«Освіта має підлаштовуватись під дитину, а не дитина під освіту». Реформа старшої школи спровокувала бунт

Реформа шкільної освіти почалась не вчора: Нова українська школа (НУШ) стартувала ще у 2017 році. Попри те, що подекуди батьки не розуміли змін та скептично ставилися до деяких завдань, масштабного опору таким змінам на початку не було.

Вчителі у приватних розмовах зауважують, що НУШ є надто «дитиноцентричною». І це не лише про нівелювання авторитету вчителя, а й про те, що дітей не залишають на другий рік, аби вони могли опанувати незасвоєний матеріал. Тобто учнів, що відстають, переводять із класу в клас із дуже низькими балами, бо 1-3 бали вважаються «позитивною оцінкою». Мовляв, значить, дитина доклала якихось зусиль, має якісь знання.

Однак коли реформа дійшла до реогранізації школи, батьки школярів почали писати петиції з проханням до уряду зупинитися...

Йдеться про розділення шкіл на молодшу (1-4 класи), гімназію (5-9) та профільні ліцеї: професійні та академічні (10-12 класи). Причому всі ці три школи мають розташовуватися окремо, а не, як це часто буває, в одній будівлі. За задумом авторів реформи, після молодшої школи та гімназії діти мають складати іспит – Національний мультипредметний тест – аби вступати на наступний щабель, відповідно до результату. Відповідно, після гімназії «сильніші» діти зможуть потрапити до академічного ліцею, останній клас деяких з них навіть прирівнюватиметься до першого курсу бакалаврату. Решта дітей, академічно «слабших», підуть до професійних ліцеїв – отримувати якусь спеціальність. Відповідно, у ліцеях вивчатимуть менше предметів, ніж вчать нині учні старшої школи.

«Старшокласник зможе обрати для себе один зі спеціалізованих профілів: фізико-математичний, технічний, мистецький чи спортивний профіль. І, відповідно, вивчатиме профільні предмети, плюс – основні (українська мова, математика, історія України, іноземна мова), плюс ще один на вибір – будь-який непрофільний, наприклад, фінанси», – пояснювала «Главкому» Наталія Піпа, народна депутатка, секретар Комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій.

Чимало освітян ставлять під сумнів такий підхід з різних причини. Але найбільш незадоволені батьки: тим, що дитина муситиме вчитися аж у трьох різних школах, а не в одній, під будинком. Депутатка Піпа ж раніше підкреслювала, що основна причина опору батьків – недостатня комунікація уряду та необізнаність батьків у нюансах реформи.

У маленьких громадах питання стоїть дуже гостро: чимало школярів повинні будуть добиратися до найближчої школи за пару десятків кілометрів.

«Главком» поспілкувався з освітянами та батьками учнів і спробував розібратися: що, власне, пропонує реформа і чим вона лякає тих, кого вона торкнеться безпосередньо.

Що кажуть вчителі

Зазначимо одразу: вчителі, з якими поспілкувався «Главком», підтримують ідею профілювання старшої школи. Однак бачать її переважно не так, як уряд.

Вчитель історії Одеського ліцею «Михайлівський» Руслан Шеремета вважає, що реформа дуже обмежує можливості дітей. «Молодша школа має бути з першого по шостий клас, як у Німеччині. Після цього має бути визначення: фахова освіта чи академічна», – зазначає він у коментарі «Главкому».

Згодом учень, який пішов у фаховий напрямок, повинен мати можливість отримати і академічне навчання. «Так, усі діти – різні, з різними талантами і можливостями. Однак треба продумати можливість для кожного згодом продовжити навчання», – зазначає Шеремета і наводить власний приклад. Він після восьмого класу пішов вчитися у профтехучилище на тракториста, рік працював за фахом. А потім отримав дві вищі освіти: інженерну та історичну.

Не останнє місце у реформуванні пан Руслан відводить оплаті праці вчителя. «Починати реформу треба було 30 років тому. І починати – з перегляду зарплат вчителів», – переконаний він. Шеремета додав, що аби школи не відчували брак вчителів, слід було б оплачувати вчителям не лише кількість проведених уроків, а множити їх на два, адже до кожного уроку вчитель має готуватися. Тобто до ставки вчителя у 20 годин треба доплачувати і ще за 20 підготовчих годин. Ставка для молодого вчителя, без надбавок, – це трохи більше восьми тисяч гривень. Хто піде на такі гроші?», – каже він.

«У нас доходить до того, що у Києві вчителі беруть по 2,5 ставки, аби більше грошей отримувати. Тоді як у сільській місцевості учитель ледь нашкрябує 18 годин», – зауважує Шеремета.

Тут же постає питання: чи матимуть потрібну кваліфікацію вчителі старших класів, яких закличуть викладати в академічних ліцеях? На думку педагога, для якісного надання освітніх послуг вчителям потрібні регулярні курси підвищення кваліфікації, причому – державним коштом та на умовах надання додаткової відпустки. Адже тільки за умов підвищення кваліфікації вчителі зможуть опановувати нові методики викладання.

«Раніше медпрацівники мали дуже низьку оплату праці. Потім прийшла Уляна Супрун і започаткувала медреформу. Принаймні, сімейні лікарі почали отримувати більші кошти. Тепер те саме треба зробити в освіті. Освіті потрібна своя Супрун», – резюмує Шеремета.

Проблеми маленьких громад

Надзвичайно гостро проблема навчання у гімназіях та ліцеях стоятиме у маленьких громадах. Якщо нині діти ходять в одну школу на прийнятній відстані від дому, то після здійснення реформи про школу у своєму селі можна буде забути і думати, як щодня возити дитину на солідну відстань і назад.

У коментарі «Главкому» освітній омбудсмен Надія Лещик так роз’яснювала цей момент: «Відсутність закладу освіти в межах громади не знімає обов'язку з органу місцевого самоврядування створити умови для здобуття повної загальної середньої освіти дітьми, які проживають у громаді. Відповідно до частини 3 статті 37 Закону України «Про повну загальну середню освіту», засновник закладу загальної середньої освіти зобов’язаний забезпечити можливість учнів продовжити навчання на відповідному рівні освіти у разі реорганізації чи ліквідації закладу загальної середньої освіти. Як засновник закладу загальної середньої освіти буде виконувати свій обов'язок – чи забезпечувати підвезення до закладу освіти в іншому населеному пункті своєї громади, чи створить умови для навчання в іншій громаді – закон не деталізує».

Інна Кротіченко, мати учениці Іванковецької філії Дмитрівського ліцею імені Тараса Григоровича Шевченка, що у селі Іванківці Знам’янського району Кіровоградської області, у коментарі «Главкому» пояснила, як реформа старшої школи відіб’ється на освітньому процесі в її громаді. За її словами, філію ліцею збираються закрити. «У разі закриття школи діти будуть змушені щодня добиратися до іншого населеного пункту. Відстань становить близько 25 км, з яких приблизно 15 км – без мобільного зв’язку. Дорога пролягає фактично полями, і в умовах воєнного стану це створює серйозні ризики. У разі надзвичайної ситуації діти не матимуть можливості оперативно зв’язатися з батьками або службами допомоги», – переймається вона.

Пані Інна додала: батьки та громада неодноразово піднімали це питання: створили електронну петицію до Кабінету міністрів з проханням врахувати безпекові та соціальні ризики для дітей у сільських громадах при впровадженні освітньої реформи. «Основна реакція, яку ми отримуємо, зводиться до посилань на вимоги законодавства, наповнюваність класів та фінансову доцільність. Водночас такі критично важливі аспекти, як безпека дітей, тривалість поїздки та фізичне навантаження, залишаються недостатньо врахованими. Складається враження, що рішення більше орієнтовані на формальні показники, ніж на реальні умови життя дітей», – зазначає Кротіченко.

Крім того, мати школярки зауважує, що закриття навчального закладу у селі суттєво змінить режим дня дитини: ранні підйоми, тривала дорога до школи і назад, плюс – повноцінний навчальний день та виконання домашніх завдань. «У підсумку дитина фактично перебуває в навчальному процесі 10–12 годин щодня, що є надмірним навантаженням. Водночас у нас є школа, в яку вже вкладені ресурси, зокрема облаштоване укриття, але попри це розглядається її закриття. Це викликає нерозуміння серед батьків, адже фактично пропонується варіант, який є гіршим з точки зору безпеки та щоденного навантаження на дітей», – підкреслює жінка.

На думку Кротіченко, такі варіанти рішення проблеми, як запуск шкільного автобуса чи проживання у пансіоні, можуть розглядатися лише за умови гарантії безпеки та належних умов для дітей. «В умовах воєнного стану вони не завжди є оптимальним рішенням», – зазначає пані Інна.

«Загалом я вважаю, що реформа має реалізовуватися з урахуванням реальних умов, у яких живуть діти, щоб освіта залишалася доступною, безпечною і не виснажувала їх фізично. Освіта має підлаштовуватись під дитину, а не дитина під систему. У нашій школі є повністю укомплектований педагогічний колектив — у нас є всі вчителі. Тобто мова не йде про відсутність кадрів чи неможливість забезпечити навчальний процес. І для нашої громади школа – це значно більше, ніж просто заклад освіти. Фактично це те, на чому тримається життя села. Тому закриття школи матиме не лише освітні, а й серйозні соціальні наслідки», – резюмує мати школярки.

Ігор Лікарчук: «Ми фактично обмежуємо дитину в праві вибору»

Своїми думками про реформу старшої школи в інтерв’ю «Главкому» поділився  Ігор Лікарчук – знаний український освітянин, директор Українського центру оцінювання якості освіти в 2006-2011 та 2014-2015 роках.

«Я – категоричний прихильник НУШ і того, що в Україні має бути профільна загальна середня освіта. Це однозначно, – зауважує Лікарчук на початку розмов. – На сьогоднішній день у старших класах дуже багато учнів « просиджують штани» і ходять до школи просто тому, що так потрібно. Потрібно комусь, але це не потрібно їм».

Народна депутатка Наталія Піпа у коментарі «Главкому» наголошувала, що закінчення школи в 18 років – це вимога для євроінтеграції України. Чимало батьків проти 12-річної школи. Яка ваша думка?

Немає жодної вимоги Європи, жодного документу про те, що перехід на профільну школу має відбуватися саме так, як насаджують нам. Кожна країна Європи має власну систему освіти із різними типами закладів освіти, із різними підходами до організації освітнього процесу. Якихось єдиних вимог немає. Це все примітивне тлумачення нашого шляху в європейську систему освіти.

Проте є вимоги, що в нас має бути співставний рівень знань; що в закладах освіти має бути академічна свобода вчителя, що в нас мають бути співставні рівні кваліфікацій, – якщо ми йдемо в Європу. А ще – у нас мають бути співставні показники якості роботи закладів освіти.

Що, на вашу думку, не так з реформою старшої школи?

Почнемо з того, що в європейських країнах системи освіти вибудовувались десятиліттями. Це був процес еволюції, шлях спроб і помилок. Зауважте, що ми серйозно про профільну школу почали говорити максимум три роки тому. Але що таке профільна школа? Ми не знаємо.

Ще одне питання, на яке ніхто мені не дає відповіді: чим випускник академічного ліцею буде відрізнятися від випускника теперішньої школи, в якій є класи з поглибленим вивченням тих чи інших предметів (те, що зараз називається «профільні класи»). Яка модель випускника академічного ліцей?

За словами Наталії Піпи, учнів таких ліцеї не будуть навантажувати низкою предметів – лишать фактично тільки профільні.

Це – про зміст. А я веду мову про модель випускника: що він має знати, уміти, якими компетентностями повинен володіти? Як це буде досягатися, це інше питання. Розумієте, нам потрібно розуміти, чого ми хочемо досягнути. На сьогоднішній день цього немає, але мережу ми вже створюємо.

Далі. Дуже складне питання: хто буде викладати в цьому академічному ліцеї? У вищій освіті сьогодні, скажімо, кредитно-модульна система організації навчання. То, мабуть, нам треба говорити, що в академічних ліцеях повинна бути не класно-урочна система організації навчання, яка є сьогодні, а інша. Чи кредитно-модульна, чи практико-орієнтована, –  не знаю. Це має сказати той, хто сьогодні штовхає ідею створення академічних ліцеїв. Але чи наші вчителі до цього готові до роботи в академічних ліцеях?

Концепція НУШ була затверджена у 2017 році. З 2017 року, знаючи, що у нас буде профільна школа і знаючи, що це має бути не звична нам школа, хоч в одному університеті з'явилася освітня програма підготовки вчителя профільної школи? Немає в жодному. Тобто ми хочемо взяти сертифікованого, заслуженого вчителя, який працює сьогодні, і просто сказати: «Тепер ти йдеш викладати у профільну школу». Це нормальна постановка питання?

Я дуже сумніваюся, що за 30 годин підвищення кваліфікації в дистанційній формі чи нехай навіть в очній формі, вчитель оволодіє новими методиками і технологіями.

Особлива (повторюсь: поки невідомо, яка саме) школа потребує якогось особливого вчителя. А якщо там не буде особливого вчителя, то це буде не академічний ліцей, а це буде звичайна хороша школа.

Виникає ще одне питання: а заробітна плата цього вчителя буде така сама, як і у всіх інших вчителів? І навантаження – 18 годин ставки – у нього буде таке саме, як і в інших вчителів? Професійний стандарт цього вчителя буде такий, як і нині? Якщо це все буде без змін, то чим цей учитель буде відрізнятися від того, який сьогодні працює в звичайній школі?

Є побоювання, що через реформу старшої школи багато дітей у маленьких громадах взагалі залишаться без шкіл. Як ви це бачите?

Мені подобається ідея створення окремого такого ідеального академічного ліцею – відокремлена юридична особа з особливим з особливою організацією освітнього процесу.

Але чи знайдеться у нас у кожній громаді достатня кількість дуже обдарованих учнів, які б навчалися в такому ліцеї. До того ж, навряд у нас знайдуться вчителі з тих позицій, про які я казав вище.

Далі: якщо ми хочемо створити академічний ліцей у громаді, то до нього маємо якось довозити учнів. Буває, що відстань між центром громади і деякими селами до 25 км. Уявіть: двічі на день, у школу і зі школи. Це яка людина витримає?

Пропонують інший варіант: створювати пансіони. Слухайте, я був директором профтехучилища майже 10 років. Я як ніхто інший знаю, що таке гуртожиток. Так, у Європі є пансіони, але це там це справжні пансіони: починаючи від того, що кожна дитина живе у кімнаті, розрахованій максимум на двох, і закінчуючи тим, що там точно не один унітаз на весь поверх.

Взагалі пансіон – це надзвичайно складна річ. Організаційно, фінансово, технологічно, штатно, безпеково – тим більше, в наших умовах. Я знаю, як піднімати дітей, навіть доросліших, сонних, відправляти їх в укриття через дорогу вночі, коли звучить тривога. Це не так просто, як здається тим, хто ніколи з цим не стикався. Коли один не знає, де його кросівок, інший не може збагнути, де його шкарпетки, третій взагалі не може відійти від сну.

І що таке відірвати дитину в 14-15 років від сім'ї?

Якщо я не помиляюсь, в Київській області заплановано створення 94 академічних ліцеїв на 62 громади. Чудово, якщо ми зможемо створити і ще біля кожного ліцею пансіон, а не «общагу» в нашому розумінні. Якщо в нас будуть автобуси, якщо в нас будуть вчителі, буде ще купа всього необхідного, то ідея чудова. Але нічого цього не буде.

Таких суто академічних ліцеїв у Європі дуже мало, вони елітарні. Але там є інше, від чого ми відмовляємося. Там у багатьох звичайних школах є, так би мовити, школа в школі. Тобто профільна школа у звичайній школі – це як факультет в університеті, щоб було зрозуміліше. Ми ж цим шляхом не йдемо, ми кажемо: або академічний ліцей, або професійний ліцей чи професійний коледж. Нещодавно батько одного школяра звернувся до мене прямо в магазині: «Директор школи сказав, що моя дитина академічний ліцей не потягне. Нам кажуть іти або в професійний ліцей, або в професійний коледж. Я передивився перелік спеціальностей всіх професійних ліцеїв, колишніх профучилищ і всіх професійних коледжів. Навколо нас на відстані 50 км жодної професії, яку б хотіла здобути моя дитина, немає. То в який заклад їй іти?». Давайте уявимо собі, скільки буде таких дітей.

Ми фактично обмежуємо дитину в праві вибору. Чому не дати дитині, яка «не дотягує», можливість повчитися ще два роки у звичайній школі без поглибленого профільного вивчення, єдиний державний стандарт загальної середньої освіти, а потім щоб обирав свій шлях.

Далі – закінчується дев'ятий клас і діти повинні обрати, куди вступати. А який буде механізм відбору в академічний ліцей: чи це буде рекомендація школи, чи щось типу зовнішнього оцінювання, тобто Національного мультипредметного тестування, яке зараз пишуть учні випускних класів, тобто НМТ-«угадайки»? У Європі є таке поняття, як освітній прогрес учнів. Там роботу школи, не оцінюють за кількістю переможців олімпіад, за кількістю учасників Малої академії наук чи за кількістю учнів, які склали НМТ на 185 і більше балів, як це робиться у нас. У Європі роботу школи оцінюють за освітнім прогресом учнів.

Повертаємося до питання відбору: якщо це буде не педагогічно обґрунтованій відбір, а селекція, до неї обов'язково доєднається те, що ми називаємо «особистісний вплив батьків».

Але ж перевага НМТ – у виключенні чинника корупції. Результати цих тестів підробити неможливо…

Я не коментую теперішнє НМТ.

Просто уточніть, на вашу думку, було б недостатньо об'єктивно під час відбору орієнтуватись тільки на НМТ?

Якщо це буде чотири предмети в один день із запитаннями на кшталт «угадайки», то я не думаю, що це може бути достатнім критерієм відбору учнів до академічного ліцею. Врешті-решт, учень може прийти, розгубитися, перелякатися і не скласти НМТ.

Потрібен експеримент, глибоке дослідження, наукове обґрунтування. Ну всього ж цього ніхто не робить, а ми через рік будемо відбирати дев'ятикласників. І батьки дев’ятикласників, так само, як зараз батьки випускників, будуть змушені звертатися до репетиторів. У нас зараз репетитори беруть по 350 грн за урок, а тоді будуть брати всі 700 грн.

Іще раз: профільна школа потрібна. Але не можна її запроваджувати комуністичними методами.

Наталія Сокирчук, «Главком»