ЄС замислився про оборону: як у Брюсселі "допилюють" європейський аналог статті 5 НАТО

Коли згадують про зобов’язання колективної оборони, то перш за все на думку спадає НАТО та його принцип, за яким напад на будь-яку державу-члена Альянсу є нападом на всіх, і решта мають підтримати його в обороні.

Однак у Договорі про Євросоюз – базовому документі, навколо якого побудоване право ЄС, – є стаття 42, частина 7 якої декларує той самий принцип.

Її текст у неофіційному перекладі звучить так:.

"Якщо держава-член ЄС стає жертвою збройної агресії проти її території, інші держави-члени зобов'язані надавати їй допомогу та сприяння всіма засобами, що є у їхній владі (...).

Зобов'язання (...) повинні відповідати зобов'язанням у рамках Альянсу, який для членів НАТО залишається основою колективної оборони (...)".

Утім, ці зобов’язання наразі існують лише в теорії.

Зрештою, Альянс має структури для планування спільної оборони, а ЄС – ні.

Лише наприкінці квітня Євросоюз розпочав підготовку до практичного застосування статті 42.

На тлі глобальної нестабільності та постійних заяв з боку президента Сполучених Штатів Дональда Трампа – де-факто основного гаранта успішного застосування статті 5 Договору НАТО – Єврокомісія та окремі члени ЄС заговорили про зобов'язання Європи захищати себе самостійно та про можливість зміни ролі США в НАТО аж до можливості виходу з Альянсу взагалі.

Але ця дискусія почалася попри відсутність бажання у більшості держав-членів, і перша спроба, що відбулася на Кіпрі, це підтвердила.

Та навіть те, що вона почалася, вже є серйозним зсувом позицій.

"Європейська правда" розповідає про сучасний стан справ і прогнози на майбутнє.

Чому зараз?.

Російська повномасштабна війна триває вже понад чотири роки, і тривалий час лунають припущення, що Україна не буде її останньою ціллю.

Трамп є президентом вже добряче понад рік і давно давав підстави очікувати від нього непередбачуваних дій.

То чому ж про статтю 42.7 заговорили саме зараз?.

Поштовхом до того, щоб активізувати дискусії щодо статті 42.7, а точніше, щодо її операціоналізації, тобто наповнення змістом, стала війна на Близькому Сході – а саме те, що іранські безпілотники раптом перетнули кордон Європейського Союзу.

Один з них 2 березня навіть поцілив по британській авіабазі на Кіпрі.

За цим була ще одна дронова атака, яка призвела до евакуації кіпрського села.

І якщо, приміром, Туреччина, яка також стикнулася з іранськими атаками, або Греція, до якої цілком може долетіти залізяччя з Ірану, є членами НАТО, то Кіпр – ні.

Як наслідок, Кіпр, який у першій половині 2026 року головує у Раді Євросоюзу, не лише скасував усі виїзні засідання Ради на своїй території на місяць вперед, а й почав вимагати від колег по ЄС надійніших гарантій безпеки.

Зокрема, президент Кіпру Нікос Христодулідіс почав говорити про необхідність "наповнення змістом" статті 42.7 договору ЄС, яка все ж зобов’язує держави-члени надавати одне одному допомогу в кризові моменти.

Причому для держав-членів ЄС, які не входять до Північноатлантичного альянсу, європейські механізми є фактично безальтернативною гарантією безпеки.

Стаття 42.7 зобов'язує держави-члени ЄС надавати допомогу "всіма можливими засобами", якщо одна з них стає жертвою збройної агресії на своїй території.

Але одна з ключових проблем цієї статті завжди полягала в розмитості її формулювання.

Вона зобов’язує держави-члени надавати допомогу "всіма можливими засобами", але не визначає, якими саме.

А окрім того, немає ясності, хто ж повинен ухвалювати операційні рішення щодо військової підтримки у Євросоюзі, який "заточений" під мирні задачі.

Дотепер ця стаття була активована лише один раз – Францією після терактів у Парижі у 2015 році, і тоді допомога, по-перше, мала здебільшого двосторонній характер, а по-друге, йшлося про безпекову підтримку, але не оборонну.

Після цього у 2017 році президент Франції Емманюель Макрон спробував розвинути тему операціоналізації статті 42.7, однак справа заглохла на старті.

"Ми повинні перетворити політичні заяви на передбачувані дії", – заявив президент Кіпру під час саміту 24 квітня.

Та чи реально це взагалі?.

Зміна безпекової парадигми: готові не всі.

Користуючись повноваженнями, які дає поточне головування Кіпру в Раді ЄС, Христодулідіс ініціював включення статусу статті 42.7 до переліку тем для обговорення на неформальному саміті Європейської ради у Нікосії.

Це, втім, не було окремим пунктом порядку денного.

По суті, під час засідання на Кіпрі головна дипломатка ЄС Кая Каллас надала лідерам Євросоюзу інформацію про поточний стан справ та щодо майбутньої роботи з операціоналізації цього положення.

Та хоча статус головування дозволяє Кіпру привернути увагу до його пропозиції – він не дає змоги забезпечити її підтримку.

На саміті ініціативу Нікосії публічно підтримали прем'єр-міністр Греції Кіріакос Міцотакіс та очільник уряду Бельгії Барт де Вевер, наголосивши на необхідності посилення стратегічної автономії у сфері оборони Євросоюзу.

Продовжує досить позитивно ставитися до питання і Франція – принаймні, деякі співрозмовники у Єлисейському палаці запевняли кореспондентку "Європейської правди" у готовності Парижа "працювати й операціоналізувати те, якими були б заходи солідарності у критичних ситуаціях".

"Це має робитися взаємодоповнювано з кооперацією та зміцненням європейського стовпа НАТО", – зауважують, втім, в офісі Макрона.

Але більшість держав ЄС утримуються від прогнозів та оптимістичних заяв.

"Це обговорення щойно розпочалося, і вочевидь, будь-яка форма безпекової співпраці вітається.

Проте основа, або, коротко кажучи, найважливіша частина нашої оборони, походить від партнерства з НАТО та від стратегічного партнерства країн ЄС", – заявив на Кіпрі президент Румунії Нікушор Дан.

Таку саму думку висловив і прем'єр-міністр Нідерландів Роб Єттен.

А прем'єр-міністр Швеції Ульф Крістерссон застеріг колег по ЄС від дублювання військових спроможностей НАТО, а також прагнення їх замінити, що було б "навряд чи можливо або доцільно".

Тим не менш, після неформального засідання Євроради в Нікосії президент Кіпру заявив про "плідні дискусії" лідерів.

"Ми повинні формалізувати положення про взаємну оборону в структурований операційний механізм і бути здатними трансформувати політичні заяви у передбачувані дії.

Операціоналізуючи статтю 42.7 через чіткий посібник, який забезпечить, що Союз діє як надійний гарант безпеки", – продовжує наполягати Христодулідіс.

"Симуляція" – це не завжди погано.

Що ж буде відбуватися далі? Найголовніше – те, що процес не зупинився лише на обговоренні лідерів.

Як стало відомо "Європейській правді", Європейська служба зовнішніх справ спільно з Європейською комісією наразі розробляють спеціальний оперативний посібник (Operational Manual) для держав-членів з практичного застосування статті 42.7.

Цей документ має деталізувати, які саме ресурси – дипломатичні, технічні, фінансові, цивільні чи суто військові – євростолиці матимуть надати іншій державі-члену у разі агресії проти неї (хоча не факт, що буде йтися про чіткі зобов’язання).

Розробляються правила для трьох базових моделей реагування держав ЄС: активація виключно статті 5 Договору НАТО (для держав ЄС, які є членами НАТО), активація виключно статті 42.7 Договору ЄС (для держав ЄС поза межами НАТО), а також одночасна активація обох статей для забезпечення синергії між ЄС та НАТО за умови відсутності дублювання командних військових структур.

Оперативний посібник має дати відповіді на критичні питання: "хто перший?" (алгоритм скликання Ради ЄС у разі нападу на країну-члена); "яка саме допомога буде надаватися?" (від надання розвідданих чи забезпечення кіберзахисту до прямої військової підтримки); "де візьметься фінансування?" (які механізми можна задіяти для швидкого відшкодування витрат державам ЄС на таку оперативну допомогу).

І, звісно ж, яка оборона без навчань?.

Тому, за даними "Євро.

Правди", вже 4 травня 2026 року держави ЄС проведуть у Брюсселі кабінетні "штабні навчання" (tabletop exercises).

Це буде симуляція спільних дій у разі агресії, під час яких посли держав Євросоюзу за столом засідань політично-безпекового комітету продемонструють, як би їхні держави реагували на змодельовані кризові сценарії.

Мета цих симуляцій – провести практичне тестування, як саме працюватиме стаття 42.7 у разі збройної агресії або навіть потужної гібридної атаки.

Останнє особливо важливе, адже зараз сучасна війна часто починається ще до застосування військової техніки, і на неї треба реагувати ще на ранньому етапі.

Насамперед – коли йдеться про атаку проти країни ЄС, що не є членом НАТО.

Це має виявити "вузькі місця" у комунікації між столицями та Брюсселем.

Результати травневих симуляцій і ляжуть в основу фінального документа від Єврокомісії.

Очікується, що його чорнову версію можуть навіть представити на розгляд Ради ЄС у закордонних справах на рівні міністрів оборони 12 травня.

Після цього проєкт "посібника" допрацюють і винесуть на розгляд послів ЄС (Комітет постійних представників, Coreper).

Згодом tabletop exercises можуть бути проведені ще раз – вже на рівні міністрів оборони держав ЄС, які зберуться на неформальне засідання на Кіпрі 7-8 червня.

Спільна оборона – не лише для Кіпру.

Амбітна мета, яку наразі ставлять перед собою кіпрське головування та Єврокомісія – обговорення вже чистової версії "Оперативного посібника" із застосування статті 42.7 Договору про ЄС лідерами держав на червневому засіданні Європейської ради у Брюсселі 18-19 червня.

Але ще один головний зсув лишається попереду.

У частині столиць ЄС досі немає усвідомлення того, що над спільною європейською обороною необхідно працювати.

Після заяви президента Христодулідіса про "плідне обговорення" посилення статті 42.7 лідерами ЄС на неформальному саміті на Кіпрі, деякі поважні європейські дипломати в приватних розмовах зауважували, що таке успішне спілкування існувало скоріше у мріях очільника Кіпру.

На жаль, у реальному житті переважна більшість держав ЄС не готові говорити серйозно про перетворення 42.7 на аналог статті 5 НАТО, щоб наперед не брати на себе додаткових безпекових (та й фінансових) зобов'язань.

Менше з тим, певний процес все ж запущений, триває і матиме результат.

Який саме – мають визначити держави ЄС.

Наразі усі опції є відкритими.

Авторка: Тетяна Висоцька,.

кореспондентка "Європейської правди" в Брюсселі.