Навіщо Путіну одноденне перемир'я та для чого все це Україні?

Вперше за довгий час російський президент зателефонував американському колезі, здається, з однією-єдиною метою: створити можливості для безпечного проведення параду 9 травня.

Цей день вже давно став головною датою путінської ідеології – настільки головною, що перемога у Другій Світовій війні у сучасній Росії перетворилася на огидне «побєдобесіє».

Звісно, наруга над цією датою почалася ще в радянські часи, коли з історії війни викреслювали події та періоди, а солдатську правду підміняли мемуарами маршалів та політруків. Проте у часи Путіна, коли учасників війни практично й не залишилося, коли навіть «діти війни» наближаються до 90 років, з перемоги у Другій Світовій зробили зручний інструмент для виправдання агресії та злочинів чекістської держави.

Й тому Путіну так важливо, щоб парад відбувся. Адже що, окрім цього параду, обʼєднує сучасних росіян? Всі інші дати святкового календаря давно перетворилися на анахронізми. Навіть формально головне «національне свято» – День Росії – відзначають на знак ухвалення зʼїздом народних депутатів Російської Федерації декларації про суверенітет від… Радянського Союзу.

І, звичайно, ніхто у сучасній Росії, по самі вінця переповненій ностальгією по СРСР, не може пояснити, що ж вони там цього дня святкують.

Але із парадом на 9 травня цього року також якось не дуже виходить. Те, що українські дрони і ракети можуть долетіти до Москви, для Путіна є очевидним. Його параноїдальна зацикленість на власній безпеці також є добре відомою, згадаймо хоча б довгий білий стіл часів коронавірусу, за яким Путін приймав своїх гостей або ж тижні карантину, який змушені були проходити російські чиновники перш ніж зустрітися із переляканим пандемією президентом. І тому Путіну не хочеться стояти на трибуні і очікувати повідомлення про повітряну тривогу.

Парад і так вже значно скоротили. На ньому не буде військової техніки – і у Кремлі навіть не приховують, що побоюються можливих українських ударів. Не буде і курсантів військових академій і училищ, які традиційно були учасниками параду. Навіть не зрозуміло, чи буде сам Путін. Але йому дуже хотілося б продемонструвати, що парад відбудеться за будь-яких умов та за участі верховного головнокомандувача.

Минулого року Кремль організовував приїзд керівників країн Центральної Азії, фактично намагався перетворити їх на «живий щит» для Путіна. Цього року інформації про те, хто збирається до Москви, поки що не зʼявлялося. Єдиний політик з Євросоюзу, який висловив готовність прибути до Москви – премʼєр-міністр Словаччини Роберт Фіцо.

Але поки що невідомо як він потрапить до російської столиці після того, як ціла низка країн вже повідомила, що відмовить його літаку у можливості скористатися своїм повітряним простором якщо словацький очільник збереться на парад. І до того ж чи бажає сам Путін розмовляти з Фіцо після того, як той провів теплу розмову із Зеленським і підкреслив, що не може бути жодної мирної угоди без України.

Залишається дзвінок до Трампа. Однак, і тут все не так просто. Американський президент не хоче й чути про російське сприяння у своїх перемовинах з Іраном і не може просто так запропонувати Україні не стріляти по Росії тоді, коли продовжуються регулярні смертельні російські атаки. Путін має запропонувати щось, що виглядало б як компроміс. Принаймні, як компроміс в очах Трампа.

Парадокс ситуації в тому, що Путін не бажає шукати компромісів. Він хоче просто безпечно провести парад – і 10 травня продовжити війну, вже не привʼязану до важливих для нього дат. Головне питання тут – навіщо все це Україні.