Росіяни намагаються прорватися до Оріхова за будь-яку ціну. Огляд фронту

Коротко про ситуацію на окремих напрямках. Частина третя.

1. Новоолександрівський напрямок

Противник (російські війська) силами передових підрозділів зі складу частин і з’єднань 29-ї та 36-ї загальновійськових армій (ЗВА) та їхніх засобів підсилення, продовжує намагатися відновити позиції своїх військ, які існували до початку контратак ЗСУ на цьому напрямку близько місяця тому.

З цією метою командування російського угрупування військ (УВ) «Восток» перегрупувало (перемістило) низку резервів, як оперативних, так і частково стратегічних, у смуги обох цих армій. Наприклад, 69-ту окрему бригаду прикриття (обрп) з 35-ї ЗВА, частину сил 120-ї дивізії морської піхоти (дмп), або 228-й мотострілецький полк (мсп) зі складу 90-ї танкової дивізії (тд) тощо.

Протягом минулого тижня в смугах 36-ї та 29-ї ЗВА російські війська на тактичному рівні мусили вирішувати низку завдань, пов'язаних не лише з їх спробами відновити свої попередні позиції, а й з категорії стабілізаційних дій, оскільки в низці випадків ЗСУ продовжували здійснювати контратаки на окремих ділянках і напрямках. Зокрема:

Запеклі бої тривали в напрямку Воскресенка – Олександроград.

Після того, як ЗСУ змогли витіснити противника з Вороного та з району на захід від Січневого, фактично повністю відкинувши його від свого рубежу оборони вздовж річки Вовча на лівому фланзі його 29-ї ЗВА, російське командування, очевидно, намагалося, у свою чергу, відтіснити передові підрозділи ЗСУ від Воскресенки, організувавши серію штурмових дій на північ від села, а також проводячи подібні дії в напрямку Маліївка – Січневе. Ймовірно, частина сил російської 120-ї дмп також брала участь у боях в цьому районі.

Очевидно, противник не зміг досягти бажаного. ЗСУ продовжують утримувати позиції на північний захід від Воскресенки і, ймовірно, готуються повністю «зачистити» передові піхотні групи противника в районі Січневого.

У смузі російської 36-ї ЗВА ЗСУ змогли утримати свої позиції в районі Тернове та Новомиколаївка, а також здійснили низку контратак у напрямку Березового. Противник, очевидно, у цьому районі зосередився на утриманні під своїм контролем Березового та заблокованих позицій кількох його малих піхотних груп у районі Вербового та на південь від Степового.

Очевидно, що в район Березового та Новогригорівки командування противника підтягнуло низку додаткових сил і засобів задля того, аби запобігти подальшому просуванню передових підрозділів ЗСУ у напрямку Новомиколаївка – Темирівка, а також посилити свої підрозділи, які ведуть запеклі бої за Новогригорівку, де ЗСУ змогли увійти в північну частину села.

Тактична ситуація в цьому районі дуже динамічна. ЗСУ відбивають атаки противника з боку Березового та району на північ від Новогригорівки, одночасно намагаючись «зачистити» інфільтровані російські піхотні групи в районі Вербового, Степового і навіть Вишневого.

На даний момент слід зазначити, що тактичні вклинення ЗСУ в районі Новомиколаївки та Новогригорівки у бойові порядки частин та підрозділів російської 36-ї ЗВА не лише створюють російському командуванню, скажімо так, певні «незручності» з точки зору організації та проведення подальших наступальних дій, а й дозволяють ЗСУ чинити власний, досить чіткий тиск на Новоіванівку та Темирівку, розташовані на дорозі Гуляйполе – Велика Новосілка.

Західніше у районі Привілля – Красногірське – Рибне – Злагода тривають вперті зустрічні бої. Очевидно, що командування російської 36-ї ЗВА докладає всіх зусиль аби запобігти подальшому просуванню передових підрозділів ЗСУ вздовж річки Янчур, у напрямку Успенівки та Нововасилівського (де дорога Гуляйполе – Велика Новосілка перетинає річку Янчур), розуміючи оперативну та тактичну важливість цього пункту (району).

З цією метою противник провів низку атакуючих\штурмових дій у районі Злагоди та Рибного, одночасно намагаючись утримати свої позиції в районі Красногірська. Йому вдалося досягти деякого «мікроскопічного», навіть з тактичної точки зору, просування на кілька сотень метрів, але це не усунуло для нього головну проблему на цій ділянці.

ЗСУ досі досить впевнено утримують район на північ від Красногірська і, відповідно, мають можливість, як атакувати по обох берегах річки Янчур, зокрема в напрямку Красногірська та Привільного, так й блокувати активні дії противника вздовж західного берега річки.

Загальна ситуація на Новоолександрівському напрямку поки що суттєво не змінилася. ЗСУ, очевидно, закріплюються на рубежах і позиціях, досягнутих ними під час їх попередніх контратак, одночасно намагаючись «зачистити» різні «залишкові» піхотні групи противника у своєму найближчому тактичному тилу (район Данилівка, Вишневе, Степове, Олександроград).

Противник, у свою чергу, робить досить активні спроби «повернутися на річку Вовча» у смузі своєї 36-ї ЗВА та на лівому фланзі 29-ї ЗВА, діючи переважно методом проникнення малих штурмових груп, що намагаються прорватися у глибину бойових порядків передових частин та підрозділів ЗСУ через міжпозиційний простір, час від часу, нарощуючи свої сили та засоби на окремих ділянках для коротких, але більш-менш масованих штурмових дій на позиціях і рубежах ЗСУ.

Противник на цьому напрямку також досить активно намагається діяти по комунікаціях ЗСУ у їхньому тактичному та оперативному тилу (переважно за допомогою концентрації власних підрозділів БПЛА), водночас намагаючись, у ході наступальних дій, обійти та оточити передові підрозділи ЗСУ.

2. Гуляйпільський напрямок

Тут командування російського УВ «Восток» намагається відновити більш-менш високий темп просування передових частин і підрозділів своєї найпотужнішої армії – 5-ї ЗВА – у загальному напрямку Оріхова та району на північний схід від нього.

З цією метою в смузі 5-ї ЗВА її командування використовує не лише сили та засоби зі свого складу – 127-му мотострілецьку дивізію (мсд), 57-у та 60-у окремі мотострілецькі бригади (омсбр), а й низку формувань 35-ї ЗВА (наприклад, 38-у омсбр). Сюди також була перегрупована 40-а окрема бригада морської піхоти (обрмп), і цілком можливо, що їхні «колеги» з 61-ї обрмп також з'являться тут незабаром.

Інакше кажучи, цілком очевидно, що командування російського УВ «Восток» та його 5-ї ЗВА зокрема, мають досить чітке і однозначне прагнення – за будь-яку ціну прорватися в район на північний схід від Оріхова (район Широке – Єгорівка – Червона Криниця – Омельник). Наразі вони діють у трьох основних напрямках:

Оленокостянтинівка – Воздвижівка.
Зелене – Верхня Терса.
Залізничне – Гуляйпільське.

Таким чином вони намагаються вирішити своє найближче завдання – вийти на рубіж Верхня Терса – Гуляйпільське основними силами.

Крім того, очевидно, командування 5-ї ЗВА, аби прикрити свій наступ на захід з північного (правого) флангу від можливих контратак ЗСУ, прагне відновити свої позиції вздовж річки Гайчур на ділянці від Варварівки до Нового Запоріжжя.

Передові частини та підрозділи російських військ на Гуляпільскому напрямку діють переважно малими піхотними (штурмовими) групами та у досить «розріджених» бойових порядках. Однак це все ж дозволяє противнику просуватися вперед, хоча при цьому, глибина і темп його наступу обмежується все ж-таки реальними фізичними можливостями його піхоти.

Адже треба визнати, що фактор нестачі піхоти у передових частинах і підрозділах ЗСУ, що обороняються на цьому напрямку, таки працює, і, як наслідок, маємо у їхніх бойових порядках значну кількість незахищених або слабо захищених міжпозиційних ділянок.

З метою підвищення основних показників свого наступу (насамперед глибини та темпу) у цьому напрямку, командування противника також активно намагається комбінувати піше «проникнення» своїх малих піхотних груп із використанням легких засобів механізації (мотоцикли, баггі, автомобілі тощо) та військової техніки (переважно бронетехніки).

Крім того, у смузі російської 5-ї ЗВА сконцентровані та активно діють спеціалізовані сили та засоби БПЛА, які забезпечують удари по позиціям ЗСУ майже на всю тактичну глибину бойових порядків їх передових частин та підрозділів, що дозволяє противнику час від часу успішно мінімізувати на тій чи іншій ділянці рівень протидії своїм піхотним групам «проникнення» з боку передових частин і підрозділів ЗСУ.

У результаті противник, протягом минулого тижня, зміг досягти досить глибоких тактичних вклинень у вигляді просування своїх малих піхотних груп у вищезазначених напрямках. Однак водночас не можна сказати, що він просунувся в цих районах значними силами.

Фактично, вся смуга наступу російської 5-ї ЗВА наразі є безперервною зоною «суцільного», а я навіть сказав би, майже безперервного перемішування бойових порядків передових частин і підрозділів обох сторін. Ведення ними бойових дій в умовах оточення, блокування, охоплення та обходу є радше нормою, ніж винятком. Водночас окремі позиції, лінії, опорні пункти, місця укриття піхотних груп перемішані на глибину 8–15 км по обидва боки умовної ЛБЗ.

Щоб зрозуміти, про що саме йдеться мова, я наведу приклад. Отже, окремі малі та «ультрамалі» піхотні групи російських військ ВЖЕ фіксуються – на захід від Гуляйпільського (між ним і Новоселівкою), на захід від Гіркого, у районі Верхньої Терси та Воздвижівки, на захід від Добропілля, а також у районі Радісного і Нового Запоріжжя.

Водночас ЗСУ продовжують утримувати низку позицій на північний захід від Солодкого, на схід від Добропілля, на захід від Зеленого, на схід і південь від Залізничного і навіть на північно-західних околицях самого Гуляйполя.

Тому говорити про будь-які конкретно визначені напрямки та райони щодо цільового наступу російської 5-ї армії, в принципі, можливо лише в надзвичайно загальних термінах. Насправді її наступ перетворився на одночасне та безперервне піше просування на багатьох ділянках місцевості значної кількості піхотних груп.

Простіше кажучи, вся ця піхотна орда, позначена як «5-та ЗВА із засобами підсилення», намагається йти, а іноді й їхати, виключно туди, де вона може це робити (точніше, там, де це дозволяють їй робити ЗСУ) і настільки глибоко, наскільки це може робити її піхота суто фізично.

Через те, що ЗСУ мають обмаль людей у своїх передових бригадах і батальйонах, і у них, все ж-таки, не завжди вистачає дронів для своєчасного виявлення та придушення, усіх цих масових й не дуже масових забігів/заїздів російських «тіл» (або, вони, в силу тих чи інших причин, просто не встигають це робити), які здійснюються на досить широкій по фронту смузі і майже безперервно, певна частина цих пішоходів, або «їздунів» все ж досить часто проходять (проповзають), у переносному сенсі, «за спину» українських позицій.

Щодо Гуляйпільського напрямку, окремо також варто відзначити спроби противника прикрити свій наступ на Оріхів у смузі 5-ї ЗВА з півночі, шляхом відновлення позиції вздовж річки Гайчур. З цією метою на суміжному із 36-ю ЗВА фланзі, очевидно, передові підрозділи 127-ї мсд 5-ї ЗВА зробили кілька акцентованих спроб наступати з боку Солодке, Добровільне та Прилуки у напрямку Добропілля та Нового Запоріжжя.

Але ці спроби завершилися мінімальним просуванням кількох дрібних російських піхотних груп уздовж яру на схід від Добропілля та кількома сутичками на північ від Прилук. Самі Добропілля і Нове Запоріжжя так й залишилися під контролем ЗСУ.