Іран може помститися за вбивство своїх лідерів

Іран може помститись за вбивство високопоставлених іранських лідерів,включаючи аятолу Алі Хаменеї, вдавшись до нападу на західного лідера або військового об'єкта, однак зробить це не зараз, а дещо пізніше, пише The Financial Times.

Колишній високопоставлений чиновник національної безпеки Великої Британії, який зараз є старшим радником Міжнародного інституту стратегічних досліджень, Джон Рейн зазначив, що можливості Ірану асиметричні США, але режим багато інвестував у спроможності диверсій на Заході. За його словами, для іранських лідерів, «помста є таким же релігійним обов’язком, як і емоційною реакцією».

«Але вони триматимуть це про запас. Це буде страва, яку подають холодною», – сказав Рейн.

Видання вказує, що західні розвідувальні служби давно звинувачують Іран в організації кампаній залякування, побиття, викрадень і навіть вбивств опонентів за кордоном, від іранських дисидентів до неіранців, яких режим вважає загрозою. З початку війни в лютому низка європейських країн звинуватила Тегеран в організації хвилі підпалів та інших нападів.

Наприкінці минулого року голова британської служби внутрішньої безпеки MI5 Кен МакКаллум заявив про «хвилю іранської транснаціональної агресії», включаючи зірвані плани вбивств в Австралії, Іспанії та Нідерландах. Він заявив, що MI5 відстежила понад 20 потенційно смертельних змов, підтримуваних Іраном, лише у 2025 році.

«Автократичний режим Ірану... відчайдушно намагається змусити замовкнути своїх опонентів по всьому світу, зокрема у Великій Британії», – сказав він.

Однак, експерти вважають, що обезголовлення іранських сил безпеки, зокрема вбивства в березні голови Ради національної безпеки Алі Ларіджані та міністра розвідки Есмаїла Хатіба, обмежило можливості Тегерану щодо негайних реакцій, хоча система продовжує діяти.

Колишній чиновник європейської служби безпеки розповів виданню, що іранська структура внутрішніх органів безпеки багаторівнева: «хтось в Ірані спілкується з посередником — скажімо, в Румунії чи Чечні — а ця людина потім взаємодіє з оперативниками в країні-мішені. Це створює дистанцію та правдоподібне заперечення».

Більшість очевидних змов, пов'язаних із Тегераном, були спрямовані проти громадян Ірану. Однак також були атаки і проти високопоставлених західних лідерів. У 2024 році Вашингтон звинуватив ймовірного члена Корпусу вартових ісламської революції Ірану Шахрама Пурсафі у спробі організувати вбивство колишнього радника Дональда Трампа з національної безпеки Джона Болтона як помсту за вбивство у 2020 році керівника сил «Кудс» КВІР Касема Сулеймані.

Американські чиновники заявили, що Пурсафі протягом 2021-2022 років намагався найняти «злочинних елементів» у США для вбивства Болтона, нібито пропонуючи за цю роботу 300 000 доларів.

За словами європейського чиновника з безпеки, офіцери Підрозділу спеціальних операцій  КВІР також намагалися здійснити вбивства та викрадення ізраїльських дипломатів або співробітників розвідки в таких країнах, як Кіпр, Ефіопія, Кенія, Об'єднані Арабські Емірати та Колумбія, а ізраїльські бізнесмени також ставали мішенями в Гані, Танзанії та Сенегалі.

Однак експерт із боротьби з тероризмом та колишній ветеран спеціальних операцій Корпусу морської піхоти США Джонатан Хакетт вважає, що загибель під час війни кількох ключових фігур в іранських службах безпеки та зовнішньої розвідки зробила будь-яку масштабну операцію Ірану найближчим часом малоймовірною.

«Справжній виклик, який іранці створили для себе, полягає в тому, що одна людина монополізує цей напрям, і після його смерті вона не зможе передати свій вплив наступнику», - зазначив він.

Експерти вказують, що оперативники Тегерану за кордоном не обов’язково є іранцями. Здебільшого це люди, які ідеологічно симпатизують ісламській республіці, тому у них немає жодних моральних вагань щодо вбивства тих чи інших людей.

Як писала газета The Wall Street Journal, війна США та Ізраїлю в Ірані змінила режим країни зовсім не в позитивний бік. Після вбивства попередніх лідерів порожнечу заповнюють радикали, які продемонстрували мало інтересу до політичного компромісу вдома чи за кордоном.