Саботаж Ukraine Facility. Чому Верховна Рада блокує мільярди ЄС для України

Українська влада відверто гальмує виконання наших зобов'язань перед партнерами. Найбільше страждає колись зразкова програма Ukraine Facility переважно кредитного (хоча і пільгового) фінансування України з боку Європейського Союзу на суму 50 млрд євро в часовому діапазоні 2024–2027 років. Більшість цих коштів Україна вже отримала, однак не всі. А виконання програми наразі серйозно забуксувало: Київ не виконує умов, необхідних для отримання решти виплат.

Єврокомісарка із питань розширення Марта Кос у своєму листі на ім’я спікера Верховної Ради Руслана Стефанчука навела перелік із 11 законопроєктів, що їх українському парламенту необхідно ухвалити, аби отримати перші 4 млрд євро кредитного фінансування ЄС у рамках програми Ukraine Facility.

Це, втім, не лише питання залишку коштів за самою Ukraine Facility. Програма є основним механізмом розподілу фінансування від партнерів, і її блокування означає затор на всій артерії надходження європейських грошей до України. 2026 року відбудеться «нахльост» кількох програм: 16,7 млрд євро піде на бюджетну підтримку в рамках Ukraine Facility та Macro-Financial Assistance, ще 28,3 млрд євро — на фінансування ОПК і державні оборонні закупівлі.

Навіть обіцяні ЄС кредитні 90 млрд євро — це, умовно, пасив, фондування. Зазначені кошти розподілятимуться саме через ці інструменти — Ukraine Facility, Macro-Financial Assistance, фінансування ОПК і військових закупівель.

То що ж це за закони, без яких прогрес неможливий?

Їх, як сказано, одинадцять, і більшості з них ще не ухвалено. Їхній статус зараз: від «прийнято за основу» до «передано на повторне читання» та «надано висновок комітету про розгляд».

Серед ухвалених на сьогодні законів лише такі:

• законопроєкт №14005 «Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення виконавчого провадження через цифровізацію»;
• законопроєкт №12087-д «Про внесення змін до деяких законів України щодо імплементації норм європейського права з інтеграції енергетичних ринків, підвищення безпеки постачання та конкурентоспроможності у сфері енергетики»;
• законопроєкт №14030 «Про основні засади державного нагляду (контролю)», який декларує нібито благі наміри: «Забезпечення переорієнтації системи державного нагляду (контролю) з домінуючої на сьогодні карально-репресивної на превентивну і ризик-орієнтовану».

Однак законом також передбачається:

• надання права органам державного нагляду (контролю) звертатися до суду у разі створення перешкод суб’єктами господарювання під час здійснення заходів державного нагляду (контролю);
• зобов’язання органів державного нагляду (контролю) здійснювати навчальні заходи для суб’єктів господарювання щодо управління небезпеками (ризиками);
• встановлення можливості збільшити періодичність здійснення заходів державного нагляду (контролю) відносно суб’єктів господарювання, діяльність яких віднесена до середнього та незначного ступенів ризику, на період дії укладеного суб’єктом господарювання договору страхування відповідальності за шкоду, що може бути заподіяна навколишньому природному середовищу, життю, здоров’ю та майну третіх осіб унаслідок порушення суб’єктом господарювання вимог законодавства;
• встановлення скороченого провадження у справах за зверненням органів державного нагляду (контролю) до суду під час здійснення ними визначених законом повноважень.

Загалом філософія цього законопроєкту така: замість державного регулятивного Левіафана вибудувати конструкцію нового квазідержавного регулятивного монстра, який збереже ті самі регулятивні функції та важелі впливу на бізнес, просто плата за це зніматиметься легально, а не у валізах.

За бізнесом наглядатимуть не чиновники, а спеціальні державні аудитори, які, на відміну від чиновників, офіційно братимуть за це гроші з бізнесу.

Крім того, регулятивні процедури замінюються страхуванням ризиків, унаслідок реалізації яких бізнес може завдати шкоди навколишньому середовищу або третім особам.

Тобто застрахуй майно, наприклад, від пожежі, і ти не проходитимеш перевірок із боку державних органів.

Звісно, такі страховки потребуватимуть від бізнесу значних грошових витрат.

Проте держава залишає за собою право збільшити періодичність перевірок «відносно суб’єктів господарювання, діяльність яких віднесена до середнього та незначного ступенів ризику, на період дії укладеного суб’єктом господарювання договору страхування відповідальності за шкоду».

Сенс тут такий: невисокі ризики = невисокі витрати бізнесу на страхування (а це авторів законопроєкту не влаштовує, тому держава «більш ретельно» перевірятиме такий бізнес).

А тепер перейдемо до законів, яких ще не ухвалено

Мета законопроєкту №14067 «Про внесення змін до деяких законів України щодо підтримки розвитку ефективного та сталого централізованого теплопостачання» — створити так звану децентралізовану теплогенерацію, в тому числі на відновлюваних джерелах енергії.

По суті, закон встановлює зобов’язання власників теплових мереж (а це переважно комунальні компанії теплокомуненерго) підключати індивідуальні теплові пункти (ІТП) до систем теплопостачання багатоквартирних будинків.

Загалом законопроєкт можна вважати логічним та актуальним. Єдина проблема полягає в тому, що децентралізовану систему теплопостачання в українських містах хочуть «посадити» на централізовану мережу газопостачання (яка, як і будь-яка централізована система під час війни, також може бути зруйнована або критично пошкоджена).

А «базування» децентралізованої мережі ІТП на децентралізованій системі постачання відновлюваних джерел енергії (пелет тощо) наразі не корелюється із розвитком ринку таких ВДЕ в Україні.

Законопроєкт №14282 «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій здійснення повноважень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», учергове впорядковує структуру, чисельність регулятора ринку електроенергії, питання відбору членів конкурсної комісії, «проведення конкурсного відбору та призначення на посади членів НКРЕКП, граничних строків повноважень та ротації членів регулятора, порядку організації роботи НКРЕКП, а також удосконалення механізму нормотворчої діяльності регулятора».

Закон іще більше послаблює вплив держави на діяльність регулятора ринку електроенергії, зокрема у контексті тарифної політики на розподіл електроенергії.

Цей закон є «спареним» із законопроєктом, що формує доступ на український ринок електроенергії європейських трейдерів.

Законопроєкт №13478-1 «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів та удосконалення порядку вступу, проходження, припинення державної служби» має на меті відновити конкурси на заміщення державних посад, які під час війни були «трохи» загальмовані. По суті, призначення на державні посади без конкурсного відбору буде можливим лише на територіях, де ведуться бойові дії.

Одна з ключових норм законопроєкту №14345 «Про внесення змін до Закону України «Про державну допомогу суб’єктам господарювання» щодо відновлення дії його окремих норм, особливостей їх застосування під час дії правового режиму воєнного стану та удосконалення проведення моніторингу державної допомоги суб’єктам господарювання» — це створення незалежного у своїй діяльності органу, «який inter alia матиме повноваження дозволяти схеми державної допомоги та індивідуальні випадки надання допомоги відповідно до критеріїв… також вимагати повернення державної допомоги, яка була надана незаконно».

Тобто мова про орган, який займатиметься дирижизмом державної допомоги під час війни. Це одна з ключових вимог ЄС на сьогодні, адже Європа втомилася від того хаосу, який спостерігається в системі розподілу державної допомоги в Україні під час війни.

Законопроєкт №14174 «Про безпеку та інтероперабельність залізничного транспорту України» має забезпечити здатність залізничного транспорту підтримувати безпечний рух, встановлює правові основи технічного регулювання та допуску підсистем залізничного транспорту до експлуатації.

У пояснювальній записці зазначено: «Проєкт акта запроваджує європейську систему допуску машиністів локомотивів/поїздів до оперування на інфраструктурі залізничного транспорту, функціонування навчальних центрів, що здійснюють підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації машиністів».

Тут є також прихована мета — підготовка «Укрзалізниці» до реструктуризації, тобто до виокремлення системи приватних вантажних вагонів додати розподіл компанії на «рельсову інфраструктуру» та «тягу».

Створення приватної тяги просуватиметься під приводом «підвищення безпеки руху» та залучення машиністів «з підвищеною кваліфікацією» (за що доведеться платити, а грошей у держави на це немає).

Відповідно до пояснювальної записки до законопроєкту №14271 «Про внесення змін до деяких законів України щодо імплементації законодавства Європейського Союзу у сфері відновлюваних джерел енергії», «за результатами щорічного Звіту з імплементації за 2024 рік, підготовленого Секретаріатом Енергетичного Співтовариства, рівень імплементації Україною законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері відновлюваних джерел енергії становить 61%, зокрема:

• 85% — встановлення цілей на 2030 рік;
• 62% — якість схем підтримки;
• 75% — підтримка активних споживачів та спільнот відновлюваної енергії».

Передусім законопроєкт певним чином надолужує це відставання, формуючи передумови для розвитку так званих енергетичних спільнот, створення зон прискореного розвитку ВДЕ та посилення прозорості ринку ВДЕ.

Закон розтлумачує стандарти класифікації певних джерел енергії як належних ВДЕ та дає імпульс для створення вторинного законодавства в галузі ВДЕ.

Це класичний законопроєкт, який формує в Україні концепцію європейського «зеленого курсу» та стимули для залучення інвестицій у «зелену» енергетику.

Отже, жоден із законопроєктів, які мають бути ухвалені для отримання фінансування ЄС, не є «законом прориву», тобто таким, що створює нові моделі розвитку «самодостатньої, відновлюваної моделі економіки під час війни».

Утім, очевидно, ЄС і не встановлював такої амбітної мети (така модель розвитку необхідна насамперед Україні, і для її імплементації зовнішні стимули не потрібні).

Перелічені вище законопроєкти формують поступову інтеграцію, а фактично — «лагідне поглинання» українських інфраструктурних систем (перш за все йдеться про енергетику та залізницю) у більш розвиненому ринку ЄС.

Звісно, це не питання найближчих днів, мова про формування фундаменту для таких процесів у майбутньому.

Також акценти зроблено на поступовому відсіканні таких структур, як регулятор на ринку електроенергії, від системи державного управління та формуванні нової еліти у вигляді чиновників, які зобов’язані своїм призначенням конкурсам, а не політичним силам, що перемогли на виборах, і які несуть політичну відповідальність перед суспільством.

Також у законопроєктах помітна підготовка до тривалої війни та до можливого знищення під час воєнних дій централізованої комунальної теплової інфраструктури.

Окремо слід наголосити на намаганні «монетизувати» систему державного нагляду за бізнесом шляхом запровадження страхування та державних аудиторів.

Тобто, з одного боку, на кону фінансування та продовження реформ. З іншого — пакет законопроєктів, які логічно не узгоджені між собою та слугують надто далекій меті, аби їх ухвалювати під час війни, пов’язувати з ними якісь позитивні зрушення в економіці найближчим часом і тим більше буксувати з їхнім ухваленням.