Промова короля Чарльза у Конгресі США наробила галасу: аналіз та повний текст

Під час свого першого державного візиту до Сполучених Штатів король Великої Британії і Північної Ірландії Чарльз III виступив на спільному засіданні Конгресу з 28-хвилинною промовою, у якій заклав низку прихованих меседжів різного характеру. «Главком» публікує повний текст виступу та його аналіз.

Аналіз промови

The Guardian пише, що звернення короля Чарльза до американських законодавців, хоч і не мало політичного характеру, не оминало політичних тем.

«За жартами та етикетом короля Чарльза ховаються тонкі заперечення на адресу Трампа», – написала газета Washington Post. Водночас New York Times додала: «Король Чарльз закликає до контролю над виконавчою владою».

Також професор, директор з історії та політики Лондонського університету Філіп Мерфі вважає, що той факт, що промова Чарльза була так майстерно складена і виголошена з теплом, сам по собі став «непрямим закидом президенту з його власними розлогими та неструктурованими публічними заявами».

Як зазначає The Guardian, з огляду на те, що «особливі відносини» між Великою Британією і США зазнали значного напруження, на цю промову – найважливішу в правління Чарльза на сьогодні – покладали великі надії. У ній ішлося про важливість НАТО, пролунали заклики до подальшої підтримки України та застереження щодо небезпеки ізоляціонізму. Прозвучала й доволі чітка згадка про «мого прем’єр-міністра» Кіра Стармера, якого президент США Дональд Трамп раніше публічно критикував, а також про особисту любов короля до Королівського флоту, над яким американський лідер раніше насміхався.

«Важко уявити, що він міг зайти значно далі в тому, що сказав і чого не сказав. Він усе оцінив надзвичайно точно: дуже сміливо, дуже розумно, дуже влучно», – зазначив історик сучасної політики Ентоні Селдон, назвавши промову «винятковою».

У виступі короля було багато жартів, які пом’якшували серйозні меседжі. Зокрема, колишній очільник «Нафтогазу» Андрій Коболєв звернув увагу на це.

«Самоіронія для політика такого масштабу – це дуже рідкісний випадок. Причому майже в усьому світі. І в цьому, як на мене, полягає одна з найбільших культурних переваг британців над іншими країнами: їхній король може дозволити собі самоіронію навіть на складні історичні теми», – наголосив Коболєв.

Коболєв зазначив, що дозволити собі самоіронію можуть лише поодинокі лідери — як демократичного, так і авторитарного типу. За його словами, це пояснюється тим, що самоіронія потребує двох речей: сильного інтелекту та чесності із самим собою. Він додав, що без цих якостей вона не сприймається самим оратором і, відповідно, не закладається спічрайтерами.

Як приклад Коболєв навів Путіна, зауваживши, що людина з системи КДБ, на його думку, не може одночасно мати обидві ці якості, адже поєднання інтелекту та чесності із собою швидко приводить до усвідомлення неможливості працювати в такій системі, побудованій на речах, що суперечать інтересам суспільства.

Повний текст промови короля у Конгресі

Пане віцепрезиденте, пане спікер, члени Конгресу, представники американського народу з усіх штатів, територій, міст та громад.

Я хотів би скористатися цією нагодою, щоб висловити вам усім особливу вдячність за велику честь виступити на цьому спільному засіданні Конгресу, а також від імені королеви та від себе особисто подякувати американському народу за те, що він прийняв нас у Сполучених Штатах з нагоди відзначення 250-річчя Декларації незалежності.

І протягом усього цього часу долі наших націй були тісно пов’язані. Як сказав Оскар Уайльд: «Сьогодні ми маємо з Америкою справді все спільне, за винятком, звісно, мови».

Пані та панове, ми зустрічаємося в часи великої невизначеності; у часи конфліктів від Європи до Близького Сходу, які ставлять перед міжнародною спільнотою величезні виклики і вплив яких відчувається у громадах по всій території наших країн.

Ми також збираємося тут, після інциденту, що стався неподалік від цієї величної будівлі, метою якого було завдати шкоди керівництву вашої країни та посіяти страх і розбрат серед населення. Дозвольте мені сказати з непохитною рішучістю: такі акти насильства ніколи не досягнуть успіху. Якими б не були наші розбіжності, якими б не були наші суперечки, ми стоїмо єдиним фронтом у нашому прагненні захищати демократію, захищати весь наш народ від небезпеки та вшановувати мужність тих, хто щодня ризикує своїм життям, служачи нашим країнам.

Стоячи тут сьогодні, важко не відчувати тягар історії на своїх плечах – адже сучасні відносини між нашими двома країнами та нашими народами налічують не лише 250 років, а понад чотири століття. Надзвичайно дивно думати, що я є 19-м у лінії наших монархів, хто щодня приділяє увагу справам Америки.

Отже, сьогодні я прибув сюди, виявляючи найглибшу повагу до Конгресу Сполучених Штатів – цієї цитаделі демократії, створеної для того, щоб представляти голос усього американського народу та відстоювати священні права і свободи. Виступаючи в цій славетній залі дебатів і обговорень, я не можу не згадати свою покійну матір, королеву Єлизавету, якій у 1991 році також було надано цю значну честь і яка також виступала під пильним поглядом статуї Свободи, що височіє над нами. Сьогодні я перебуваю тут, у цей великий момент у житті наших націй, щоб висловити найвищу повагу та дружбу британського народу народу Сполучених Штатів.

Як вам, мабуть, відомо, коли я виступаю перед нашим парламентом у Вестмінстері, ми досі дотримуємося давньої традиції і беремо одного з членів парламенту «в заручники», утримуючи його чи її в Букінгемському палаці, доки я не повернуся цілим і неушкодженим. Нині ми дбаємо про нашого «гостя» настільки добре, що той часто й не хоче звідти йти. Не знаю, пане спікер, чи знайдуться сьогодні тут добровольці на цю роль?

Коли я оглядаюся на минулі століття, пане спікер, вимальовуються певні закономірності, певні самоочевидні істини, з яких ми можемо вчитися і черпати спільну силу. Згадуючи дух 1776 року, ми, мабуть, можемо погодитися з тим, що не завжди доходимо згоди – принаймні на першому етапі. Дійсно, той самий принцип, на якому було засновано ваш Конгрес – «немає оподаткування без представництва» – був водночас і основною причиною розбіжностей між нами, і спільною демократичною цінністю, яку ви успадкували від нас.

Наше партнерство зародилося з суперечки, але від цього не стало менш міцним, тож, можливо, на цьому прикладі ми можемо побачити, що наші народи насправді інстинктивно поділяють спільні погляди – це результат спільних демократичних, правових та соціальних традицій, на яких донині ґрунтується наше врядування. Спираючись на ці цінності та традиції, наші дві країни раз за разом завжди знаходили шляхи до порозуміння. І, Боже мій, пане спікер, коли ми знаходили цей шлях до згоди, які великі зміни це приносило – не лише на благо наших народів, а й усіх народів.

Це, на мою думку, є особливим інгредієнтом наших відносин. Як зауважив сам президент Трамп під час свого державного візиту до Великої Британії восени минулого року: «Зв’язок спорідненості та ідентичності між Америкою та Великою Британією є безцінним і вічним. Він є незамінним і нерозривним».

Це аж ніяк не мій перший візит до Вашингтона – столиці цієї великої республіки. Насправді це вже моя 20-та поїздка до Сполучених Штатів і перша – як короля та глави Співдружності. Це місто, яке уособлює певний період нашої спільної історії, або те, що Чарльз Дікенс міг би назвати «Історією двох Джорджів»: першого президента Джорджа Вашингтона та мого прапрапрапрапрадідуся, короля Георга III. Король Георг ніколи не ступав на американську землю, і, будьте впевнені, я тут не в рамках якоїсь хитрої операції тилового прикриття.

Батьки-засновники були сміливими та творчими бунтівниками, що боролися за справедливу справу. Двісті п’ятдесят років тому, або, як ми кажемо у Великій Британії, «зовсім недавно», вони проголосили незалежність. Збалансувавши протиборчі сили та черпаючи силу в різноманітності, вони об’єднали 13 розрізнених колоній, щоб створити націю на основі революційної ідеї «життя, свободи та прагнення до щастя». Вони несли з собою і продовжували велику спадщину британського просвітництва, а також ідеали, які мали ще глибшу історію в англійському загальному праві та Великій хартії вольностей.

Ці корені сягають глибоко, і вони досі є життєво важливими. Наша Декларація прав 1689 року була не лише фундаментом нашої конституційної монархії, а й джерелом багатьох принципів, повторених, часто дослівно, в Американському біллі про права 1791 року. І ці корені сягають ще далі в нашу історію: Історичне товариство Верховного суду США підрахувало, що Велика хартія вольностей цитується щонайменше у 160 справах Верховного суду з 1789 року, зокрема як основа принципу, що виконавча влада підлягає системі стримувань і противаг.

Саме тому біля річки Темзи в Раннімеді, де у 1215 році було підписано Велику хартію вольностей, стоїть камінь. Цей камінь свідчить про те, що один акр цієї стародавньої та історичної землі був подарований Сполученим Штатам Америки народом Сполученого Королівства як символ нашої спільної рішучості на підтримку свободи та на згадку про президента Джона Ф. Кеннеді.

Шановні члени 119-го Конгресу, саме тут, у цих залах, дух свободи та обіцянка засновників Америки присутні на кожному засіданні та під час кожного голосування. Не волею одного, а результатом обговорення багатьох, що представляють живу мозаїку Сполучених Штатів. В обох наших країнах саме той факт, що наші суспільства є динамічними, різноманітними та вільними, надає нам колективної сили, зокрема для підтримки жертв деяких негараздів, які, на жаль, трагічно існують у наших суспільствах сьогодні.

І, пане спікер, для багатьох тут присутніх – і для мене особисто – християнська віра є міцним якорем і щоденним джерелом натхнення, яке веде нас не лише на особистому рівні, а й разом, як членів нашої спільноти. Присвятивши значну частину свого життя міжконфесійним стосункам та поглибленню взаєморозуміння, я незліченну кількість разів переконувався у перемозі світла над темрявою.

Завдяки їй я надихаюся глибокою повагою, яка виникає, коли люди різних віросповідань краще розуміють одне одного. Саме тому я сподіваюся – і молюся – щоб у ці бурхливі часи, працюючи разом і з нашими міжнародними партнерами, ми змогли зупинити перетворення оральних лез на мечі.
Я усвідомлюю, що ми все ще перебуваємо у великодньому періоді, який найбільше зміцнює мою надію. Саме тому я всім серцем вірю, що суть наших двох націй полягає у щедрості духу та обов’язку плекати співчуття, сприяти миру, поглиблювати взаєморозуміння та цінувати всіх людей, незалежно від їхньої віри чи її відсутності.

Союз, який наші дві нації будували протягом століть і за який ми глибоко вдячні американському народу, є справді унікальним. І цей союз є частиною того, що Генрі Кіссінджер назвав «великим баченням» Кеннеді щодо атлантичного партнерства, заснованого на двох стовпах: Європі та Америці. Це партнерство, пане спікер, на мою думку, сьогодні важливіше, ніж будь-коли раніше.

Першим правлячим монархом Великої Британії, який ступив на американську землю, був мій дід, король Георг VI. Він відвідав Америку в 1939 році разом із моєю коханою бабусею, королевою Єлизаветою, королевою-матір’ю. Сили фашизму в Європі наступали, і незадовго до того Сполучені Штати приєдналися до нас у захисті свободи. Наші спільні цінності перемогли. Сьогодні ми опинилися в новій епосі, але ці цінності залишаються незмінними. Це епоха, яка в багатьох відношеннях є більш нестабільною та небезпечною, ніж той світ, про який говорила моя покійна мати в цій залі у 1991 році.

Виклики, що стоять перед нами, занадто великі, щоб будь-яка країна могла впоратися з ними самотужки. Але в цих непередбачуваних умовах наш альянс не може спочивати на минулих досягненнях або вважати, що основоположні принципи залишаться незмінними. Як сказав минулого місяця мій прем’єр-міністр: «Наше партнерство є незамінним. Ми не повинні ігнорувати все те, що підтримувало нас протягом останніх вісімдесяти років. Навпаки, ми маємо розвивати це далі».

Сьогодні оновлення починається з безпеки. Сполучене Королівство усвідомлює, що загрози, з якими ми стикаємося, вимагають трансформації британської оборони. Саме тому наша країна, щоб бути готовою до майбутнього, взяла на себе зобов’язання щодо найбільшого сталого збільшення видатків на оборону з часів холодної війни – під час якої, понад 50 років тому, я з величезною гордістю служив у Королівському флоті, йдучи по стопах мого батька, принца Філіпа, герцога Единбурзького; мого діда, короля Георга VI; мого двоюрідного дядька, лорда Маунтбеттена; та мого прадіда, короля Георга V.

Цього року, звісно, виповнюється 25 років з дня трагічних подій 11 вересня. Ця жахлива трагедія стала визначальним моментом для Америки, а ваш біль і шок відчули у всьому світі. Під час мого візиту до Нью-Йорка ми з дружиною знову віддамо шану жертвам, їхнім родинам та мужності, проявленій у обличчі страшної втрати. Ми були з вами тоді. І ми з вами зараз, урочисто вшановуючи день, який ніколи не буде забутий.

Відразу після 11 вересня, коли НАТО вперше застосувало статтю 5, а Рада Безпеки ООН об’єдналася перед обличчям терору, ми разом відгукнулися на цей заклик – так, як наші народи робили це вже понад століття, пліч-о-пліч, під час двох світових воєн, холодної війни, в Афганістані та в інші моменти, що визначили нашу спільну безпеку.

Сьогодні, пане спікер, та сама непохитна рішучість потрібна для захисту України та її найхоробрішого народу. Вона потрібна для забезпечення справді справедливого і тривалого миру. Від глибин Атлантики до катастрофічно танучих льодовикових шапок Арктики, відданість та досвід Збройних сил Сполучених Штатів та їхніх союзників лежать в основі НАТО, яке зобов’язалося захищати один одного, захищаючи наших громадян та інтереси, забезпечуючи безпеку жителів Північної Америки та Європи від наших спільних супротивників.

Наші зв’язки в галузі оборони, розвідки та безпеки міцно пов’язані між собою завдяки відносинам, які вимірюються не роками, а десятиліттями. Сьогодні тисячі американських військовослужбовців, представників оборонних відомств та їхніх сімей перебувають у Великій Британії, так само як і британські військовослужбовці з не меншою гордістю несуть службу у 30 американських штатах. Ми спільно будуємо винищувачі F-35. Крім того, ми домовилися про реалізацію найамбітнішої в історії програми з будівництва підводних човнів – AUKUS – у партнерстві з Австралією, країною, суверенним главою якої я також маю величезну честь бути.

Ми не починаємо ці надзвичайні спільні починання з сентиментальних міркувань. Ми робимо це тому, що вони зміцнюють нашу спільну стійкість на майбутнє, забезпечуючи безпеку наших громадян для наступних поколінь.

Наші спільні ідеали були не лише вирішальними для свободи та рівності, а й стали фундаментом нашого спільного процвітання. Верховенство права: впевненість у стабільних і зрозумілих правилах, незалежна судова система, яка вирішує спори та забезпечує неупереджене правосуддя. Саме ці риси створили умови для століть безпрецедентного економічного зростання в наших двох країнах. Ось чому наші уряди укладають нові економічні та технологічні угоди – щоб написати наступний розділ нашого спільного процвітання та забезпечити, щоб британська та американська винахідливість і надалі лідирували у світі.

Наші народи об’єднують таланти та ресурси у технологіях майбутнього: наші нові партнерства у галузі ядерного синтезу та квантових обчислень, а також у сфері штучного інтелекту та розробки ліків обіцяють врятувати незліченну кількість життів. У ширшому сенсі ми відзначаємо щорічний обсяг торгівлі у $430 млрд, який продовжує зростати, $1,7 трильйона взаємних інвестицій, що стимулюють інновації, та мільйони робочих місць по обидва боки Атлантики, які підтримуються обома економіками. Це міцний фундамент, на якому можна продовжувати будувати майбутнє для ще ненароджених поколінь.

Наші зв’язки в галузі освіти, науки та культурного обміну сприяють розвитку громадян та майбутніх лідерів обох країн. Стипендія Маршалла, названа на честь видатного генерала Джорджа Маршалла, та Асоціація, почесним патроном якої я маю честь бути, є символом зв’язку між нашими двома країнами. З моменту заснування було присуджено понад 2 300 стипендій, що відкрило можливості для американців з усіх верств суспільства навчатися у провідних університетах Великої Британії.

Тож, дивлячись у наступні 250 років, ми також маємо замислитися над нашою спільною відповідальністю за збереження природи – нашого найціннішого та незамінного надбання. За тисячоліття до того, як з’явилися наші народи, до того, як були прокреслені будь-які кордони, гори Шотландії та Аппалачі були єдиним, суцільним хребтом, сформованим у результаті давнього зіткнення континентів.

Природні дива Сполучених Штатів Америки – це справді унікальне надбання, і покоління американців гідно відповіли на цей виклик: лідери корінних народів, політичні та громадські діячі, мешканці як сільських громад, так і міст – усі вони допомагали захищати й плекати те, що президент Теодор Рузвельт назвав «славетною спадщиною» надзвичайної природної величі цієї землі, від якої завжди значною мірою залежало її процвітання.

Однак навіть тоді, коли ми святкуємо красу, що нас оточує, наше покоління мусить вирішити, як реагувати на руйнування критично важливих природних систем, яке загрожує набагато більшому, ніж гармонія та необхідне різноманіття природи. Ми ігноруємо на власний ризик той факт, що ці природні системи, іншими словами, власна економіка природи, є основою нашого процвітання та національної безпеки.

Історія Сполученого Королівства та Сполучених Штатів – це, по суті, історія примирення, відродження та надзвичайного партнерства. З гірких розбратів 250-річної давнини ми викували дружбу, яка переросла в один із найважливіших союзів в історії людства. Я щиро молюся, щоб наш союз і надалі захищав наші спільні цінності разом із нашими партнерами в Європі, Співдружності та в усьому світі, і щоб ми не зважали на заклики до ще більшої замкнутості.

Пане спікер, пане віцепрезиденте, шановні пані та панове, слова Америки мають вагу та значення, як і з часів здобуття незалежності. Дії цієї великої нації мають ще більшу вагу.

Президент Лінкольн чудово це розумів, висловивши у своїй видатній Геттісберзькій промові думку, що світ, можливо, мало звертає увагу на те, що ми говоримо, але ніколи не забуде того, що ми робимо. Тож, Сполучені Штати Америки, у день вашого 250-річного ювілею, нехай наші дві країни знову присвятять себе одна одній у безкорисливому служінні нашим народам та всім народам світу. Нехай Бог благословить Сполучені Штати, і нехай Бог благословить Сполучене Королівство.

До слова, король Великої Британії Чарльз III з іронією відповів президенту США Дональду Трампу під час державної вечері в Білому домі. Монарх прокоментував слова політика про роль Америки в Другій світовій війні.