Стратегічна глибина: з чого будувати майбутнє України

Глобальні геополітичні концепції часто використовують для того, щоб пояснювати минуле, і значно рідше — щоб передбачати майбутнє. Концепція стратегічної глибини, яка є частиною військово-політичного стратегування, що ґрунтується насамперед на географічному чиннику, може стати основою візії майбутньої успішної України. Але для цього її треба істотно розширити за межі класичного бачення.

Досвід сучасної війни, передусім поява ракетно-космічної зброї та вихід на провідні позиції дронів, повністю знівелював географічну перевагу. Відтепер стає очевидним, що сховатися немає змоги ні за Уралом, ні за океанами. Нині неможливо відділити суто військовий чинник стратегічної глибини (забезпечення обороноспроможності) від економічних чи соціально-культурних складників здатності країни та суспільства до виживання в умовах жорсткої конкуренції, спротиву в разі агресії і розвитку навіть в умовах дефіциту певних ресурсів.

Приклади малих і середніх країн, які спромоглися вибудувати власну модель «стратегічної глибини», включають, зокрема, Туреччину, Японію, Ізраїль, навіть Іран. Саме на прикладі малих і середніх країн стає очевидно, які чинники можуть бути замінниками великих територій, коли йдеться про сучасне бачення концепту стратегічної глибини, який детально описав Ахмет Давутоглу — професор і багаторічний міністр закордонних справ Туреччини — у своїй фундаментальній праці 2001 року.

Якщо власної території недостатньо для оптимального розміщення чи передислокації збройних сил і критичних виробництв у разі загрози, то потрібно розвивати мережу альянсів і союзників, які можуть надати допомогу — активну чи пасивну (Іран—Ємен, Росія—Китай; КНДР—Росія і КНР; Ізраїль—США). Якщо конвенційна зброя не забезпечує необхідної «глибини», то треба думати про неконвенційну або шукати важелі впливу — чи то Ормузька протока, чи хусити, чи монополія на рідкісноземельні метали. 2020 року стратегічний оракул Джордж Фрідман пояснював політику РФ на Кавказі й можливість нової великої війни в Європі саме зменшенням «стратегічної глибини» Росії через посилення уваги Заходу до Південного Кавказу та розширення НАТО. На його думку, «історична пам’ять» РФ настільки глибоко присутня у баченні світу кремлівськими стратегами, що вони готові навіть на криваві війни заради збереження «стратегічної глибини», попри фактичну відсутність будь-якої реальної загрози безпеці Росії з боку НАТО. Згідно з логікою Фрідмана, напад на Україну стався з тієї самої причини. Те, чого Фрідман не міг передбачити, — це кардинальна зміна методів ведення війни та засобів знищення навіть дуже «глибоких» цілей, що відбувається буквально на наших очах завдяки майстрам ЗСУ.

Саме тому не дивно, що переосмислення концепту стратегічної глибини вже почалося. Наразі стає дедалі очевиднішим, що він має включати, крім воєнної компоненти, елементи економічної безпеки — захист об’єктів критичної інфраструктури, створення стратегічних запасів продовольства й енергоресурсів, забезпечення альтернативних логістичних маршрутів і джерел постачання критичних матеріалів, формування ефективних регіональних безпекових альянсів. Новітній чинник — це розуміння суті стратегічної конкуренції в технологічній сфері, насамперед ШІ, та вибір правильної моделі цифрового суверенітету.

Східна філософія вчить, що найкраще перемагати, уникаючи бойових дій. А це означає, що стратегічна глибина, особливо в контексті глобальної конкуренції за участю ШІ, — це насамперед люди. Тайсен Дешімару — японський буддійський вчитель Сото-дзен, який заснував Міжнародну асоціацію Дзен, казав: «У боротьбі між сильною технікою та сильним тілом техніка переважає. Але у боротьбі між сильним розумом і сильною технікою розум переможе, тому що він знайде слабке місце». Із ним погоджується Джек Ма. В одному з нещодавніх інтерв’ю він так відповів на запитання про спроможність машин стати кращими за людей: «Розумні люди знають, чого хочуть. Мудрі люди знають, чого не хочуть. Машини можуть бути розумнішими за найрозумніших людей, але машини не можуть бути мудрішими за мудрих людей. Розумні люди використовують мозок, мудрі люди використовують серце. Машини мають чипи як мозок, але в них немає сердець. Люди повинні навчитися бути мудрими, щоби сказати «ні», коли вони знають, чого не хочуть».

Стратегічна глибина людини — це щось геть інше, ніж формальні ознаки заможності, впливу чи навіть освіти. Вона радше виникає, коли за зовнішнім шаром спокою та впевненості ховається глибока культура, розуміння взаємозвʼязків навколишнього світу, мудрість під час ухвалення рішень і наявність характеру, щоби діяти. Мудрість означає здатність передбачати наслідки своїх дій і рішень в умовах тотальної невизначеності. Успішність не означає не помилятися чи не зазнавати невдач. Успіх — це здатність відновлюватись і йти далі до мети. Це складник стратегічної глибини разом із єдністю, гармонією, здоровою економікою та глибоким усвідомленням власної історії і культури.

А що таке стратегічна глибина для України? Це питання неминуче постає, коли намагаєшся зрозуміти, як припинити катастрофічну руйнацію цілих секторів економіки, скорочення населення (у нас — перше місце у світі); як повернути тих, хто виїхав, і дати надію тим, хто весь цей час залишався вдома. Розмови про можливість масової міграції в Україну з країн, культура й традиції яких нескінченно далекі від наших, свідчать про чергову спробу знайти просте, очевидне й неправильне рішення складної проблеми. Українцям, особливо молоді, потрібна мрія, заради якої варто жити і яку варто захищати. Потрібні технології завтрашнього дня, навіть не сьогоднішнього. Молодь має бачити блискуче українське майбутнє, інакше їй буде нецікаво і вона просто поїде й не повернеться. Стів Джобс казав про своїх найкращих співробітників: «Те, що їм потрібно, — це спільне бачення. І це те, що є лідерством, — наявність бачення. А ще вміння сформулювати так, щоб люди навколо вас могли це зрозуміти. І досягати консенсусу щодо спільного бачення». Будь-яка, навіть дуже неортодоксальна політична ідея може стати реальністю, якщо вміти комунікувати її власному народу, але для цього вона має бути.

Колись Україна була центром історичного шляху «із варягів у греки», а Київ — космополітичним, як свідчить «Київський лист», містом, із якого візантійська культура прийшла до слов’янських і не дуже слов’янських племен. На берегах Дніпра змішувались культури, вірування й народи, слов’янські традиції, скандинавський порядок і дух Великого степу. Лише на перший погляд це несуттєві дрібниці, щось із категорії фантазій. Насправді спитайте іранців про їхнє перське коріння, ізраїльтян — про царя Давида, турків — про велич Великої Порти. Пригадайте «1984» Орвелла: «Кожен запис про ті часи знищено або сфальсифіковано, кожну книжку переписано, кожну картину перемальовано, кожну статую, кожну вулицю і кожну будівлю перейменовано, кожну дату змінено. І цей процес триває день за днем, хвилина за хвилиною. Історія зупинилася». Це не про турків, це про нас.

Наша унікальність — у розумінні багатьох культур, прагненні свободи й волі діяти попри всі перепони; у толерантності й наявності декількох потужних регіональних центрів, які мають власну історію й традиції, у високому рівні освіти й активному громадянському суспільстві. Географічні чинники, які олігархічні клани ще не встигли знищити — вода, земля, вкриті лісами гори, виходи до моря та потужних транспортних артерій є запорукою внутрішньої самодостатності. Ми ще навіть не почали їх належно використовувати, а все це — складники стратегічної глибини. Всі рецепти давно відомі, але вони не стануть реальністю, поки критичний аналіз минулого не перетвориться на взаємну довіру й готовність будувати успішну Україну майбутнього.

1965 року група японських інженерів, перебуваючи біля гирла трьох приток річки Йодо, на берегах якої стоїть Осака, дала обіцянку: ніколи знову. Вони памʼятали, як тайфуни 1934, 1950 і 1961 років вбивали тисячі людей і руйнували десятки тисяч будинків. Тому вони спроєктували те, чого світ ніколи не бачив, — перші аркоподібні припливні ворота. Кожні з таких воріт, що нависають над річками Аджі, Шірінаші та Кізу, важать по 500 тонн. Арки не були естетичними, але вони були математичними, бо вигнуті ворота рівномірно переносять тиск хвиль уздовж своєї рами, тоді як пласка стіна такого самого розміру трісне. Коли лунає попередження про тайфун, ворота обертаються вниз і відділяють Осаку від моря. Японія побудувала арки 1970 року — й уже замінює їх новими, призначеними для протистояння цунамі. Відтоді Осака не втратила жодного будинку чи життя через штормові хвилі. Цей приклад вчергове свідчить: хто хоче — шукає шляхи, а хто не хоче — причини. Це і є квінтесенція стратегічної глибини успішної країни.