Зубодер-підпільник, або Як стати героєм через сторіччя після страти

Стратили показово – спочатку повісили, потім четвертували, а вже після відвезли голову до головного міста провінції, Віла-Ріки (тепер це Ору-Прету), де виставили на жердині посеред центральної площі. 

Жуакін Жозе да Сілва Шав'єр перед стратою 

Всім іншим учасникам змови, також спочатку засудженим до страти, зберегли життя, замінивши смертні вироки м’якішими покараннями, переважно засланням до африканських колоній. Португальська королева Марія таким чином намагалася продемонструвати, що не є жорстокосердною навіть до державних злочинців ("інконфіденсія", власне, і означає "зрада", насамперед державна). 

Марія Португальська

Щоправда, про "милість" королеви вони дізналися вже після того, як вислухали вироки. А саме рішення вона ухвалила ще за півтора року до того. Й увесь цей час змовники промучились в очікуванні.

Чому влада вирішила стратити лише одного учасника змови, пояснювали по-різному. З одного боку, він і сам намагався узяти всю відповідальність за неї на себе. З іншого, – усі змовники так чи інакше були вихідцями з вищих кіл бразильського суспільства, спадковими чиновниками, землевласниками чи промисловцями. Виняток був, по суті, один — сам Жуакін Жозе да Сілва Шав'єр. 

Він рано залишився без батьків. Освіту отримав в католицькій семінарії (для цього були непотрібні гроші, яких в нього не було, досить було не мати в роду відлучених від церкви, євреїв чи темношкірих). Принагідно опанував ремесло стоматолога чи радше "зубодера" - саме так, власне, й перекладається його прізвисько Тирадентіс, що зрештою стало відомішим за прізвище. 

Читайте також: Довге відлуння Тамбори

Віла-Ріка за колоніальної доби

Проте стоматологія для нього була радше хобі, він часто лікував зуби нужденним безплатно. Заробляти Тирадентіс намагався на торгівлі, проте без особливого успіху. А коли потрапив до в’язниці (мав необережність заступитися за раба), залишився навіть без того майна, яке зміг накопичити. Спробував зайнятися рільництвом – але теж лише набрав боргів.

Тож зрештою бідака завербувався до війська – і лише тоді його життя налагодилося. Починав він з молодшого лейтенанта драгунів, але за сім років дослужився до командира кавалерійського полку. Це дозволило йому налагодити корисні знайомства, здобути визнане місце в суспільстві та опинитися зрештою в колі освічених вільнодумців – майбутніх змовників.

Про мету "Інконфіденсія мінейра" ми можемо лише здогадуватися, бо якщо вона й мала якійсь програмові документи, до нас вони не дійшли. Але швидше за все їх і не було. А діяльність створеного в Мінас-Жерайс таємного товариства зводилася, по суті, до "сміливих розмов".

Клятва змовників на прапорі

Міркували про кращий державний устрій – більшість була за республіку на кшталт Сполучених Штатів, касацію боргів, необхідність скасування обмежень на підприємницьку діяльність, заохочення будівництва мануфактур, заміни постійного війська ополчення озброєних громадян тощо.

Втім, і пропоновані вільнодумцями рецепти не відрізнялися радикальністю. Скажімо, про загальне скасування рабства вони говорити не наважувалися, обмежуючись побажанням звільнити рабів, народжених в Бразилії.

Читайте також: Філософія корупції. Урядовий "експеримент" Френсіса Бекона

До того ж викрили змовників майже одразу. Вони просто не встигли щось зробити, навіть організуватися як слід. Зрештою, під слідством учасники "Інконфіденсія мінейра" перебували в рази довше, аніж перед цим "змовлялися" на волі.

Найпомітнішою подією, пов'язаною зі змовою – за іронією долі – стала страта Тирадентіса. І страхітливий антураж, який намагалася надати їй влада, замість того, щоб залякати потенційних послідовників страченого, лише зробила його відомим, а згодом і популярним серед простолюду. 

Тирадентіс був для нього зрозумілим як "соціально близький" - не дарма, за переказами, його голова досить швидко зникла з жердини на площі в Віла-Ріці, і знайти її так і не змогли.

Незалежність Бразилія здобула вже за кілька десятиліть – проте зовсім не революційним шляхом. В країні утвердилася монархія на чолі з португальським принцем Педру, онуком тієї самої Марії, що освячувала вирок "інконфідентам". До певного часу він мешкав у метрополії і навіть не думав ставати бразильським "незалежником". 

Педру I

Звісно, в нас немає жодних свідчень, що й змовники з "Інконфіденсія мінейра" ставили перед собою мету зробити Бразилію незалежною — хіба що це могло статися автоматично із проголошенням республіки, якщо в метрополії при цьому збереглася б монархія.  Але саме тому бразильський імператор не міг бути послідовником Тирадентіса, як кажуть за визначенням. І змова з його участю залишалася "інконфіденсією", державною зрадою.

Героєм "Зубодер" міг стати хіба що для республіканців, яких в Бразилії теж було чимало. Вони час від часу навіть підіймали повстання, найбільшим з яких була "революція Пернамбуку" 1817 року. Але усі вони зрештою були придушені.

Читайте також: Гра з вогнем, або Розвага "господарів життя", що ледь не коштувала Франції незалежності

І лише повалення монархії в 1889 році (за збігом обставин скасували рівно через сто років після страти Тирадентіса) змінило ставлення до змовників минулого. Молода республіка потребувала героїв, на яких мали виховувати нові покоління її громадян. 

Тирадентіс виявився майже ідеальним кандидатом – і з анкетними даними, і за поведінкою під час суду, і за мученицькою смертю насамперед. Тож за меморіалізацію взялися ґрунтовно. Ім'я незламного борця отримало і його рідне місто, і площа у Ріо, на якій його стратили, і площа в Ору-Прету, де виставляли його голову. Були ще й вулиці в інших бразильських містах, пам'ятники та музеї…

Там, де герой все ж не дотягував до мученика і святого – німб йому могли вже й домалювати (все ж сто років минуло). Навіть портрети "Зубодера" поступово втрачали риси реальної людини й все більше наближалися до іконописних зразків.

Проголошення 21 квітня – як не крути, дня смерті героя – національним святом, теж більше нагадувало церковні практики. Що вже казати про проголошення його "покровителем" військової та цивільної поліції. Але ж хіба Бразилія і після проголошення республіки не залишилася глибоко католицькою країною?

Спеціально для Еспресо

Про автора. Олексій Мустафін, український журналіст, телевізійний менеджер, політик, автор книжок науково-популярного спрямування

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.