“Я не хочу його воскресити”: Стівен Содерберг розповів, чому використав ШІ в документалці про Джона Леннона
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F137%2Fec73b84882a1c1d061fc98bd5607fa0e.png)
Стівен Содерберг розгорнуто поспілкувався з виданням Deadline напередодні каннської прем’єри свого документального фільму “Джон Леннон: Останнє інтерв’ю” (John Lennon: The Last Interview). Режисер відверто розповів про використання штучного інтелекту у виробництві — і про те, чому вважає прозорість обов’язковою умовою роботи з цією технологією.
В основі фільму — аудіозапис останнього інтерв’ю Леннона, яке він та Йоко Оно дали команді радіо RKO вдень 8 грудня 1980 року, за кілька годин до загибелі музиканта. Розмова тривала майже три години й ніколи раніше не виходила повністю. Содерберг скоротив її до прийнятного хронометражу, доповнив свідченнями журналістів, що були присутні на записі, та понад тисячею архівних зображень — але близько 10% фільму припало на абстрактно-філософські фрагменти, які не піддавалися звичайній ілюстрації.
“Є спосіб використовувати ШІ з наміром когось обдурити або маніпулювати ним — створити зображення, яке ви хочете, щоб люди прийняли за реальне. А є те, що ми робимо в документалці: тут очевидно, що це ШІ, і він використовується так само, як VFX або CGI”, — пояснює режисер.
Саме для цих фрагментів Содерберг звернувся до Meta, яка стала технологічним і фінансовим партнером проєкту. Компанія надала доступ до генеративних відеоінструментів в обмін на те, що режисер стане тест-кейсом для їхнього “стрес-тесту”. Результат — те, що Содерберг називає “тематичним сюрреалізмом”: сцени з немовлятами у вбранні 60-х, що гірко плачуть, та кроманьйонцями, які розігрують міркування Леннона про чоловічу поведінку. Обидві сцени принципово неможливо зняти традиційним способом — і саме штучна природа зображень робить їх смішними.
“Думаю, люди, коли почули про цей проєкт і що я використовую ШІ, відразу уявили найгірше: він збирається воскресити Джона Леннона. Все, що я можу сказати: ви мене знаєте? Я схожий на людину, яка б таке зробила?” — іронізує Содерберг.
Весь ШІ-матеріал створювався протягом п’яти тижнів — тоді як традиційні VFX коштували б незрівнянно більше і зайняли б рік роботи. Запити режисера до генеративних інструментів були нарочито кінематографічними: радіо в стилі 1950-х, що заповнює екран; рояль, який розлітається на шматки у зворотному відтворенні; диптихи, де кінематографічний поцілунок сусідить із двома кольорами фарби, що змішуються. Кожна ітерація займала добу, після чого Содерберг давав правки — і за добу отримував нову версію.
“Все, що я можу робити в будь-якій дискусії про ШІ — бути прозорим. Це має бути правило номер один. Крім обов’язку дати найкращу версію, я зобов’язаний бути чесним з людьми щодо того, як ми досягли певних речей”, — каже режисер.
На запитання про межі використання технології Содерберг відповідає чітко: для сцен, де центральна роль належить акторській грі та реальним локаціям, ШІ не має сенсу. Натомість у своєму наступному проєкті — епічній картині про іспансько-американську війну 1898 року — він планує застосувати генеративні інструменти для морських бойових сцен із десятками кораблів, які фізично відтворити неможливо.
“Я — pro-choice. Якщо ваша позиція — не хочете з цим працювати і не хочете працювати з людьми або компаніями, які з цим працюють — будь ласка. Я хочу розібратися, що можуть ці інструменти, щоб зрозуміти, чи це загроза. Можливо, це бульбашка — не знаємо”, — резюмує Содерберг.
Окремо режисер торкнувся теми сценаристів: на його переконання, ШІ ніколи не напише повноцінного якісного сценарію, бо останнє слово завжди залишатиметься за людиною з реальним життєвим досвідом. Те, що робить сценарій знімальним і живим, неможливо згенерувати — і ці фінальні десять ярдів, як він висловився, нікуди не зникнуть.
“ШІ дозволяє мені швидше дійти до версії й зрозуміти, чи вона працює. Це те, що мене в ньому приваблює: чи можу я отримати щось для перегляду швидше? Поза творчим контекстом у мене мало техніки, і в особистому житті я нею не користуюся”, — додає режисер.
Показово, що на запитання про те, як би сам Леннон поставився до нової технології, Содерберг наводить відповідь його сина Шона: музикант обожнював усе нове й неодмінно захотів би з нею погратися. Сам Содерберг дивиться на ШІ схожим чином — не як на загрозу й не як на панацею, а як на інструмент, цінність якого визначається конкретним завданням. Головне питання, яке він ставить собі й галузі: чи відчують глядачі “алергічну реакцію” на згенерований матеріал, що має виглядати реальним, — і відповідь на нього ще попереду.
Джерело: Deadline