Саркофаг під Укриттям. Як працює Чорнобильська атомна електростанція через 40 років після катастрофи

24 лютого 2022 року співробітники Чорнобильської атомної електростанції та нацгвардійці, які її охороняли, побачили ворожих військових ледь не першими.

ЧАЕС розташована всього лише за 16 кілометрів від кордону з Білоруссю, тож росіяни досить швидко зайшли на територію Чорнобильської зони відчуження й окупували її.

На початку квітня того ж року ЧАЕС була звільнена українськими військами.

Однак, втікаючи, росіяни забрали з собою в полон 169 нацгвардійців і вкрали дорогу техніку на понад 100 мільйонів доларів.

До 2022 року охочі могли навідатись на територію Чорнобильської зони навіть як туристи (і цей напрямок був достатньо популярним).

Опісля ж вторгнення допуск на ЧАЕС закритий і без окремого спецдозволу туди не потрапити.

Втім, незадовго до 40-х роковин Чорнобильської катастрофи "Українська правда" разом із Greenpeace вдалося побувати на ЧАЕС та потрапити до зловісного 4-го енергоблока станції.

Розповідаємо, що ми там побачили.

Квітневе небо щільно затягнуте сірими хмарами.

Темніші й світліші, накладаються одна на одну, скидаючи на землю сніг з дощем.

Вітер намагається продертися крізь кілька шарів одягу, щоб обпекти незахищену шкіру.

Порожній простір навкруг.

На горизонті – поіржавілий і закинутий 5-ий енергоблок Чорнобильської атомної електростанції.

Його мали запускати в роботу наприкінці 1986-го, проте через вибух на 4-му енергоблоці будівництво так і не закінчили.

40 років стоїть просто неба, оточений скелетами рудих кранів.

За спинами в нас – меморіал тим, хто майже пів століття тому загинув, намагаючись загасити пожежу в ядерному реакторі.

Навпроти – головна будівля ЧАЕС.

Сірий бетон на сірому небі розбавляє величезний мурал, що зображає людську долоню з мирним атомом на першому плані та коней Пржевальського – на другому.

Мурал на Чорнобильській АЕС.

Тут і далі фото Стаса Козлюка.

Сорок років тому через політику Радянського Союзу тут сталася одна з найбільших техногенних катастроф за всю історію планети: Росія (чи то пак СРСР) приховувала недоліки реакторів РВПК-1000, приховувала попередні, менші за масштабом інциденти, а експеримент, в результаті якого підірвали 4-ий енергоблок, був погано спланованим.

Коли ж реактор фактично "дихав" у зовнішній світ, радянська влада вирішила просто не повідомляти своїм громадянам про можливі ризики, натомість влаштувавши першотравнений парад у Києві, за якихось 100 кілометрів від місця вибуху.

Згодом, вже під час розслідування, керівництво перекладало провину виключно на персонал станції.

А збитки, завдані в результаті трагедії, й донині важко порахувати.

Вітраж із зображенням Прометея, що дарує вогонь людям, в одному з вікон центрального корпусу ЧАЕС.

Втім, і через 40 років після трагедії росіяни не дають Чорнобилю спокою.

Поки стоїмо в чергах по дозиметр, виє сирена – на Чернігівщині літають дрони, ймовірно, в наш бік.

Власне, один із "Шахедів" 14 лютого 2025 року атакував Новий безпечний конфайнмент (НБК, або ж як дехто говорить – Арка).

В результаті в НБК пробило діру в 15 квадратних метрів.

А прошарок матеріалів під металевою оболонкою, який мав захищати зовнішній світ від саркофага і саркофаг від зовнішнього світу, почав тліти.

Пожежникам довелося різати конструкцію, щоб загасити пожежу.

В результаті до одного великого додалося ще понад 300 дрібніших отворів, крізь які всередину потрапляють сніг і вода.

Здалеку, щоправда, наслідків не видно: конфайнмент виглядає як невелика арка, яка накриває собою реактор.

Відповідно до основного плану, в наступну сотню років за допомогою спеціальних кранів кілька поколінь працівників станції мали розібрати саркофаг і радіаційне сміття, на яке перетворилася частина 4-го енергоблока.

Нове безпечне укриття, що накриває саркофаг, збудований над 4-им енергоблоком ЧАЕС.

Тепер же інженери мають вигадати, як знову загерметизувати конфайнмент, щоб підтримувати всередині сталу температуру і тиск.

Адже закордонні експерти та працівники навряд захочуть їхати працювати під російськими дронами, які час від часу пролітають над зоною відчуження.

За оптимістичними прогнозами дирекції ЧАЕС, на відновлення герметичності конфайнменту може піти кілька років: роботи доведеться проводити на значній висоті ще й під впливом радіації.

Уламки частини Конфайнменту, пошкоджені в результаті атаки російського дрона і пожежі.

Потрапити під арку, до саркофага, теж не так і просто.

Для початку варто пройтися так званим "золотим коридором" – довгим приміщенням, яке з'єднує всі чотири будівлі енергоблоків.

Та перед тим варто змінити одяг: заходити на заражену територію можна лише в тому, що не покидатиме простори станції.

Роздягальня більше нагадує лікарню: голі стіни, вузькі металеві шафи.

Простір навколо заливає бліде біле світло, від якого болять очі: постійно хочеться додати яскравості.

Спочатку міняємо взуття: своє лишаємо при вході, на зміну вдягаємо місцеві шльопанці.

Потім роздягаємося у шафках, лишаючи на собі тільки спіднє.

У наступній кімнаті отримуємо по дві пари штанів і сорочок.

Зверху куртки, на голови – чепчики й каски.

Змінні шкарпетки і змінне взуття.

Все, крім синіх курток, такого ж білого, як і все навкруг, кольору.

"Золотий коридор" – приміщення завдовжки приблизно кілометр, що з'єднує будівлі чотирьох енергоблоків ЧАЕС.

Йдемо тьмяними коридорами.

Разом із нами – холод.

Здається, він усюдисущий.

Хіба що в приміщеннях вітер не дме.

Часом вікон у коридорі немає взагалі, а темряву розганяють жовті лампи, які здатні утворювати кола світла посеред навколишньої темряви.

Тупіт десятків ніг розноситься попереду і позаду нас.

Здається, так багато людей тут буває не часто.

За кілька хвилин помічаємо, що стіни оббиті золотистими металевими панелями (той самий "золотий коридор"), як пояснюють наші гіди, призначений для того, щоб екранувати радіацію.

Супроводжуючі попереджають: якщо щось впаде на підлогу чи землю – лишається там доти, доки працівники станції не перевірять предмет на забруднення.

У гіршому разі його доведеться віддавати на знезараження.

Щитова 3-го енергоблока, на якій видають дозиметри.

За розмовами доходимо до щитової третього блоку.

Це невеличка кімната, в якій стоїть кілька пультів, які колись контролювали роботу третього реактора.

Тут отримуємо ще один дозиметр, який відстежуватиме кількість радіаційного опромінення, яке ми отримаємо.

На обличчя вдягаємо респіратори, рукавички – на руки.

Торкатися предметів далі категорично не бажано.

Ще за 20 хвилин опиняємося на вулиці, просто біля конфайнмента.

За кількадесят метрів від основної стіни лежить покручений метал – те, що лишилося від обшивки НБК після влучання російського дрона.

Зблизька арка здається гігантською: понад 90 метрів заввишки й 270 завширшки.

Тут можна було б сховати монумент Батьківщині-матері.

Щитова НБК більше схожа на футуристичний космічний корабель з купою екранів, комп'ютерів і кнопок.

Монітори тут показують тиск, температуру, вологість, рівень випромінювання і бозна що іще всередині конфайнмента.

Кілька працівників станції час від часу поглядають на показники.

Кажуть, після російської атаки фон навколо укриття критично не зростав, що є доброю новиною.

Але це не означає, що такого не може статися в майбутньому, тож будівлю в найближчі роки треба загерметизувати.

До всього, радіаційний фон і зовнішнє середовище пришвидшать старіння укриття.

Щитова нового безпечного конфайменту, з якої стежать за ситуацією всередині арки.

Саркофаг, оточений інженерними конструкціями, нависає над тобою бетонно-металевим монолітом.

Ти не можеш відвести погляд від цих стін у рудих патьоках.

Половина будівлі, в якій колись був четвертий енергоблок, ховається у сутінках.

Десь там же і "золотий коридор".

Втім, як пояснюють працівники станції, на територію 4-го блока заходити не бажано – радіаційний фон там вищий, тож без зайвої необхідності тією частиною коридору не ходять.

Вид на саркофаг, захований під новим безпечним конфайментом.

Раптом опускаєш погляд і помічаєш воду під ногами: наслідки російської атаки рік тому.

Дощі й сніг просочуються крізь дірки в арці і стікають на бетонну підлогу, утворюючи невеличкі калюжі.

Намагаємося їх переступати, щоб не промочити ноги.

Працівники станції виганяють нас надвір: довго перебувати біля саркофага не бажано.

Всередині нового безпечного конфайменту та вид на саркофаг.

Проходимо ще кілька точок санітарного контролю і опиняємося у, певно, одній з найбільш важливих кімнат сучасної історії.

Хай як пафосно це звучить.

Ми у щитовій 4-го енергоблока ЧАЕС.

Місці, де натисли сумнозвісну кнопку, що запустила апокаліпсис.

Її, до речі, на пульті вже немає.

Як і більшої частини обладнання.

Щитова 4-го енергоблока Чорнобильської АЕС.

Працівник АЕС показує, де саме була кнопка зупинки реактора.

Панелі тут припали сірим порохом, дозиметр показує 23 мікрозіверти на годину: для порівняння, звичайний фон у Києві становить 0,1 мікрозіверта на годину, – за добу в цьому приміщенні можна отримати приблизно піврічну дозу опромінення.

Щитова 4-го енергоблока ЧАЕС: панель, яка показувала роботу реактора і рівень радіаційного випромінення від обладнання.

Поки у холоді роздивляємося запустіння навколо, працівники станції пояснюють: щитова четвертого блока виглядає так через свій вік.

І тому, що під час будівництва саркофага її не законсервували, тож вітер і дощ зробили свою справу.

Про збереження приміщення задумалися пізніше, вже у нульових: тоді частину щитової відгородили, зробивши окремий прохід паралельно із золотим коридором.

Щитова 4-го енергоблока ЧАЕС.

У тиші вертаємося до роздягалень.

Дорогою здаємо дозиметри.

Кожен з нас за півтори години під конфайнментом і на території четвертого блока отримав приблизно 20% добової норми опромінення.

У роздягальні здаємо свій білий одяг.

Ще за годину, після додаткових перевірок, виходимо надвір під сіре квітневе небо.

Вид на недобудований 5-ий енергоблок ЧАЕС, який мали запустити в 1986 році.

Стас Козлюк, Євген Будерацький, УП.