Навіяна вітром результативність, Шахтар ще ближче до чемпіонства, останнє львівське дербі. Підсумки 25-го туру УПЛ

Усі так чи інакше мали можливість якщо не відчути на собі, то принаймні за вікном побачити шалені погодні явища, які охопили нашу країну минулими вихідними. І також усім відомо, що футбольна інфраструктура в нас відзначається своєю "відкритістю". Але у футбол усе одно грали. Бились, боролись, і не тільки поміж собою, а проти природи, але все одно грали. І подарували насправді унікальний досвід перегляду поєдинків у нашому чемпіонаті.

Бах-бах-бах, а потім Динамо відігралось

Центральний матч двадцять п’ятого туру української Прем’єр-ліги, як планувалось від початку, мав відбуватись не в Кривому Розі. Однак, будемо відверті, кому й яке діло було до решти протистоянь цими вихідними після перегляду гри на стадіоні Гірник поміж місцевим Кривбасом та київським Динамо?

Запланували зустріч на найбільш ранній слот — не помилились, бо тривогу відбили за лічені хвилини до того, коли вже були всі шанси отримати рішення про перенесення цього протистояння. Але при цьому ця затримка породила іншу проблему. Усі бачили й відчували, що буря насувається на Кривий Ріг. І це навіть про атакувальну міць команди Ігоря Костюка йдеться. Як встояли ті щогли з прапорами біля поля за таких умов — ось, де головне питання цієї зустрічі.

А інше питання полягало в тому, що взагалі насправді відбувалось на футбольному полі? Підсумковий рахунок на табло — аномалія для нашого чемпіонату, не гірше за чорнобильські пригоди в загальновідомій грі. 11 голів на дві команди. Такого ніколи раніше не траплялось. Але тепер усі матимуть приклад команд Патріка ван Леувена та Ігоря Костюка й колись, можливо, комусь і вдасться утнути щось подібне.

А якщо вже говорити про саму гру, то змістовний футбол завершився рівно на 13 хвилині, коли Кривбас уперше піймав Динамо на швидкій атаці, і всі побачили, що цей підступний вітер може робити з траєкторіями ударів належної сили. А Глейкер Мендоза виявився настільки хитрим, що осідлав цей прийом, і просто не залишив шансів одному з воротарів національної збірної України, на рахунку якого в підсумку хіба що порятунок останніх секунд проти удару Шевченка можна пригадати.

Усі свої голи, а їх назбиралось аж чотири, при цьому Глейкер забив ще до перерви, і всі вони приходили фактично в однаковому стилі. Динамо ж зуміло забити суто з помилки суперників, для чого всі передумови були ще на перших секундах зустрічі, але кияни не з першої спроби реалізували свій шанс. А потім просто провалились у спробі тиску високою лінією на чужій половині.

І якщо вже казати відверто, то насправді мало команд у нашому чемпіонаті можуть відіграти аж три голи відставання після перерви. Утім, якщо грати в захисті так, як це робив Кривбас, то суперникам це буде зробити трохи легше. Ще й суттєве погіршення погодних умов виявилось якраз для Динамо більш сприятливим фактором, бо гравці господарів і без того постійно губили гостей у власному штрафному, а тут ще й треба було їх знайти з-поміж стіни води, яку ще й розганяв шалений вітер.

У певний момент навіть почало здаватись, що ми перебуваємо на межі від зупинки матчу, але ні, таки дограли. А Динамо, виходить що, знову витягнули суто на досвіді Віталій Буяльський та Андрій Ярмоленко, без яких насправді уявити команду Костюка вже в наступному сезоні наразі дуже важко.

Те, що мало стати центральним матчем туру

Але за духом і близько не стало. Бо афіша "черкаський ЛНЗ проти харківського Металіста 1925" із точки зору розташування команд у турнірній таблиці та амбіцій на фініші сезону виглядала розкішно, але через стиль обох колективів ми отримали гру, яку після перегляду матчу в Кривому Розі ніби прокручували в режимі сповільненої зйомки.

Перший тайм — та й поготів. Кілька моментів з обох сторін ближче до перерви, але лише за рахунок стандартів і з гарною грою воротарів у вирішальний момент. Трохи цікавіше стало на початку другої половини, коли колективу Віталія Пономарьова вдалось розпечатати чужі ворота з цілком стандартного для ЛНЗ моменту з фланговою подачею.

І в колективу Младена Бартуловича насправді було небагато варіантів для того, щоб урятуватись. Власне, лише за рахунок копіювання тактики опонентів це й удалось зрештою зробити за чверть години після пропущеного м’яча. А от так, щоб хтось пішов за перемогою в цій дуелі, то такого вже не було. І коли всі зрештою подивились на турнірну таблицю за підсумками туру, то зрозуміло, що дарма не ризикнули.

У Шахтаря +8 над ЛНЗ перед Класичним, яке може обернутись на чемпіонський коридор

У команди Арда Турана цими вихідними було надзвичайно цікаве завдання — не наробити лиха в грі проти новачка УПЛ Кудрівки, яка завбачливо погодилась зіграти типу "домашній" для себе матч на Арені Львів. Ну або ж Шахтар ввічливо запропонував можливість "яструбам" погосподарювати на стадіоні високого класу, і заразом вирішив ще й низку логістичних питань для себе.

При цьому все одно мало хто очікував, що головний тренер "гірників" аж настільки зануриться в ротацію. І якщо й такого експериментального складу Шахтаря вистачило, щоб команду Василя Баранова не помітити на власному шляху, то можна лише уявити, щоб зробила "основа". Добре й для Кудрівки, що перевіряти цю тезу особливої потреби немає. Шахтар узяв чергові три бали, наблизився до чемпіонства, а команда Баранова тепер уже із серією в шість поразок поспіль сподіватиметься на суперників більш приземленого рівня.

Львівське дербі відповідало статусу пів години

Або ж рівно стільки, наскільки вистачило запалу в юнацького колективу Івана Федика. Бо, дійсно, Рух на голову переважав Карпати за рівнем налаштування на начебто принциповий поєдинок, але навіть за умов поганого старту саме команда Франсіско Фернандеса забила першою.

А далі вже був не футбол, а справжня "синергія львівського футболу", у якій кожен бажаючий мав можливість побачити, куди рухається "жовто-чорний" колектив. Є розмови про певні цікаві можливі сценарії наприкінці поточного сезону, і, запевняємо, суто із спортивної точки зору жоден із них не має влаштувати притомного поціновувача гри мільйонів. Але суспільної думки не надто питались увечері на 2025 рік, тож і зараз залишається лише спостерігати за поглинанням одного проєкту іншим.

У боротьбі за виживання всі замерли в очікуванні на останні тури

Кудрівка свій матч програла, Рух — також. Але на СК Полтава, наприклад, після нічиєї проти Оболоні за тур до цього, раптово почали дивитись, як на колектив, який у разі чого може й посунути Олександрію на останню сходинку. А там, можливо, і зона перехідних матчів "раптово" змінить свої кордони. Хто ж знає, що принесе нам львівський вітер змін.

Проте на полі ковалівського Колоса команді Павла Матвійченка так нічого й вдалось заподіяти суперникам. Колектив Руслана Костишина домінував за всіма параметрами, і питання поставало лише з того приводу, коли саме "чорно-білі" зуміють відкрити рахунок. Дотягнули майже до останнього, але цього разу на наявність повного комплекту залікових балів за підсумком гри хоча б не скаржитимуться.

У кам’янець-подільського Епіцентру був реально класний шанс створити відрив від зони перехідних матчів у сім очок, який навряд чи б удалось комусь подолати за час, що залишився до кінця сезону, із переліку потенційних на це претендентів. Треба було "просто" продовжити вдалі виступи на стадіоні Лівий Берег матчем проти Олександрії, яка наче й планувала чіплятись за уникнення прямого вильоту, але наразі всі просто чекають на момент, коли подібне стане навіть математично не можливим.

І якщо за тур до цього ми говорили, що команда Володимира Шарана просто згоріла в домашній грі проти Вереса, то тут "поліграфи", незважаючи на пропущений м’яч перед перервою, відверто здивували агресивним другим таймом, підсумком якого став, напевно що, цілком закономірний рятівний гол з їхнього боку. Але чи був це маніфест до великого камбеку — навряд чи.

Матч, у якому інтригу створив сам фаворит, відбувався минулими вихідними в Житомирі, де київська Оболонь першочерговим для себе завданням визначила уникнення великої поразки від місцевого Полісся. Або принаймні так здавалось, із огляду на поведінку колективу Олександра Антоненка на полі, яка не виказувала особливого бажання "пивоварів" ризикувати навіть на контратаках.

"Вовки" домінували, і за рахунок чергового гола зі стандарту від Сарапія, але цього разу вже не прямим ударом, зуміли вийти вперед ще до середини першого тайму. Далі господарі втримували власну перевагу на м’ячі й узагалі нічого не передвіщувало біди.

А вона сталась. На початку другого тайму дві картки за три хвилини отримав Ілір Краснічі, через що команда Руслана Ротаня залишилась у меншості. Але, усупереч очікуванням, не Оболонь почала від цього грати більш розкуто, а навпаки господарі знайшли в собі сили остаточно поховати опонентів.

І лише тоді, коли кияни отримали третій гол у власні ворота, почались якісь рухи з їхнього боку в напрямку порятунку. Волинець при цьому назбирав кілька сейвів, але відбитий пенальті на власний рахунок так і не записав, бо надто рано залишив лінію воріт та допоміг Третьякову виправити власну хибу під час першої спроби. Після матчу залишилось лише одне питання — чому так пізно почала грати Оболонь?

Матч, у якому ніхто ні на що не претендував, а після — тим паче не претендуватиме

Саме такою й видалась заключна гра туру поміж луганською Зорею та рівненським Вересом на полі стадіону Динамо ім. В. Лобановського в понеділок. Команди в турнірній таблиці розділяли всього три залікові бали на користь "мужиків", а колектив Віктора Скрипника при цьому ще й вийшов із важкої серії матчів проти Динамо та Шахтаря, обидва з яких програв на цей самій арені. Здавалося б, що кращих умов для здобуття трьох залікових балів та подолання цього відставання колективу Олега Шандрука вже ніхто не зможе гарантувати.

Проте "червоно-чорні" так і не зробили рішучі кроки в пошуках власного щастя, тоді як суперники зовнішньо спокійно контролювали хід подій, забивали красиві голи, і в підсумку святкували закономірну перемогу. До речі, також не без допомоги вітру влітали м'ячі в сітку воріт Гороха.

Гол туру

Антон Салабай (Колос)

Глейкер Мендоза (Кривбас / перший гол)

Глейкер Мендоза (Кривбас / другий гол)

Глейкер Мендоза (Кривбас / четвертий гол)

Тарас Михавко (Динамо Київ)

Віталій Буяльський (Динамо Київ)

Андрій Ярмоленко (Динамо Київ / другий гол)

Невертон (Шахтар)

Едуард Сарапій (Полісся / перший гол)

Артем Слесар (Зоря)

Роман Вантух (Зоря)

Найкращий гравець туру — Глейкер Мендоза (Кривбас).

Найкращий тренер туру — Франсіско Фернандес (Карпати).