Юрій Ванетик розповів про те, що у США та Європі думають про нову природу насильства

Терор без кордонів?

Нещодавня трагедія в Києві, яку вже розслідують як теракт, не стала винятком чи «аномалією воєнного часу». Це – симптом. Сучасне насильство змінилося, стало гібридним, персоналізованим і дедалі частіше невідмінним від того, що ми бачили і бачили у США та Європі.

18 квітня 2026 року озброєна людина вбивала у Києві мирних жителів, забарикадувалась потім у супермаркеті, узяла заручників і, у результаті, була ліквідована. Вже звучать тривожні ознаки, мовляв, радикальні погляди, симпатії до авторитарного насильства, можливі зв'язки з російськими впливовими мережами і так далі. Але навіть без остаточних висновків слідства ясно, що це не просто злочин, а акт дестабілізації на рівні суспільства, психології та політики.

Україна живе в умовах війни, але загроза істотніша не лише зовні. Вона всередині: у діях одинаків, радикалізованих людей, тих персоналій, які використовують внутрішні слабкості системи. Та сама логіка давно проявляється і в США. Масові розстріли та ідеологічні атаки не завжди у нас називають «тероризмом», але, по суті, вони виконують ту саму функцію, створюючи страх і руйнуючи довіру. Різниця між «терактом» та «масовим вбивством» все частіше лише в термінах, але механіка одна: радикалізація, особиста криза, доступ до зброї.

Україна та США виглядають непорівнянно. Проте, у питанні внутрішнього насильства подібність очевидна. Зброя доступна з різних причин, але з однаковим результатом, який дає швидкий перехід від напруги до трагедії. Психологічне тиск по-різному за природою, але однаково за ефектом. Мова про відчуження. Цифрове середовище радикалізує швидше, ніж будь-коли. І, нарешті, криза довіри, коли реакція держави часто посилює наслідки самої атаки.

У Європі суворіші закони немає війни, але терор не зникає, а адаптується. Менше вогнепальної зброї, але більше простих засобів: автомобілі, ножі, саморобні пристрої. Висновок очевидний у цьому, що обмеження змінюють форму загрози, але з її природу.

Сучасний терор вже не лише організації, а децентралізоване середовище. Гібридний вплив, коли держави дедалі частіше діють через окремих людей. Радикалізація одинаків, коли менше структур, але більше непередбачуваності. Криза сенсу, коли має місце ізоляція, поляризація, втрата орієнтирів. Насильство стає способом «заявити себе».

Рішення не можуть бути простими, але напрями дій цілком зрозумілі. Йдеться про координацію та обмін даними між країнами; точковий контроль над зброєю та роботу з групами ризику; активну боротьбу з цифровою радикалізацією; увазі до психічного стану суспільства; відповідальності та прозорості інститутів.

Київ нещодавно – не окрема історія, а, швидше за все, сигнал про те, що терор більше не має чітких кордонів. Він усередині суспільств, підживлюється технологіями та посилюється кризами.

Україна, США та Європа стикаються не з різними загрозами, а з однією, просто у різних формах. І якщо насильство більше не має меж, то відповідь на нього теж не може бути локальною.