Чому чорний дим Туапсе важливий

Що може собі дозволити Трамп, а не може дозволити Путін? Бути «голим королем». Бо Трамп живе у світі демократії, хоч вона йому і не подобається. І влада в демократії будується на правилах, інститутах і процедурах. І тому ти можеш скільки завгодно робити дурниць. Але поки ти президент. І ти будеш президентом.

Весь світ може побачити, що «король то голий» в той момент, коли ти здаєш назад чи потрапляєш в пастку Ірану. Чи коли просто страждаєш від очевидних ознак деменції. Але це впливає на наступні вибори. А до виборів ти хоч і голий, проте президент. І спираєшся на законні основи своєї влади.

Але у тоталітарній державі влада будується на інших принципах. І Путін, як типовий тоталітарний узурпатор, не може собі дозволити виглядати слабким. Не може собі дозволити бути «голим королем». Бо саме на силі тримається влада.

А що краще демонструє безсилля Путіна, ніж чорний дим у Туапсе. Причому дуже добре, що воно все згоріло не одразу. Що шоу триває. День за днем.

Так, економічний ефект від таких ударів буде обмеженим. Тут не треба себе обманювати. Так, переробка в Росії нафти в моменті скоротилась до мінімуму з 2009 року. Але завдяки старанням Трампа на фоні війни з Іраном Росія просто заробляє надприбутки, експортуючи ту нафту, яку не може переробити. Тим більше, що Трамп систематично послаблює санкції.

Але є ефект психологічний. Коли раз за разом в одному і тому самому місці йде пряма демонстрація слабкості російського диктатора. Один раз – не «голий король», як то кажуть. Один раз все може трапитись. І це розуміють і виборці, і люблячі жінки.

Випадки бувають різні. Але коли це трапляється на постійній основі. То приходить розуміння, що це не випадковість. Що Путін просто нічого не може з цим зробити. Хотів би, звісно. Але не може.

А що це за добрий цар, який слабкий? В чому тоді його фішка? Путін із самого початку воліє, щоб росіяни асоціювали його тільки з перемогами. На початку своєї президентської кар'єри він навіть на тенісні матчі приїжджав під самий кінець, коли було вже зрозуміло, що російський тенісист перемагає. Бо не можна бути слабким. Не можна асоціювати себе із слабкістю.

Колись у Путіна був конкурент, ще один КГБіст, але з досвідом. Прімаков. То його кар'єра закінчилась, коли росіянам показали якісь шматок його операції. І все. Ніякої магії. Не можна хворіти, ти ж слабкий. Тому Путін і досі веде війну без сенсу. Бо не може завершити її і виглядати слабким.

А тут димить Туапсе. Палає місто. І той дим певно видно навіть із його палацу у Геленджику, де блек-джек і все інше. А він нічого не може зробити. А картинка така яскрава. Помітна. Інстаграмна.

І це, звісно, не має обов’язково закінчитись вже завтра. Не обов’язково його вже завтра знайдуть мертвим у калюжі із власною сечею. Хоча б дуже хотілось.

Але процес має початися. Бо дим Туапсе, чорний дім, в російських реаліях сигналізує всім, що час обирати нового папу. Сильного. І Путін це розуміє. І нічого не може з цим зробити. І всі розуміють, що він розуміє, але при цьому нічого не може змінити. А це слабкість.

Отак і виходить. Що Трамп дуже заздрить Путіну. І бачить, цілком можливо, у ньому рольову модель. Але в даний момент це Путін має заздрити Трампу. Бо Трамп може ще кілька років бути голим королем. І не втратити владу. А потім знов грати в гольф, поки природа не візьме своє. А Путін так не може.