War on the Rocks: дешеві ракети, а не дрони, вирішать наступну повітряну війну

НАТО лише через чотири роки після початку війни в Україні почало масово вкладати гроші в дрони, але Альянс уже може робити ставку на хибну категорію зброї. Росія перетворює "Шахеди" на турбореактивні системи, що нагадують ракети, які летять у два-три рази швидше і значно вище, ніж пропелерні моделі, які Україна навчилася збивати. Західні дрони-перехоплювачі не встигають за ними.

Як передає "Хвиля", про це пише War on the Rocks. Аргумент належить Віталію Гончаруку, українсько-американському підприємцю, який у 2019-2023 роках очолював Комітет зі штучного інтелекту України, а зараз керує A19Lab - компанією, що розробляє автономні системи для дронів і роботів. За його словами, оборонні планувальники НАТО повторюють помилку, за яку Україна вже заплатила: продовжують вкладатися в пропелерні безпілотники, тоді як супротивники переходять на нове покоління швидших і важче перехоплюваних систем.

Цифри жорстокі. Модернізовані "Шахеди" з турбореактивними двигунами летять зі швидкістю близько 460 миль на годину на висоті близько 29 тисяч футів - проти 90 миль на годину і 6,5 тисячі футів у пропелерних версій. Українські дрони-перехоплювачі мають максимальну швидкість близько 280 миль на годину. Догнати турбореактивний дрон ззаду більше неможливо, пише Гончарук, а єдина працююча тактика - лобовий перехват, який різко знижує відсоток влучань. Дешева протидронова оборона, яку Україна та її союзники збудували у 2022-2023 роках, застаріває в реальному часі.

Іран, навпаки, створив, на думку Гончарука, дещо більш довговічне: так звану ракету 358 вартістю близько 90 тисяч доларів за одиницю, яка може вражати дрони класу "Шахед", а також важчі платформи - MQ-9 Reaper, Wing Loong II і AH-64 Apache. Іранський підхід він називає більш гнучким і перспективним, ніж те, що зараз закуповують західні оборонні відомства. Підтекст - закупівлі НАТО формуються тиском індустрії і політичною привабливістю платформ, які міністр оборони може продемонструвати на пресконференції.

Гончарук пропонує новий клас дешевих автономних ракет-перехоплювачів вартістю в тисячі або десятки тисяч доларів - замість нинішніх західних високоточних боєприпасів за пів мільйона. Такої ракети у виробничих масштабах поки що не існує, визнає він, і цільова ціна звучить нереалістично - так само нереалістично, як у 2021 році звучало б припущення, що середній дрон у російсько-українській війні коштуватиме тисячі, а не сотні тисяч доларів. Компоненти - мініатюрні головки самонаведення, бортова навігація без супутників і операторів, дешеве твердопаливне рушіння - вже існують. Бракує, за його словами, інтеграції та масового виробництва.

Він вказує на стартапи, що рухаються у цьому напрямку: американські Perseus Defense та Ares Industries за підтримки Y Combinator, а також європейські Frankenburg Technologies та Origin Robotics. Більшість із них досі на стадії прототипу і далекі від обсягів виробництва, які потрібні для дешевих перехоплювачів у коротких виробничих циклах.

У логіці Гончарука дрони не зникають, а понижуються в ролі. Пропелерний дрон або наземний робот, що несе від двох до десяти дешевих ракет-перехоплювачів з автономним пуском при виявленні цілі, стає материнською платформою і логістичним засобом, а не зброєю сам по собі. Дрон - це вантажівка. Ракета працює в останні секунди. Помилка сьогодні, пише автор, у тому, що один і той самий планер намагаються змусити виконувати обидві функції одночасно.

Автор називає п'ять структурних причин, чому Захід не рухається в потрібному напрямку: інституційна інерція на користь видимих, демонстрабельних платформ; розрив у складності виробництва між дронами, які можна зібрати з комерційних компонентів, і ракетами, ланцюги постачання яких сконцентровані у великих оборонних концернах без стимулу здешевлювати продукцію; складність масштабування ракетних сенсорів і візуальної навігації в умовах придушення GPS на значно вищих швидкостях, ніж те, з чим працюють цивільні системи автономії; правила International Traffic in Arms Regulations, які накладаються на стартапи з рушійних систем у момент, коли ті торкаються турбореактивних або твердопаливних розробок; і дефіцит інженерів-рушійників та фахівців з систем наведення, без кадрового конвеєра, порівнянного зі спільнотами програмістів і розробників дронів.

Стратегічні ставки, на його думку, визначаються тим, що вже зрозуміли Росія і Китай. Росія щодня запускає дедалі більше турбореактивних "Шахедів". Китай постачає багато критичних компонентів і вкладається у власні дешеві ракетні платформи протидронової війни - зокрема короткодальню систему Yitian на шасі Yema 4x4 і FK-3000, платформу ППО з 96 ракетами для захисту об'єктів від рою дронів. Росія розробляє ракету С8000 "Бандероль", яку Гончарук називає "ракетою з AliExpress". Кожен турбореактивний двигун на варіанті "Шахеда", пише він, відображає ланцюг постачання, що проходить через китайське виробництво - а ця участь дозволяє Китаю накопичувати промислові потужності, поглиблювати контроль над ланцюгами постачання і навчати інженерні кадри для наступного покоління систем.

Вікно для відповіді ще відкрите, підсумовує Гончарук, але залежить від зміни політичного попиту і пріоритетів закупівель. Україна дала пропелерним дронам їхній момент і величезну видимість, але технологічний прогрес не чекає політичної моди. Від України до Ірану, пише він, противники США вже готуються до наступної фази війни - такої, в якій перевагу матимуть системи, що рухаються і реагують швидше, ніж будь-коли могли пропелерні платформи.