Нова сила Zeitenwende

Переклад: Богдан Мельник

Примітка редакції. Відходячи від жартів про німецьку мілітаризацію та бідних поляків, пора спитати всерйоз: а це спрацює проти Росії?

Модернізація німецького війська є одним із найбільш важливих стратегічних поворотів у Європі. Навіть якщо вести відлік іще з часів закінчення Холодної війни.

Впродовж цілих десятиліть Німеччина зберігала доволі стриману оборонну позицію. Її сформували історичний досвід, внутрішня політична культура та незмінна залежність від НАТО.

Структура німецьких збройних сил, їх культура та політика закупівель цілковито відображали переконання, що Європа повірила у стабільне постконфліктне середовище, де дипломатія та економічна інтеграція мали більше значення, ніж військова міць. Це припущення зазнало краху. Трансформація, яка зараз відбувається, змінює самі основи європейського уявлення про питання безпеки.

Політика «Поворотного моменту» (Zeitenwende), оголошена канцлером Олафом Шольцем ще у лютому 2022 року після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, була не просто емоційною реакцією на окрему кризу. Радше нарешті ми побачили структурну переорієнтацію німецького стратегічного мислення.

Берлін усвідомив: його оборонна позиція була неадекватною для епохи, що характеризується суперництвом великих держав, суперечливою геополітикою та поверненням до бойових дій високої інтенсивності.

Чим далі зростали сумніви щодо довгострокових зобов’язань США у сфері безпеки та тиск із боку європейських партнерів, тим більше Німеччина переходила до своїх найбільших зусиль щодо військової модернізації. Принаймні, у своїй сучасній історії.

Це і збільшення витрат на оборону, і активізація сухопутних, повітряних та військово-морських сил. Тут вам і розширення промислового виробництва, посилення кібер- та космічних можливостей. І, звісно, реінтеграція Німеччини як центрального стовпа НАТО. Також це спровокувало нові дебати щодо лідерства у європейській обороні, балансу сил усередині НАТО та майбутнього континенту.

Від стриманості до Zeitenwende

Оборонна міць Німеччини з 1945 року ґрунтувалася на демілітаризації, залежності від НАТО та навмисній політичній обережності. Під час Холодної війни Бундесвер відігравав центральну роль у передовій обороні НАТО, проте він діяв виключно в рамках командних структур альянсу та уникав незалежного стратегічного прогнозування.

Після свого возз’єднання в 1990 році Німеччина вважала, що геостратегічне середовище нарешті стабілізувалося. Витрати на оборону скоротилися протягом 1990-х і 2000-х, досягнувши рівня значно нижчого за 2% (стандартний показник НАТО), тоді як чисельність військ та готовність техніки суттєво погіршилися.

Російська анексія Криму у 2014 році почала руйнувати такі припущення. Це призвело до незначного збільшення оборонних бюджетів та участі в ініціативах НАТО задля власного заспокоєння.

Навіть тоді Берлін вагався, чи варто йому повноцінно брати участь у безпекових питаннях. Утім, у лютому 2022-го російське повномасштабне вторгнення зруйнувало те, що залишилося від стратегічного оптимізму Німеччини після Холодної війни.

Канцлер Шольц оголосив про створення спеціального оборонного фонду на 100 мільярдів євро та зобов’язався Німеччині досягти цільового показника витрат НАТО у розмірі 2%. Подальші події лише поглибили цей зсув.

Згідно з аналізом Business Sweden за 2025 рік, Німеччина має намір збільшити свій оборонний бюджет із 86 мільярдів євро у 2025-му до 152 мільярдів євро до 2029-го. Також вона планує узгодити свої довгострокові витрати з оновленим орієнтиром НАТО щодо виділення 5% ВВП на оборону. Це план до 2035 року. Із цієї суми щонайменше 3,5% має бути виділено на основні військові спроможності.

Таким чином, Zeitenwende перетворилася з оголошення про надзвичайну ситуацію на структурну трансформацію. Станом на зараз її підкріплює консенсус між партіями у правлячій коаліції, промисловий перезапуск та інституційні зміни в самій державі.

Це відображення того, що відома нам європейська стабільність більше не може бути гарантована без надійної військової сили. Тобто німецької сили.

Розширення та модернізація

Програма модернізації Німеччини охоплює всі основні військові сфери. По суті, це довгострокове зобов’язання щодо перетворення Бундесверу на надійну бойову одиницю, здатну діяти в умовах справжніх бойових дій. Кожна сфера трансформується шляхом нових закупівель, модернізації наявних систем, удосконалення інфраструктури та забезпечення боєздатності.

На суші Німеччина проводить переозброєння своїх сухопутних військ. Уряд схвалив багатомільярдні інвестиції у бронетехніку, артилерію, мобільність та сили забезпечення.

Довгостроковий план передбачає придбання кількох сотень модернізованих танків Leopard 2, призначених для збереження традиційної могутності Німеччини в бронетанковій війні та забезпечення того, щоб вона залишалася провідною танковою державою Європи.

Німеччина також планує закупити до 5000 бронетранспортерів Boxer у різних конфігураціях, та замінити старі БТРи Fuchs на 3 500 машин нового покоління. У тому ж звіті підкреслено, що 70,3 мільярда євро виділяється спеціально на виробництво боєприпасів. Такими є уроки, отримані з українського досвіду масштабів застосування боєприпасів у конфліктах високої інтенсивності.

У повітряній сфері Німеччина зобов’язалася придбати літаки F-35A для виконання зобов’язань НАТО щодо спільного використання ядерної зброї. Тепер було порушене питання щодо підвищення оперативної сумісності з повітряними силами союзників.

Довгострокова програма модернізації включає придбання двадцяти додаткових винищувачів Eurofighter Typhoon. Це для посилення переваги в повітрі, багатоцільових місій та місій повітряного патрулювання.

Німеччина інвестує 34,2 мільярда євро в літаки, ракетні системи й інтегровану інфраструктуру ППО, позиціонуючи себе як центральний стовп колективної протиповітряної та протиракетної оборони НАТО.

Це доповнюється її лідерською роллю в Ініціативі європейського неба (ESSI), метою якої є створення багаторівневої континентальної архітектури протиракетної оборони. Проєкт охоплює системи Patriot, IRIS-T та Arrow-3. Ця галузь тепер набула небаченої актуальності через зростання ракетних загроз та ризику атаки безпілотників.

Модернізація ВМС не менш важлива. Німеччина розширює свою морську присутність у Балтійському та Північному морях, одночасно посилюючи свою здатність підтримувати північний фланг НАТО. Інвестиції на загальну суму 36,6  мільярда євро спрямовані на військово-морські судна, включаючи нові фрегати, підводні човни та допоміжні кораблі.

Нещодавні розгортання німецьких сил у Індо-Тихоокеанському регіоні демонструють намір Берліна зробити внесок у глобальну морську безпеку, підтримуючи партнерські зусилля на критично важливих морських маршрутах.

Окрім традиційних військових сфер, Німеччина інвестує в кіберзахист та космічні можливості. Вона суттєво зміцнила свою службу кіберзахисту та інформаційної сфери. Довелось оновити і систему моніторингу загроз.

Знайшлись гроші і на безпечний зв’язок та супутникову розвідку, що було проінвестовано через спеціалізовані командування Бундесверу з питань зв’язку та геоінформації. Звіти Chatham House вказують на те, що Німеччина інтегрує концепції оборони до всіх прошарків суспільства. Навіть в умовах обмежених ресурсів вона все ж підвищує стійкість інфраструктури та прискорює терміни будівництва і закупівель, аби забезпечити стратегічну безперервність у воєнних умовах.

Так званий «Оперативний план для Німеччини» (OPLAN DEU) відображає модель, спрямовану на забезпечення реагування як військового, так і цивільного секторів на ймовірні кризи. Німецьке визначення національної безпеки вийшло за межі стандартних, суто військових міркувань.

Витрати на оборону: промислова трансформація

Траєкторія витрат Німеччини демонструє найбільш драматичний поворот у її поглядах після Холодної війни. Спеціальний фонд дав поштовх екстреним закупівлям, але ширшою метою є довгострокова і структурна готовність держави до конфлікту.

Знову ж, згідно з брифінгом Business Sweden за 2025 рік, оборонний бюджет Німеччини становитиме 152 мільярди євро до 2029 року. Це підтверджує конституційна поправка, яка дозволяє тимчасово призупинити борговий ліміт, щоб забезпечити вищі рівні військових витрат.

Ще більш амбітним є довгостроковий план модернізації. Бюджет — 350 мільярдів євро. Цей план Міністерство оборони Німеччини розрахувало до 2041 року.

Тут ми бачимо масштабну програму військових інвестицій, також найбільшу з часів Холодної війни. До пріоритетних сфер входять боєприпаси (70,3 мільярда євро), бойові машини (52,5 мільярда євро), літаки та ракетні системи (34,2 мільярда євро) та військово-морські активи (36,6 мільярда євро).

Уряд наголошує на створенні оборонно-промислової бази, здатної задовольнити потреби як Німеччини, так і союзників. Навіть під час тривалих циклів конфліктів.

Промислова трансформація Німеччини спирається на її Стратегію національної безпеки та оборонної промисловості, прийняту наприкінці 2024 року. Ця стратегія спрямована на зменшення залежності від зовнішніх постачальників. А такі проєкти, як «Повітряна бойова система майбутнього» (Future Combat Air System, FCAS) та «Основна наземна бойова система» (Main Ground Combat System, MGCS), реалізуються німцями разом із французами. Навіть попри те, що ці спільні зусилля час від часу стикаються з політичними та промисловими непорозуміннями.

Найбільш безпосереднім рушієм тут є війна Росії проти України. Вона кинула виклик європейській безпеці та виявила неадекватність наявних німецьких силових структур. Експерти багатьох аналітичних центрів, у тому числі Heritage Foundation, підкреслюють: конфлікт продемонстрував реальні межі дипломатії та енергетичної взаємозалежності як інструментів стримування російської агресії.

Політичне керівництво Німеччини дійшло висновку, що національна та континентальна безпека вимагає надійної жорсткої сили, а не символічних внесків чи обмеженого розгортання військ.

Другим рушійним фактором є стратегічна невизначеність, яка оточує США. Хоча Вашингтон залишається відданим НАТО, його довгострокова увага зміщується на протидію Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні. Heritage Foundation зазначає, що США готуються перерозподілити ресурси з Європи, покладаючи більшу відповідальність за управління обороною континенту на європейських союзників. Особливо на Німеччину.

Ця тенденція спонукала німецьких політиків готуватися до сценаріїв, за яких присутність США у Європі може бути скорочена або переорієнтована.

Третій рушійний фактор — ширше прагнення Європи до стратегічної автономії. Франція, ключові інституції ЄС та кілька держав Північної і Центральної Європи стверджують, що Європа має розвивати незалежні можливості для врегулювання криз, не покладаючись виключно на лідерство США.

Переозброєння Німеччини дедалі більше розглядається як важлива складова цього бачення. На це також впливає зростаючий консенсус у німецьких політичних партіях та громадській думці щодо того, що національна безпека вимагає сильної армії. І це вже знаменує собою культурний зсув від глибоко вкорінених пацифістських тенденцій попередніх десятиліть.

Реакція Європи, Британії та Штатів

Франція відреагувала на військове відродження Німеччини поєднанням заохочення та обережності. Париж вважає переозброєння Німеччини необхідним для зміцнення європейської оборони, але залишається скептиком щодо зростаючої залежності Німеччини від американських платформ, таких як F-35. Це може підірвати зусилля щодо розбудови європейського технологічного суверенітету.

Розбіжності щодо темпів модернізації свідчать про напруженість у французько-німецькій оборонній співпраці. Проте Франція визнає: нові оборонні зобов’язання Німеччини значно посилюють боєздатність Європи.

Британія більше не є членом ЄС, проте залишається однією з головних військових держав континенту. Лондон загалом вітає нове німецьке бачення, розглядаючи його як підсилення європейської опори НАТО. На Туманному Альбіоні бачать свою лідерську роль у таких форматах, як Об’єднані експедиційні сили, водночас працюючи над узгодженими внесками до Альянсу від Британії та Німеччини.

Зростаюча військова міць німців відкриває великі можливості для співпраці. Тож і Штати рішуче підтримують прагнення Німеччини. Проте американські чиновники уважно стежать за розвитком подій, прагнучи забезпечити, щоб європейські ініціативи стратегічної автономії залишалися доповненням НАТО, а не створювали паралельні структури, послаблюючи єдність альянсу.

Наслідки для європейської безпеки

Військова модернізація Німеччини змінює ландшафт безпеки у Європі. По-перше, вона зміцнює позиції стримування НАТО на передовій, особливо на східному фланзі. Рішення Німеччини розмістити військовий контингент в Литві є безпрецедентним кроком, який демонструє готовність Берліна взяти на себе більшу оперативну відповідальність у найбільш вразливому регіоні НАТО.

Chatham House визначає це розгортання як один із найперших, відчутних проявів Zeitenwende в оперативному плані. Власне, як сигнал про відхід від звичних для всіх підходів.

По-друге, Німеччина переосмислює промислову основу оборони континенту. Постійні інвестиції у виробництво боєприпасів, техніку та передові технології — ось що реально підвищує здатність Європи витримати тривалий конфлікт. Те, що зменшує вразливість, яка виникала через роздроблені ланцюги поставок та недостатнє виробництво.

По-третє, культурний вимір німецької політики зазнає значних змін. Європа переходить від скорочення збройних сил після Холодної війни до відновлення власних сил для стримування ворога. Гібридні загрози, кібератаки та космічні вразливості зараз є центральними факторами в оборонному плануванні.

Зрештою, нова роль порушує нові питання щодо лідерства у Європі. Берлін бере на себе більшу відповідальність, тож прагне вирішити делікатні відносини з Францією та Британією. Німці хочуть, щоб їх зусилля були доповнені іншими європейцями, а не конкурували з ними.

Потенційна ефективність європейської оборони залежатиме від здатності Німеччини очолити цей рух, зберігаючи при цьому єдність між усіма партнерами.

Який висновок?

Військове відродження для німців — воістину історичне перетворення. І це звичайний поворот до мілітаризму. Процес більше нагадує довгострокову адаптацію до дедалі більш нестабільного та непередбачуваного міжнародного середовища.

Розширюючи свій потенціал, Німеччина прагне зміцнити НАТО. Берлін робить свій внесок у європейську стабільність та все ж підтримує дипломатичну взаємодію там, де це досі можливо. Переозброєння вплине на сам Альянс, його промисловість, його лідерство та здатність континенту відбивати напад. І все це — в епоху, коли відновилась геополітична конкуренція.

Європі трансформація Німеччини пропонує і заспокоєння, і нові обов’язки. Коли Бундесвер посилюється, йому потрібна узгодженість дій із партнерами. Німеччина перейде від стратегічної стриманості до більш активної військової участі. І тоді майбутнє європейської безпеки залежатиме від того, як Німеччина збалансовує власні сили, лідерство та подальшу співпрацю на континенті.