала державою, не поширювалася. Люди навіть не знали про те, що це сталося.

Тому коли в 1986 році сталася аварія, КДБ і комуністична партія були готові діяти за звичним сценарієм – тобто просто приховувати інформацію про те, що це сталося. Попри те, що цього разу масштаб аварії був такий великий, їхні вчинки та поведінка протягом перших днів після аварії говорять про те, що вони робили ставку на повне приховування цієї інформації.

І якби інформація про поширення радіації не була зафіксована далеко вже від України, аж на території Швеції, де виявили високий рівень радіації й потім зрозуміли, що це принесло радіоактивною хвилею з території СРСР, напевно, вони приховували б і далі.

Довідка. 27 квітня о 23:00 данська лабораторія ядерних досліджень зафіксувала на Чорнобильській АЕС аварію рівня МПА, тобто аварію найвищого можливого рівня серйозності. Водночас у Швеції зафіксували підвищення радіаційного фону.

Вже наступного дня Швеція визначила імовірне джерело забруднення та звернулася до Москви з вимогою дати пояснення.

Власне, цей витік інформації й примусив комуністичну партію зробити якісь перші повідомлення про те, що сталася аварія. 28 квітня вперше в інформаційній програмі повідомили про те, що на Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія й застосовувалися заходи для ліквідації наслідків. По суті, це все, що сказали.

Перше повідомлення про аварію на ЧАЕС: дивіться відео

І подальші кроки протягом наступних тижнів та місяців показують, що і КДБ, і комуністична партія спрямовували колосальні зусилля на те, щоб приховати інформацію про масштаби аварії – щоб ця інформація не поширилася ні Україною, ні СРСР, ні тим паче за кордон. Така цілеспрямована політика тривала навіть протягом наступних років.

Є цікаві документи вже з 1987 року, коли КДБ проводило цілі спецоперації з метою завадити будь-яким демонстраціям до роковин Чорнобильської аварії. Тоді, у 1987 році, їм це вдалося. Але це був вже останній успіх КДБ в цій темі, тому що до других роковин аварії Чорнобильської атомної електростанції, у 1988 році, мітинг таки відбувся.

Це був перший, по суті, опозиційний мітинг в ще тоді радянській Україні. І це був насправді дуже небезпечний сигнал для комуністичної влади. Це була одна з тих тріщинок, що врешті призвели до падіння комуністичної влади.

Вирок СРСР: як Чорнобиль пришвидшив розпад імперії?

Щодо Швеції, ви говорите, що це стало одним із ключових факторів, через які Радянський Союз не зміг приховати наслідки Чорнобиля. Проте радянська влада все одно продовжувала приховувати наслідки, попри те, що збільшення радіаційного фону зафіксували за сотні кілометрів. Чому? Вони дійсно не розуміли масштаб аварії?

З одного боку, дійсно, не розуміли. Є показовий документ, коли КДБісти після аварії 26 квітня подавали чергову інформацію про радіаційний фон в Чорнобилі та на околицях. Цифри, які вони там наводять, перевищують нормальні у 5 тисяч разів. І на цьому документі є дуже лаконічна помітка тодішнього керівника комуністичної партії Щербицького: "Що це означає?".

Тобто людина, яка ухвалювала рішення, що робити далі, навіть не розуміла, що означають ці цифри. І ці люди потім ухвалювали рішення, які обернулися тим, що евакуація почалася тільки через кілька днів. Ці рішення виливалися в те, що 1 травня все одно відбулася першотравнева демонстрація в Києві, на яку вивели дітей, що стояли під палючим радіаційним сонцем.

У Києві святкують 1 травня, не знаючи, що вітер несе радіацію з Чорнобиля / ЦДКФФА України імені Г.С. Пшеничного

Отже, з одного боку, вони справді не розуміли, що це означає, а з іншого – діяли за звичними для себе лекалами, що ніхто не має знати про те, що сталася якась проблема. Це фактично стандарт радянської влади: які б катастрофи або аварії не сталися – влада завжди намагалася це приховати. Тому що для них демонстрація якихось аварій, катастроф була загрозою, що хтось побачить, що вони не контролюють ситуацію.

У цьому випадку спроба діяти за звичними лекалами – приховувати інформацію – не працювала. Ба більше, мені здається, що вона спрацювала якраз проти радянської влади.

Тому що саме ті люди, які були найбільш лояльними до радянської влади, які повірили їй, виходили на ці першотравневі демонстрації та не поспішали виїжджати із зони ураження чи з Києва, який теж був близький до цієї зони ураження, – потім постраждали найбільше. І так вони зрозуміли, що їхня лояльність та віра в радянську владу – насправді може бути шкідливою та вбивчою для них.

Мені здається, що це якраз і стало таким зламом для абсолютної більшості громадян тоді ще радянської України, які не мали антирадянських поглядів і загалом не були готові боротися проти радянської влади. Проте поведінка (радянської влади, – 24 Канал), яка поставила під загрозу їхні життя та життя їхніх дітей, просто позбавила владу лояльності в очах цих людей і дуже пришвидшила падіння радянської влади в Україні.

Якби катастрофа в Чорнобилі не відбулася, наскільки можна було б, умовно кажучи, відтермінувати розпад Радянського Союзу?

Важко однозначно сказати, але в будь-якому випадку ця катастрофа стала одним з тих чинників, що пришвидшили падіння комуністичної влади.

Антикомуністичний рух, який почав наростати в Україні в кінці 1980-х – на початку 1990-х років, врешті призвів до відновлення незалежності України, а незалежна Україна стала останнім цвяхом у труну СРСР. У цьому антикомуністичному та антирадянському русі важливу роль відіграла екологічна течія.

Тобто цей рух, що містив, власне, і політичну течію. Велика кількість людей, можливо, з самого початку знала, що вони борються за незалежність. Це – молодіжні та неформальні рухи; рух за відновлення української культури та української мови. І окрема важлива течія – екологічні активісти, які розуміли, що крім інших проблем, які несе з собою радянська влада, це також знищення природи та навіть загрози для життя через таке ставлення до природи.

Тому все це разом відіграло ту роль, яка призвела до розпаду Радянського Союзу. І 1986 рік насправді був одним із переломних, особливо якщо говоримо про Україну.

Знаєте, в Москві тоді була оголошена перебудова ще рік тому – в 1985 році. Горбачов оголосив якусь демократизацію та лібералізацію режиму. Там це почалося швидше. Україна ж, саме на 1986 рік, залишалася таким "заповідником совка".

Щербицький був дуже потужним, навіть до певної міри опонентом Горбачова. Він вважав, що перебудова і всі інші речі – це дурня, яку він не збирається втілювати в життя на підконтрольній йому території, тобто в радянській Україні.

Але така катастрофа, як Чорнобильська, дискредитувала його в обличчі кремлівського керівництва, послабила його і, по суті, дала шанс усім цим течіям перебудови, які спочатку проявлялися лише в Москві, повернутися і досягнути результату в Україні. Тому ця подія – одна з переломних на шляху до Незалежності України.

Методи КДБ: що робили з тими, хто казав правду?

Підсумовуючи спроби радянської влади приховати інформацію, чи можемо ми говорити зараз, що частина жертв Чорнобиля – це результат навіть не самої катастрофи, а от саме рішень радянської влади після неї?

Безперечно, я впевнений, що недолугі рішення радянської влади посилили масштаби цієї катастрофи; збільшили кількість людей, які постраждали від неї та від подальшого радіаційного опромінення.

Радянська влада бажала боротися з поширенням інформації замість поширення радіації. Саме на це кидалися ключові зусилля в ті найважливіші перші дні. Саме вони призвели до значно страшніших наслідків цієї катастрофи. І знаєте, мені здається, оцей серіал від HBO – "Чорнобиль" – найкраще демонструє в художній формі, як брехня, бажання приховати правду, буквально вбивали людей.

Це те, що справді відбувалося тоді. Якби навіть попри те, що аварія сталася, всі зусилля були спрямовані на ліквідацію наслідків, на збереження людських життів, на евакуацію людей, на поширення інформації, як вберегти себе від згубного впливу радіації – я впевнений, що кількість людей, які постраждали від аварії, була б меншою.

Але це точно не було пріоритетом радянської влади. Насамперед через її нехтування людськими життями. Вони так хотіли приховати масштаби, що ця катастрофа демонструвала недолугість цієї влади, нездатність розв'язувати якісь серйозні проблеми й просто нехлюйство, яке призвело до таких масштабних наслідків.

А які конкретні механізми контролю інформації використовувала радянська влада, зокрема руками КДБ, для приховування аварії?

По-перше, жодна інформація не могла потрапити в засоби масової інформації, які повністю контролювалися владою.

По-друге, будь-яких людей, які просто говорили чи поширювали інформацію про те, що сталося, могли затримувати для "профілактичних бесід". Людей викликали та пояснювали, що в жодному разі не можна поширювати інформацію про те, що вони бачили, що знали, свідками чого стали.

По-третє, здійснювали такі превентивні заходи, як поширення вигідної для них (радянської влади, – 24 Канал) інформації.

Коли інформація про те, що аварія таки сталася, потрапила за кордон, стало очевидно, що цей процес неможливо зупинити, тож треба його контролювати. Тоді привозили журналістські групи, яким давали потрібну інформацію, щоб тільки вона потрапляла в засоби масової інформації за кордоном. Часом це були журналісти – симпатики радянської влади.

До речі. Намагаючись применшити масштаби катастрофи, компартія примушувала лікарів при визначенні променевої хвороби у людини вказувати діагноз "вегетосудинна дистонія".

Є цікаві документи про те, що брали журналістів, які підтримувалися чи мали якийсь зв'язок з західними енергетичними компаніями, що були зацікавлені в тому, щоб загасити паніку щодо атомних електростанцій в Європі та взагалі у світі, і подати інформацію, що нічого справді страшного не сталося. Такі компанії самі висилали журналістів, які нібито їздили на територію України та розповідали, що тут нормальне життя, нічого особливого не сталося.

Тобто використовувалися способи, звичні для радянської влади ще з часів Голодомору: з одного боку – блокування інформації, з іншого – її спотворення і заперечення того, що насправді щось сталося.

Насправді тут є дуже багато аналогій з тим, що робилося в 1932 – 1933 роках. Тоді теж був такий собі Волтер Дюранті, який вже після того, як стало зрозуміло, що неможливо приховати інформацію про Голодомор, почав писати, що це все "вигадки". Аналогічні інформаційні "зливи" організовувало КДБ і за результатами Чорнобильської аварії.

Довідка. Волтер Дюранті – англо-американський журналіст, який впродовж 14 років очолював московське бюро "Нью-Йорк Таймс". Він наполегливо заперечував Голодомор у своїх роботах.

Таємниці Чорнобиля: чи вся правда відкрита?

Велику частину засекречених документів про Чорнобильську катастрофу відкрили вже після Революції Гідності. А які документи ще можуть залишатися закритими? І що ще ми можемо не знати про Чорнобильську катастрофу?

Насправді документи про Чорнобильську катастрофу почали розсекречуватися ще в 1990-ті роки. На початку 2000-х вже була перша публікація. Після Революції Гідності справді вийшов великий двотомник "Чорнобильське досьє КДБ" про катастрофу на ЧАЕС.

Напевно, зараз немає жодних документів про цю аварію, які були б в секреті, бо після ухвалення закону у 2015 році про відкриття архівів КДБ такі документи не можуть бути секретними. Напевно, не всі з цих документів опубліковані, тому що це великий масив матеріалів.

З того, що я бачив, надзвичайно цікаві документи – це ті, що розповідають про життя міста Прип'ять до аварії. Є безліч звітів. Можливо, колись з'явиться окреме дослідження про життя цього містечка "під куполом КДБ" – зі звичайними побутовими деталями, але водночас дуже цікавими: як жили люди, розуміючи, що перебувають в закритому місті під особливим наглядом. Є ці матеріали за 1970-ті та 1980-ті роки, і вони ще, напевно, чекають своїх дослідників.

Чорнобильська катастрофа показала, наскільки далеко радянська влада була готова зайти, щоб зберегти міф про "велич" СРСР – навіть ціною людських життів. Рішення, ухвалені в перші дні після аварії, лише посилили її наслідки й остаточно підірвали довіру до системи, яка обрала боротися з правдою, а не з радіацією.

Минуло 40 років, але ця логіка нікуди не поділася. Поведінка російських військових на Запорізькій атомній станції та під час окупації Чорнобильської зони у 2022 році демонструє ту саму зневагу до безпеки та людських життів.

Саме тому історія Чорнобиля – це не про минуле. Це попередження для усього світу про можливе майбутнє, якщо й надалі давати Росії діяти безкарно.