Сепаратист № 1. Як уродженець Курщини Сергєєв-Артем створив міф про незалежність Донбасу

Одне зі значень імені Артем, що походить з грецької мови – "неушкоджений".

Але цей нюанс не допоміг під час катастрофи на залізниці Федору Сергєєву, 38-річному уродженцю Курщини, більшовику з партійним псевдонімом "товариш Артем".

24 липня 1921 року на шляху з Тули в Москву на швидкості 85 кілометрів на годину злетів з рейок аеровагон інженера Абаковського.

Це був гібрид потяга та літака – щось химерне на двох залізничних колісних парах з авіадвигуном і пропелером.

Поїздка у диво-вагоні мала б відкрити очі делегатам Третього конгресу комінтерну на досягнення нової радянської Росії.

Проте стала фінальною крапкою в житті кількох віп-пасажирів.

Серед них був сам конструктор Абаковський, Сергєєв-Артем та іноземні гості – усіх їх разом урочисто поховали під стінами Кремля.

Згадка про Федора Сергєєва могла б обмежитися цією дещо абсурдною аварією, якби не роль, яку він відіграв у боротьбі з українською незалежністю та у народженні міфів про "особливий статус" Донбаса, що їх використала для війни РФ.

1918 року Федір Сергєєв просував ідею створення так званої "Донецько-Криворізької Радянської Республіки" (ДКРР).

Він хотів відірвати від Києва, де до влади прийшла Центральна Рада з Грушевським, промислові регіони України: сучасні Донеччину, Луганщину, Дніпропетровщину, частину Запоріжжя, Харківщину та частину Сумщини.

За задумом Сергєєва, квазіреспубліка мала бути автономною одиницею в орбіті Кремля.

Але ані Леніну, ані Сталіну, з яким Артем товаришував, ця ідея не припала до душі, хоч вона й виникла на противагу українському самостійництву.

Використовуючи пролетаріат і промислові ресурси лівобережжя України, Москва у справі окупації УНР зробила ставку на іншу конфігурацію – УРСР.

Під її прапором радянська влада багнетами проклала шлях до західних кордонів.

Заслуги Сергєєва у більшовизації східних регіонів України високо цінували в Кремлі.

Після катастрофи аеровагона Сталін фактично взяв до себе в родину кількамісячного сина Сергєєва – Артема Федоровича.

А ім'я загиблого друга Сталіна увічнювали через пам'ятники, топоніміку, назви підприємств, як-от славнозвісний київський "Артем".

Маловідому та дрібну історію про ДКРР, що її після розпаду СРСР популяризували донецькі маргінали та деякі місцеві політологи, 12 років тому Москва спрямувала в потрібне їй дієве русло.

У квітні 2014 року за підтримки російських військових і спецслужб у Донецьку заявили про створення так званої "Донецької народної республіки".

Іронічно, але відтоді Кремль діяв у такі способи, що його знайшли б за що критикувати всі три товариші: і Ленін, і Сталін, і сам Артем.

Спочатку в межах Мінських угод Путін намагався інтегрувати в тіло України "ДНР" і "ЛНР" – для руйнування української державності зсередини.

Потім офіційно визнав фейкові республіки.

А далі розпочав повномасштабне вторгнення, щоб "приєднати" кілька українських територій до РФ.

Ворожі фортеці в Україні.

До одного з колишніх міністрів УНР, уродженця Бахмутського повіту Микити Шаповала, наприкінці 1921 року в Празі потрапили кілька номерів газети "Экономическая жизнь".

Висновок був невтішний.

"Сумно, – записав він у щоденнику.

– Російська політика зв'язує всі свої надії з остаточною інкорпорацією України.

"Донбас – серце Росії", "Чорні діаманти Росії" / вугілля / і т.

лірика, що вказує на твердий курс проти українства".

Серед ключових проблем, які так і не зміг розв'язати соціаліст Шаповал із соратниками по Українській революції – політика колонізації, що її вела Росія від Петра I, Катерини II, і яку продовжили більшовики під прикриттям інтернаціональних лозунгів.

"Не було у нас росіян, а тепер їх більше п'яти мільйонів, – розповідав Микита Шаповал в еміграції, під час візиту до США 1927 року.

– Потрохи торгівля, фінанси, промисел перейшли в руки російського капіталу.

Денаціоналізація спустошила українські міста, які обернулися у ворожі фортеці на Україні.

(...) Чужа більшість в містах орудує Україною (...) Це саме робить і більшовицька Москва".

Плакат 1921 року “Донбас – серце Росії” (ліворуч) та сучасний навчальний посібник для шкіл на окупованих територіях.

Колаж: Андрій Калістратенко.

За даними Шаповала, які він озвучував у США наприкінці 1920-х, серед робітництва Донбаса було лише 34% етнічних українців.

Після падіння царату зросійщений пролетаріат на території України в цілому рухався в ідеологічному фарватері Москви.

В цьому йому активно допомагали такі діячі, як Федір Сергєєв-Артем, син селян з Курщини.

На межі XIX і XX століть Сергєєв набирався розуму в реальному училищі Катеринослава, теперішньому Дніпрі.

Перейнявся ліворадикальними, більшовицькими ідеями.

Брав участь у революції 1905 року.

Емігрував у Париж, жив у Китаї, Австралії.

Після початку революції 1917 року повернувся в Україну, щоб розгорнути діяльність на території сучасних Харківщини, Дніпропетровщини, Донеччині й Луганщини.

Сергєєв позиціонував себе як людину, яка не вважає вирішення національних питань вартими уваги.

По суті він, як і багато хто з російських інтернаціоналістів, був імперцем, тільки нового зразка.

Центром всесвіту після планетарної революції бачив неодмінно Москву.

А "дрібна націоналістична буржуазія", яка 1917 року взяла владу в Києві за допомогою іноземних військ, заважала цьому.

"Дуже корисне розкацаплювання".

На обласному з'їзді совєтів Донецького і Криворізького басейнів, що пройшов у Харкові наприкінці 1917 року, ухвалили резолюцію "Про самовизначення" цих промислових територій.

Приблизно через місяць делегати схвалили створення ДКРР.

Декларативне рішення про псевдореспубліку було реакцією на дії Центральної Ради – уряд Грушевського впродовж кількох місяців пройшов шлях від політики автономії до незалежності України, що її проголосили в Четвертому універсалі.

Один із головних популістських аргументів створення "Донецько-Криворізької республіки" був, по суті, такий самий, що і сто років по тому.

Цей "аргумент" сучасні кремлівські політтехнологи разом із "Партією регіонів" та іншими проросійськими силами оформили у фальшиве твердження: "Донбас годує Україну".

Але в його нібито економічній основі як тоді, так і зараз лежало несприйняття ідеї незалежної, соборної української держави зі столицею в Києві.

"Донецькі товариші заявляли, що пролетаріат Донбасу все ж повинен відокремитися, що відсталі селяни України є лише тяжким каменем на шиї донецького пролетаріату і будуть ослаблювати успішність його боротьби".

Більшовицький пропагандистський плакат, який показує представників влади УНР як гнобителів народу.

Питання диктатури пролетаріату, яке Сергєєв-Артем ставив руба, впиралось в Україні у той факт, що майже 90% населення було сільським.

Це змусило Леніна враховувати традиційно вибухонебезпечний, протестний чинник і бути гнучким у національній справі в Україні.

Тож ідея Артема про окрему промислову республіку на сході не вписувалась у загальну стратегію Москви.

Цю стратегію уродженець Донбасу Микола Скрипник, рушій політики українізації й опонент росіянина Артема, на свій лад описував так: "Вся суть питання про комуністичну революцію на Україні полягає в боротьбі за селянство, за розшарування селянства, за завоювання впливу на нього, за прилучення його незаможницьких верств до основних кадрів індустріального пролетаріату в радянському будівництві".

Про полеміку з Сергєєвим-Артемом Скрипник згадував: "Довелося вперто боротися за необхідність об'єднання всіх робітників України для боротьби проти Центральної Ради, вказуючи, що виділення основного ядра пролетаріату Донецько-Криворізького басейну послабить наростаючу боротьбу проти української дрібної буржуазії".

На думку Скрипника Артем не зважав.

Проте ігнорувати накази верховних товаришів з Москви не міг.

Вже в 1920 році він напише Леніну з Харкова: "Указание на перегиб палки в сторону национальной политики не означает ошибочности внешней украинизации.

Украинизация города, его приближение к деревне хотя бы по языку, раскацапывание города – очень полезно".

Товариш із секретом.

Після загибелі в аеровагоні Артем став одним із найпомітніших символів комуністичного Донбасу.

Традицію героїзації, "брендування" Федора Сергєєва на сході України започаткував Сталін.

На честь Артема в 1924 році перейменували Бахмут, де встановили тридцятиметровий авангардистський пам'ятник Сергєєву авторства Івана Кавалерідзе.

За три роки величезна фігура більшовика від того ж скульптора з'явилася на Лисій горі у Святогірську, де й досі височіє над Свято-Успенською Святогірською Лаврою.

Центральна, майже десятикілометрова вулиця імені Артема сьогодні продовжує тримати на собі тіло окупованого Донецька, немов хребет.

Упродовж десятиліть вона зібрала в собі все найголовніше: ЦУМ, театри, навчальні заклади вищої освіти, адміністративні будівлі, площу імені (все ще) Леніна, п'ятизірковий (колись) готель "Донбас Палас", стадіон Олімпійський і найбільший ТРЦ міста – Донецьк-Сіті.

Монумент Артему в Бахмуті (праворуч), який не залишився після Другої світової, та відомий пам'ятник більшовику в Святогірську.

Колаж: Андрій Калістратенко.

На вулиці Артема а Донецьку є, звісно ж, і пам'ятник другу Сталіна, що його встановили 1967 року.

"Товариш" завмер з правою рукою, схованою в кишені брюк, а ліва опущена донизу із розкритою долонею.

На запитання, хто такий Артем, у радянські та пострадянські часи більшість мешканців Донецька могли відповісти в кращому разі: "Якийсь партійний діяч".

Для найбільш спостережливих пам'ятник, що стоїть біля мерії, перетворився на місцеву пам'ятку-фішку, якою можна було здивувати гостей Донецька.

Секрет полягає в оптичній ілюзії.

Треба лише стати на певній відстані, у певній точці праворуч від Артема, і можна в профіль побачити, як з-під куртки більшовика виглядає палець (вочевидь вказівний), схожий на чоловічий статевий орган.

Від жартів до війни.

Сепаратистські ідеї, що їх колись просував на сході Сергєєв-Артем, витягнули із забуття під час Помаранчевої революції.

Перемога Віктора Ющенка на виборах 2004 року означала, що Україна не хоче бути російською колонією.

Тож Кремль кинув у гру всі антиукраїнські сили.

"Регіонали", зокрема, взялися за роздмухування теми про зміни до Конституції задля федералізації України.

На початку 2005 року вони вихвалялися тим, що зібрали в Донецьку 50 тисяч підписів за проведення референдуму.

Хоч ця акція і не мала юридичної сили, але посіла одне з перших місць у низці тих подій, що сформували новітні сепаратистські ідеї.

Ім'я Артема з його ДКРР на вулиці з п'яних кухонь винесла купка місцевих божевільних з нікому не відомої організації "Донецька республіка".

У 2006 році в центрі міста вони встановили намет для збору підписів "за незалежність Донбасу".

"Ми відновили Донецько-Криворізьку республіку, яку створив Артем, – лунало на площі Леніна.

– На жаль, критична ситуація не сприяла розвитку Донецької республіки, але відчуття, що вона є, було завжди.

Тут завжди був незалежний Донбас, незалежні люди".

Як заявляли тоді репортерам сепаратисти, вони зібрали 200 підписів.

У 2015 році "влада ДНР" прийняла "постанову" про те, що "ДНР" є "правонаступницею Донецько-Криворізької республіки".

Якими б непопулярними й кумедними не були представники організації "Донецька республіка" в очах насамперед самих донеччан, але станом на весну 2014 року вони сміялися останніми.

Під їхніми прапорами натовп із заїжджими росіянами займав адмінбудівлі та проголосив під вказівку Кремля так звану "Донецьку народну республіку".

Один із шанувальників Артема Андрій Пургін навіть підписався згодом під Мінськими угодами.

На початку окупації українських земель фейкові "ДНР"/"ЛНР з їхньою абсурдною маніфестацію "самовизначення згідно зі статутом ООН" були чудовим матеріалом для жартів і мемів у соцмережах.

Але в цій сюрреалістичній історії, наслідки якої багато хто не розумів в Україні, Кремль 2022 року відкрито перейшов до здійснення своєї справжньої цілі – знищення української державності.

Ритуали навколо фігури Федора Сергєєва-Артема, через якого, по суті, з'явився політичний міф про "інакшість" Донбасу, існують і досі.

Російські ЗМІ час від часу згадують "товариша Артема" як друга Сталіна, палкого борця з українським націоналізмом і творця "Донецько-Криворізької республіки".

Навесні 2023 року представники КПРФ провели в Донецьку мітинг на честь 140-річчя від дня народження російського більшовика.

А потім вручили партійний квиток відомому ще з анексії Криму Бенесу Айо.

Російський угандієць на прізвисько "Чорний Ленін" виголосив навіжену промову, яка б точно сподобалась Сергєєву-Артему, як і той факт, що вона лунає на досі окупованій Москвою українській землі:.

"Нам, росіянам, виходячи з особливостей менталітету, який тисячоліттями складався на величезних територіях Євразії в умовах вкрай суворого клімату та вороже налаштованих сусідів (половці, печеніги, монголо-татари, німці, поляки, шведи тощо), близьке відчуття соціальної справедливості та рівності.

Один із найважливіших принципів марксизму-ленінізму – інтернаціоналізм".

Євген Руденко – УП.