Суд визнав бездіяльність, але кар’єра пішла вгору: історія ліквідатора “Дельта Банку” Кадирова

Владислав Кадиров — працівник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) і уповноважена особа на ліквідацію збанкрутілих банків. Його ім’я стало помітним у контексті одного з найбільших банкрутств українського банківського сектору — ПАТ «Дельта Банк». Після краху банку у 2015 році Кадирова призначили ліквідатором. Разом із посадою він отримав чіткий юридичний обов’язок діяти в інтересах вкладників і Фонду: фіксувати збитки, шукати активи, ініціювати позови до власників і керівників, яких вважали причетними до доведення банку до неплатоспроможності. 

Критики його роботи зводять претензію до одного: у найважливіший період після ліквідації «Дельти» Фонд і уповноважена особа не показали очікуваної позовної активності щодо Миколи Лагуна, власника банку. Саме ці перші місяці й роки зазвичай вирішальні: тоді ще реально швидко встановлювати ланцюжки операцій, накладати арешти, «ловити» майно. Цей час, за версією вкладників, було втрачено. 

У 2018 році частина ошуканих клієнтів, втомлена від очікувань, пішла до суду, щоб змусити ФГВФО виконувати передбачені законом дії. У позовних вимогах звучало прямо: Фонд гарантування та уповноважена особа Кадиров не вжили заходів для стягнення збитків із власника банку Лагуна. Позов вимагав визнати бездіяльність протиправною та зобов’язати Фонд і ліквідатора подати відповідні позови, а також повідомити правоохоронні органи про ймовірні махінації в банку. Для вкладників це виглядало як ситуація, коли базові кроки доводиться «вибивати» через суд. 

Рішення судів: протиправна бездіяльність і наслідки для вкладників 

Судова історія додала цій темі жорсткої конкретики. У лютому 2019 року Окружний адміністративний суд міста Києва визнав протиправною бездіяльність ФГВФО та уповноваженої особи у частині застосування заходів впливу до власників істотної участі й посадових осіб банку, а також зобов’язав подати позови до винних осіб. Далі цю позицію підтримали апеляція і Верховний Суд. У липні 2021 року Верховний Суд України залишив касаційні скарги Кадирова та ФГВФО без задоволення, а рішення про протиправну бездіяльність — чинним. 

У судовому рішенні наведено формулювання, яке й стало ключовим для всієї дискусії: 
«Визнано протиправною бездіяльність уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію АТ “Дельта Банк” Кадирова В. В. та ФГВФО щодо вжиття заходів впливу до власників істотної участі та посадових осіб ПАТ “Дельта Банк”». 

Далі починається найболючіше: що означає таке зволікання в грошах і шансах повернути втрачене. Вкладники наполягають, що затягування забрало ті самі «вікна можливостей», коли активи ще можна було відстежити й заарештувати. У публічній площині також звучить факт, що Микола Лагун виїхав за кордон після падіння «Дельти» і повернувся через кілька років. Повідомлялося, що восени 2021 року йому оголосили підозру у розтраті коштів банку та наклали арешт на активи орієнтовно на 790 млн грн. У масштабі боргів «Дельта Банку» ці суми для багатьох виглядають скромно: на момент банкрутства загальна заборгованість перед вкладниками та кредиторами оцінювалася десятками мільярдів гривень. 

За даними Фонду гарантування, понад 94% вкладників «Дельта Банку» мали депозити до 200 тис. грн і підпадали під гарантоване відшкодування. Близько 6% клієнтів із вкладами понад ліміт опинилися у зоні найбільшого ризику. Обсяг коштів, не покритих гарантіями, у відкритих оцінках фігурував на рівні понад 10 млрд грн. Керівництво Фонду публічно визнавало, що вимоги вкладників на суми понад 200 тис. грн (так звана «четверта черга» кредиторів) становили приблизно 10–12 млрд грн. Для людей це не абстрактна статистика. Це їхні заощадження, які зависли між банкрутством банку, судами і пошуком активів. 

Окремий пласт питання — юридична відповідальність. Коли суд встановлює протиправну бездіяльність посадовця, далі виникає логічна розвилка: дисциплінарна реакція, службова перевірка, потенційно кримінально-правова оцінка наслідків. У публічних обговореннях таку бездіяльність часто трактують через призму службової недбалості з тяжкими наслідками. Також лунає жорсткіша версія — сприяння приховуванню можливих злочинів, якщо бездіяльність фактично блокувала реакцію держави. У матеріалах цієї теми згадується, що за доведення банку до банкрутства закон передбачає позбавлення волі на строк до 5 років. Саме тому судове встановлення протиправної бездіяльності для багатьох виглядало як пряма підстава для кадрових рішень і дій правоохоронців. 

Кар’єра після судів: підвищення замість наслідків 

Далі історія робить різкий поворот, який і породжує основне обурення. Після судових рішень Кадиров залишився у Фонді гарантування і, за публічною інформацією, продовжив кар’єрне зростання. Після зміни керівництва ФГВФО у 2019 році (коли Фонд очолила Світлана Рекрут) Кадиров, за наявними даними, отримав підвищення: від заступника директора юридичного департаменту до директора департаменту, пов’язаного з юридичним напрямом. 

На тлі історії з «Дельта Банком» така кадрова траєкторія виглядає, щонайменше, важко пояснюваною. Тим паче, що в публічних переказах його попередній досвід не описують як «кар’єру з гучними перемогами». Додає гостроти і те, що в інформаційному полі фігурують чутки про звільнення Кадирова з одного з комерційних банків (згадується, зокрема, банк «БІГ Енергія») через невідповідність посаді. Це саме той тип деталей, який псує репутацію: навіть коли чутка не підтверджена документально, вона стає частиною суспільного контексту. 

Фінансовий аспект підсилює картину. У деклараціях Кадирова, як зазначають оглядачі, фігурують високі доходи для держслужбовця. Повідомлялося, що у 2016 році він отримав у ФГВФО близько 1,2 млн грн — більше, ніж інші ліквідатори. Також згадувалося, що в окремі місяці 2017 року його місячна виплата перевищувала 100 тис. грн. Далі суми зростали: у 2020–2021 роках річний дохід у Фонді оцінювали понад 3,8 млн грн; у 2022 — понад 4,1 млн; у декларації за 2023 рік — близько 4,7 млн грн. Автори таких підрахунків порівнюють ці цифри з офіційними зарплатами керівників державних інституцій і роблять висновок, що система винагород у Фонді виглядала надто щедрою до конкретної людини. У цій логіці підвищення і високі виплати читаються як сигнал: наслідків за провал у справі «Дельти» посадовець не відчув. 

Версія про «прикриття»: роль зв’язків у прокуратурі 

Коли суспільство бачить судове рішення про протиправну бездіяльність і паралельно бачить кар’єрне зростання, з’являється питання: що саме захищає посадовця від реакції системи. У цій історії публічно обговорюють версію про впливові зв’язки Кадирова. 

Йдеться про його дружину — Валентину Миколаївну Кадирову, яка багато років працювала в органах прокуратури і, за даними з відкритих декларацій, займала керівну посаду в Офісі Генерального прокурора (раніше — у Генеральній прокуратурі України). У реєстрі декларацій її посаду описували як начальника відділу охорони державної таємниці та допускної роботи. Це посада з доступом до внутрішніх процедур і контактів у системі. Саме на цій основі в публічних обговореннях виникає версія про неформальне «прикриття» для чоловіка. 

Офіс Генерального прокурора — орган, який, за логікою, мав би реагувати на суспільно резонансні історії, де фігурують мільярдні втрати вкладників і судові рішення щодо протиправної бездіяльності. Вкладники звертають увагу на відсутність публічно відомих процесуальних кроків саме щодо дій посадовців ФГВФО у цій частині. На цьому тлі в середовищі вкладників і частини фінансових коментаторів роками циркулює теза про «дах» у правоохоронній системі. Прізвище Кадирова в таких розмовах згадують регулярно. 

Ця версія — про систему, де лояльність, зв’язки й закриті домовленості важать більше за юридичні обов’язки. Її ціна в цифрах проста: мільярди гривень невідшкодованих вкладів і зламаний рівень довіри до банківської системи. 

Висновок: справа Кадирова як перевірка держави на дієздатність 

Історія Владислава Кадирова концентрує одразу кілька болючих тем: що саме робить Фонд гарантування в критичних банкрутствах, як швидко він запускає позовну роботу, і хто несе відповідальність, коли суд прямо фіксує протиправну бездіяльність. 

Формально у справі є те, чого часто бракує в подібних сюжетах: судові рішення, які встановили факт протиправної бездіяльності і зобов’язали Фонд та уповноважену особу діяти. У моральній площині є те, що важко «розпорошити»: вкладники роками ходять по судах і кабінетах, тоді як посадовець, довкола якого виник цей скандал, зберігає позиції і отримує високі доходи. 

Далі все впирається в реакцію державних інституцій. Якщо історія завершиться тишею, це закріплює просту практику: порушення обов’язків у резонансних банкрутствах не впливає на кар’єру. Якщо антикорупційні органи, правоохоронці й керівництво Фонду публічно розставлять крапки над «і», це стане сигналом, що судові рішення мають наслідки, а захист вкладників — реальний обов’язок, а не вивіска. 
Вкладники «Дельта Банку» вже показали готовність боротися за свої права. Тепер черга за тими, хто зобов’язаний робити це професійно і в межах повноважень: ФГВФО, правоохоронна система, антикорупційні органи, державне управління.