То Європі потрібна Україна?

Переклад: Богдан Мельник

Примітка редакції. Тримати Україну поза Євросоюзом та НАТО — прагматичне ставлення до ризиків чи сліпа віра в мир? Доповідає The Economist.

Чи вважають європейські лідери, що їхні держави незабаром можуть опинитися у стані війни? Всі їхні слова вказують, що так і є.

23–24 квітня на Кіпрі тривав саміт Євросоюзу. Там польський прем’єр-міністр Дональд Туск висловив побоювання, що Росія може атакувати східний фланг Європи вже за «кілька місяців».

З огляду на сумніви щодо відданості Америки своїм трансатлантичним союзникам, Європа повинна серйозно поставитися до ситуації. Тобто зміцнити спільну оборону в межах НАТО та ЄС. Це, власне, і підтвердив польський прем’єр.

Дії європейських лідерів більш двозначні. Є помітні суперечності щодо України. Лише зараз уряди країн ЄС схвалили кредит для Києва на 90 млрд євро (105 млрд доларів), який так довго блокував головний саботажник — дружній до Путіна уряд Віктора Орбана в Угорщині.

На жаль для України, усунення Орбана у квітні лише зробило сумніви інших скептиків значно помітнішими. Тепер вони більше не можуть ховатися за угорським вето та мають діяти в межах власної відповідальності.

Наприклад, багато країн-членів ЄС, у тому числі головний дует у вигляді Франції та Німеччини, не надто поспішають надавати Україні повноправне членство в союзі, якого вона так прагне. Тим паче, вони не готові до прискореного графіка, на якому наполягає президент України (він прагне вступу до січня 2027 року).

Німецький канцлер Фрідріх Мерц публічно виключив швидкий вступ. Він заявив, що Україна не може приєднатися до блоку під час війни і мусить відповідати жорстким стандартам щодо верховенства права, корупції та інших базових принципів.

Примітка редакції. Як каже один із наших авторів — це до першого КАБа.

Частина цих побоювань зрозуміла. За всієї своєї героїчності Україна залишається корумпованою і крихкою демократією. Вона може вийти із цієї війни з неоднозначними кордонами і з Росією як насправді пекельним сусідом.

Інші європейські страхи виглядають слабшими. Наприклад, фермери ЄС бояться конкуренції з боку масштабної та якісної української аграрної галузі. У Брюсселі кажуть, що якщо країна колись справді вступить до союзу, то Спільна аграрна політика не виживе у нинішньому вигляді, зі своєю залежністю від субсидій.

На противагу цим сумнівам прихильники України висувають жорсткий контраргумент. Будь-яка переконлива оборона Європи мусить включати 800 тисяч українських бійців, а також українські безпілотні технології з елементами штучного інтелекту. Те, що вже перетворило лінію фронту на досить футуристичні зони смерті для російських загарбників.

Баланс сил уже змінився. Це констатує президент Фінляндії Александр Стубб, якого нещодавно питали про гарантії безпеки для України. «Ми, європейці, повинні зрозуміти, що Україна потрібна нам більше, ніж ми потрібні Україні», — так він відповів на це складне питання.

Україна надто довго сподівалась на членство в НАТО і взаємні гарантії безпеки, закладені у статті 5 Північноатлантичного договору. Однак для Києва ці амбіції «мертві» на передбачувану перспективу, в чому вже впевнені західні чиновники.

Ще будучи президентом США, Джо Байден уже мав скепсис щодо вступу України до НАТО. Остаточно ці сподівання були поховані Дональдом Трампом.

У такій ситуації вступ до ЄС залишається для України єдиним способом по-справжньому закріпитися у Європі та ширшому демократичному світі. Втім, повноцінне запрошення відкладене на роки. І водночас Франція та Німеччина просувають для України асоційовані форми членства, можливо, з місцями спостерігачів в інституціях і радах ЄС, але без права голосу там.

Найважливіше ж полягає в тому, що дедалі активніше лунають обговорення тимчасової конструкції. Це можливість поширити на Україну положення ЄС про взаємну оборону, прописане у статті 42.7 договорів союзу.

На кіпрському саміті посадовцям ЄС доручили вивчити, як стаття 42.7 могла би працювати в умовах конфлікту. За словами канцлера Німеччини, присутні лідери також загалом підтримали ідею тимчасового членства для України, розуміючи, що Європа не може безпечно просто зачинити перед нею двері.

Українським виборцям, як вважає Мерц, одного дня може випасти необхідність схвалити мирний договір, який передбачатиме відмову від частини територій. Щоб виграти такий референдум, тогочасному українському керівництву буде потрібно показати вже готовий маршрут, який зрештою веде державу до «повноправного членства у Євросоюзі».

На цьому етапі і європейським, і українським громадянам можна пробачити певну розгубленість через сигнали, які надсилають європейські вельможі. З одного боку, лідери бояться, що Україна зламає нинішню систему аграрних субсидій ЄС. З іншого — вони, схоже, цілком готові поширити на Україну оборонні та безпекові зобов’язання. А це вже більш серйозний крок.

Ключ до цієї суперечності лежить у тому, як саме Європа дивиться на війну і на відстань до неї. Якщо є справжній ризик російського нападу — тоді немає нічого важливіше за остаточну прив’язку до України як партнера. Ба більше, у неофіційних розмовах із високопоставленими європейськими та українськими джерелами найсильніші аргументи на користь членства України майже повністю зводяться до питання безпеки.

Окрім розмов про доступ до українських оборонних технологій, частина аргументів виглядає відверто похмуро. Коли війна з Росією завершиться, зазначають співрозмовники, Україна буде домом для сотень тисяч загартованих війною ветеранів.

Якщо ЄС її відштовхне, ніхто не може гарантувати, що впливові групи всередині України не почнуть відвертатися від Заходу. Серед загроз називають і дрейф України до внутрішніх конфліктів та боротьби за ресурси. Враховано навіть можливість її зближення з Росією.

В останні роки свого життя Генрі Кіссінджер устиг побачити наближення цього моменту. 2023 року екс-держсекретар США дав інтерв’ю The Economist, де підкреслив, що Україна повинна вступити в НАТО. Так він фактично переглянув свої попередні погляди.

Європа, за словами Кіссінджера, говорить щось «безумно небезпечне». Вона називає Україну надто ризикованою для членства в НАТО, але при цьому «до біса її озброює».

На жаль, розмова про небезпеку та ризик відштовхує тих європейських лідерів і виборців, які ще не вважають війну з Росією неминучою. Поки існує спокуса умиротворити Путіна, кожен аргумент про політичну нестабільність України або про її гнів у разі недопуску до ЄС стає додатковою причиною тримати її подалі.

Європа має повне право порушити питання, чи готова Україна до членства в ЄС. Але доля України може залежати від більш простого питання — чи готові самі європейці воювати.