Правительство не пало, но шатается: приведет ли кризис в Румынии к отставке проукраинской власти

Румунія входить у нову небезпечну фазу політичної кризи.

23 квітня одна з коаліційних політичних сил – Соціал-демократична партія (PSD) – оголосила про вихід своїх міністрів з уряду Іліє Боложана.

Це не означає автоматичної відставки кабінету, але суттєво змінює політичну архітектуру, на якій трималася чинна влада.

На тлі значної бюджетної кризи та високих показників підтримки ультраправих ідей серед виборців – передусім партії AUR Джордже Сіміона – цей демарш може стати точкою входження Румунії у період тривалої урядової нестабільності.

Коли у Румунії після парламентських виборів у грудні 2024 року було сформовано коаліцію без ультраправих, багато хто в Європі, та й в Україні, видихнув з полегшенням.

Попри ідеологічні розбіжності і давні образи між партіями, вони все ж змогли об’єднатися задля того, щоб зберегти проєвропейську владу в країні й не віддати уряд скандальній ультраправій та євроскептичній партії AUR, яку багато хто звинувачує також у просуванні російських наративів.

І так само зараз різко зросла небезпека, що початковий ризик повернеться.

Пояснюємо, чому це сталося, навіщо партія-старожил румунської політики руйнує власний уряд та чого чекати в Румунії.

На захисті бюджетників, "соціалки" та дефіциту.

Півтора року тому, коли в Румунії з’явилася коаліція у складі Соціал-демократичної партії (PSD), Націонал-ліберальної партії (PNL), Союзу порятунку Румунії (USR) та Демократичного союзу угорців Румунії (UDMR) – це була спроба зібрати політичний центр навколо кількох ключових завдань.

Це стабілізація бюджету та збереження доступу до європейських коштів, це стримування радикалізації та створення бар’єра, щоб ультраправі не стали головним арбітром румунської політики.

Разом з тим, від початку свого існування коаліція перебувала у складній ситуації.

Альянс, де учасники не довіряли одне одному, був дуже тендітною політичною конструкцією.

Важливим елементом домовленості була ротаційна модель прем’єрства: до весни 2027 року уряд мав очолювати ліберал Іліє Боложан, а після цього – до 2029 року – представник соціал-демократів.

Саме тому вихід PSD з уряду, хоч і не руйнує уряд автоматично, але є фактичною відмовою від політичної угоди, на якій будувалася нинішня більшість.

Президент Нікушор Дан після відставки міністрів PSD підписав їхні заяви та призначив тимчасових виконувачів обов’язків.

Одночасно – оголосив про консультації з проєвропейськими партіями щодо стратегічних для Румунії програм, зокрема PNRR (Національного плану з відновлення та стійкості, який фінансується Європейським Союзом) та програми оборонного фінансування SAFE.

Але якщо політична криза заблокує реформи, призначення, законодавчі зміни чи технічне виконання зобов’язань перед ЄС, частина коштів може бути заморожена, а в гіршому сценарії – втрачена.

Тож зацікавленість президента у збереженні стабільності зрозуміла.

Він прагне, щоб політична криза не переросла у кризу європейських зобов’язань Румунії та зрив згаданих програм.

Прем’єр Боложан також не демонструє готовності піти у відставку.

Заручившись підтримкою Націонал-ліберальної партії (PNL), він дав зрозуміти, що продовжить виконувати обов’язки прем’єра навіть в уряді меншості.

Натомість PSD, яка була ініціаторкою урядової кризи, апелює до питань, які напряму зачіпають її електоральну базу та партійну модель впливу.

Соціал-демократи виступають проти політики уряду щодо підвищення податків, скорочення державного апарату, перегляду соціальних витрат, обмеження бюджетних привілеїв, аудиту державних компаній, посилення контролю за витратами та навіть проти спроб прив’язати управління публічними ресурсами до показників ефективності.

Список дивний, але й PSD – дуже специфічна партія.

Її можна спрощено називати "партією бюджетників та дотаційників".

Адже "есдеки" у Румунії традиційно мають сильні позиції в адміністративному апараті, структурах місцевої влади, а також у прошарку виборців, залежних від соціальної політики держави.

А тому програма скорочення витрат адміністративного апарату з можливим скороченням соцвиплат, впровадженням якої займався уряд Боложана, є для PSD політично токсичною.

Але об’єктивна реальність полягає в тому, що Румунія дійсно потребує саме таких непопулярних рішень.

У 2025 році Румунія мала найвищий бюджетний дефіцит у ЄС – 7,9% ВВП.

Європейська комісія прогнозувала для країни слабке зростання – 1,1% у 2026 році, і це було прямо пов’язано з необхідністю фіскальної консолідації, яка, звісно, позначається на соціально-економічній ситуації.

Тож уряд Боложана діяв у ситуації, коли простору для комфортної політики майже не залишалося.

Румунія залежить від європейських фондів, кредитної довіри, іноземних інвестицій і спроможності довести Брюсселю, що вона контролює публічні фінанси.

Чи є неминучим падіння уряду Румунії?.

Конфлікт між PSD і Боложаном має подвійний ефект.

З одного боку, соціал-демократи прагнуть зняти з себе відповідальність за реальні соціальні ризики та уникнути електоральних втрат від жорсткої фіскальної політики.

З іншого – їхній вихід з уряду в момент, коли країна потребує бюджетної дисципліни, створює додаткову нестабільність і послаблює здатність Румунії виконувати взяті на себе зобов’язання.

Але потенційно є ще третій ефект, і він має ключове значення – чи призведе криза до повного перезавантаження влади у Румунії.

Позитивом є те, що вихід PSD з уряду не означає автоматичної відставки кабінету Боложана.

За чинною конституційною логікою уряд Румунії може бути відправлений у відставку через вотум недовіри, підтриманий більшістю у парламенті.

Потрібний поріг – 233 голоси депутатів і сенаторів.

Але представники центристської USR вже прямо заявляють, що теза про автоматичну відставку уряду через 45 днів після виходу PSD є хибним політичним наративом.

Вони посилаються на статтю 113 Конституції, яка передбачає відставку уряду саме через вотум недовіри.

Крім того, арифметика наразі не гарантує PSD успіху у зборі голосів проти уряду.

PSD і AUR разом мають орієнтовно 220 голосів: 156 у Палаті депутатів і 64 у Сенаті.

Для успішного вотуму недовіри нинішньому уряду їм бракує щонайменше 13 голосів.

Соціал-демократам доведеться шукати підтримку серед S.

O.S., POT (це, по суті, сателіти AUR) та позафракційних парламентарів.

Але у "сателітів" наразі не все гаразд.

Навіть пошук додаткових голосів серед малих ультраправих сил може не гарантувати PSD успіху.

POT сама переживає внутрішній розкол: після виходу 10 депутатів партія втратила статус парламентської групи в Палаті депутатів, а в Сенаті її представники вже раніше опинилися в новому сувереністському блоці PACE разом із частиною парламентарів, обраних за списками S.

та AUR.

​​Крім того, попередня історія парламентських голосувань показує, що малі опозиційні партії не завжди діють як монолітний антиурядовий блок.

Найсвіжіший приклад – голосування за бюджет на 2026 рік.

Попри численну критику та чітку опозицію AUR, проєкт уряду Боложана був ухвалений не лише голосами коаліції, а й завдяки підтримці частини S.

O.S., POT та позафракційних депутатів.

Показовою була позиція депутатки від POT Габріели Порумбою, яка визнала, що бюджет "далекий від ідеального" і містить дисбаланси та ризики, але водночас назвала його питанням відповідальності, а не політичного комфорту: навіть небажаний бюджет, за її логікою, треба було швидко ухвалити, щоб уникнути блокування держави.

За цих умов малі партії розуміють власну цінність та можуть використовувати її як предмет торгу і з партнерами з ультраправої AUR, і з проєвропейськими партіями, особливо там, де йдеться про бюджет, доступ до державних ресурсів, локальні інтереси або гарантії політичного виживання.

Це робить ситуацію нестабільною, але не обов’язково фатальною для чинного уряду.

Обговорюється ще один сценарій повалення уряду – конституційний.

Колишній суддя Конституційного суду Тудорел Тоадер припустив, що після виходу міністрів PSD змінилася політична структура уряду, а отже, може виникнути підстава для нового вотуму довіри в парламенті, на додачу до вотуму недовіри.

Проблема в тому, що Конституція прямо не прописує такого механізму.

PSD може спробувати звернутися до Конституційного суду.

Але навіть у разі такого сценарію процедура може затягнутися, а її результат не є наперед визначеним.

Ультраправа загроза.

Найнебезпечніший наслідок демаршу PSD – не негайне падіння уряду, а зміна політичної динаміки на користь ультраправих.

Останніми місяцями, за соціологічними трендами, підтримка AUR поступово знижувалася – на один-два відсотки щомісяця.

Але урядова криза дає Джордже Сіміону та його партії саме той політичний сюжет, який їм потрібен: "старі партії" знову не здатні домовитися, проєвропейський центр зайнятий взаємним шантажем, а країна нібито потребує "нової більшості".

AUR вже оголосила, що на початку травня планує подати вотум недовіри проти уряду Боложана.

Причому для AUR не так важливо, хто саме ініціює голосування – вони підтримають будь-який механізм, який наблизить дострокові вибори або принаймні продемонструє слабкість чинної влади.

Саме тут PSD опиняється в небезпечній пастці.

Намагаючись послабити Боложана, соціал-демократи можуть посилити не себе, а ультраправих.

У разі дострокових парламентських виборів AUR із дуже високою ймовірністю претендуватиме на перше місце.

Це ще не означає автоматичного формування ультраправого уряду, але шанс на такий розвиток високий.

До того ж сформувати наступну проєвропейську коаліцію буде значно складніше політично, на тлі нинішньої кризи.

Чого ж чекати ближчим часом?.

Найімовірніший короткостроковий сценарій – уряд Боложана продовжить працювати у форматі меншості, спираючись на ситуативні домовленості в парламенті.

Це буде складніше, повільніше і політично дорожче, ніж робота широкої коаліції, але не є неможливим.

Це, імовірно, дозволить зберегти доступ країни до єврофондів.

Другий сценарій – PSD разом з AUR, S.

O.S., POT та позафракційними депутатами все ж збере 233 голоси для вотуму недовіри.

Це легальний і прямий шлях до відставки уряду.

Проте він потребує координації між силами, які мають різні інтереси та не завжди готові діяти узгоджено.

У такому разі може бути сформована нова коаліція в рамках поточного парламенту.

Такий варіант, беззаперечно, призведе до охолодження відносин із Брюсселем.

У PSD це, звісно, розуміють, хоча можуть спробувати зіграти ва-банк.

Мовляв, у коаліції з AUR соціал-демократи будуть важливим запобіжником від радикальних кроків, тож їхня цінність для Брюсселя зросте, і це створить поле для політичного торгу з Єврокомісією за збереження доступу до єврофондів.

Третій сценарій – конституційний тиск через Конституційний суд із вимогою нового вотуму довіри через зміну політичної структури уряду.

Він юридично складний і процедурно тривалий.

По суті, це відтягування часу для продовження переговорів між коаліціантами.

Четвертий сценарій з важкими наслідками – дострокові парламентські вибори.

Саме він може зробити ситуацію в Румунії значно складнішою.

Якщо нинішня криза завершиться не переформатуванням проєвропейської більшості, а новими виборами, ультраправі отримають шанс конвертувати хаос у парламентське лідерство.

Потенційно є ще п’ятий сценарій – переформатування чинної коаліції без дострокових виборів, із перерозподілом міністерських портфелів та заміною Іліє Боложана на іншого прем’єра – технократа або політика, більш прийнятного для PSD.

Однак на практиці цей сценарій виглядає майже нереалістичним: PNL після демаршу PSD не демонструє готовності поступатися посадою прем’єра, а Боложан отримав підтримку власної партії та заявив, що продовжить виконувати обов’язки.

Парадокс нинішньої ситуації полягає в тому, що PSD намагається продемонструвати політичну суб’єктність і дистанціюватися від непопулярних реформ Боложана.

Але в умовах бюджетної кризи, високого дефіциту та посилення радикалів цей крок може мати протилежний ефект, який проявиться у розхитуванні всього проєвропейського центру та може призвести навіть до заміни проєвропейської влади на коаліцію з ультраправими на чолі.

Сергій Герасимчук, Ростислав Клімов, "Українська призма",.

для "Європейської правди".