За рік моєї роботи таких ситуацій, як у 14 бригаді, було лише дві. Але бійці без ротації рік і більше – дуже часто – Ольга Решетилова

Невдовзі минає 100 днів роботи Офісу військового омбудсмана на чолі з Ольгою Решетиловою (Кобилинською).

У грудні 2024 року Володимир Зеленський призначив її своєю уповноваженою з питань захисту прав військовослужбовців та їхніх сімей, у жовтні 2025-го – військовою омбудсманкою.

З 27 січня в Україні запрацював Офіс військового омбудсмана.

Це дорадчий орган президента, який розглядає скарги від військових і призначає перевірки.

За 3 місяці роботи офіс отримав 5,5 тисячі звернень від військовослужбовців та їхніх родин.

За словами Ольги Решетилової, більшість озвучених проблем вирішуються кількома дзвінками – омбудсман має мандат на те, щоб піднімати питання перед Зеленським, і може телефонувати до представників військового командування будь-якого рівня.

Розмова з омбудсманкою була записана до того, як набула широкого розголосу ситуація на Куп'янському напрямку довкола 14-ої ОМБр.

Бійці опинилися на лівому березі Осколу на Харківщині без їжі, питної води та ліків на багато місяців.

Коментар з цього приводу ми отримали окремо.

– Через розголос довкола виснажених солдатів 14 ОМБР, які 8 місяців без нормального постачання тримають позицію на лівому березі Осколу, відбулися кадрові ротації – звільнено командира бригади і корпусу.

Чи відомо вам було про ситуацію до того, як вона стала публічною? Це одиничний випадок чи масове явище?.

– Офісу військового омбудсмана було відомо про складну ситуацію в 14-ій бригаді.

Проблему намагалися вирішити вже з новим командиром без розголосу, щоб не наражати на небезпеку бійців.

Паралельно командування вживало заходів, відбулися кадрові зміни.

На мою думку, подібні ситуації – часто наслідок невчасно прийнятих рішень про виведення військовослужбовців, їхню ротацію чи поліпшення тактичної ситуації на конкретній ділянці.

Тривають перевірки.

До їхнього закінчення називати винних передчасно.

Не хотіла б, щоб у суспільства склалося враження, що це типова ситуація: за майже 1,5 року моєї роботи це друга скарга на абсолютну відсутність логістики на позиції.

Попередня була влітку минулого року, до речі, на цьому ж напрямку.

Дружина одного з військовослужбовців Сил ТРО так само мені надіслала його фото, на якому було видно суттєву втрату ваги і виснаження.

Після мого звернення зусиллями 92-ої бригади позиція була розблокована, бійцям доставили воду і їжу, їх вивели на відновлення протягом тижня.

Зазвичай командири контролюють логістику, я бачила навіть, як побратими до відправки готували суші, шашлик і торт на день народження.

Коли я бачу віддалені позиції чи довготривале перебування на них бійців, завжди питаю: скільки вильотів із доставкою ви робите на тиждень? Коли був останній виліт? Що доставили?.

З логістикою ситуація, як правило, стабільна, але з довготривалим перебуванням на позиціях справді є велика проблема.

Згідно з наказом головкома, максимальне перебування військовослужбовця на позиції – 15 днів.

Але це мертва норма, якої ніхто не дотримується, що, в свою чергу, призводить до того, що ніяких обмежень немає взагалі.

І деякі командири не відчувають свою відповідальність за те, що в них бійці рік чи більше сидять у бліндажах і підвалах в напівоточенні.

Ми маємо встановити реалістичні строки виконання бойових завдань для піхоти і штурмовиків безпосередньо на лінії бойового зіткнення.

Офіс військового омбудсмана готує пропозиції головкому змінити інструкції щодо перебування на позиціях.

Зараз ми проводимо масштабне дослідження щодо психологічного стану бійців в умовах тривалого перебування на позиціях.

Попередньо бачимо, що після 40 днів людині стає байдуже, виживе вона, чи ні – у неї настає повна апатія.

Кожен командир має прийняти цю інформацію до відома.

Усе, що понад 40 днів, не може бути ефективним.

"В інформаційному полі у нас відбувається крен у бік інтересів тих, хто зараз не на службі".

– Міністр оборони Михайло Федоров готує масштабну реформу призову, суть якої зводиться до того, що влада хоче забрати з вулиць ТЦК, а функцію примусу передати поліції.

Яка ваша позиція як Офісу омбудсмана?.

– Примусова мобілізація – невластива функція для ТЦК та СП.

Якби з самого початку ми притримувалися того, що прописано в законі, і доправленням порушників займалася поліція, органи місцевого самоврядування, керівники державних і недержавних установ, організацій, компаній і т.

д., мені здається, що ми могли б уникнути дуже багатьох проблем.

Але потрібен був час, щоб до цього прийти.

У Міністерстві оборони розробляється реформа.

Ми як Офіс військового омбудсмана запропонували свою концепцію в частині розділення функцій ТЦК та СП, тобто соціальної підтримки.

Сподіваємося, вони їх врахують.

У ТЦК окрім мобілізації ще дуже багато інших функцій: соціальної підтримки, сповіщення про втрату, організації поховань, супроводу родин і т.

Це величезний обсяг роботи, яку можна забрати з плечей військових і розподілити між іншими державними органами.

У 2014 році Ольга Решетилова стала співзасновницею фонду підтримки української армії "Повернись живим", в якому відповідала за координацію роботи фонду з силовими структурами та безпосередньо з силами антитерористичної операції на сході України.

Тут і далі фото УП.

– 18 квітня в центрі Києва в Голосіївському районі відбулася стрілянина.

Півтори години зловмисник розстрілював людей, а країна спостерігала за діями поліцейських, двоє з яких втекли, лишивши в небезпеці поранену дитину.

Ситуація оголила проблему браку кадрів і рівня підготовки поліції.

У разі провалу мобілізації на старті реформи чи не вдарить це по правах діючих військовослужбовців?.

– Ми вже в тій точці, коли маємо кризу в питанні мобілізації.

Вона відбувається, щомісяця певна кількість новобранців прибуває до війська.

Цю функцію виконують ТЦК та поліція, яка останнім часом включилася.

Ми дуже багато говоримо про відповідальність держави і мало про відповідальність тієї частини суспільства, яка ухиляється від служби, чинить опір військовим і трохи забула, що 12 років Україна перебуває в стані війни.

Я дуже довго займалася документуванням воєнних злочинів і знаю, що відбувається, коли українське військо відходить.

Зараз ми шукаємо шлях правильної комунікації з тією частиною суспільства, яка самоусунулася від захисту держави.

На мою думку, це справа не тільки поліції, Міністерства оборони, командування Сухопутних військ.

Медіа, громадський сектор мають допомагати правильно відбудувати цю комунікацію.

В інформаційному полі явно крен у бік людей, які зараз не на службі.

За підрахунками Міністерства оборони, 1,6 мільйона осіб – це ті люди, які можуть зараз поповнити військо.

Очевидно, що тоді могла б відбуватися ротація.

– Ви маєте на увазі – демобілізація?.

– Так, демобілізація тих, хто зараз на службі, і поповнення війська тими, хто ще не служив.

Якщо ми говоримо про цю ротацію, то очевидно, маємо говорити і про права тих, хто прийде у військо.

І я би хотіла, щоб ми не повторили ті самі помилки і назвали чіткі терміни служби.

Тим, хто прийде у військо, було б добре сказати, на який час вони прийдуть.

Визначеність сприятиме тому, що люди підуть служити.

Маємо сказати, що зробили роботу над помилками і пропонуємо прийти на 2–3 роки.

На мою думку, це було б справедливо.

Дуже добре, якщо зусилля президента призведуть до стабілізації, паузи, і Україна отримає справедливий мир.

Але від цього нікуди не подінуться наші сусіди, які вже 400 років намагаються нас завоювати.

"Нам не вистачає інструментів покарання за невиконання законних вимог військового омбудсмана".

– Чому Офіс військового омбудсмана було створено в президентській вертикалі? Захистом прав людини в Україні займається омбудсман, чию політичну незалежність гарантує перебування у підпорядкуванні парламенту.

– До повномасштабного вторгнення я адвокатувала запровадження інституту військового омбудсмана за аналогією з уповноваженим Верховної Ради з прав людини, щоб це був парламентський цивільний контроль.

Після повномасштабного вторгнення стало зрозуміло, що у вертикалі Верховного головнокомандувача ця інституція буде значно ефективнішою.

Президент запропонував мені стати уповноваженою і написати закон.

Ми дуже багато дискутували з експертами, юристами, конституціоналістами, і у Верховній Раді були дискусії.

Я все більше переконувалася, що для того, щоб до інституції дослухалися командири, командування, ми повинні бути у вертикалі президента.

Зараз ми – допоміжний орган президента зі своїм окремим статусом і окремим законом.

Під час воєнного стану заборонено змінювати Конституцію, тому в інший спосіб сформувати такий інститут було неможливо.

А створювати дорадчі органи президент має право.

Тому була обрана така модель.

– Чим ваш функціонал відрізняється від того, що робить Дмитро Лубінець?.

– Коли ми обговорювали законопроєкт, я прийшла до Дмитра Валерійовича, і ми розібрали, чим займаються вони і чим плануємо займатися ми.

Офіс уповноваженого з прав людини не втручається в питання службової діяльності.

Офіс військового омбудсмана – це виключно про питання проходження військової служби.

Хоча наш функціонал у деяких моментах перетинається.

Наприклад, мені також ставлять питання щодо мобілізації, хоча захист прав цивільних, якими є військовозобов'язані, це вже питання уповноваженого Верховної Ради.

Я запропонувала Дмитру Валерійовичу спільні візити до ТЦК.

Ми почали це робити.

Десь ефективно, десь не дуже, але суть у тому, що це його компетенція.

Наша компетенція починається тоді, коли людину зараховано до особового складу Сил оборони, і триває до моменту демобілізації.

Далі цю відповідальність перехоплює Міністерство ветеранів.

Усе, що стосується періоду проходження військової служби – це наша справа і в цьому сенсі ми – єдиний орган, який займається правами людини саме всередині сил оборони.

Чому? Тому що військовослужбовці позбавлені частини своїх прав і свобод, вступаючи на службу.

Саме тому потрібен додатковий інструмент.

– Яка найтиповіша скарга від військових?.

– Типових немає, кожна історія – складна по-своєму.

З 27 січня, коли запрацював Офіс військового омбудсмана, ми отримали майже 5,5 тисячі скарг.

А до того, як Офіс запрацював, протягом 2025 року я отримала близько 12 тисяч скарг.

На їх обробку не було ні офісу, ні підлеглих, ні функціоналу.

Усе робилося в межах тих повноважень, які є у радника президента: координація, рекомендації і т.

Виглядало це так, що я просто телефонувала командирам або писала якісь листи з проханнями.

– "Я – з Банкової, ви повинні…"?.

– Я намагалася так не робити, але в командирів приблизно таке розуміння і було, що це все-таки пріоритет президента.

Якщо він мене призначив, значить, для нього ці питання важливі.

Так це і працювало.

Зараз усе по-іншому.

Опишу процедуру: до нас надходить скарга, і закон дає 10 днів на її розгляд.

Якщо є загроза життю та здоров'ю військовослужбовця – 3 дні на розгляд.

У межах 10 днів ми намагаємося допомогти вирішити питання, розібратися, що ж сталося, і виявити, чи є порушення з боку командира чи співслужбовців.

Якщо ми не вирішуємо це питання протягом 10 днів і бачимо, що є явне порушення, призначаємо перевірку.

З 5300 скарг було призначено 1170 перевірок.

Ми витребуємо документи, опитуємо командирів, свідків… Це може бути виїзна перевірка, коли ми на місці розбираємося, оцінюємо обставини, вивчаємо ситуацію.

Тобто це складний комплекс заходів для того, щоб вивчити, чи було порушення.

Згідно із законом, перевірка Офісу військового омбудсмана закінчується висновком.

Висновок може бути навіть про те, що не виявлено порушення.

Дуже часто в ході перевірки питання врегульовується.

– Ваша роль – арбітра в конфлікті?.

– Так.

І це одна з причин, чому ми хочемо внести зміни у закон.

У нас є 3 види реагування на скарги: призначення перевірки, повернення (якщо ця скарга не підлягає розгляду) і пересилання за належністю.

Ми майже не пересилаємо, якщо це в нашій компетенції.

Хотіла б додати четвертий спосіб реагування – це врегулювання.

Тому що відсотків 70 того, що ми робимо – врегульовуємо питання, пояснюючи командиру або командуванню, що є проблема, яку вони мають вирішити.

Таким чином протягом перевірки багато що вирішується.

Далі ми пишемо висновки.

Якщо виявляємо системне порушення прав, і їх поновлення під час перевірки не відбулося, тоді пишемо законні вимоги військового омбудсмана, надсилаємо вищому штабу, вищому командуванню.

На сьогоднішній день написано 10 вимог.

У командування є 10 днів на вжиття заходів.

Є можливість продовження на 30 днів, якщо виникають складнощі у вирішенні питання.

Чого нам не вистачає? Інструментів покарання за невиконання законних вимог військового омбудсмана.

Для цього президент вніс разом із законом про військового омбудсмана ще один законопроєкт до парламенту.

Мова про внесення змін до адміністративного кодексу, згідно з якими може бути притягнутий до адміністративної відповідальності командир, який не виконав законні вимоги військового омбудсмана.

"Увечері ти отримуєш дзвінок і цілу ніч сидиш на телефоні, розрулюєш".

– Ваша основна діяльність – захист солдата від командира?.

– Так, може так виглядати.

Але є і скарги від командирів.

Типовий кейс, за яким ми написали вимоги: військовослужбовець повернувся з полону, а з'ясувалося, що військова частина подала його в СЗЧ.

Він доводить, що не був у СЗЧ, військова частина стоїть на своєму.

Це за собою тягне виплати, які він мав отримати за перебування в полоні, його статус загалом, подальшу кримінальну відповідальність за СЗЧ і т.

Ми починаємо розбиратися.

Тому що справді бувають випадки, коли військовослужбовець потрапляє в полон під час самовільного залишення позицій.

Ми надіслали вимоги до командування сил ТрО, бо там була принципова позиція військової частини.

Змінилося три командири, але кожен стояв на своєму і не хотів проводити повторне службове розслідування для перегляду обставин полону.

Ми з'ясували, що військовослужбовець був захоплений росіянами під час перебування у госпіталі.

Коли росіяни окупували Херсон в 2022 році, чоловік перебував у госпіталі, і вони його захопили.

Ми вважаємо, що це полон, а не самовільна здача в полон.

Зараз чекаємо на реакцію командування.

Вони попросили ще час.

Інший випадок: військовослужбовець, прикордонник, підписав контракт "18–24" і, згідно з постановою, після пів року перебування на бойових повинен отримати виплати 1 мільйон гривень.

Військовослужбовець був поранений під час виконання бойових завдань, перебував на лікуванні.

Пройшло пів року, і він має право на виплату.

Натомість військова частина вирішила, що поранення перериває йому строк перебування на бойових.

Мусили втручатися, військовослужбовець отримав свій мільйон гривень.

Часто родини загиблих звертаються щодо виплат одноразової грошової допомоги.

Маємо розуміти, що в стройовій частині, у юридичній службі підрозділу – такі самі мобілізовані, які не завжди мають якісну освіту чи необхідні знання.

Але це не знімає відповідальності з командирів.

Решетилова: За період базової загальновійськової підготовки здоров'я людини погіршується замість того, щоб його покращити.

– Яких інструментів вам бракує для спроможності Офісу військового омбудсмана?.

– Нам дуже не вистачає людей.

Тисячі скарг розглядає на сьогодні 20 осіб.

Це величезне навантаження.

Тим більше, я вимагаю, щоб було якісно, а не просто формально.

Насправді дуже важко фізично.

20 співробітників – це штат, який розглядає скарги.

Загалом працює більше людей, але решта – це сервісні служби, забезпечення, бухгалтерія і т.

Саме в управлінні розгляду скарг у нас на сьогодні 15 людей, і ми долучаємо тих, хто проводить перевірки.

Загалом 22 людини суто працюють над розглядом скарг і проведенням перевірок.

У нас є департамент юридичного забезпечення, який повинен працювати над напрацюванням нормативно-правових актів, законодавчих змін, займатися судовою, адміністративною практикою.

Але ми змушені їх залучати до опрацювання скарг.

Загалом це не більше як 30 людей, і це величезне навантаження.

Нам гостро бракує працівників, і щоб їх набрати, потрібні зміни в державному бюджеті.

А нам і так не додали в 2026 році 43 мільйони, які ми просили.

Тому я дуже сподіваюся, що в середині року, коли будуть розглядатися зміни до бюджету, все-таки врахують нашу потребу.

Зараз ще запускаємо гарячу лінію.

Я дуже на це чекаю з одного боку, і побоююся – з іншого, що не потягнемо.

Слава Богу, це вже не в рамках нашого штату, операторів надав урядовий контактний центр.

Вони вже сидять у нас в Офісі поряд з людьми, які розглядають скарги.

Також плануємо перемикати на лінію, де працюють психологи.

Дуже часто бувають випадки, коли потрібно екстрено включитися з психологічною підтримкою.

Був випадок, коли мені напряму зателефонували військовослужбовці, які повідомили, що в їхнього побратима стався нервовий зрив прямо на позиціях, і він пішов у бік противника.

Ми підняли комбата, комбат підняв аеророзвідку, побачили цю людину прямо на мінному полі, дроном його звідти діставали і передали фахівцям.

Такі випадки трапляються, і тут важливо включитися в найперші хвилини, навіть не години, тому що це питання збереження життя.

– Про що свідчить те, що в такій ситуації солдати звертаються до вас, а не до свого безпосереднього командира?.

– Це означає, що у них не завжди є комунікація.

Командир включився миттєво, були вжиті всі заходи.

Але найбільший виклик – це зневіра військовослужбовців у всіх: у командирах, у військово-політичному командуванні, у суспільстві.

Ми як нова інституція ще викликаємо довіру і надію на зміни.

Наведу ще один приклад: одного разу до мене звернулися військовослужбовці, які під час інтенсивного наступу противника хотіли відступати.

Коли я приїхала, зрозуміла, що через зміну комбрига відбувається хаос і з бійцями ніхто не комунікує.

Ніхто не пояснює, що відбувається.

Два батальйони планували відхід.

Моя задача була, по-перше, зберегти їхнє життя.

Я наполягала, щоб мені дали час розібратися.

Пішла до командувача, а він теж був тільки призначений.

Я кажу: так сталося, не ваша проблема, але в бригаді просто провал у комунікації.

Хтось має зараз взяти на себе відповідальність зателефонувати цьому сержанту чи по радіозв'язку і пояснити план – що їх не залишили, а йде підкріплення, вживаються заходи, зараз буде закриватися небо, ви все плануєте.

Поясність йому.

Прямо з кабінету командувача телефонували, пояснювали.

Це дало можливість на 2 тижні затримати наступ противника.

У моменти, коли відбуваються зміни в підпорядкуванні підрозділів, проводяться різні оргштатні заходи, заміни комбригів, відбувається сплеск скарг до нас.

Військовослужбовці, особливо рядові, опиняються в ситуації невизначеності, їм ніхто нічого не пояснює.

Під час війни і так багато загальної невизначеності, а всі ці заходи викликають ще більше нерозуміння.

Знаючи подібні речі наперед, ми просто виїжджаємо командою.

І таким чином згладжуємо серйозні конфліктні ситуації.

Це не прописано в законі, але це, за моїм баченням, і є те, заради чого нас було створено – щоб допомогти Силам оборони в ситуаціях, де є якась прогалина.

– До вас часто звертаються з приводу бажання відійти з позицій?.

– Це справді часте звернення.

Починаєш з'ясовувати, що відбувається і, якщо є проблема з командиром середньої ланки, звертаєшся до вищого командування.

Іноді одна позиція може нам вартувати цілого напрямку.

Увечері ти отримуєш дзвінок і цілу ніч сидиш на телефоні, розрулюєш.

Бували випадки, коли увечері я отримала дзвінок, а на ранок ми вже були на місці.

Тому що потрібно допомогти, відреагувати дуже швидко.

"Це війна: немає чорного і білого, немає однозначних відповідей і рішень командирів".

– Ви прийшли з громадського сектора на державну посаду.

Як змінилося ваше бачення подібних ситуацій?.

– Дуже змінилося.

Поки ти активіст, твоя задача – підсвітити проблему і подумати, як покарати.

До повномасштабного вторгнення я розслідувала діяльність різних командирів і порушення прав військовослужбовців.

Коли ти приходиш на посаду і вже несеш відповідальність, маючи величезні очікування суспільства, бачення змінюється.

Завжди все не так однозначно.

Немає простих ситуацій.

Ніколи немає чорного і білого.

Через відступ одного підрозділу загинули військовослужбовці іншого підрозділу.

І коли по цих військовослужбовцях відкрили провадження, у мене моральна дилема: з одного боку, я розумію, як їм було складно і вони відступили, з іншого боку, є ті, що не відступили і загинули.

Це війна і тут немає чорного та білого.

Немає однозначних відповідей.

Є, наприклад, підрозділи, які спокійно на неінтенсивних напрямках стояли 3 роки і навіть не заморочилися з тим, щоб підготуватися до нових реалій війни.

Коли на Запорізькому напрямку активізувався противник, у деяких бригадах не було жодного батальйону безпілотних систем.

Три роки вони спокійно приїжджали на свої позиції на машинах.

А коли сталося так, що по машинах почали бити FPV, для них це був шок, і вони вже відразу вирішили відступати.

Солдат – найменш відповідальний, це відповідальність командирів різного рівня.

І якщо ти як командир не зміг пояснити солдату, не зміг його мотивувати, то ти теж маєш відчувати відповідальність.

На тому ж Запорізькому напрямку один із комбатів доповідає: "У мене всі 300, нам треба відходити".

Обманюючи, звісно, бо не всі в нього були поранені.

А буває наказ тримати позиції до останнього навіть, якщо немає воєнної доцільності це робити.

Командири змушені обманювати, що утримують ці позиції.

Я неодноразово чула: "Доповідайте, що у вас всі зникли безвісти, позиція відсутня, і по тихому виводьте військовослужбовців".

У мене була історія, коли в одному населеному пункті лишалося 12 військовослужбовців, які фактично вже були в оточенні.

Командир бригади сам привернув увагу до ситуації – хоче вивести людей, але не може достукатися до вищого командування.

Я телефоную командиру корпусу, запитую: "Ви бачите військову доцільність?".

Він каже: "Військової доцільності немає".

Я телефоную вище: "Ви бачите військову доцільність?".

Кажуть: "Військової – немає.

Можливо, є політична".

А коли телефонуєш уже в Генштаб, вони, можливо, навіть і не знають про цю точку.

Тобто десь на якомусь рівні комунікація просідає.

– Ви можете оцінити доцільність / недоцільніть перебування на позиціях в умовах активних бойових дій?.

– Я – ні, але серед моїх підлеглих є військові, і ми будемо набирати штат для подібної аналітики.

Є ситуації, коли поранені залишаються на позиціях, а їхня евакуація навіть не планувалася.

Є такі підрозділи.

І ми зараз привертаємо їхню увагу спочатку, але якщо вони не виправляться, то, звісно, ми будемо проводити перевірки, і вже писати висновки і вимагати від них певних дій.

Як цивільна я багато знаю і можу оцінити, але мені потрібне підкріплення військовою аналітикою, це 100%.

Серед тих, хто проводить перевірки, теж багато військовослужбовців, які були на різних бойових посадах.

Навіть для того, щоб розуміти, які документи витребувати, треба мати досвід служби.

Решетилова: Не обов'язково бути людиною в погонах для того, щоб розуміти, яким чином повинен дотримуватися закон.

– Чи не закриваєте ви в такий спосіб собою прогалину в системі у вигляді відсутності військової юстиції?.

– Ми не можемо собою підмінити ні правоохоронні органи, ні Генеральну інспекцію Міністерства оборони, ні вище військово-політичне командування і Ставку.

Тобто питання такого рівня це насамперед їхнє питання.

Офіс військового омбудсмана як частина сектора безпеки й оборони може привернути увагу, вивчити ситуацію, надати аналітику.

Далі рішення мають прийматися вже на іншому рівні.

Як допоміжний орган президента ми маємо право навіть, минаючи Ставку, піднімати питання перед президентом.

І це, власне, основна функція, для чого президент нас створив, щоб ми були додатковим інструментом цивільного демократичного контролю.

А військова юстиція – це справді потреба, але це більше про кримінальну відповідальність, притягнення до відповідальності і т.

Ми займаємося лише захистом прав військовослужбовців.

– Ви виступили проти створення штурмових військ як окремого роду військ.

Це не виходить за межі стандартного правозахисту?.

– Це напряму стосується, на мою думку, захисту прав військовослужбовців.

Це несе за собою величезні ризики щодо порушення прав людини.

– Сам факт створення таких військ? Вони ж вже існують у вигляді штурмових полків, кожен з яких розміром із дивізію.

– Ті підрозділи, на основі яких планується створення штурмових військ, часто не дотримуються балансу щодо жорсткої дисципліни і дотримання прав військовослужбовців.

На сьогодні ми маємо ситуацію масштабування деяких штурмових підрозділів.

І в цих штурмових підрозділах є проблема з дотриманням прав військовослужбовців всередині.

Наприклад 225-ий полк виріс з роти і в них там свої правила, традиції.

Коли їм почали додавати нових військовослужбовців, в якийсь момент вони перегнули з дисципліною.

Як говорили деякі військовослужбовці, їх доводять до такого стану, що їм все одно, де вмирати – на полігоні чи на полі бою.

І це проблема світогляду в цих підрозділах і відсутності контролю.

– Хто мав би контролювати?.

– ДБР, Офіс генпрокурора, інші правоохоронні органи.

Якщо говорити про військову юстицію, то було б доцільним повернення військової поліції.

Але військова юстиція – це гра в довгу, в нас формування лише Офісу військового прокурора зайняло рік.

Закон про військову поліцію був внесений у Верховну Раду і там застряг.

Ідея його в тому, що військова поліція підпорядковується міністру оборони.

Я говорила, в тому числі, з експертами в Офісі президента, які вважають, що військова поліція має бути незалежним центральним органом виконавчої влади, тобто центральним органом виконавчої влади не в підпорядкуванні Міноборони.

Це питання до фахівців, мені тут важко судити, як правильно.

Що точно потрібно зробити, так це вивести ВСП (Військова служба правопорядку у Збройних силах України – УП) з підпорядкування головнокомандувачу.

Наразі виглядає так, що дуже часто служба стає на сторону того рішення, яке потрібне командуванню.

– Як часто ви комунікуєте проблеми військовослужбовців із президентом?.

– Не частіше ніж раз на місяць я доповідаю щодо конкретних і глибоких ситуацій.

Не хочеться зайвий раз відволікати.

Він створив нас, допоміжний орган, саме для того, щоб ми вирішували питання.

Але бувають випадки, коли доводиться привертати його увагу і просити про втручання.

Кілька таких випадків було.

Один раз, коли він призначив президентську перевірку за моїм запитом, ми виїжджали уже з представниками Офісу президента на місце і вирішували там, розслідували певне питання.

Решетилова: Я повернулася з одного з напрямків, там люди залишаються понад 200, понад 300 днів.

– На чолі Офісу президента зараз військовий.

Чи склалися відносини з Кирилом Будановим?.

– З Кирилом Олексійовичем комунікуємо, є взаєморозуміння.

Остання наша комунікація була щодо іноземців, бо він як ексначальник ГУР розуміє специфіку.

І ми з ним проговорювали необхідність відкриття кримінального провадження в одній справі.

Абсолютно є підтримка, розуміння нашої діяльності.

Питань не виникає.

Але і необхідності інтенсивної співпраці теж не було.

– Ексочільник Офісу президента Андрій Єрмак після відставки також зайнявся правозахистом у військовій сфері.

– Так, це була його ініціатива – підписання меморандуму з Національною асоціацією адвокатів.

На мою думку, це позитивна історія.

Ми вже передаємо їхній організації кейси військовослужбовців, які виходять за межі нашої компетенції.

Наприклад, буквально з нещодавнього: військовослужбовцю зруйновано "Шахедом" житло під час російської атаки, він отримав компенсацію від держави, але забудовник його фактично кинув.

Військовослужбовець знаходиться на бойових і звертається до нас.

Це не в межах нашої компетенції, ми не можемо давати юридичний супровід.

Але і відмовити я не можу.

Такі випадки будемо передавати Андрію Борисовичу.

Інший кейс: військовий перебував на бойовому завданні на окупованій території, а за той час був позбавлений батьківських прав.

Це ніби не наша історія, але йому точно потрібен адвокат.

Тетяна Даниленко, УП.