Літньо-осінній наступ: де Кремль готує вирішальний удар

Огляд, сьогодні формат буде не зовсім звичним.

З фронту почала надходити інформація про підготовку противником (російські війська) активних, більш-менш масштабних наступальних дій на кількох напрямках одночасно. Тому, ймовірно, варто спробувати відповісти на питання – де, як і чому? Частина перша. 

• 1 •

Спершу кілька загальних зауважень щодо гіпотетичного російського загального (стратегічного) наступу в рамках їхньої літньо-осінньої кампанії 2026 року. Іншими словами, спробуємо зрозуміти, чому кремлю потрібна масштабна наступальна операція (принаймні на 1-2-х напрямках оперативного рівні), й саме влітку цього року.

Перша і головна причина – загальна стратегічна ситуація в нинішній російсько-українській війні. Очевидно, що кремль ВЖЕ усвідомив, що не може вийти з війни в прийнятних для нього параметрах (тобто, змусити Україну прийняти військово-політичні умови, які він раніше сформулював). Принаймні в коротко- та середньостроковій перспективах.

Більше того, як виявилось, досягти цього він не може ні зовнішньополітичними зусиллями, ні через посилення діяльності російських спецслужб (включаючи інформаційно-психологічну сферу), причому, ні на зовнішній арені, ні всередині самої України. Крім того, неможливість «придушити» Україну ні фінансово, ні економічно, ні на ресурсному та технологічному рівнях, також стала очевидною.

Її здатність вести збройну боротьбу хоча й не зростає істотно, але, принаймні, суттєво не зменшується. Україна як держава, а особливо її ЗСУ, продовжують досить ефективно чинити опір зовнішній збройній агресії, навіть у форматі «великої війни», причому, очевидно, зможуть це робити і в досить довгостроковій перспективі.

Більше того, подальше «продовження» масштабних, а найголовніше – дуже інтенсивних бойових дій (а отже, дуже вартісних і затратних) має досить негативний вплив (у деяких сферах, навіть критичного розміру) на саму РФ. Більше того, у багатьох параметрах (наприклад, у бюджетній, промисловій сферах тощо) реальні показники РФ вже досягають, скажімо так, достатньо «пограничних» значень, навіть з урахуванням її військового стану. Також, цієї весни стало очевидно, що сама Україна нарощує, хоча й не дуже швидко і достатньо поступово, свої можливості щодо прямого (або, як зараз модно казати, «кінетичного») впливу на ці показники РФ.

Причому, у тих галузях, які залишаються досить чутливими для перебігу усієї війни (військово-промислові та експортні компоненти). Що, у свою чергу, ставить під досить серйозне питання реалізацію стратегічної концепції «війни на виснаження», яку, очевидно, кремль обрав для ведення війни на даний момент. Інакше кажучи, він просто не може дозволити собі ще більше затягувати «велику війну на виснаження»... Адже він починає сам інтенсивно «виснажуватися», не маючи видимих стратегічних результатів.

Отже, єдиним «гіпотетично ефективним» і відносно швидким способом змусити Україну прийняти умови кремля «в примусовому режимі» залишається виключно військовий.

Простіше кажучи, йому потрібна суттєва військова перемога, яка б мала стратегічний вплив. Тобто, у найближчому майбутньому російському військовому командуванню відповідного рівня потрібно спланувати, організувати та провести успішну оперативно-стратегічну наступальну операцію (принаймні, навіть у вигляді кількох взаємопов'язаних наступальних операцій оперативного масштабу), яка створила би реальні передумови для розгрому 1-2 оперативно-тактичних угрупувань (корпусів) ЗСУ (або одного з їхніх оперативно-стратегічних угрупувань), що, у свою чергу, радикально вплинуло би на загальну (стратегічну) здатність ЗСУ вести бойові дії й надалі.

І відповідно, змусило би військово-політичне керівництво України прийняти умови, запропоновані кремлем. Більше того, це має відбуватися у максимально стислих термінах та темпі (мається на увазі, у стратегічному сенсі).

• 2 •

Де? Відповідаючи на це питання, варто враховувати кілька факторів, які мають різне оперативне та стратегічне значення. По-перше, у контексті визначення загальних результатів війни, по-друге – щодо її можливого подальшого продовження. На мою думку, таких факторів – кілька...

Перший визначає ступінь відповідності конкретної можливої (гіпотетичної) російської наступальної операції цілям і завданням стратегічного рівня, які формує військово-політичне керівництво РФ перед своїм військовим командуванням. Більше того, не стільки в декларативно-політичному сенсі (наприклад, чи допоможе це «звільнити увесь Донбас»), скільки саме у військовому сенсі – наскільки це справді вплине на Україну та її ЗСУ загалом, з точки зору їхньої здатності продовжувати вести повноцінну інтенсивну та масштабну війну?

Тобто, ще перед початком малювання конкретних стрілок на картах у певних напрямках, російські військові «планувальники» повинні відповісти самим собі на це питання максимально реалістично і чесно – як саме ця операція, навіть якщо її успішно проведуть, вплине на загальну (стратегічну) ситуацію у війні? Чи допоможе це «вивести» Україну з війни чи, скажімо, не дуже...? Чи варта, взагалі, ця конкретна «овчина» такого «виробу»?

Наприклад, чи втратять критично ЗСУ свої оперативні спроможності, якщо кілька їх армійських корпусів будуть розбиті і виснажені на Слов'янсько-Краматорському напрямку, чи ні?

Як гіпотетичний вихід російських військ з півдня та південного сходу силами 1-2-х загальновійськових армій на ближні підступи до Запоріжжя вплине на загальну готовність і здатність ЗСУ утримувати фронт і продовжувати бойові дії?

Другий фактор конкретно відповідає на питання – де саме можна досягти бажаного результату найшвидше і з більш-менш прийнятними витратами ресурсів (причому, всіх видів – від людських до фінансових)?

Наразі існують два таких оперативних напрямки – Слов’янсько-Краматорський і так званий «великий Запорізький». Саме там, під час зимової кампанії, російські війська змогли, в оперативному відношенні зайняти вигідне для себе (тобто охоплююче) положення відносно угрупувань ЗСУ, які там обороняються.

Крім того, враховуючи цей фактор, російське командування, ймовірно, врахує ще низку нюансів, пов'язаних із вибором конкретного напрямку операції(й), в ході її планування. Я не буду зараз перелічувати їх всі, але будь-який офіцер оперативної служби цілком може швидко і повністю їх сформулювати при першій ліпшій нагоді.

Наприклад, важливу роль у прийнятті конкретного рішення відіграє оцінка стану власних військ і військ противника, наявності та ступеня боєздатності резервів різного рівня, стану шляхів та комунікацій на певному напрямку, ступеня обладнання гіпотетичних районів зосередження та розгортання конкретних ударних угрупувань військ, здатності забезпечити комплексне прикриття для їхнього оперативного розгортання тощо.

Існує ще один фактор, що впливає на вибір місця (напрямку) докладання основних (стратегічних) зусиль російського військового командування під час їх літньої кампанії 2026 року, який безпосередньо пов'язаний із попередніми двома. Якщо це сформулювати максимально просто і коротко, то воно полягає у відповіді на питання – а, власне, чи вистачить у нас (у сенсі ВС РФ) сил нинішнім літом для цього?

Чи достатньо їх для глибокого (оперативного) наступу та досягнення вирішальних цілей на цьому рівні і в цьому конкретному напрямку? Можливо, варто відкласти цей «вирішальний» наступ, якщо не «по місцю», то «по часу» (ну, або принаймні перенести його терміни)?

Наприклад, щоб провести наступний етап мобілізаційного розгортання (мобілізації) і наростити необхідні для нього сили. Можливо, у цьому випадку варто обмежити розмах і масштаб запланованого наступу і відкласти «остаточну перемогу» на наступний рік?

У цьому сенсі варто відзначити досить очевидне «стратегічне звуження» вибору російського військового командування, головним чином, як я вже казав вище, через їхню нездатність й надалі суттєво «затягувати війну».

Простіше кажучи, «вирішальний удар» має бути завданий саме зараз (тобто протягом поточного року) і саме на оптимальному напрямку(ах). І це, як на мене, за найбільш адекватною оцінкою, саме Слов'янсько-Краматорський і «великий Запорізький» напрямки.
Ми розглянемо конкретно кожний з наведених вище напрямків, щодо аргументів «за» та «проти», у наступній частині нашого огляду
І на завершення, трохи про «переломи», «заломи» та інші «вивихи».

Той факт, що наразі основні угрупування російських військ задовольняються виключно, скажімо так, дуже скромними (у сенсі, тактичними) результатами, які й так схильні до свого «звуження», зовсім не свідчить про те, що російське командування планує відмовитися, принаймні найближчим часом, від проведення якихось значних (тобто, більш масштабних) наступальних дій.

Це, в свою чергу, потребуватиме від нього достатньо активних дій й в тактичній зоні (особливо, на напрямках майбутнього наступу). А це означає, що воно буде змушено намагатися за будь-яку ціну продовжувати утримувати ініціативу відповідного (тактичного) рівня.

Вони атакуватимуть, або, точніше, намагатимуться робити це дуже наполегливо й регулярно (і, найімовірніше, у короткостроковій перспективі), прагнучи суттєво масштабувати свій наступ при першій ліпшій нагоді. І варто підготуватися до цього дуже ретельно та ґрунтовно.

Відповідно, так звана «ініціатива», включно із тактичним рівнем, навряд чи найближчим часом перейде до ЗСУ, не кажучи вже про оперативний чи стратегічний рівень. Хоча такий тимчасовий перехід (ну, або «перелом», якщо хочете) можливий у певних напрямках і на певних ділянках ЛБЗ. Але, знову ж таки, виключно в рамках Стратегічної оборонної операції ЗСУ, яка наразі далеко не завершена...