"Лист брату, якого чекають і ще 1355 голосів пам'яті": діти й учителі розповіли історії про війну – репортаж

24 квітня у Києві пройшла церемонія нагородження переможців XVI Всеукраїнського конкурсу "Я – журналіст!". До столиці з'їхалися діти, студенти й учителі з різних регіонів України, які є авторами робіт про досвід війни, втрат, окупації та пам'яті.

Журналісти 24 Каналу побували на заході, поспілкувалися з дітьми та вчителями й розповідають про щемкі історії учасників, якими вони поділилися.

"Поки ти живий, немає проблем, які не вирішуються": що розповіли автори робіт про пережитий досвід?

Однією з переможниць стала вчителька хімії та біології з Нікополя Дніпропетровської області, пані Інна. Свого часу її рідний брат, який теж учителював, змінив указку на берці й наразі вважається зниклим безвісти.

Мені хотілося донести цю історію якомога більшій аудиторії, нагадати ціну нашої боротьби,
– зізналася пані Інна.

Вона писала про життя своєї родини ще до повномасштабного вторгнення, проте розповідь кардинально змінилася після 24 лютого 2022 року й стала для неї символом спротиву й можливістю висловити переживання через слова на папері.

Жінка поділилася й тим, що надає їй сили продовжувати жити й віднаходити приводи для позитиву, попри те, що зберігати оптимістичний настрій вдається далеко не завжди.

Мої діти – це те, що мене надихає, те, що надає сили зранку прокидатися. Для них я живу, творю й своїм прикладом намагаюся показати, що поки ти живий, немає проблем, які не вирішуються,
– підкреслила жінка.

Вона також розповіла, що з особливим трепетом зберігає спогади про зниклого безвісти брата, який разом з побратимами 2 тижні тримав позицію без можливості відступити. Такі героїчні подвиги військових, які щоденно ризикують своїм життям на фронті, підтримують дух пані Інни.

Жінка розповіла, що давно хотіла поставити прапорець з іменем свого брата на Майдані Незалежності, однак наразі їй офіційно відома тільки одна дата – день його народження. Натомість пані Інна вірить, що одного дня її зниклий безвісти брат-військовослужбовець власноруч прибере з Меморіалу пам'яті цей прапорець.

Інша учасниця разом з донькою Софією поділилася історією про свого чоловіка, який на війні втратив руку. І хоч згадувати про ці події та знову емоційно переживати болючі моменти завжди важко, авторки роботи кажуть, що, безумовно, важливо пам'ятати, цінувати наших військових і дякувати їм.

Наші військові незламні й після війни, вони продовжують повноцінно жити, хоч часто не мають кінцівок,
– каже вона.

Підтримка й любов стали для цієї сім'ї стимулом не здаватися, а продовжувати жити й спільними зусиллями знаходити моменти для радості.

"Я буду твоїм голосом тут": як учасники бережуть пам'ять про найрідніших?

Цьогорічна тема конкурсу – "Пам'ятатиму" – присвячена людям і подіям, які не можна забувати. Саме пам'ять об'єднала 1355 учасників з різних куточків країни, які поділилися своїми відвертими історіями про втрати найближчих людей, про боротьбу й особистий спротив окупації, про життя під обстрілами й надію, яка надає сил жити далі.

Рідний брат 15-річного Максима Ключка з Харкова був посмертно нагороджений орденом "За мужність". За офіційними даними, він зник безвісти під час виконання бойового завдання. Про нього у своїй роботі "Лист брату, якого я чекаю" Максим згадує з трепетом та готовністю з честю продовжувати його шлях.

Батьки чекатимуть тебе до останнього подиху. Вони будуть виглядати тебе в кожному солдаті, що повертається з вокзалу. А я... я буду твоїм голосом тут. Я отримаю той диплом, про який ми мріяли. Я вивчу ту мову, за яку ти вмирав. Я пронесу наше прізвище крізь роки так, щоб воно світилося гордістю,
– написав Максим у своєму листі.

Серед інших робіт Тетяна Гавага із Запорізької області описує перші тижні після початку повномасштабної війни. Віра Усцова з Луганщини ділиться історією про зруйновану школу та захоплений будинок. А Оксана Маркова з Херсонщини висвітлює дистанційне навчання в умовах окупації як щоденну форму спротиву.

На церемонії пролунав Гімн України, до урочистого виконання якого долучилися всі присутні на заході. Учасники конкурсу й усі присутні також вшанували хвилиною мовчання тих, чиї життя вкрала війна.

Організатор конкурсу "Я – журналіст!" Віталій Голубєв наголосив, що "історія кожного – важлива".

Нагородження переможців конкурсу "Я – журналіст!" / фото 24 Каналу

Від 9 до 75 років: що відомо про учасників та переможців?

У конкурсі взяли участь 1355 людей з усіх регіонів України. На церемонії нагородження були присутні учасники з Харкова, Херсонщини, Сумщини, Нікополя, Запоріжжя, Павлограда, Нікольського, що поблизу Маріуполя.

Свої журналістські роботи подавали учні 5 – 11 класів, студенти, учні коледжів і профтехів, а також педагоги. Цього року організатори вперше додали окрему категорію для вчителів – і вона виявилася популярною: кожна п'ята робота була саме від них.

Гран-прі здобула студентка з Одеси, Софія Дмитрієва. Вона перемогла з роботою, присвяченою історику й воїну Сергію Гуцулюку, побратиму її батька.

Це людина, яку я дуже поважаю, і це людина, яка зараз виборює нашу свободу на фронті, нашу історію,
– сказала Софія.

Однією з відзначених у конкурсті робіт стала також історія Ірини Козирькової з Харківщини, яка на власному досвіді пережила окупацію й допити.

"Я мила вікно, коли під'їхав джип і вийшли військові з автоматами. Вивели, посадили в машину й наділи мішок на голову, забрали телефон. А далі... пів дня допитів. Сьогодні я розумію, що стала ціллю не через "фатальний збіг". Я стала ціллю, бо українська вчителька", – написала пані Ірина.

Загалом же наймолодшому учаснику конкурсу – 9 років, найстаршому – 75. Найбільше робіт надійшло з Харківської області (170).

Церемонія нагородження переможців конкурсу "Я – журналіст!" / фото Наталії Євдокименко, НСЖУ

Мільйони українців щоденно переживають свої історії, у які війна внесла жахливі корективи. Попри біль та постійні випробування, з якими доводиться стикатися через російську агресію, люди бережуть у своїх серцях пам'ять і плекають надію на краще.

Довідка. Конкурс "Я – журналіст!" проводять із 2009 року. Спочатку він був регіональним та проходив у Рівному, а з 2016-го став всеукраїнським.

Конкурс традиційно підтримують Національна спілка журналістів України, університети, видавництва, бренди, а також журналістка польського телебачення з українським корінням Аліна Макарчук.