Попелюшка, яку не пускають на бал. Євроінтеграція України може стати на паузу?

Ця цитата – емоційна реакція українського президента Володимира Зеленського на останню свіжу ідею партнерів щодо «символічного» («асоційованого») членства України в ЄС та надання країні статусу спостерігача в європейських інституціях. Жорстка заява глави держави підводить риску під романтизованим періодом стосунків Києва та Брюсселя.

Україна ще з буремного 2022 року лишається кандидатом на вступ до ЄС, але оптимістичні плани досягти цієї цілі вже у 2027 році наразі розбиваються об позицію насамперед лідерів союзу – Німеччини та Франції. Натомість Києву пропонують проміжний етап перед членством з правом присутності на заходах ЄС, але без доступу до європейського бюджету та права голосу. На питання, скільки цей проміжний етап триватиме, наразі відповіді нема.

Удар по «європейській мрії»

Рішення про відкриття переговорів про вступ України до ЄС було ухвалене у 2023 році. З того часу була прийнята програма фінансової допомоги Ukraine Facility на 50 млрд євро, в рамках якої Київ має виконати низку «домашніх завдань», Україна затвердила «дорожні карти» в межах вступу до ЄС, проведено скринінг – порівняння українського законодавства з європейським. Від Єврокомісії було отримано повний перелік вимог для закриття всіх шести переговорних кластерів – ключових тематичних блоків реформ, від виконання яких залежатиме процес вступу. Кластери досі не відкриті – переговори за цими напрямками не розпочаті, але Київ заздалегідь розпочав роботу щодо виконання частини зі 135 бенчмарків – списку «домашніх завдань» від ЄС, що потребує ухвалення сотень законодавчих актів. Але «європейська мрія» набагато ближче не стає. Причому не тільки через внутрішні обставини, а й через болючі трансформації, які переживає сам Євросоюз.  

За влучним спостереженням видання Politico, поразка партії головного «євробешкетника» Євросоюзу та відвертого українофоба Віктора Орбана на виборах в Угорщині остаточно оголила факт: єдність ЄС – ілюзія. Після того, як Орбан фактично втратив владу у своїй країні, європейські лідери, які виступають проти вступу України у свій клуб, вже не можуть ховатися за його позицією. І тепер вимушені казати гірку правду Києву в лоба.

Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц днями без зайвих сентиментів застеріг Україну від сподівань на швидкий вступ до ЄС, зазначивши, що це неможливо зробити, поки в країні триває війна. Окрім того, він повторив стару мантру, що спочатку Україна має відповідати суворим критеріям, зокрема, щодо верховенства права та боротьби з корупцією. «Зеленський висунув ідею вступу до ЄС 1 січня 2027 року. Це не спрацює. Навіть 1 січня 2028 року – це нереалістично», – жорстко охолодив запал Києва Мерц.

Причин для такої неспішності ЄС кілька – від остраху прийняття у свої лави країни у стані гарячої війни з непередбачуваним агресором до спротиву деяких держав напливу конкурентоспроможної української продукції. А в тому, як потопити будь-який процес у вирі формальностей, європейська бюрократія може дати фору будь-кому.

Таким чином Україна ризикує потрапити в замкнене коло. Чим далі відтягуються конкретні строки членства в ЄС – тим менше стимулів у української влади впроваджувати часто досить важкі та неприємні євроінтеграційні правила. І відповідно європейська перспектива віддалятиметься ще далі…

Кілька днів тому в інтерв’ю нідерландському суспільному мовнику Володимир Зеленський доводив ведучій, чому Україна має отримати чітку перспективу членства. Зокрема, згадував, що свого часу просив парламент підтримати певні законопроєкти, коли країна отримувала статус кандидата в ЄС. І це тоді дало свої результати. «А зараз ми проголосували (за євроінтеграційні закони) – немає кластерів, ми проголосували – нам заблокували $90 млрд», – розводить руками Зеленський. Далі президент натякнув, що в таких умовах дедалі складніше переконувати Верховну Раду підтримувати необхідні зміни, тому, аби цей процес йшов гладко, ЄС має додати конкретики – відкрити кластери, щоб почати переговори за окремими напрямами, та надати Україні чітку дату вступу.

Також в цьому інтерв’ю Зеленський нарікав, що дуже важко під час війни пояснювати українцям підвищення податків. А цього, зокрема, вимагають наші партнери, і за це має голосувати все та ж Верховна Рада.

«І з цим реально можуть виникнути великі проблеми, – емоційно прогнозує в розмові з «Главкомом» один з представників монобільшості. – У нас і раніше були бунти через оподаткування ФОПів та посилок, а коли в ЄС відкрито кажуть, що нас там не чекають, то взагалі не знаю, як уряд змусить когось голосувати за щось євроінтеграційне».

Монобільшість у ступорі

Одразу варто зазначити, що реформи та законопроєкти, які вимагають від нас партнери, треба розділити на дві частини: ті, від яких залежить міжнародне фінансування (програма Ukraine Facility, транші від МВФ та Світового банку) та, власне, ті, які треба прийняти на виконання євроінтеграційних бенчмарків. Часто ці два напрями перетинаються і прийняття одного законопроєкту може закривати одночасно і вимоги Ukraine Facility, і певні умови Євросоюзу.

Але цього року ступор виник навіть в ухваленні «грошових» законопроєктів – того ж оподаткування посилок, від якого, як пише Reuters, залежить не тільки фінансування МВФ, а й транш від Єврокомісії. Буквально цього тижня Рада завалила у другому читанні законопроєкт про публічні закупівлі, який входив до вимог Світового банку та ЄС.

За підрахунками руху «Чесно», від початку року Рада встигла ухвалити лише чотири законопроєкти-маяки від донорів у цілому і ще три – за основу. Ймовірно, ще кілька проєктів з переліку Ukraine Facility та Світового банку будуть розглянуті найближчим часом, але в будь-якому разі темпи не вражають.

Водночас якщо казати про суто євроінтеграційні закони (без прив’язки до Ukraine Facility), то за минулий рік Рада прийняла їх аж… 12 при потребі в сотнях. За чотири місяці цього року Верховна Рада ухвалила ще кілька євроінтеграційних законопроєктів – №12426 (удосконалення ринкового нагляду та технічного регулювання відповідно до норм ЄС ), №14005 (удосконалення порядку виконання судових рішень та рішень інших органів), №12221 (гармонізація сфери акредитації органів з оцінки відповідності та системи технічного регулювання з положеннями права ЄС), №12087-д (імплементація норм європейського права з інтеграції енергоринків). Але знову-таки пам’ятаємо, який обсяг необхідно прийняти, а також амбітні плани першого віцеспікера Олександра Корнієнка вийти на темп в понад 350 єврозаконів на рік.

Аналітикиня руху «Чесно» Ірина Корженкова згадує, як ще всередині 2024 року багато євроінтеграційних законопроєктів розглядалися без затримок, майже в «турборежимі». І пов’язує подальшу пробуксовку, зокрема, з загальною «кризою монобільшості», яка сповна проявилася у 2025 році.

«Монобільшість, яка показує наше дослідження, зараз не працює так, як би мала, і 226 голосів від «слуг» не було дуже давно – з 2023-го року, коли Василя Малюка призначали головою СБУ, – каже експертка. – За програмою Ukraine Facility на сьогодні 18 законопроєктів уже прострочені. Щодо МВФ ситуація трохи краща, тому що вже прийняте збереження військового збору по завершенню військового стану та проголосований за основу законопроєкт про цифрові платформи, який мав бути ухвалений до 31 березня 2026 року. Але до нього вже внесено більше 3500 правок і зрозуміло, що він буде прийнятий не швидко. Два законопроєкти, виконання яких є умовою отримання фінансування від Світового банку, також серйозно гальмуються. Тож якщо такі проєкти, через неухвалення яких ми втрачаємо фінансування, йдуть з таким скрипом, то євроінтеграційні – й поготів».

«Главком» з’ясовував у нардепів від «Слуги народу» їхні настрої після не надто обнадійливих новин з європейських столиць.

У пошуках Черчилля

Голова комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександр Мережко сподівається, що його колеги все-таки не саботуватимуть євроінтеграційні законопроєкти, хоча визнає, що невизначеність з нашим шляхом до Європи надасть противникам цих рішень додатковий аргумент.

«Просто є депутати, яким ці законопроєкти не подобаються з тих чи інших причин, наприклад, з точки зору політичного майбутнього, – пояснює Мережко. – Я вважаю, що нам, попри все, треба виконувати свої «домашні завдання», щоб не давати приводу комусь в Євросоюзі затягувати наш процес вступу. Врешті-решт ми робимо це не для Євросоюзу, а для себе. Від нас же не вимагають якихось речей, які свідомо шкодять, а навпаки – це ліки, які можуть бути неприємними, але ти все одно мусиш їх ковтати. А загалом тут багато залежить від свідомості депутатів і від політичної волі президента та уряду. Та й більша частина опозиції у нас, принаймні, судячи з назви їхньої фракції, підтримують євроінтеграцію, це частина їхньої ідеології».

Водночас Мережко не приховує низку претензій до європейських партнерів з їхніми нерішучими хитаннями. За його словами, була певна надія, що поразка Віктора Орбана в Угорщині та деморалізація «європутіністів» відкриє вікно можливостей для України.

«Під час Другої світової війни, у 1940 році, Черчилль запропонував Франції та Великій Британії створити спільну державу на час війни, – наводить історичні аналогії нардеп. – І я регулярно згадую в розмовах з європейцями цей епізод, коли переконую, що хоча б на час війни Україну треба прийняти в Євросоюз, тому що, по-перше, нам треба вижити, по-друге, реформи легше проводити, будучи частиною Євросоюзу. Це б вже була поразка Путіна, яка б змусила його згортати агресію. А після війни ми самі ще будемо думати, чи потрібен нам вступ до Євросоюзу, чи ні. Але, на жаль, в ЄС бракує фігур масштабу Черчилля, Аденауера, де Голля…»

Європейці у своїй риториці щодо розширення ЄС постійно посилаються на «копенгагенські критерії». Це – затверджений ще у 1993 році Європейською радою набір політичних, економічних та правових вимог, яким повинна відповідати держава, аби стати членом ЄС. У 2020 році для уточнення критеріїв Єврокомісія розробила оновлену методологію розширення. Тоді традиційні три десятки розділів були об’єднані у шість кластерів (основи процесу вступу; внутрішній ринок; конкурентоспроможність та інклюзивний розвиток; зелений порядок денний та сталий зв’язок; ресурси, сільське господарство та політика згуртованості; зовнішні відносини). За їх відкриття зараз і бореться Україна. Але навіть повне виконання всіх критеріїв не гарантує країні-кандидату членства, оскільки надалі – справа за політичним рішенням.

Мережко нарікає, що «копенгагенські критерії» – дуже розмиті та незрозумілі: «Було б непогано чітко знати: якщо ви хочете долучитись до цього союзу – ось конкретні умови, ось план, до певного року треба прийняти певне законодавство тощо. Є країни, які під час вступу до ЄС були до цього підготовлені менше, ніж ми, але їх приймали авансом. Знаю одне: якщо є політична воля, то ми можемо вже завтра стати членом ЄС. Якщо її немає, то будуть шукати будь-які бюрократичні приводи. Головне – не перетворитись на Попелюшку, якій дають завдання, вона їх виконує, а на бал її не беруть».

Член комітету з питань правоохоронної діяльності Максим Бужанський, якого важко зарахувати до когорти «єврооптимістів», вважає, що історія з євроінтеграцією перетворилася на сюжет з казки: «Йди туди – не знаю куди, принеси те – не знаю що».

«А ми щоразу йдемо і приносимо, – іронізує нардеп. – Серед євроінтеграційних бенчмарків є речі, які нам справді потрібні, незалежно ні від чого – наприклад, це с захист персональних даних. А є й відверто безглузді речі, які б дуже важко проходили у Верховній Раді, навіть якби ми вже стояли на порозі вступу до ЄС. Коли нам у Євросоюзі розповідають байки, що треба ухвалити абсолютно всі реформи, хоча конкретного списку реформ немає, як і перспективи членства в ЄС, нам завжди можуть сказати, що ми щось зробили не так. Це буде нескінченна гра. Звісно, ​​за таких умов якісь глобально неприйнятні речі Верховна Рада не прийматиме. Вона виходитиме з українських інтересів і все, що дійсно потрібно, – зала насправді голосує».

Бужанський нагадує, що коли перед Україною стояла конкретна перспектива надання статусу кандидата в ЄС, Рада оцінила ситуацію і прийняла всі законопроєкти, які були для цього необхідні. «А зараз є тільки якісь загальні параметри без конкретики, – стверджує «слуга народу». – Ті ж кластери – це, умовно кажучи, напрями. А далі ще роки роботи, погоджень, більш того, в самому Євросоюзі є різні думки – вони у себе всередині не можуть зрозуміти, чого саме вони хочуть. От з умовами МВФ все просто – є пункти один-два-три, причому ці пункти виставляються конкретно для фінансового забезпечення кредиту. А Євросоюз нас нікуди брати не хоче і вже не знає, що ще вигадати».

«Раптом завтра – вибори…»

«Нам треба або труси надягти, або хрестик зняти». Так заступниця голови парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Ольга Василевська-Смаглюк описує нинішню «євророзтяжку», в якій опинилася Верховна Рада.

«Якщо ми декларуємо, що рухаємося в Євросоюз, відкриваємо кластери і вже стоїмо однією ногою в ЄС, то рано чи пізно нам треба буде цей процес завершити, – зауважує нардепка. – Якщо нам дають конкретний сигнал, що, умовно кажучи, до 1 січня 2027 року треба ухвалити всі необхідні закони, і з 3 січня 2028 року Україну приймають в ЄС – то всі готові бігти і приймати і популярне, і непопулярне. Але поки Європа сама не може визначитися, чи давати нам якісь гарантії вступу, ця невизначеність відбивається на настроях в парламенті. Особисто я вважаю, що ми маємо ухвалювати все, що офіційно задекларували, але багато депутатів розхолоджені контраверсійними заявами європартнерів. І настрої в більшості моїх колег такі: «а нащо нам брати оці іміджеві ризики, а раптом завтра вибори…»

Як приклад, нардепка наводить таку новацію, яку має на вимогу ЄС прийняти парламент, як надання НАБУ права оголошувати підозри народним депутатам без санкцій генпрокурора. І це при тому, що Антикорупційне бюро вже веде розслідування у справах, в яких фігурує низка народних депутатів, – тобто додаткове розширення прав НАБУ для них є не абстрактною реформою, а «граблями, на які нардепи вже неодноразово наступили». Другий приклад: вимоги стосовно European Green Deal (Європейського зеленого курсу) – зокрема, зобов’язати бізнес встановлювати дороге очисне обладнання, до чого він в нинішніх умовах війни явно не готовий фінансово.

Також Василевська-Смаглюк звертає увагу на нюанси директив, по яких міжнародні партнери виставляють вимоги: наприклад, щодо SEPA – єдиного платіжного простору. «В європейській директиві зазначено, що доступ до реєстру банківських рахунків та сейфів, реєстру кінцевих бенефіціарів трастів мають ті, хто здійснює фінансове розслідування. Там не вказано, що треба дати цей доступ усім десяти органам, які існують в Україні, – каже вона. – Якщо ж ми зараз відкриємо повний доступ усім правоохоронцям, то будь-який слідчий умовно з Житомира чи Херсона зможе бачити реєстр рахунків і сейфів. А там – банківська інформація громадян, хоч і звужена лише до ПІБ особи та інформації, якими рахунками і де вона володіє, без доступу до вмісту рахунку. В Україні поки що немає такої беззастережної довіри до правоохоронних органів, щоб відкривати ці дані всім підряд. Європейські колеги не завжди це розуміють. Вони кажуть: ось директива – вписуйте в закон».

За словами парламентарки, дискутувати з європейцями можна. Наприклад, домовитися надати повний доступ правоохоронцям тільки за пів року до конкретної дати вступу в Євросоюз. Або надати його тільки керівникам правоохоронних органів і їхнім заступникам та зобовʼязати їх залишати цифровий слід в реєстрі – хто з приводу чого і коли щось шукав і на основі чого саме. «І не можна казати, що парламент налаштований неконструктивно, – запевняє Василевська-Смаглюк. – Він якраз хоче балансувати між інтересами своїх виборців, які, умовно кажучи, не в захваті від розширення доступу до реєстрів, і інтересами держави, бо на кону стоїть не тільки інтеграція, а й отримання коштів від європейців, МВФ та Світового банку».

Бунт РЕРів

Євроінтеграційні процеси гальмує не тільки скептицизм частини нардепів, а й… нестача депутатів у профільному комітеті з питань інтеграції до ЄС, в якому зараз лише вісім членів. Принаймні так вважає заступниця голови комітету Марія Мезенцева, яка відповідає за наближення українського законодавства до європейського. 

«Нам треба розширювати комітет, – впевнена вона. – Вісім людей не можуть тягнути все це на собі, бо у нас відбувається по 30-40 заходів на тиждень. Я лобіюю, щоб колеги з інших комітетів переходили до нас: у своїх профільних комітетах вони наразі не є «зірками», а у нас, займаючись секторальними реформами, ними стануть. Роботи тут дуже багато. Ми аналізуємо різні сектори економіки: наприклад, аграрку – як євроінтеграція допомагає малому та середньому агропромисловцю? Беремо закон по контактних матеріалах (матеріали, що контактують з харчовими продуктами – «Главком»): як він виконується виробниками упаковки, як вплинув на ціну продукту, як допомагати та субсидувати виробників? Це величезна робота, і треба далі «лупати цю скалу».

Мезенцева закликає не розглядати ЄС в ролі кривдника, який погрожує розлученням, та застерігає від втрати часу: «Через два роки зміниться склад і Європарламенту, і Єврокомісії. І ситуація може хитнутися не в нашу сторону. Тому нам не треба зараз розводити «зраду» всередині, що у нас нема волі в парламенті проголосувати якісь євроінтеграційні закони. Воля є, і на табло часто бачимо «300 плюс» голосів».

Цікаво, що навіть серед затятих прихильників євроінтеграції в монобільшості є різні думки щодо багатьох ключових для міжнародних партнерів «тригерів». Зокрема, щодо пожиттєвого статусу РЕРів – політично важливих осіб (політичні діячі, судді, верхівка правоохоронних органів, керівники держпідприємств тощо), які страждають від посиленого фінансового моніторингу. Цю норму було свого часу ухвалено в рамках частини зобов’язань України перед МВФ у сфері фінансового моніторингу і вимог ЄС щодо боротьби з відмиванням коштів. До категорії РЕР належать самі народні депутати, які періодично намагаються пом’якшити цю норму, але дають задню після «холодного душу» від міжнародних партнерів.

Так, Марія Мезенцева лобіює зміну цього закону, пояснюючи це тим, що такого жорсткого моніторингу РЕРів нема в жодній країні Євросоюзу: «Це просто неадекватно. Люди вже на держслужбу не йдуть через цей «кривий» закон».

Водночас Василевська-Смаглюк впевнена, що шлях України до Євросоюзу є таким тернистим через постійні намагання обдурити партнерів. І пристрасті навколо пожиттєвого статусу РЕРів – якраз яскравий приклад цих хитрощів.

«На фоні корупційних скандалів скасовувати пожиттєвий статус РЕРів – це просто постріл собі в ногу, – категорична нардепка. – Особисто в мене нема жодних проблем з фінансовим моніторингом. Але наведу такий факт: за останні два роки РЕРи провели підозрілих операцій на 6 млрд грн, з яких 90% – операції з готівкою. Тобто РЕР пише в декларації, яку подає в НАЗК: «В мене $100 тис. готівкою вдома під матрацом». Потім несе цю готівку в банк і каже, що хоче купити квартиру в Іспанії. А там вимагають підтвердження походження коштів, а не декларації».

***

Український парламент цього скликання вже давно справляє враження змученого, втомленого та такого, що не відображає актуальних суспільних настроїв. Але в історії з нашою кульгавою євроінтеграцією було б несправедливо вішати всіх собак саме на народних депутатів та навіть на владу загалом.

Україна веде війну за незалежність і намагається стати частиною Євросоюзу, який не розширювався з 2013 року та на тлі кардинального розвороту Сполучених Штатів сам зараз переживає екзистенційну кризу. І цим частково логічним аргументом про «слабкий ЄС», який заплутався у власних правилах, папірцях та повчаннях, будуть сповна користатися «євроскептики». Їх може ставати все більше як у Верховній Раді, так і в українському суспільстві… Зеленський вже попереджає європейських партнерів про те, що вже за пару років підтримка вступу в ЄС в країні може суттєво впасти. Але від цього втраченого шансу виграють аж ніяк не Київ, і не Брюссель…

Павло Вуєць, «Главком»