Трамп вирішив влаштувати собі день перемоги: як США хочуть закінчити війну з Іраном і що вийде

У Трампа буде своє свято і своя перемога. І навіть свій парад: найближчим часом анонсовано "пробиття" Ормузької протоки армією США.

Того самого Ормуза, який дедалі більше перетворюється з протоки на "провал" Ільфа і Петрова, за прохід у який Іран як Остап Бендер бере плату: "щоб не провалювався".

До речі, в Ірані і порт є Бендер-Аббас, але це не на честь літературного героя.

Буде фантасмагорично, якщо Трамп почне "пробивати" протоку 09 травня. Але в будь-якому разі це буде чи не буде до 13 травня — дата візиту Трампа до Пекіна. Цілком можливо, що це стане своєрідним тестом для Пекіна і приводом остаточно скасувати цей дипломатичний трек: вдруге переносити візит ніхто не буде, його вже раз переносили 01 квітня, третьої дати не призначать, а після осені 2026-го і сенсу в такій зустрічі для Сі не буде.

Простими словами, Трамп робить заяву не так у бік Тегерана, як у бік Пекіна: "Ми починаємо, до бар'єру, будьте ласкаві не заважати". Точніше сказати — дайте сигнал Тегерану "не заважати". В іншому разі — пауза в глобальній співпраці Китаю і США.

Важливо Їжа, електроніка і паливо: чого позбавляється світ через подвійну блокаду Ормузької протоки

Але відповідь Пекіна вже очевидна.

Уряд Китаю заборонив виконувати санкції США щодо п'яти китайських НПЗ, які переробляли, зокрема, іранську нафту під виглядом малайзійської. Офіційно іранської нафти в Китаї немає; Малайзія — найбільший хаб із трансформації іранської нафти.

Така заява — початок нового треку. Один із чинників, який стримував Китай — це залежність від західної платіжної системи SWIFT. Але тепер у Китаю є своя система підтримки глобальних торгових обмінів — CIPS.

Що стосується США.

Технологія подальших дій Трампа приблизно така: спроба деблокади Ормуза — осічка — звинувачення Пекіна — перехід у режим глобального протистояння США і Китаю. США в такому разі спробують завдати Китаю асиметричного удару: в Малакській протоці, в Африці, в ПАР, на Мадагаскарі, в Латинській Америці.

Війна за ключові точки світової логістики тільки починається, і наступна локація — це Індійський океан (ПАР і Мадагаскар) і Малакська протока.

Далі — Тихоокеанський регіон. Але геополітичні ресурси США тут поки що не в оптимальному тонусі. Що більше США "грузнутимуть" в Індо-Тихоокеанському регіоні, то слабкішою буде їхня участь у системі безпеки Європи та в підтримці "атлантичного мосту" (якому, до речі, ніхто не загрожує). Що повністю відповідає інтересам Китаю в межах нової хвилі панєвразійського розширення в межах створення Монгольської імперії 2.0.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Гасу залишилося на 6 тижнів: як цивільна авіація опинилася на межі краху