Чому не можна ігнорувати загрози нападу Росії на країни Балтії

То нападе? Чи не нападе?

Тоді як Володимир Зеленський каже про можливий напад Росії на країни Балтії, у цих державах таку можливість заперечують. Міністр закордонних справ Естонії Маргус Цахкна заявляє, що слова Зеленського не відповідають оцінці естонської розвідки й немає жодних ознак того, що Москва зосереджує сили для удару по НАТО чи балтійських державах. За його словами, Росія нині у слабкій позиції як на українському фронті, так і в економічних відносинах. Водночас Цахкна вважає, що такі висловлювання «ускладнюють двостороннє співробітництво».

Своєю чергою прем’єр-міністр Литви Інга Ругінене запропонувала уникати риторики залякування, надто коли для неї «немає жодних передумов».

Однак оцінка естонського міністра й литовського прем’єра виглядає занадто оптимістичною: хоча загрозу удару не варто перебільшувати, але повністю виключати її не можна. Слабкість Росії не скасовує її готовності до ризикованих кроків, а відсутність явних ознак підготовки нападу зовсім не гарантує безпеки. Саме тому питання щодо можливої атаки не можна зводити лише до поточних розвідданих або заспокоювання себе тим, що виснаження російської армії на російсько-українському фронті або проблеми в економіці автоматично виключають її агресію проти сусідів.

 Принаймні розвідки європейських країн уже неодноразово попереджали, що за кілька років можливий військовий конфлікт Кремля з однією чи кількома країнами НАТО. Американський Інститут вивчення війни вказує на ознаки «нульової фази» такої підготовки: в Росії перебудовують систему військових округів, формують нові командні структури, а на кордоні з Фінляндією створюють військові бази й інфраструктуру. Паралельно триває гібридна війна проти європейських країн: відбуваються розвідувальні польоти над Європою та вторгнення дронів, здійснюються диверсії на об’єктах критичної інфраструктури, глушіння сигналів GPS, кібератаки.

Події, що розгортаються сьогодні навколо Балтійського регіону, свідчать про те, що ризик нападу Росії залишається високим, хоча він може проявитися не у формі масштабної військової кампанії в районі Сувалкського коридору, що відокремлює Білорусь від російського ексклава — Калінінградської області. На велику військову операцію в Росії нині й справді забракне сил. А от на обмежену гібридну операцію за участю «зелених чоловічків» — цілком вистачить.

Погляньте на події, що відбулись останніми місяцями.

Росіяни поширюють у TikTok, Telegram і «ВКонтакте» ідею «Нарвської народної республіки» та «Клайпедської народної республіки». Такі наративи — зовсім не жарти маргіналів, а цілеспрямована інформаційна кампанія, покликана не стільки породити реальний сепаратизм в Естонії чи Литві, скільки створити ілюзію його існування. Так 2014 року Росія створила «народні республіки» в Україні, які спершу подавала як «внутрішній протест», а згодом використовувала як прикриття для вторгнення й окупації частини української території.

На цьому тлі в середині квітня Держдума ухвалила в першому читанні законопроєкт, який розширює повноваження Путіна щодо відправлення військ до іноземних держав для «захисту прав громадян РФ». Відповідно до розробленого урядом документа, президент Росії зможе залучити російську армію для операцій за кордоном у разі арешту, утримання, кримінального та іншого переслідування росіян.

До того ж російська пропаганда активно поширювала твердження, буцімто країни Балтії та Польща дозволили Україні використовувати свій повітряний простір для ударів по портах у Приморську та Усть-Лузі в Ленінградській області, а в МЗС РФ заявили, що «зробили попередження» державам Балтії. На цьому тлі Z-спільнота й кремлівські пропагандисти закликали до помсти.

Своєю чергою Міноборони РФ опублікувало список місць виробництва дронів для України в Європі, куди увійшли Рига та Вільнюс. Це — не лише підвищення ставок у війні проти України та гібридному протистоянні з Європою, а й привід для нагнітання напруженості та виправдання можливого нападу. Принаймні експрезидент, заступник голови Ради безпеки РФ Дмітрій Мєдвєдєв назвав цей список реєстром потенційних законних цілей російських Збройних сил.

А кілька днів тому Москва звинуватила країни Балтії й НАТО в «мілітаризації» регіону та підготовці до блокади Калінінграда. Так, Рада безпеки РФ закинула Литві створення «осередку напруженості» поблизу Калінінградської області через те, що Вільнюс нарощує військову присутність. Зі свого боку заступник міністра закордонних справ РФ Алєксандр Ґрушко заявив, що навчання НАТО в межах Об’єднаних експедиційних сил включають сценарії морської блокади та захоплення Калінінграда, і також звинуватив Альянс у свідомому «загостренні конфронтації».

Ці дії Кремля можна сприймати як традиційний «інформаційний шум», покликаний посіяти паніку серед європейців і зменшити підтримку України. Але такі дії — це також і частина довгострокової інформаційної кампанії Кремля, спрямованої на виправдання потенційної агресії.

 До атаки на країни Балтії Владіміра Путіна підштовхують, по-перше, логіка виживання його режиму, коли для власної стабільності Кремль має експортувати нестабільність. Постійно створюючи зовнішні загрози, російське керівництво «переносить напругу зовні», щоб відволікти суспільство від внутрішніх проблем, виправдати жорстку політику та згуртувати населення навколо Кремля.

По-друге, потенційний напад Росії на країни Балтії потрібно розглядати в контексті патової ситуації на російсько-українському фронті. Україна чинить опір завдяки не лише внутрішнім ресурсам, а й фінансовій та військовій підтримці з боку Європи. Щоб покласти край цій підтримці, необхідно створити ситуацію, яка відволіче увагу європейських країн від України. Можливо, Нарва російському керівництву й задарма не здалась. Але «Нарвська народна республіка» відтягне на себе увагу, а також військові та фінансові ресурси Європи.

Чи буде реалізовано цей сценарій «балтійського удару», залежить від кількох чинників. Передусім Путін має бути впевнений, що США не втрутяться й не нададуть країнам Балтії військової підтримки в межах статті 5 Вашингтонського договору. З огляду на те, як зневажливо відгукується про НАТО Дональд Трамп, не дивно, що росіяни та європейці сумніваються в тому, що США виконають свої зобов’язання. Цілком імовірно, що в Москві навіть розраховують на якусь угоду з Вашингтоном.

Логіку мислення Кремля ілюструє коментар Мєдвєдєва, який заявив, що Європі не варто розраховувати на втручання США в гіпотетичний конфлікт окремих країн ЄС із РФ. «Адже в самих європейських країн сил наразі недостатньо, хоч вони й заходилися мілітаризувати свої економіки та розмірковують над створенням у межах Євросоюзу нового військового блоку, до якого зможуть запросити конаючий бандерівський режим. Але наразі цього немає», — написав заступник голови Радбезу Росії в «MAКС».

 Водночас прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск також має сумнів у тому, що США залишаться лояльними союзницьким зобов’язанням відповідно до статті 5 Вашингтонського договору. На тлі зростання сумнівів у надійності НАТО ЄС нині розробляє механізм взаємної оборони. На саміті на Кіпрі лідери країн Євросоюзу ухвалили рішення розробити план застосування статті 42.7 Договору про Європейський Союз — положення про взаємну допомогу в разі нападу. Водночас Путін має враховувати чинник часу, поки європейські країни не завершили переозброєння.

Другий чинник, що впливає на рішення Путіна про напад на країни Балтії, — позиція Німеччини. Точніше, готовність Берліна взяти на себе головну роль у гарантуванні безпеки в Європі та за потреби безпосередньо включитись у війну, захищаючи країни Балтії. Принаймні, презентуючи першу в повоєнній історії Німеччини військову стратегію, міністр оборони ФРН Борис Пісторіус заявив, що його країна «бере на себе більше відповідальності» в межах НАТО.

Водночас незрозуміло, чи буде Пекін чинником стримування для Москви. З одного боку, Китай має намір зміцнити економічні та політичні відносини з Євросоюзом. Зокрема й для того, щоб поглибити суперечності між європейськими державами та США. З іншого — китайське керівництво зациклене на темі повернення до «рідної гавані» Тайваню. І якщо Росія вторгнеться до країн Балтії, то Китай зможе скористатися моментом, аби серйозно взятися за «Острів вічної весни».

Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск упевнений, що Росія збирається напасти на країну НАТО «найближчими місяцями, а не роками». Якщо Путін схилиться до реалізації військового сценарію, то зробить це після виборів до Конгресу, щоб не підставляти «миротворця» Трампа. Кремль вичікуватиме момент, коли результати внутрішньополітичної боротьби в США створять Москві простір для маневру. Тому найближчі місяці стануть часом інтенсивної інформаційної та гібридної активності Росії в Балтійському регіоні — від провокацій у медіапросторі до демонстративних погроз.

Чи бачать у Таллінні та Вільнюсі всі ці приготування? Звісно. І напевно роблять відповідні висновки. Принаймні глава естонської військової розвідки Антс Ківісельг заявив, що не бачить підготовки РФ до нападу на країни Балтії, але попереджає, що Кремль є непередбачуваним і часто робить ірраціональні кроки. А самозаспокоєння естонських і литовських політиків можна пояснити прагненням уникнути звинувачень у провокуванні конфлікту та небажанням лякати населення.

Публічні коментарі представників Естонії й Литви разюче нагадують дії Зеленського на початку 2022 року, коли він різко реагував на попередження Вашингтона про напад Росії, що мав невдовзі статися. За місяць до повномасштабного вторгнення український президент заявляв, що це держава-агресор навмисно сіє паніку й невпевненість, аби послабити можливий опір і віднадити бізнес-інвесторів, і казав, що в травні будуть шашлики.

Головна помилка в оцінці загрози — розглядати її виключно крізь призму класичної війни: гібридні сценарії дають змогу Кремлю досягати власних цілей зі значно меншими витратами. Один з уроків 2022 року — в тому, що відсутність «очевидних ознак» підготовки вторгнення не гарантує його відсутності. Ігнорування навіть малоймовірних сценаріїв занадто дорого обходиться жертві агресії.