Криптокраїна без правил: як держава контролює ринок, якого формально не існує

Україна – одна з найкриптоактивніших країн світу. За різними оцінками, понад 6 мільйонів громадян володіють цифровими активами. Але є нюанс: цей ринок юридично досі не існує.

Закон "Про віртуальні активи" ухвалили ще у 2022 році, але він так і не запрацював. Для його повноцінного запуску потрібні зміни до Податкового кодексу, яких парламент досі не ухвалив. У 2025 році така спроба була – законопроєкт №10225-д, але він досі не пройшов друге читання.

Формально – вакуум. Фактично – повноцінний ринок, який живе і розвивається.

Водночас війна диктує нові виклики. Терористичні акти та диверсійна робота ворога майже завжди супроводжуються фінансуванням через анонімні криптогаманці. І дуже часто саме криптосліди дозволяють попередити такі злочинні дії.

Існує ілюзія, що відстежити крипту неможливо. Це не зовсім так. Складно, але можливо.

Крипта без правил, але не без нагляду

Відсутність профільного закону не означає відсутність контролю. Українська держава вже давно працює з криптовалютами – просто не через класичне регулювання, а через інструменти фінансового моніторингу.

Державна служба фінансового моніторингу України (Держфінмоніторинг) сьогодні бере участь у кримінальних розслідуваннях, пов’язаних із криптоактивами. За запитами правоохоронних органів її аналітики відстежують трансакції, встановлюють джерела походження коштів, аналізують зв’язки між гаманцями та виявляють потенційні злочинні схеми.

Простіше кажучи: навіть якщо ринок формально не врегульований, це не означає, що він повністю анонімний.

Україна – криптодержава де-факто

Масштаб явища, з яким працює держава, вражає. Україна стабільно входить до числа світових лідерів за рівнем використання криптовалют.

За даними міжнародних досліджень:

- Україна посідає перші місця у світі за рівнем криптоактивності на душу населення;

- близько 15-16% громадян володіють криптовалютою;

- серед економічно активного міського населення цей показник сягає чверті;

- понад 80% користувачів сприймають крипту як інструмент збереження вартості або інвестицію.

Причини цього очевидні: економічна нестабільність, висока цифрова грамотність і постійний пошук альтернатив фінансовій системі.

Криптовалюта стала для українців і "захисним активом", і каналом міжнародних переказів, і інструментом фандрейзингу під час війни.

Але той самий масштаб створює і зворотний бік – ризики.

Де великі гроші, там і великі ризики

Великий крипторинок – це не лише інвестиції та інновації. Це також:

- відмивання коштів;

- обхід санкцій;

- фінансування злочинної діяльності.

І саме тут держава включається максимально активно.

Криптовалюта не має кордонів. Гаманець може бути прив’язаний до біржі в іншій юрисдикції, трансакції проходять через кілька країн за секунди, а користувач може залишатися поза межами прямої досяжності українських органів.

Але це не означає, що його неможливо знайти.

Глобальна фінансова розвідка проти "анонімності"

Розслідування у сфері криптовалют майже завжди виходять за межі однієї країни. І тут ключову роль відіграє міжнародна співпраця.

Держфінмоніторинг активно взаємодіє з підрозділами фінансової розвідки інших держав. Основний канал – міжнародна мережа Egmont, яка об’єднує понад 170 країн і дозволяє обмінюватися фінансовою інформацією через захищені системи.

У межах такої співпраці українська сторона може отримувати:

- ідентифікаційні дані власників акаунтів на криптобіржах;

- історію трансакцій;

- інформацію про пов’язані рахунки.

Тобто той самий KYC (Know Your Customer – "знай свого клієнта", обов’язкова процедура ідентифікації та верифікації особи клієнта фінансовими установами, криптобіржами та іншими компаніями, що працюють з фінансами. – Ред.), який багато хто сприймає як формальність, на практиці стає ключем до ідентифікації.

Паралельно працюють і неформальні механізми – прямі контакти між відомствами, що дозволяють прискорювати обмін даними у критичних випадках.

У підсумку крипта перестає бути "сірою зоною" і стає повноцінним об’єктом фінансової розвідки.

Як це виглядає на практиці

Один із кейсів, з якими працювали українські аналітики, показовий.

У межах розслідування диверсійної діяльності було проаналізовано криптогаманці підозрюваних. У результаті вдалося відновити повний ланцюг фінансування: кошти надходили з бірж, пов’язаних із країною-агресором, проходили через проміжні гаманці й зрештою потрапляли до виконавців.

Виведення грошей відбувалося через P2P-операції – один із найпоширеніших способів "обготівкування" крипти.

Але навіть це не врятувало від ідентифікації.

У результаті правоохоронці отримали чіткі докази фінансового зв’язку між фігурантами та зовнішніми кураторами.

І це – вже не про технології. Це – про безпеку.

Регулювання де-факто вже існує

Сьогодні Україна живе в парадоксі.

З одного боку, мільйони користувачів, активний ринок і глобальна інтеграція у криптоекономіку.

З іншого – відсутність повноцінної законодавчої бази.

Але між цими двома реальностями вже сформувався третій вимір – практичний контроль.

Держава навчилась працювати з криптою: відстежувати трансакції, встановлювати зв’язки, збирати доказову базу і доводити справи до кримінальних проваджень.

Фактично регулювання вже існує – просто не у вигляді чітких правил гри для ринку, а у вигляді інструментів впливу.

Що далі

Питання не в тому, чи буде регулювання. Питання в тому, яким воно буде і коли з’явиться.

Бо поки держава працює в режимі "реакції" – через розслідування і фінансовий моніторинг, – ринок продовжує розвиватися швидше, ніж з’являються правила.

І в якийсь момент цей розрив може стати проблемою.

Для бізнесу – через невизначеність.

Для держави – через втрату податкових надходжень.

Для безпеки – через нові, складніші схеми.

Україна вже стала криптодержавою де-факто.

Залишилось вирішити головне: чи стане вона нею де-юре – і за якими правилами.