Вирішальне літо-2026. Коли очікувати вікно для переговорів

Травень. Про поточний момент.

Взимку я внутрішньо визначив межу квітень/травень як контрольну точку для низки тенденцій. Третина року. Накопичилося дещо для конспірологічного узагальнення. Для початку трохи прояснимо ситуацію, яка затуманена димом пожеж у Туапсе, Пермі та інших регіонах РФ.

• 1 •

За кожен день війни Україна платить жахливу ціну. Збитки від російської агресії накопичуються. Фізичне та психічне здоров’я нації під тиском.

Демографічні наслідки (міграція, спад народжуваності…) – катастрофічні, на межі (а хтось вважає, що вже за межею) незворотності. Економіка живе в режимі прямого переливання крові з-за кордону. Значною мірою – у борг. Те, що називається «народне господарство», стрімко деградує. Випадають цілі галузі. Деіндустріалізація жахлива. Цивільна інфраструктура старіє і місцями розвалюється.

Сектор харчового виробництва, який здавався незнищенним, стає все вразливішим. Зростає залежність від імпорту – добрив, насіння, техніки тощо. До того ж росіяни посилили удари по сухопутній та морській логістиці, намагаючись де-факто відрізати Україну від моря.

Прямо сказано, що в 2027/28 році ніякого ЄС не буде. Потім починається політичний цикл, який може відсунути цей горизонт на 2032 рік і далі.

Ми стрімко втрачаємо все, де критично важливі спадкоємність, накопичення, безперервність. Наука, освіта, медицина – найочевидніше.

Головне – ми втрачаємо час, коли світ розвивається. ОПК дає надію і підтримує оптимізм, однак не може замінити собою все інше. Я вже не кажу про охорону пам'яток, екологію, соціальні наслідки та інші тонкі питання, які знаходяться поза фокусом, передбачувано націленим на війну за виживання… Список можна продовжувати.

Обговорюючи тенденції на різних «фронтах», не можна включати фільтри збитків і наслідків. Тоді картина буде об’ємною. Це важливо, коли мова заходить про таймінг…

• 2 •

Тенденції «гарячого» протистояння виглядають так. У міру вдосконалення технічних засобів (дронiв) та тактики їхнього застосування суцільна «сіра зона» розширюється з 15–20 км до 50 км. При нарощуванні інтенсивності точкових ударів у діапазоні 50–250 км.

Поле бою стає абсолютно прозорим. Що нівелює фактор несподіванки, позбавляє можливості збирати великі угруповання і стрімко прориватися вглиб.

У недалекому минулому всі більш-менш великі механізовані штурми ворога на нашу підготовлену оборону закінчилися тотальним фіаско для росіян.

Уміння оперувати «сірими зонами» стає окремим жанром військового мистецтва. Наприклад, у Куп’янську «сіра зона» грає більше за нас. А в Мирнограді – за противника, позиції там утримуються виключно нелюдським героїзмом і кров’ю 7 корпусу ДШВ… Змінюється роль людини.

У лютому 2026 року полк «Лава» корпусу «Хартія» провів у Куп'янську наступальну операцію з вибивання 10 російських солдатів, які засівши в одній з будівель. Операція пройшла успішно, всі вороги були знищені. Нюанс у тому, що з української сторони в бою брали участь виключно роботи – НРК і БПЛА, якими керували дистанційно.

В одному зі своїх нещодавніх виступів командир 3-го корпусу Андрій Білецький зазначив, що до кінця року планує замінити третину піхоти на роботизовані комплекси.

Все йде до того, що в «сірій зоні» присутність людей поступово зводитиметься до мінімуму. Вона наповнюватиметься літаючими, їдучими, бігаючими, повзаючими дронами (ще й тому важливо ліквідувати провисання з їхніми поставками), що несуть смерть.

Тобто, значення кількісних показників живої сили знижуватиметься, натомість зростуть вимоги до якості та змісту її підготовки, а також до якості ситуаційної обізнаності та командування.

Рік тому темою №1 було оптоволокно. Зараз тема №1 – дистанційне керування засобами розвідки та ураження. Випробувані та масштабуються системи дистанційного керування дронами-перехоплювачами (ППО), фронтовими дронами, НРК. Це створює підґрунтя для розподілу ролей: пілоти можуть розміщуватися в тилу та безпечних локаціях (аж до того, що за кордоном).

Перевага у того, у кого кращий зв'язок і загальна організація. Така війна підвищує роль економічного чинника (фінансування, виробничі потужності, робоча сила...) і швидкості впровадження інновацій.

Росіяни випереджають нас у масштабуванні, однак уніфікація та масштабування вимагають часу. А між оновленнями цей час вже обчислюється тижнями. Актуальність втрачається.

Україна продовжує креативити і впроваджувати нове швидше. «Зоопарк» засобів частково призводить до розпорошення ресурсів, однак швидкість зараз важливіша, що в умовах конкурентного горизонтального середовища (а не в жорсткій російській ієрархії) дає переваги. Наприклад, у сфері створення напівавтоматичних засобів ураження під керуванням ШІ.

• 3 •

Якщо дивитися на лінію фронту в режимі зуму, то, кажучи про макрорівень (всі 2000 км), навіть буржуазні більшовицькі ЗМІ відзначають: динаміка мінімальна.

На тактичному рівні все сприймається інакше. Тиск росіян не припиняється. У них є певні успіхи, просування в Донецькій та Запорізькій областях. Вони тиснуть у Харківській області.

Ворог робить особливий акцент на перетиранні логістики українських військ, щоб не можна було постачати не тільки першу, але й другу лінію.

Сили оборони України відповідають тим самим. Навесні це стало особливо помітно (успішні середньомасштабні удари СБС, ССО та ін. – десятками за ніч, «Азов» контролює логістику навколо Донецька…). Тобто, росіяни наступають на вкрай виснажену, змучену, поранену оборону, перебуваючи самі в напіврозбитому стані.

Підсумок. Динаміка на макрорівні незначна. Росіяни рухаються вперед, однак вони помітно (на кілька місяців) запізнюються з підготовчими заходами щодо захоплення Слов’янсько-Краматорської агломерації. За умови збереження лінійного сценарію росіяни не зможуть захопити решту Донецької області цього року. Війна перейде на наступний рік.

Роль економічного тилу для України відіграє Європа. Китай підтримує Росію, однак далеко не в такій мірі. У самій РФ економічна ситуація погіршується. Тобто, битву військово-економічних потенціалів РФ програє, а значить програє битву в технологічному компоненті війни.

Зміна ролі людини на полі бою поступово нівелює чисельну перевагу росіян. З огляду на все це в російському (!) ефірі ми спостерігаємо вибухове зростання кількості голосів, які стверджують, що «цей конфлікт не має військового вирішення».

Дорогі росіяни звикли до «говорящих голів», які раніше розповідали про «цілі СВО», а тепер втовкмачують, що Росія на полі бою війну не виграє. Потрібні якісь інші ходи. Це ще не домінуюча позиція, але вже цілком легалізована підготовка до зрушення.

• 4 •

У якому діапазоні можна шукати ці «ходи»? У вересні 2026 року в Росії відбудуться вибори до Державної Думи (плюс дрібніші вибори). З огляду на це знижується ймовірність вжиття непопулярних заходів, пов’язаних із війною. Зокрема – відкритої масової мобілізації.

Кремль підтримуватиме високий темп прихованої мобілізації та залучення найманців, а також форсуватиме розгортання сил безпілотних систем.

Вплив російських БПЛА та роботів поступово зростає, однак до травня (тобто до офіційного старту весняно-осінньої кампанії після 9 травня) розгорнути своїх безпілотників на проєктну потужність у росіян не вийшло. Плюс наші почали пріоритетно вибивати російських пілотів.

Потужність безпілотної складової в російській армії неминуче збільшиться, вони принесуть ще багато горя. Однак є низка обмежувачів. Насамперед – це економіко-технологічні ресурси РФ.

Високий ризик для Москви, що їхні безпілотні спроби не забезпечать перелому в стислі терміни. У зв'язку з чим перший напрямок пошуку «ходів» – це переговори.

Щось десь пригальмувати, вибити Україну з ритму, дочекатися політичного затишшя влітку, провести свої вибори, а там форсувати. Вікно можливостей для вступу в переговори – до середини червня, поки США не почали нещадно святкувати ювілей і не занурилися у вибори.

Другий напрямок – підірвати український гранд-тил (так його назвемо) в особі Європи. Тут цілком є місце для «невеликої переможної провокації» десь у серпні.

Яка, з одного боку, зруйнує європейську єдність, а з іншого – правильно згуртує російський електорат, прокладе шлях до мобілізації та екстремальних економічних заходів (чучхеїзації, заморожування/вилучення вкладів, форсування націоналізації, карткової системи тощо).

Товариш Трамп може нашкодити другові Володимиру різнобічними ударами по Європі. Наприклад, влаштувавши сварку на саміті НАТО.

Але з таким же задоволенням Вашингтон нашкодить і Москві, якщо виникнуть умови. Конкретні ходи залежатимуть від результатів комунікації США з Пекіном.

• 5 •

Якщо підсумувати, то низка лінійних тенденцій цього року грають на користь України. Основні загрози лежать у площині дестабілізації Європи та внутрішньої дестабілізації України. У цьому контексті дуже важливо пам’ятати, що час війни тече по-різному, з різною швидкістю.

Для Луцька та Одеси. Для тих, хто на першій лінії. Для тих, у кого хтось на першій лінії, у полоні або зник безвісти. Для тих, хто втратив дім і продовжує блукати тощо. Вимірів багато.

Тому, коли європейські партнери, які намагаються здаватися прагматичними, кажуть: «Ну, ще пару років повоюйте», – це викликає лють. Ще пару років ваші діти проведуть у підвалах, чудово, правда? Ось так це звучить.

Точно так само, коли наші співгромадяни абстрактно розмірковують про віддалене майбутнє, ігноруючи градієнт ризиків «Ужгород – Шостка / Ізюм / Херсон…», це викликає здивування.

Усе зазначене вище зміцнює мене в думці, яку я давно висловив: нам вигідно завершити активну фазу війни вчора. Або завтра до обіду.

Але при збереженні логіки виходу: підморожуємо по ЛБС, а потім за підсумками переговорів Росія відкочується, проводить низку очисних заходів в обмін на відновлення міжнародного співробітництва.

У Кремля зберігається діаметрально протилежний підхід: віддайте те, що ми ще не захопили (і не захопимо), а після цього почнемо обговорювати інші поступки з боку України.

Кремлю частково підіграє Вашингтон. Підкреслюю – частково. Бо це суперечить і настроям електорату, і позиції адекватних прагматиків в американській адміністрації, яким все це розгрібати.

Росіяни поки що не готові до предметного діалогу, але мотивація наростає і дається їм у відчуттях. Динаміка успішних атак Сил оборони України вглиб РФ показує, що буде з деякими російськими галузями (нафта, добрива, електроніка…) до осені.

До того ж, з великою ймовірністю до осені в значному обсязі запрацює українська балістика (якщо лиходії не зруйнують її зсередини).
Однак, так само до осені росіяни перетворять на руїни не тільки Донбас, а й серйозно розгромлять весь прифронтовий пояс України на глибину понад 100 км. Що там буде з «якістю життя» – малозрозуміло.

При цьому низка елітних груп за інтересами в Росії реально страждає від проблем в економіці і – головне – розуміє, що без скасування санкцій, насичення інвестиціями та доступу до технологій майбутнє РФ вкрай драматичне. Плюс їм хочеться на свої європейські вілли (найближчими днями зроблю пост про «поганих росіян»). Плюс вони бачать, що затягування не допомагає.

Тобто, мотивація до реального заморожування є у 1) України; 2) Трампа; 3) частини російської еліти (крім затятих військових злочинців, на яких чекає відплата). Проблеми з мотивацією – у Європи (на рівні Брюсселя, на рівні багатьох країн) і «клубу злих дідусів» Путіна.

• 6 •

Вихід, який може привести до реального миру – через військовий союз України та об’єднаної Європи (розгортати від ядра з кількох «зацікавлених» країн). Те, про що я бурчу, як злий папуга, вже досить давно.

Європу лякає те, що в разі перерви нікуди не дінеться російська орда з мільйона солдатів, які пройшли сучасну війну. Європа досі публічно живе ілюзією «підготовки до війни», тому вірить, що додаткові кілька років дуже допоможуть. Але вже зараз найбільш розсудливі з спеціально навчених європейців усвідомлюють, що ця «підготовка» завідомо провалена.

І в Росії знають, і в Європі знають, що левова частка європейських країн (за винятком нордиків і балтів) не здатна провести мобілізацію. Німеччина, яка просунулася в підготовці далі за інших, стикається з цим на кожному кроці і відкочується назад. А в інших все на порядок гірше.

Це означає, що потенційна російська атака матиме як мінімум обмежений успіх, тобто призведе до війни, смертей, руйнувань на території об’єднаної Європи. Превенції / стримування не буде. А це вже програш.

Українська армія – остання, з якою Росія хотіла б воювати на європейському театрі.  Однак Україна не має жодних зобов’язань вступати у війну на боці Європи. Максимум – добровольці, ПВК, зброя тощо. Офіційно уклавши військовий союз з Україною, Європа отримає гарантію всебічної підтримки.

Наші мотиви? Масштабні інвестиції ЄС не просто у відновлення, а у розвиток України. Це вигідно – європейці ще й зароблять у нас гроші. Не виконаємо союзні зобов’язання – залишимося без ресурсів, не відновимося і нас розірвуть.

При цьому в України на пару поколінь буде різко негативна мотивація брати участь у якихось сумнівних війнах. Що буде гарантією для прагматичної частини російської еліти: з нашого боку не буде різких рухів, поки до нас і наших офіційних союзників не лізуть.

Немає військового союзу: Європа без гарантій, ми деградуємо без достатніх ресурсів, спокуса для Кремля знову влаштувати побоїще (що суперечить інтересам груп, які дивляться в майбутнє і збагачуються на кооперації).

І в цьому ракурсі навіть Трамп може допомогти. Розпалюючи риторику про відповідальність Європи за свою безпеку, він може побічно підштовхувати до військового союзу європейських країн та України.

• 7 •

Яка альтернатива? В Європі неминуче зростатиме попит на якусь реанімацію співпраці з РФ, особливо – в енергетиці. В якийсь момент затремтить уряд однієї з формально пристойних країн, що запустить ланцюгову реакцію.

Що неминуче позначиться на рівні підтримки України. Що, у свою чергу, неминуче позначиться на настроях в Україні. Аж до вибуху зсередини. Що автоматично виключить Україну з числа військових союзників Європи і за багатьох сценаріїв – посилить Росію за рахунок українських ресурсів. Що стимулюватиме агресію РФ проти Європи, аби загнати її у слабку позицію…

Я б сказав, що час зараз грає проти всіх. Ми зміцнюємося в одному, але втрачаємо в іншому. Росіяни ризикують тотально програти битву за майбутнє. Європейці втрачають позиції у світі. США не можуть зосередитися на головному.

Грубо кажучи: залишився місяць, щоб зачепитися за переговори і вийти на правильну траєкторію. Шансів небагато. Але є місяць, щоб над ними попрацювати. Кожен може вибрати форму посильної підтримки армії.

Налаштовуватися потрібно на військовий період до кінця року, пройти його ефективно, піклуючись про себе і близьких. Тоді спрацюють тенденції, які грають на користь України.

Росію розумом не зрозуміти. На них чекає найважчий другий квартал (вже). Вони можуть зірватися на розбрат. У цей момент ми маємо бути готові.