Помилка, якої не існує: як українки раптом опинилися «в розшуку» через військовий облік

Війна змінює баланс між безпекою та правами людини. Держава отримує ширші повноваження, суспільство — більше обмежень. Це неминуче. Але для демократичної країни є принципова межа: навіть у воєнний час держава має залишатися передбачуваною, юридично відповідальною та здатною виправляти власні помилки.

Саме тому історії, які останнім часом почали з’являтися в Україні, викликають дедалі більше запитань. Йдеться про випадки, коли жінки, які ніколи не ставали на військовий облік і за законом не підлягають обов’язковій постановці на нього, раптом виявляють себе в державних реєстрах військовозобов’язаних. Ба більше — деякі з них дізнаються, що перебувають у розшуку за «ухилення» від військового обліку.

На перший погляд це може виглядати як технічний збій. Але що довше люди намагаються розібратися з власним статусом, то очевидніше стає: проблема не в одиничній помилці. Вона значно глибша й пов’язана із самим принципом функціонування системи.

Коли статус з’являється без жодних підстав

Українське законодавство досить чітко визначає правила військового обліку для жінок. Обов’язковому обліку підлягають лише ті, хто має медичну або фармацевтичну освіту. Для решти українських громадянок військова служба можлива виключно на добровільних засадах. Це правило неодноразово підтверджували й представники влади, й військове командування. Проте на практиці з’ясувалося, що реєстри іноді живуть за власною логікою.

Ірина (ім’я змінено) дізналася про свій новий статус випадково. Виявилося, що її внесено до реєстру військовозобов’язаних, оголошено в розшук, а за «ухилення» від військового обліку на неї навіть накладено адміністративний штраф. Жінка не має медичної освіти, ніколи не проходила військово-лікарської комісії та жодного разу не зверталася до територіального центру комплектування. Інакше кажучи, вона не робила нічого з того, що могло б призвести до появи її даних у системі військового обліку. Попри це, в державній базі вона вже була людиною, яка порушила закон.

Після цього почалися місяці листування, звернень і пояснень. Але відповіді, які отримувала жінка, лише посилювали відчуття абсурду. У відповідях чиновники фактично визнавали: перевірити законність внесення її даних до реєстру неможливо, оскільки відповідні документи відсутні або втрачені. Водночас виключити її з військового обліку також неможливо, оскільки процедури видалення помилково внесених даних законодавством не передбачено.

Тож система опинилась у парадоксальній ситуації: вона може створити проблему для людини, але не має інструментів для її вирішення.

Архівів немає — але записи з’являються

Схожа історія трапилась і з директоркою навчального закладу з Харківської області Тетяною Васильєвою. Жінці 54 роки. Вона ніколи не проживала в Харкові, не має медичної освіти й жодного разу не проходила військово-лікарської комісії. Проте якось їй зателефонував дільничний поліціянт і повідомив, що вона перебуває в розшуку як особа, котра ухиляється від військового обліку.

Щоб перевірити інформацію, жінка встановила державний застосунок «Резерв+» для перевірки військово-облікових даних. Те, що вона побачила в системі, виглядало ще дивніше. Згідно з інформацією в реєстрі, вона перебувала на обліку в одному з територіальних центрів комплектування Харкова ще з 2009 року. Ба більше — в системі було зазначено, що вона має медичну освіту і навіть проходила військово-лікарську комісію! Але все це — просто... чиясь вигадка.

Коли адвокат звернувся із запитом до ТЦК Шевченківського району міста Харкова, йому відповіли, що архіви установи було знищено внаслідок ракетного удару 2022 року. Тому перевірити підстави постановки на облік неможливо. Проте саме ця відповідь породжує ще більше запитань. Якщо архіви знищено, то на підставі яких документів її дані потрапили до електронного реєстру?

Проблема, яка може виявитися значно ширшою

Після того, як декілька таких історій стали публічними, почали з’являтися нові свідчення. Інші жінки також повідомляють, що несподівано знаходять себе у системі військового обліку або дізнаються про штрафи й розшук. Наразі складно оцінити масштаб цієї проблеми. Але очевидно, що вона не поодинока. Вже відомо про понад два десятки жінок, які постраждали від «фантазій» чиновників ТЦК.

Офіційні представники військового командування наголошують: мобілізація жінок в Україні не планується, а повідомлення про її підготовку є маніпуляціями. Водночас визнають, що в державному реєстрі військовозобов’язаних справді було виявлено помилки.

Однак для людей, які опинились у цій ситуації, слово «помилка» звучить доволі умовно. Бо на практиці воно означає адміністративні штрафи, пояснення в поліції, листування з державними органами, неможливість виїхати за кордон та багатомісячну боротьбу за підтвердження очевидного факту — що їх не має бути в цій системі.

Проблема вже вийшла за межі приватних історій і стала предметом політичної уваги. Народний депутат Олександр Федієнко в коментарі для ZN.UA заявив, що отримав звернення від жінок, які опинились у такій ситуації, і направив депутатські запити до Міністерства оборони, Служби безпеки України та інших державних органів на предмет втручання в роботу цифрових систем і можливої халатності посадових осіб.

За його словами, попередній аналіз свідчить, що частина проблем може бути пов’язана з процесом оцифрування старих паперових архівів військкоматів і перенесенням даних до електронного реєстру «Оберіг». У цьому процесі, припускає депутат, могли виникати помилки й некоректні прив’язки даних.

Водночас Федієнко наголошує: навіть якщо йдеться про технічні збої, держава повинна мати чіткий і швидкий механізм виправлення таких помилок.

«Якщо людина потрапила до реєстру помилково, має існувати процедура, яка дає змогу оперативно виправити ситуацію. Інакше це створює правову колізію, коли громадянин змушений доводити державі, що він не порушував закону», — зазначає депутат.

Саме тому, за його словами, необхідна системна перевірка коректності даних у військових реєстрах і аудит процесу їх оцифрування.

Цифрова держава й ціна довіри

Україна останніми роками активно розбудовує цифрову державу. Створюються нові електронні реєстри, інтегруються бази даних, автоматизуються адміністративні процедури. У теорії це має зробити систему швидшою, прозорішою та менш залежною від людського чинника. Але у будь-якій цифровій системі є базове правило: якщо вона може помилитися, то повинна мати механізм швидкого виправлення помилки. Якщо такого механізму немає, система перетворюється на бюрократичну пастку, де людина опиняється сам на сам із алгоритмом і не має інструментів для захисту своїх прав. І тоді проблема перестає бути технічною. Вона стає політичною. Бо держава, яка може оголосити людину порушником без достатніх підстав, але не здатна швидко виправити власну помилку, неминуче стикається з кризою довіри.

Війна не скасовує відповідальності

У країні, що воює, тема мобілізації завжди буде складною й болючою. Держава змушена ухвалювати рішення, які в мирний час виглядали б неможливими. Суспільство ж мусить приймати нові правила гри.

Але навіть у цих умовах є принцип, який не можна ігнорувати. Мобілізаційна система може працювати лише тоді, коли громадяни вважають її справедливою та передбачуваною. Якщо ж людина може прокинутися одного дня й дізнатися, що вона — «ухилянт», хоча ніколи не мала жодних зобов’язань перед військовим обліком, — це вже не технічна проблема. Це питання того, чи здатна держава визнавати власні помилки й виправляти їх.

А для країни, яка прагне залишатися демократичною навіть під час війни, відповідь на це питання є принциповою.