Ярослав Шевченко: Постараємося зробити все, щоб Пономаренко Кривбасу не забив

У 25-му турі української Прем’єр-ліги Кривбас чекає в гості на чинного чемпіона країни – київське Динамо. Напередодні цієї гри півзахисник криворізького клубу Ярослав Шевченко, який став одним зі стабільних гравців основного складу цієї весни, поспілкувався із Football.ua. 19-річний футболіст розповів про свій прогрес у цьому сезоні, нюанси роботи із Патріком ван Леувеном, психологічні нюанси перходу з юнацького футболу у дорослий та прийдешнє протистояння із форвардом Динамо Матвієм Пономаренком. 

– Ярославе, цієї весни ти став одним із основних футболістів Кривбасу. Що змінилося у твоїй роботі зараз, якщо порівняти із осінньою частиною сезону?

– Не можу сказати, що відбулися якісь глобальні зміни. Я продовжую покращувати себе щодня. Дуже важливо не збавляти оберти, навіть коли є якийсь прогрес. 

– Патрік ван Леувен відомий своїм вмінням працювати з молодими гравцями. Які слова він знаходить для тебе і твого ігрового прогресу?

– Так, ми з Патріком постійно спілкуємось, він окремо працює після тренувань. Патрік розповідає, що він хоче бачити від гравців на цій позиції і від мене зокрема. Ми постійно розбираємо моменти з гри або з тренування, аби надалі мені було простіше інтегрувати вимоги тренерського штабу безпосередньо на полі і довести це до автоматизму. 

– Як би ти описав свої людські взаємини з латиноамериканськими легіонерами Кривбасу? Чому вони тебе навчають? 

– Хлопці позитивні, завжди емоційні. Але ми розуміємо, що це вони роблять не зі злості, а тому, що у них інший менталітет. Зараз ми спілкуємося через перекладача, бо іспанську мову ще не почали вчити. 

– У матчі із Кудрівкою ти забив переможний мʼяч своєї команди. Чи мав ти передчуття перед грою, що саме твоя дія стане результативною?

– Я дуже хотів вийти на поле в тому матчі, допомогти команді. Можливо, таке моє бажання і конвертувалося у забитий м’яч. Я дуже радий, що приніс перемогу своїй команді. 

– Як загалом ти оціниш перспективи Кривбасу у боротьбі за Єврокубки? Так, перед вами Динамо та Металіст 1925, але ви відстаєте від них лише на 4 очки.

– Поки є математичні шанси потрапити до єврокубків, ми будемо боротися за це у кожній грі. Наскільки це вийде, подивимося вже по завершенні чемпіонату. 

– Прийдешній матч Кривбаса якраз проти Динамо. Кияни підійдуть до цієї гри після півфіналу Кубка України проти Буковини. Цей фактор може допомогти Кривбасу здобути позитивний результат?

– Всі розуміють, що Динамо має достатню глибину складу і кваліфікованих гравців. Побачимо все в неділю. Не хочу щось загадувати наперед і обговорювати кондиції суперника. 

– Цікаво, що в УПЛ ти дебютував саме у матчі проти Динамо у 2024 році. Що б ти сьогоднішній порадив собі тодішньому? 

– Пам’ятаю цей матч з Динамо. Це був перший поштовх у дорослому футболі. Ще й дебют проти такої команди і таких гравців. Що б порадив? Напевно, порадив би постійно працювати, щоб таких позитивних емоцій було побільше. А найголовніше – не звертати уваги на якісь дрібниці. Треба завжди рухатися тільки вперед.

– Часто так буває, що ігровий номер футболіст обирають невипадково. Твоя вісімка на спині щось символізує для тебе?

– Так, певний символ тут є. Я просто давно граю під вісімкою: і в Дніпрі, і в Польщі, і зараз у Кривбасі граю. Якщо перевернути вісімку в горизонталь, то воно символізує нескінченність. Мені подобається такий сенс. 

– Ти родом з Кременчука, який більше відомий хокейним клубом. А як футбол прийшов у твоє життя?

– Так, зараз хокейне життя більше розвинуте у місті, ніж футбольне. Але коли я починав, клуб Кремінь був прогресивним, грав у Першій лізі. Я малим ходив на матчі, а згодом батько віддав мене на футбол, якраз до цього клубу. Так і почався мій футбольний шлях. В цілому, батьки відіграли велику роль в тому, що я став футболістом. 

– А був у твоєму житті момент, коли ти міг залишити футбол і займатися чимось іншим? 

– Звісно, у багатьох футболістів такі дурні думки приходять іноді до голови. Наприклад, отримав травму і в голові починається бардак. Тут важливо спілкуватися із розумними людьми, це лише один з моментів у кар’єрі. Треба пройти великий шлях, аби чогось досягти у цьому виді спорту. 

– У 2019 році ти опинився у структурі донецького Шахтаря. Як так вийшло?

– Я був лідером своєї команди, капітаном. Грав на позиції “дев’ятки” у нападі. Постійно був на перших ролях. Попов Василь Васильович та Сергій Кравченко-старший побачили мене на турнірі, якщо я не помиляюся, Вінниця Cup. Я був у школі, батько телефонує мені і каже: “Нас запросили на перегляд у Шахтар”. Був довгий перегляд, довжиною у рік. Зрештою, мене взяли в Академію, але це був нелегкий шлях.

– З 2020 по 2022 ти грав за ДВУФК з Дніпра. Що це за команда і як ти туди потрапив?

– Якраз коли я був у Шахтарі, отримав неприємну травму. Довго лікував її. Ми з батьком та тренером академії поспілкувалися і вирішили, шо треба щось міняти. Це було супер-правильне рішення. Прийшли до ДВУФК у Дніпрі. Це футбольний інтернат, там хороша атмосфера була. Мене там дуже дисциплінували. Але й підтримка з боку тренерів завжди була. Там я встав на ноги і фізично, і психологічно, став почуватися впевненіше. 

– Хто і за яких обставин запросив тебе до Кривбасу?

– Я грав в одній польській команді і влітку поїхав додому, на канікули, до Кременчука. Тоді ж Кривбас підписав договір про співпрацю із ДВУФК. Хлопці, які були в Дніпрі, приїздили до команди U-19 Кривбасу. Мені зателефонував мій тренер, Пелішенко Артем Олександрович, сказав, що зараз U-19 має набір хлопців 2006 року народження. Хотіли би побачити і переглянути мене. Я приїхав, попрацював, всім все сподобалося і я залишився. 

– Зараз ти у тому віці, коли відбувається перехід з юнацького футболу у дорослий. Що в цьому процесі тобі дається найскладніше?

– Зараз такий вік, де треба постійно розуміти, що ти вже у дорослому футболі і граєш із дорослими хлопцями. Все йде своєю чергою, крок за кроком треба прогресувати. Починаю розуміти деякі нюанси дорослого футболу. Сподіваюся, в подальшому мені буде легше.

– Новий лідер Динамо — Матвій Пономаренко, а ви з ним однолітки. Чи добре ви знайомі особисто і чи можна Матвія вважати прикладом правильного розвитку футболіста, як вважаєш?

– Ми з Матвієм не знайомі особливо. Так, багато грали між собою, але не можу сказати, що ми товаришуємо чи спілкуємося. Зараз Матвій гарно виступає за Динамо, отримав дебютний виклик до національної збірної. Він гарний гравець, але в Динамо інших не буває. Будемо грати із киянами і постараємося зробити все, щоб Матвій нам не забив.