Щодо однієї книги про російську війну проти України: апологетика за підтримки Ілона Маска

Колективне попередження читачам книги "The Russia-Ukraine War and its Origins: From the Maidan to the Ukraine War" ("Російсько-українська війна та її витоки: від Майдану до війни в Україні").

Palgrave Macmillan/Springer Nature, 2026.

Ця книга знаходиться у відкритому доступі й написана Іваном Качановським, який, згідно з сайтом Університету Оттави, є професором із погодинним типом зайнятості у столиці Канади.

Обговорення таких книг, як "Російсько-українська війна та її витоки", зазвичай відбувається в рамках рецензій одного автора в спеціалізованих журналах.

Проте виняткові обставини появи та розповсюдження монографії Качановського, описані нижче, спонукають нас, понад 100 науковців у галузі східноєвропейських досліджень, відреагувати на цю публікацію спільною пересторогою.

Наша заява пов'язана не так із конкретним змістом книги Качановського, як із її основною ідеєю і, здається, її широким резонансом, який є нетиповим для книги, виданої академічним видавництвом.

Як повідомляє Качановський своїм передплатникам у мережі X (раніше Twitter), кампанія на Go.

Me зі збору коштів на оплату внеску видавництву за надання онлайн-доступу до його книги отримала підтримку з боку американського мультимільярдера Ілона Маска.

Ще один американський мільярдер і знайомий Маска, Девід Сакс, відкрито вказав на сайті Go.

Me Качановського, що пожертвував 5000 доларів США, щоб зробити книгу "Російсько-українська війна та її витоки" загальнодоступною.

У 2025 році Маск протягом кількох місяців обіймав посаду комісара Департаменту ефективності уряду в другій адміністрації президента Дональда Трампа.

З грудня 2024 року Сакс є "спеціальним радником зі штучного інтелекту та криптовалют" у Білому домі.

Джерело.

Пов'язано це з підтримкою Маска чи ні, згадки книги Качановського – яку було офіційно видано в 2026 році, але яка поширювалася з 2025-го – у соціальній мережі Маска X (раніше Twitter) були виключно активними.

Наприклад, до 2 січня 2026 року наукометричний інструмент Altmetric вже "зафіксував 2341 пост у X (посилаються на книгу "Російсько-українська війна та її витоки") від 1443 користувачів X, з верхнім кордоном 5 165 388 передплатників".

Через три місяці, 1 квітня 2026 року, Altmetric зафіксував "3174 пости в X від 1799 користувачів X, при верхньому кордоні в 6 626 013 передплатників".

Що стосується – щоправда, набагато меншої – мережі Blue.

Sky, яка не належить Маску, то до 1 квітня 2026 року Altmetric зафіксував лише 5 користувачів, які згадують "Російсько-українську війну та її витоки".

Остання кількість є типовим показником успішності поширення спеціалізованих книг, що їх видають академічні видавництва.

Дані 1 квітня 2026 року.

Джерело.

Незалежно від того, чи це результат підтримки з боку Маска, Сакса або інших осіб, електронна версія книги Качановського, яка є у відкритому доступі, мабуть, скачується тисячами з сайту видавництва.

31 грудня 2025 року видавництво Palgrave.

Macmillan/Springer повідомило, що на той момент, тобто ще до офіційного місяця публікації – січня 2026 року, – книга отримала "159 тисяч доступів (accesses)".

Через 3 місяці, 31 березня 2026 року, на сайті Springer для книги "Російсько-українська війна та її витоки" було зазначено "248 тисяч доступів" – що б не означав термін "доступ (access)" у цьому контексті.

Це свідчить про надзвичайно високий інтерес громадськості до монографії, випущеної академічним видавництвом.

31 березня 2026 року.

Джерело.

У зв'язку з великою кількістю твітів, ретвітів і переглядів книги Качановського ми як наукові дослідники Східної Європи робимо тут незвичайний крок – спільно виступаємо із застереженням щодо книги "Російсько-українська війна та її витоки": робота Качановського є працею, яка містить фундаментальні недоліки щодо своєї теми – причин атаки Росії на Україну у 2014 і 2022 роках.

Явна популярність книги на X і високі показники переглядів на сайті видавництва, очевидно, значною мірою пов'язані з підтримкою з боку Маска, Сакса та/або інших промоутерів, аніж із якістю викладених у ній аргументів.

Заможні спонсори наукових проєктів зазвичай не діють таким чином, як Маск та Сакс підтримали книгу Качановського, тобто на особистому рівні.

Натомість приватні донори, як правило, спрямовують свої благодійні кошти через фонди з консультативними радами та спеціалізованими комітетами, які складаються з експертів у галузі пожертвувань.

Неакадемічні спонсори регіональних досліджень часто мають біографічний зв'язок із регіоном, наукове вивчення якого вони підтримують.

Обидва, Маск і Сакс, народилися в Південній Африці, і вони могли б знайти безліч проєктів у галузі африканістики, які заслуговували б на їхню підтримку набагато більше, ніж книга Качановського.

Ми підозрюємо, що інтерес Маска, Сакса та деяких інших донорів до книги Качановського не пов'язаний ані з їхньою винятковою симпатією до канадських професорів із погодинним типом зайнятості, ані з глибокими почуттями до Східної Європи.

Натомість скидається на те, що підтримка Качановського з боку Маска та Сакса була продиктована їхніми політичними уподобаннями.

Інтерес Маска і Сакса до Качановського, схоже, пов'язаний із неспроможним твердженням у його книзі про те, що визначальні чинники експансіоністської та геноцидної політики Росії в Україні з 2014 року криються в самій Україні, а також у поведінці іноземних партнерів Києва.

За словами Качановського, "російський імперіалізм був значним, але другорядним фактором у російському вторгненні в Україну" (с.

Відповідно, книга "Російсько-українська війна та її витоки" здебільшого присвячена внутрішнім та зовнішнім справам України, а також подіям на захід – і меншою мірою на схід – від України.

Іноді в книзі торкаються риторики та дій Москви.

Проте в інтерпретації Качановського вони часто видаються лише реакцією на ймовірні помилки в Києві, Вашингтоні, Лондоні, Брюсселі тощо.

Наприклад, анексія Криму Росією в лютому – березні 2014 року, на думку Качановського, була "в основному непропорційною ескалацією конфлікту у відповідь на підтриманий Заходом насильницький переворот, який скинув проросійський уряд в Україні під час Євромайдану" (с.

Однак ті, хто стежив за цими доленосними подіями, пам'ятають, що проросійського політика Віктора Януковича було усунуто з посади президента України не під час, а після протестів "Євромайдану".

Ба більше, заміна Януковича в.

президентом, а також оголошення нових президентських виборів було здійснено тим самим українським парламентом, який до січня 2014 року здебільшого підтримував Януковича.

Зрештою, подібні дискусії щодо внутрішніх справ України в жодному разі не мають відношення до справи.

У Росії були, є і в найближчому майбутньому будуть свої власні уявлення про Крим та Україну в цілому, незалежно від того, що відбувається в Києві чи деінде.

Планування Росією швидкої окупації Криму наприкінці лютого 2014 року розпочалося ще тоді, коли Янукович перебував при владі та у Києві.

Повалення Януковича, яке відбулося незабаром після початку перших військових і політичних дій Москви в Криму, ще не було вирішено наперед, коли Росія вже готувала своє силове територіальне розширення в Чорному морі.

Як науковці Східної Європи ми хотіли б повідомити читачів монографії Качановського: ця книга є дивною спробою покласти провину за анексії та геноцид, скоєні Росією в Україні, на Київ та його західних союзників.

У книзі "Російсько-українська війна та її витоки" перераховані сотні ймовірних недоліків, пороків і помилок у новітній історії України та західній політиці щодо Східної Європи, щоб пояснити напад РФ на Україну в 2014 році та повномасштабне вторгнення Росії 8 років по тому.

Проте війна Росії проти України не є реакцією на реальні чи уявні промахи Києва, Вашингтона, Лондона, Брюсселя тощо.

Навпаки, вона є лише новою варіацією багатовікового російського експансіонізму, паннаціоналізму, імперіалізму та колоніалізму.

Війна Кремля та десятки тисяч військових злочинів, скоєних в Україні з 2014 року, повторюють колишні моделі поведінки Москви стосовно українського народу, а також інших народів у північно-східних частинах євразійського континенту.

Безумовно, російський імперіалізм виправдовував у минулому та виправдовує сьогодні свої вторгнення, окупації, анексії та знищення подіями за межами Росії.

Однак російському керівництву не потрібні зовнішні імпульси для його експансіоністських і геноцидних схильностей та дій щодо України.

Тією мірою, якою Москва справді реагувала на внутрішні справи України, це не було пов'язано з реальними чи уявними недоліками української політики, як це зображує Качановський.

Навпаки, Кремль був спровокований, серед іншого, досягненнями української демократії, які ставлять під сумнів дедалі більш авторитарне правління Путіна з 1999 року.

Сам Качановський є українцем і розуміється на внутрішніх справах України краще, ніж більшість інших коментаторів, які намагаються зменшувати відповідальність Москви за його безжальну війну та зумисні масові злочини Росії в Україні.

Більшість шанувальників підходу Качановського в таких мережах, як X, мало знають про історію та політику Східної Європи.

Пропутінські політики та публіцисти по всьому світу будуть вдячні за різні українські подробиці, цитати та джерела, які Качановський наводить у своїй книзі – багато з яких в іншому разі могли б оминути їхню увагу.

Проте Качановський вводить своїх читачів в оману, пояснюючи напад Росії нібито порушенням політичного плюралізму в Україні.

Річ не лише в тім, що з 1991 року українська політична система була відкритішою, ніж політичні режими більшості інших колишніх радянських республік, які входили до складу початкового СРСР 1922 року.

Той, хто хоче зрозуміти витоки російсько-української війни, має менше читати про внутрішню політику та міжнародні відносини України – основні теми книги Качановського.

Навпаки, війна Росії була викликана та обумовлена російськими політичними традиціями, ідеями та інтересами.

Розповідь Качановського про причини та ескалацію російсько-української війни найчастіше збігається з кремлівською пропагандою: злочини в Києві, інтриги Вашингтона, втручання Лондона, провали Брюсселя тощо.

Як і багато разів раніше в російській історії, згідно з цим наративом, злі іноземці знову спровокували Кремль на силове розширення території Росії, масовий терор проти її сусідів, а також на вбивства, тортури, депортацію і т.

Не дивно, що оглядач RT Тарік Сіріл Амар та кореспондентка РІА Ленка Вайт привітали Качановського з виходом книги.

RT, раніше відоме як "Russia Today", і РІА (Російське інформаційне агентство) – це ЗМІ, що належать російській державі й керовані російським урядом.

Вже сильне поширення (і воно все наростає) науково неспроможної книги Качановського, схоже, є результатом того, що її просувають Маск, Сакс та інші прихильники, і не повинно призвести до того, що твердження Путіна про ведення оборонної або іншим чином виправданої війни в Україні буде сприйнято як правдоподібне.

Було б прикро, якби публікації Качановського та подібні до них, які відкидає переважна більшість дослідників Східної Європи, але підтримують два американські олігархи-чайники, здобули широку аудиторію серед тих, хто не знайомий із минулим і сьогоденням російського імперського націоналізму.

Ще сумнішим було б, якби політичне використання таких публікацій популістськими силами призвело до скорочення західної допомоги Україні в її боротьбі за виживання і тим самим сприяло б неприкритій спробі Росії знищити українську націю.

Підписанти (в алфавітному порядку англійського оригіналу):.

Кааріна Айтамурто, докторка філософії (Гельсінкі), наукова співробітниця з російських досліджень, Гельсінський університет, Фінляндія.

Річард Арнольд, доктор філософії (Університет штату Огайо), професор політології, Університет Маскінгум, США.

Омар Оскар Ашур, доктор філософії (Макгілл), професор з питань безпеки та військових досліджень, Дохійський інститут післядипломної освіти, Катар.

Андерс Ослунд, доктор філософії (Оксфорд), старший науковий співробітник з економіки, Стокгольмський Форум вільного світу (Frivärld), США.

Фабіан Бауман, доктор філософії (Базель), науковий співробітник з історії Східної Європи, Гейдельберзький університет, Німеччина.

Торбьорн Беккер, доктор філософії (Стокгольмська школа економіки), директор Стокгольмського інституту економіки перехідного періоду (SITE), Швеція.

Ян Клаас Берендс, доктор філософії (Потсдам), професор політичної історії, Європейський університет Віадріна, Німеччина.

Лі Беннік-Бьоркман, докторка філософії (Упсала), професорка політології, Упсальський університет, Швеція.

Ольга Бертельсен, докторка філософії (Ноттінгем), доцентка кафедри глобальної безпеки та розвідки, Університет Тіффіна, США.

Леся Бідочко, докторка філософії (НаУКМА), старша викладачка політології, Національний університет "Києво-Могилянська академія", Україна.

Микола Боровик, кандидат наук (КНУ, Київ), науковий співробітник з досліджень пам'яті, Проект меморіалу концтабору Заксенбурга, Німеччина.

Джованна Брогі, докторка філософії (Флоренція), заслужена професорка славістики у відставці, Міланський університет, Італія.

Маріана Буджерін, докторка філософії (ЦЕУ, Будапешт), старша наукова співробітниця Центру політики ядерної безпеки, Массачусетський технологічний інститут (MIT), США.

Євген Бистрицький, доктор наук (НАНУ, Київ), провідний науковий співробітник з філософії культури, етики та естетики, Інститут філософії, Україна.

Маргарита Чабанна, докторка наук (НАНУ, Київ), доцентка кафедри політології, Національний університет "Києво-Могилянська академія", Україна.

Саймон Косгроув, доктор філософії (Університетський коледж Лондона), голова опікунської ради, НВО "Права в Росії", Великобританія.

Франциска Девіс, докторка філософії (Мюнхен), наукова співробітниця україністики, Центр сучасної історії ім.

Лейбниця (ZZF), Німеччина.

Андрій Демартіно, доктор наук (НАНУ, Київ), науковий співробітник з росієзнавства, Національний інститут стратегічних досліджень, Україна.

Майкл Доббінс, доктор наук (Констанц), тимчасовий професор політології, Ганноверський університет, Німеччина.

Діана Дуцик, кандидатка наук (КНУ, Київ), старша викладачка журналістики, Національний університет "Києво-Могилянська академія", Україна.

Марта Дичок, докторка філософії (Оксфорд), доцентка історії та політології, Університет Західного Онтаріо, Канада.

Олександр Еткінд, доктор філософії (Гельсінкі), професор міжнародних відносин, Центральноєвропейський університет (CEU), Відень.

Джулі Федір, докторка філософії (Кембридж), доцентка історії, Мельбурнський університет, Австралія.

Павло Федорченко-Кутуєв, доктор наук (КНУ, Київ), провідний науковий співробітник з історії та теорії соціології, Інститут соціології, Україна.

Стівен Фіш, доктор філософії (Стенфорд), професор політології, Каліфорнійський університет у Берклі, США.

Рорі Фіннін, доктор філософії (Колумбійський університет), професор україністики, Кембриджський університет, Великобританія.

Даріус Фурмонавічус, доктор філософії (Бредфорд), директор Центру литовських досліджень, Ноттінгем, Великобританія.

Майкл Джентіле, доктор філософії (Упсала), професор географії, Університет Осло, Норвегія.

Мрідула Гош, докторка філософії (КНУ, Київ), доцентка міжнародних відносин, Національний університет "Києво-Могилянська академія", Україна.

Арман Гошу, кандидат наук (МДУ, Москва), доцент політології, Бухарестський університет, Румунія.

Джордж Г.

Грабович, доктор філософії (Гарвард), почесний професор україністики у відставці, Гарвардський університет, США.

Андреа Граціозі, доктор наук (Париж), почесний професор історії у відставці, Неаполітанський університет імені Федеріко II, Італія.

Олексій Гаран, доктор наук (НАНУ, Київ), професор порівняльної політології, Національний університет "Києво-Могилянська академія", Україна.

Крістофер А.

Хартвелл, доктор філософії (Варшавська школа економіки), професор міжнародної бізнес-політики, Школа менеджменту та права (ZHAW), Швейцарія.

Якоб Хаутер, доктор філософії (Університетський коледж Лондона), науковий співробітник з політики та міжнародних відносин, Університет Редінга, Великобританія.

Роберт Хорват, доктор філософії (Мельбурн), доцент політології, Університет Ла Тробе, Австралія.

Санширо Хосака, доктор філософії (Тарту), науковий співробітник із зовнішньої політики, Міжнародний центр оборони та безпеки (ICDS), Естонія.

Ульріх Хофмайстер, доктор філософії (Відень), науковий співробітник з історії Східної Європи, Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана, Німеччина.

Олександра Грицак, докторка філософії (Чикаго), професорка соціології, Рід коледж, США.

Ярослав Грицак, доктор наук (НАНУ, Київ), професор історії, Український католицький університет, Україна.

Альона Гурківська, кандидатка наук (НАНУ, Київ), наукова співробітниця з питань політичної культури та ідеології, Інститут політичних та етнічних досліджень, Україна.

Оксана Хусс, докторка наук (Дуйсбург-Ессен), політична аналітикиня, Дослідний центр "Надійна наука про дані та безпеку", Німеччина.

Олег Ільницький, доктор філософії (Гарвард), почесний професор сучасних мов та культурології у відставці, Університет Альберти, Канада.

Андреас Каппелер, доктор наук (Цюріх), почесний професор історії Східної Європи у відставці, Віденський університет, Австрія.

Олександра Койдель, докторка філософії (Вільний університет Берліна), доцентка соціальних наук, Київська школа економіки, Україна.

Оксана Кіс, докторка наук (НАНУ, Львів), голова Національного науково-дослідного фонду України, Україна.

Богдан Клід, доктор філософії (Альберта), науковий директор Консорціуму з дослідження та освіти в галузі Голодомору, Університет Альберти, Канада.

Сергій Корсунський, доктор наук (КНУ, Київ), заслужений науковий співробітник у галузі міжнародних відносин, Темпльський університет, Японія.

Олег Коцюба, доктор філософії (Гарвард), директор відділу друкованих та цифрових публікацій Українського дослідницького інституту (HURI), Гарвардський університет, США.

Володимир Кравченко, доктор наук (НАНУ, Київ), професор історії, Університет Альберти, Канада.

Богдан Кравченко, доктор філософії (Оксфорд), почесний професор з державного будівництва, Національний університет "Києво-Могилянська академія", Україна.

Тамара Кравченко, докторка філософії (Карлтон), доцентка державного управління, Університет Вікторії, Канада.

Олексій Кресін, доктор наук (НЮУ, Харків), провідний науковий співробітник з порівняльного правознавства, Інститут держави та права ім.

Корецького, Україна.

Володимир Кулик, доктор наук (НАНУ, Київ), професор політології, Київська школа економіки, Україна.

Хіроакі Куромія, доктор філософії (Прінстон), почесний професор історії у відставці, Індіанський університет у Блумінгтоні, США.

Тарас Кузьо, доктор філософії (Бірмінгем), професор політології, Національний університет "Києво-Могилянська академія", Україна.

Петро Кузик, кандидат наук (ЛНУ, Львів), доцент міжнародних відносин, Національний університет імені Івана Франка, Україна.

Сергій Кисельов, кандидат наук (НАНУ, Київ), доцент політології, Національний університет "Києво-Могилянська академія", Україна.

Майкл Лаунер, доктор філософії (Прінстон), почесний професор русистики у відставці, Університет штату Флорида, США.

Галина Леонтій, докторка філософії (Констанц), заступниця професора основ соціальних наук, Геттінгенський університет, Німеччина.

Андрій Макарічев, доктор наук (Нижній Новгород), професор регіональної політології, Тартуський університет, Естонія.

Тамара Марценюк, кандидатка наук (НаУКМА), доцентка соціології, Національний університет "Києво-Могилянська академія", Україна.

Юрій Мацієвський, доктор наук (НАНУ, Київ), професор політології, Національний університет "Острозька академія", Україна.

Марі Мендрас, докторка наук (Інститут політології, Париж), ад'юнкт-професорка політології, Паризька школа міжнародних відносин, Франція.

Нона Міхелідзе, докторка філософії (Вища школа Пізи), старша наукова співробітниця з питань політики та інститутів ЄС, Інститут міжнародних відносин, Італія.

Міхаель Мозер, доктор наук (Відень), професор славістики, Віденський університет, Австрія.

Олександр Мотиль, доктор філософії (Колумбійський університет), професор політології, Університет Рутгерса в Ньюарку, США.

Вольфганг Мюллер, доктор наук (Відень), професор історії Східної Європи, Віденський університет, Австрія.

Влад Михненко, доктор філософії (Кембридж), професор географії та політичної економії, Оксфордський університет, Великобританія.

Тимофій Мілованов, доктор філософії (Вісконсін-Медісон), доцент економіки, Піттсбурзький університет, США.

Ольга Онух, докторка філософії (Оксфорд), професорка порівняльної та української політики, Манчестерський університет, Великобританія.

Оксана Пахльовська, докторка наук (НАНУ, Київ), професорка українських та міжкультурних досліджень, Римський університет "Ла Сапієнца", Італія.

Володимир Паніотто, доктор наук (НАНУ, Київ), професор соціології, Національний університет "Києво-Могилянська академія", Україна.

Олексій Панич, доктор наук (НАНУ, Київ), професор філософії, Українська євангелічна духовна семінарія, Україна.

Роман Петров, доктор філософії (Лондонський університет королеви Марії), професор права Європейського Союзу, Національний університет "Києво-Могилянська академія", Україна.

Йоханан Петровський-Штерн, доктор філософії (Брандейс), професор історії та юдаїстики, Північно-Західний університет, США.

Олена Подолян, докторка філософії (Стокгольм), наукова співробітниця з політології, Університет Седерторн, Швеція.

Марія Попова, докторка філософії (Гарвард), доцентка кафедри політології, Університет Макгілла, Канада.

Яна Примаченко, кандидатка наук (НАНУ, Київ), старша наукова співробітниця з історії, Інститут історії України, Україна.

Наталія Пилипюк, докторка філософії (Гарвард), почесна професорка слов'янських мов та літератур у відставці, Університет Альберти, Канада.

Микола Рябчук, кандидат наук (НАНУ, Київ), провідний науковий співробітник з політичної культури та ідеології, Інститут політичних та етнічних досліджень, Україна.

Юліан Романишин, доктор філософії (IMT, Лукка), старший науковий співробітник з політології, Боннський університет, Німеччина.

Гвендолін Сассе, докторка філософії (Лондонська школа економіки), професорка порівняльної політології, Берлінський університет імені Гумбольдта, Німеччина.

Саймон Шлегель, доктор філософії (Галле-Віттенберг), директор української програми, Центр ліберальної сучасності (Lib.

Mod), Берлін.

Стівен Сігел, доктор філософії (Браун), професор славістики та євразійських досліджень, Техаський університет в Остіні, США.

Константин Сігов, доктор наук (НАНУ, Київ), директор Європейського центру гуманітарних досліджень, Національний університет "Києво-Могилянська академія", Україна.

Антон Шеховцов, доктор філософії (Університетський коледж Лондона), запрошений професор міжнародних відносин, Центрально-Європейський університет (CEU), Австрія.

Роман Шеремета, доктор філософії (Пердью), доцент економіки, Університет Кейс Вестерн Резерв, США.

Оксана Шевель, докторка філософії (Гарвард), доцент політології, Університет Тафтса, США.

Мирослав Шкандрій, доктор філософії (Торонто), почесний професор славістики у відставці, Університет Манітоби, Канада.

Павло Шопін, доктор філософії (Кембридж), доцент німецької мови Київський національний університет ім.

Михайла Драгоманова, Україна.

Каріна Широких, докторка філософії (Мюнхен), доцентка міжнародних відносин, Стокгольмський університет, Швеція.

Ґерхард Симон, доктор філософії (Гамбург), почесний професор історії Східної Європи у відставці, Кельнський університет, Німеччина.

Наталія Стебліна, докторка наук (ДНУ, Вінниця), професорка журналістики та соціальної комунікації, Донецький національний університет ім.

Василя Стуса, Україна.

Кай Струве, доктор наук (Галле-Віттенберг), керівник дослідницької групи з історії України, Мюнхенський університет Людвіга Максиміліана, Німеччина.

Філіп Тер, доктор наук (Вільний університет Берліна), професор історії Центральної та Східної Європи, Віденський університет, Австрія.

Франк Умбах, доктор філософії (Бонн), керівник досліджень Європейського кластеру з клімату, енергетики та безпеки ресурсів, Боннський університет, Німеччина.

Андреас Умланд, доктор філософії (Кембридж), доцент політології, Національний університет "Києво-Могилянська академія", Україна.

Вікторія Вдовиченко, докторка філософії (Дипакадемія України), керівниця української програми Центру геополітики, Кембриджський університет, Великобританія.

Стівен Величко, доктор філософії (Лондон), старший науковий співробітник з українських досліджень, Університет Торонто, Канада.

Джон Всетецька, доктор філософії (Університет штату Мічиган), доцент історії, Університет Нова Саут-Істерн, США.

Рікарда Вульпіус, докторка наук (Мюнхен), професорка історії Східної Європи, Мюнстерський університет, Німеччина.

Міхал Вавзонек, доктор наук (Краків), професор політології, Університет Ігнатіанум, Польща.

Лукан Ахмад Вей, доктор філософії (Берклі), заслужений професор з демократії, Університет Торонто, Канада.

Аннетте Вербергер, докторка наук (Тюбінген), професорка східноєвропейської літератури, Європейський університет Віадріна, Німеччина.

Сара Вітмор, докторка філософії (Бірмінгем), доцентка політології, Оксфордський університет Брукс, Великобританія.

Наташа Вілсон, докторка філософії (Університетський коледж Лондона), доцентка історії, Мельбурнський університет, Австралія.

Мартіна Вінклер, докторка філософії (Лейпциг), професорка історії Росії та Східної Європи, Кільський університет, Німеччина.

Катаріна Вольчук, докторка філософії (Бірмінгем), професорка східноєвропейської політики, Бірмінгемський університет, Великобританія.

Сюзанн Воршех, докторка філософії (Франкфурт-на-Одері), старша наукова співробітниця із соціальних наук, Європейський університет Віадріна, Німеччина.

Михайло Вінницький, доктор філософії (Кембридж), доцент соціології, Національний університет "Києво-Могилянська академія", Україна.

Сергій Єкельчик, доктор філософії (Альберта), професор славістики та історії, Університет Вікторії, Канада.

Юлія Юрченко, докторка філософії (Сассекс), доцентка політичної економії, Університет Грінвіча, Великобританія.

Юлія Юрчук, докторка філософії (Стокгольм), доцентка історії ідей, Університет Седерторн, Швеція.

Олександр Забірко, доктор філософії (Мюнстер), доцент славістики, Регенсбурзький університет, Німеччина.

Олександр Зайцев, доктор наук (НАНУ, Київ), професор сучасної історії, Український католицький університет, Україна.

Галина Зеленко, докторка наук (НАНУ, Київ), завідувачка відділом політичних інститутів та процесів, Інститут політичних та етнічних досліджень, Україна.

Сергій Жук, доктор філософії (Джонс Гопкінс), професор східноєвропейської та російської історії, Університет Болл Стейт, США.

Аліна Зубкович, докторка філософії (Школа соціальних досліджень, Словенія), керівниця Північного українського форуму (NUF), Швеція.

Вчені, які займаються східноєвропейськими дослідженнями, а також інші регіональні чи політичні експерти, які бажають приєднатися до цієї публічної заяви, можуть надіслати свій підпис – відповідно до наведеного вище формату (вчений ступінь із зазначенням установи, де він був набутий, посада із зазначенням академічної спеціальності, головне наукове місце роботи, країна) – до 31 травня 2026 року за адресою signaturescollection71@gmail.