Наказание для Германии. Почему Трамп выводит войска США из Европы и стало ли это местью за Иран

"Ми збираємося значно скоротити витрати, і це скорочення буде набагато більшим, ніж 5 тисяч", – так президент США Дональд Трамп відповів на запитання журналістів про причини зменшення чисельності американського контингенту в Німеччині.

Ця новина сколихнула минулої суботи посадовців по обидва боки Атлантики.

Заява Трампа пролунала відразу після його публічного обурення німецьким канцлером Фрідріхом Мерцом – за те, що німецький лідер розкритикував стратегію США у війні проти Ірану.

Точніше, її відсутність.

Можливо, це тло хтось сприйняв як першопричину рішення про скорочення військ – справді, воно відповідало би стилю Трампа, який часто розглядає міждержавні відносини крізь призму особистих стосунків між лідерами – і часом може "передумати" під тиском обставин.

Але мотиви виведення військ США з Німеччини – значно глибші.

Рішення про передислокацію американських військових з території ключового союзника США в Європі не є несподіваним.

І ймовірно, воно не стане останнім подібним кроком теперішньої адміністрації.

Це визнають і в самій Німеччині – тому, зокрема, спокійною була реакція міністра оборони Бориса Пісторіуса, який назвав рішення Трампа "очікуваним".

У Європі зростає розуміння: йдеться не про тактичні зміни, а про великі зсуви у стратегії США.

Рамштайн та інші: як Європа стала форпостом США.

Європа залишається другим за чисельністю осередком американських військ у світі.

Станом на грудень 2025 року на континенті було 68 тисяч військовослужбовців, не враховуючи ротаційні сили.

Більше розгорнуто лише в Азійсько-Тихоокеанському регіоні – 131 тисяча.

Але про це згодом.

Тут доречно згадати історію виникнення американських баз в Європі, яка сягає часів Другої світової війни.

Тоді ними ставали захоплені американцями військові об’єкти Третього рейху – приміром, казарми Патча у Штутгарті.

Створення НАТО та початок холодної війни сприяли перетворенню американських баз на інструменти захисту від радянської експансії.

На піку протистояння з СРСР на континенті перебувало близько 450 тисяч американських військовослужбовців, понад половина з них – саме в Німеччині.

Нині на її території залишається найбільший у Європі контингент, який поки становить 35–39 тисяч військових США (із 68 тисяч у Європі загалом).

У Німеччині війська США розгорнуті на понад 20 об’єктах.

Основною є авіабаза Рамштайн.

Там розміщено штаб-квартиру Військово-повітряних сил США в Європі та командний центр НАТО для спостереження за повітряним простором союзників.

Важливими є бази Шпангдалем, Вісбаден та Штутгарт.

В останній розташовані ключові командні пункти – Європейське командування Збройних сил США (EUCOM) та Африканське командування (AFRICOM).

Окреме місце у цій архітектурі посідає авіабаза Бюхель – єдине місце зберігання американської ядерної зброї в Німеччині.

Так, на території без’ядерної Німеччини розміщені ядерні боєголовки, але вони перебувають під американським контролем.

Вище вже йшлося, що є суттєвий розрив між чисельністю американського гарнізону в Німеччині та інших європейських країнах.

Приміром, в Італії другий за чисельністю американський контингент в Європі становить всього 12 тисяч, тобто у понад три рази менше.

У Британії – 10 тисяч.

Можна було б очікувати значної присутності військових США на так званому східному фланзі НАТО, зважаючи на його пріоритетність для стримування Росії – вважають, що присутність там американців є певною гарантією ненападу РФ.

Насправді ж постійно розміщені там американські війська незначні – менше 400 солдатів у Польщі та близько 150 у Румунії.

Натомість діють ротаційні місії США, які розгортають для оперативного реагування на безпекові виклики.

Ціна неслухняності.

Треба усвідомлювати, що нині бази США в Європі – це гігантські структури, тисячі робочих місць та інвестиції у місцеву економіку, а також стратегічний актив Вашингтона на континенті, з якого США також хочуть мати зиск.

Зокрема, бази (особливо розташовані у південній частині Європи) слугують воротами для Сполучених Штатів на Близький Схід та Африку.

Війна в Ірані добре показала залежність американських операцій від потреби посадки та дозаправки у Європі.

Відмова низки європейських країн допустити літаки США на свої авіабази для участі в іранській кампанії стала болючою для Пентагону.

Але примітно, що якраз Німеччина такий дозвіл дала.

Однак це не стало на заваді рішенню Трампа, що визрівало вже давно.

Формально причиною рішення про виведення частини військ з Німеччини є її позиція щодо війни в Ірані та небажання активно долучитися до військових операцій на боці США.

Принаймні, про це журналістам The New York Times заявили високопосадовці Пентагону, наголосивши:.

цей крок має сприйматися як покарання Берліна.

Тим більше, що про підготовку Вашингтона до таких дій неодноразово сигналізували західні медіа – наприклад, Politico з’ясувало, що адміністрація Трампа створила цілий список "неслухняних" країн у НАТО, які США готуються покарати.

Тоді серед головних варіантів "санкцій" джерела називали саме виведення американських військ з території "неслухів".

Згодом ця інсайдерська інформація підтвердилася погрозами з вуст американського президента – у списку непокірних, окрім Німеччини, опинилися Італія та Іспанія.

Слід зазначити, що з Римом та Мадридом Трамп мав суттєвіші незгоди.

Він посварився з італійською прем’єркою Джорджею Мелоні після того, як та засудила словесну атаку американського президента на Папу Римського.

З прем’єром Іспанії Педро Санчесом відносини стали неприязними через те, що він найгостріше з усіх європейців критикував американські дії на Близькому Сході.

Та все ж першою "жертвою" скорочення контингенту стала саме Німеччина.

І це попри те, що вона продовжувала надавати американцям безперебійний доступ до авіабаз задля операцій проти Ірану (на відміну від Італії та Іспанії).

У цей період база Рамштайн стала основною логістичною точкою для авіації США.

Причини сягають ще першої каденції Трампа.

Тоді він пропонував значно більше скорочення контингенту в цій країні – на 9 500 військовослужбовців.

Глава Білого дому аргументував це рішення недостатніми витратами Німеччини на оборону, які тоді не дотягували до цільового для НАТО 2% ВВП.

План Трампа полягав у тому, щоб передислокувати частину військ назад до США, а решту перенаправити до таких країн, як Польща та Італія.

Зрештою, втіленню цієї ідеї завадило обрання президентом демократа Джо Байдена, який скасував рішення попередника.

Тепер Трамп не може пов’язати своє рішення з оборонними витратами Німеччини – в останні роки країна збільшила ці видатки до 2% ВВП і планує наблизитися до нового цільового показника НАТО у 3,5% до 2029 року.

Тож наразі ситуація виглядає так, що публічна перепалка з Мерцом щодо Ірану лише прискорила те, про що говорили ще до переобрання Трампа.

США розпочали глобальну переорієнтацію своїх ресурсів, і Європа зараз – далеко не перший пріоритет.

Сірий кардинал у Пентагоні.

Півтора року президентства Дональда Трампа "розхитали" майже 80-річчя трансатлантичної архітектури безпеки.

В Європі це сприйняли як катастрофу і тотальний зсув у відносинах з Вашингтоном, але для США це був вимушений і прорахований крок.

Ідеологом та архітектором нової військової стратегії Сполучених Штатів став заступник міністра оборони з політичних питань Елбрідж Колбі.

Українському читачеві це прізвище може видатися знайомим – саме Колбі стояв за рішенням зупинити постачання зброї Україні у липні 2025 року, а також сповільнити передачу засобів протиповітряної оборони у вересні.

А у квітні цього року сенатор-республіканець Мітч Макконнелл натякнув на участь Колбі у блокуванні постачань Києву озброєння, затвердженого Конгресом ще у 2025 році за програмою з надання допомоги Україні у сфері безпеки (USAI).

Показово, що у бюджеті на 2027 рік адміністрація США вперше з початку повномасштабної війни Росії не заклала окремого фінансування USAI.

Вплив заступника шефа Пентагону на ці рішення є беззаперечним.

Попри це, було би помилкою вважати його через це проросійським гравцем в адміністрації Трампа.

Бачення Колбі аж ніяк не полягає у симпатіях до Росії чи прагненні поразки України – просто цій війні немає місця серед ключових пріоритетів США.

Свій підхід Колбі виклав у написаній ще 2021 року книзі "Стратегія заперечення: американська оборона в епоху конфлікту великих держав", яка визначає Європу "вторинним" театром дій для США.

Первинним і ключовим театром для американців стає Тихоокеанський регіон.

Про це Колбі сам оголосив публічно, коли відвідував зустріч міністрів оборони НАТО у лютому цього року.

"Ми відверто визнаємо той факт, що Індо-Тихоокеанський регіон зараз є центральною ареною геополітики, яка має фундаментальні наслідки для американської безпеки, економічної життєздатності та технологічного лідерства", – заявив тоді посадовець.

Після цього він звернувся до європейців зі словами: "З цього випливає, що Європа повинна мати перевагу сил, необхідних для стримування та, за необхідності, відбиття звичайної агресії в Європі".

Своє бачення Колбі виклав у концепції "НАТО версії 3.0".

Цю ідею "Євро.

Правда" детально розбирала у лютому.

Грубо кажучи, за пропозицією Вашингтона, Європа відповідає за власну оборону конвенційними (неядерними засобами), а США зі свого боку надають їй "ядерну парасольку".

Тому риторика Трампа і його топпосадовців щодо Альянсу зосереджена на звинуваченнях у "дармоїдстві" та "безбілетництві" європейських союзників у контексті оборонних витрат.

У цьому питанні Сполучені Штати керуються не так жадібністю, як прагненням пришвидшити передачу тягаря європейської безпеки зі своїх плечей на плечі європейців.

Завершення цього процесу дозволить Вашингтону повністю зосередитися на альфі та омезі теперішньої зовнішньої політики – Індо-Тихоокеанському регіоні.

Там контингент американських військ майже вдвічі перевищує за чисельністю європейський і демонструє тенденцію до зростання.

За даними CBS News, частина солдатів, яких повернуть з Німеччини, може бути передислокована саме в Індо-Тихоокеанський регіон.

Берлін приєднується до ідей Парижа.

"Можливо, це дещо перебільшено, але нічого нового в цьому немає", – так канцлер Німеччини Фрідріх Мерц прокоментував рішення Вашингтона.

"Якщо ми хочемо залишатися трансатлантичними, ми повинні зміцнити європейський стовп у рамках НАТО", – заявив у суботу міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус.

Те, що німці не почали бити на сполох чи суперечити рішенню Вашингтона, може сигналізувати про одне:.

Берлін готувався до такого кроку.

І якщо він, можливо, ще не готовий до заміщення американської присутності у військовому плані, то принаймні політична готовність вже є.

Втім, і США наразі не скорочують чисельність, приміром, критично важливих авіабаз.

За даними Баварського радіо BR, скорочення військ стосуватиметься бригади Stryker у Баварії, яка відповідає за функціонування військового полігону Графенвер, де була зосереджена значна частка всього контингенту США.

При цьому, за словами джерела в американській армії, об’єкт продовжить функціонувати з персоналом у 8 тисяч американських військових.

Хоча є розуміння, що це скорочення – не останнє.

Німеччина, яка тривалий час була в опозиції до ідеї Франції про стратегічну автономію Європи, демонструє зміну не лише в риториці, а й у діях.

За даними The Wall Street Journal, вона бере активну участь у підготовці до створення "європейського НАТО".

А також готується до ширшої ролі в керівництві Альянсу – у лютому Борис Пісторіус анонсував, що Берлін висуне свого кандидата на другу за важливістю військову посаду в НАТО.

Слід згадати і про ініційований Францією проєкт європейського ядерного стримування, розробка якого розпочалася з консультацій з німцями.

Ініціатива має забезпечити союзникам захист французької "ядерної парасольки" у тому разі, якщо США остаточно "вийдуть" з континенту.

Все це свідчить про дедалі більше усвідомлення Європою глибини стратегічного зсуву у відносинах зі США.

Попереду ера "НАТО 3.0", у якій європейським столицям доведеться перебрати тягар власної безпеки на себе.

І, ймовірно, робити це швидкими темпами.

Авторка: Ольга Ковальчук,.

журналістка "Європейської правди".