Нові правила російської цензури: Пушкін, виданий після 1990, - наркоман?

Про те, що відбувається на російському книжковому ринку, йшлося давно: спочатку тихо, потім голосно. Перелякана влада РФ, яка не довіряє власним громадянам, почала тотальне полювання на все, що виходить за жорсткі рамки «моралі» останніх років. Під підозрою не лише «розперезані» сучасні автори, а й класики. Коротко про - про повернення цензури в російську літературу.

Під ударом – книги для дорослих та дітей

Німецьке видання Der Spiegel оприлюднило інформацію від неназваних джерел у видавничій галузі про те, що Росія запровадила практику наймати експертів для перевірки книг на наявність делікатних уривків перед публікацією.

Під поняття «делікатний уривок» може потрапити все що завгодно – від ЛГБТ до критики влади, від згадки наркотиків до західної філософії. Набагато менше церемоняться з авторами спірних, на думку влади, книг: наприклад, твори Бориса Акуніна, Володимира Сорокіна, Людмили Улицької, Дмитра Глуховського, Віктора Шандеровича банально не видаються, а те, що видано – знімається з продажу та зникає зі складів.

Втім, основною для цензорів вважається політична позиція автора, а що він там написав – на другому місці. Хоча зрозуміло, що має місце збіг і позиції автора та його творчості.

Окремим епізодом стала спроба відцензурити книгу Григорія Остера "Шкідливі поради", в якій побачили "сумнівні, з педагогічної точки зору, установки". Перевірити смішну книжку, в якій даються поради, наприклад, гальмувати не в твердий холодильник, а в м'якого тата, «якщо на велосипеді мчиш коридором», доручив не аби хто, а голова Слідчого комітету РФ Бастрикін.

До речі, у лютому 2022 року Григорій Остер виступив проти війни з Україною та поїхав до Латвії, а «Шкідливі поради» у вигляді книги видаються з 1990 року (перші «шкідливі» вірші взагалі з'явилися у журналі «Колобок» 1983-го).

Зробили замах на «сонце» російської поезії

Твори класиків, і не тільки російської літератури, також привернули увагу пропагандистів. Після набрання березнем чинності закону про заборону пропаганди наркотиків її, пропаганду, знайшли у творах Пушкіна, Толстого, Гоголя та інших і почали їх маркувати попередженнями. Що вже говорити про твори Віктора Пєлєвіна, Олександра Звягінцева, Стівена Кінга і Чака Паланіка… Потрапив до антинаркотичних мереж і фантаст Сергій Лук'яненко, який активно підтримував «СВО», зі своїми «Лицарями сорока островів».

Знайшли пропаганду в детективах Віктора Доценка про Скаженого, у творах Діни Рубіної, Тетяни Устінової, віршах Салмана Рушді, повістях та романах Артуро Перес-Реверте, посягнули на Паоло Коельо, Несбе, Моема та інших. Навіть пригоди Шерлока Холмса внесли до «Переліку книг, що містять згадки наркотичних засобів і підлягають спеціальному маркуванню», але видавництву вдалося відстояти Конан Дойля та його персонажа.

Є в переліку і Булгаков, а донедавна тут же розташовувалися і Пушкін з Гоголем, і Толстой, але їх звільнили від відповідальності за пропаганду наркотиків, хоча і з застереженнями. Було знайдено геніальне рішення: книги, випущені до 1990 року, не треба маркувати, а після 1990-го – треба. Тобто шанс знайти свіжонадрукованого Пушкіна з позначкою про наявність згадок наркотиків у його віршах – не нульовий.

Вся справа в нейромережі, яка сама шукає за текстом творів ключові слова та видає попередження. Штучному інтелекту начхати, Пушкін це чи Стівен Кінг, навіть згадка у непрямій мові слів «кокс» чи «драп» (особливо смішно, якщо мова у книзі йдеться про тверде паливо чи тканину. - Ред. ) може призвести до появи ярлика.

У соцмережі вже ходить жарт, що знамениту фразу з мультфільму «Навколо світу за 80 днів» - "Чи є у вас план, містер Фікс? – У мене завжди є план!" - також можуть прирівняти до згадування наркотичних засобів, якщо мультфільм має текстову версію. І тоді – прощавай, дитинство?

Замазують сигарети та розвалюють сюжет

Ситуація в кінематографі не менш дивна: так, днями «через порушення традиційних цінностей» було заборонено серіал «Метод-3», який розповідає про маніяків та протистояння їм у будь-який спосіб. При цьому перший та другий сезон серіалу на ту саму тему – не заборонені і транслюються у телемережах.

Навіть із старих радянських фільмів вирізаються сцени, які під час зйомок вважалися нормальними, а сьогодні раптом стали «порушеннями традиційних цінностей». Замазуються цигарки або пляшки з алкоголем у руках героїв, зображення жінок топлес, сцени травм чи насильства. У результаті це неабияк заважає перегляду і порушує розуміння сюжету.

А якщо врахувати, що в радянських фільмах, навіть у дитячих, дорослі через одного курили, і це не викликало у дітей негайного бажання бігти в магазин за пачкою сигарет «Друг», то можна лише здивуватися такому прагненню російських цензорів – заборонити те, на чому виросли покоління.

З останнього: у серіалі «Інтерни» вирізано частину серії, де одному з персонажів після бурхливої ​​пиятики сниться сон, у якому він свідомо стрибає з даху хмарочоса, маючи на те свою причину. Ще недавно цей епізод був про право вибору людини, зараз сюжетна частина обривається просто під час його виходу на дах. Мовляв, чого тільки не насниться по п'яні.

Дісталося і «Грі престолів»: через закон про традиційні цінності на стримінгах вирізано до 15% хронометражу, у тому числі й у ключових сценах. І результат: сюжет розвалений, мотивація героїв незрозуміла, дивитись, на думку глядачів, серіал стало неможливо.

Цензури зазнала і японська манга. Так, користувачі соцмереж звернули увагу, що зі збірки історій «Що у неї з обличчям» – про дорослішання та життя людей з атопічним розладом шкіри - зникли 6 сторінок, а частина ілюстрацій зафарбована чорним кольором. При цьому книга вийшла 2024 року, але увагу на це звернули лише зараз.

"Цензури нема!"

Підсумуємо: у Росії стверджують, що дотримуються Конституції і щодо неї цензури в країні немає. Насправді – влаштували жорстке «редагування», аж до відкликання тиражів, вимарування текстових блоків та обмеження на тематику. І займаються цим, до речі, не державні органи, а самі видавці – як «самоцензура». І «дують на воду», щоб не дай боже не пропустити аморальне, хай навіть у Гоголя.

Але російський громадянин - що з нього взяти - позлиться тихесенько на кухні (соцмережі-то під забороною), засмутиться трошки - але нічого, схаває (як схавав масу інших обмежень у цивільних правах) і невдовзі вже й сам повірить, що в СРСР не тільки сексу не було, а й алкоголю та сигарет.

А той же переляканий цензор - як би чого не вийшло - стане вибраковувати навіть те, що потрібно: наприклад, досі всім незрозуміло, як видавати книги на медичну тематику, пов'язані з наркологією тощо? Чи потрібно маркувати декадентську прозу? Яке тавро ставити на книги про культуру «хіпі», «бітників» тощо? І напевно нейромережа в Росії буде переконливішою і логічнішою за одурманеного пропагандою росіянина, який без жодних сумнів і заперечень повірив в непогрішність влади.