Предложение для Тбилиси: меняет ли Украина курс в отношении Грузии

4 травня в Єревані під час саміту Європейської політичної спільноти сталася подія, яка, на перший погляд, видається абсурдною – президент України Володимир Зеленський провів зустріч із політиком, що перебуває в українському санкційному списку.

Понад те, ця розмова відбулася з ініціативи української сторони.

Йдеться про зустріч із прем’єр-міністром Грузії Іраклієм Кобахідзе – політиком, що раніше відзначився низкою недружніх до України заяв.

В Україні певний час навіть дискутували, чи варто визнавати легітимність його прем'єрства, а офіційний Київ не стримувався у висловах під час опису проросійської (як вважає українська влада) політики Тбілісі.

За таких обставин навіть маленька зустріч стала справжньою сенсацією.

Фактично це був обмін думками в кулуарах саміту, але не спонтанний, а наперед спланований.

Грузинські ЗМІ, які уважно стежили за перебігом саміту, навіть окремо робили новину про те, що ще до цієї короткої розмови Зеленський підійшов та потиснув руку Кобахідзе.

Та є ще одне питання, через яке ця зустріч є особливо дивною, і його ставлять усі, хто хоч трохи знайомий із політичними розкладами у Грузії.

Річ у тім, що формальний очільник уряду Грузії насправді має мінімальний політичний вплив на політику країни, а важелі влади належать геть іншій особі.

Це чудово проілюстрував нещодавній візит до Тбілісі президента Азербайджану Ільхама Алієва: він вирішив відкинути формальності та вести переговори з реальним лідером країни.

Тож Алієва у своїй резиденції прийняв почесний президент керівної партії "Грузинська мрія" Бідзіна Іванішвілі.

А прем’єр Кобахідзе, хоч і був присутній на цій зустрічі, демонстративно тримався осторонь, тим самим наочно ілюструючи свій реальний статус у грузинській системі влади.

Ця історія стала приводом для численних мемів у Грузії – на кшталт картинок, де Кобахідзе визирає з кущів і слухає, чи не покличуть його на переговори.

Безумовно, всі ці факти були чудово відомі команді Володимира Зеленського.

І менше з тим, там вирішили ініціювати таку зустріч.

Навіщо це було потрібно Україні?.

Тут варто нагадати, що нинішня зустріч відбулася в ситуації, коли зовнішньополітичні розклади для Грузії суттєво змінилися.

Як не дивно, причиною стала поразка угорського прем'єра Віктора Орбана та наближення зміни влади в цій країні.

Віктор Орбан був стійким захисником грузинської влади, в тому числі – блокуючи санкції ЄС та інші ідеї щодо покарання Тбілісі за розворот політики від європейського до проросійського вектора.

Достатньо згадати, що Орбан приїхав у Тбілісі на наступний день після парламентських виборів 2024 року, тим самим легітимізувавши украй сумнівну перемогу "Грузинської мрії".

Він діяв усупереч гострій критиці цих виборів, у тому числі – з боку європейських спостерігачів.

Тепер Тбілісі не матиме такої допомоги з боку Будапешта.

Немає жодних підстав вважати, що новий угорський прем’єр Петер Мадяр продовжить орбанівський курс на підтримку грузинської влади.

І так само немає особливих підстав сподіватися, що роль Орбана перебере інший лідер у ЄС.

Ані словацький прем’єр Роберт Фіцо, ані голова уряду Чехії Андрей Бабіш, ані майбутній прем’єр Болгарії Румен Радев не підуть на конфлікт із Брюсселем через Грузію.

Так само не виправдалися сподівання офіційного Тбілісі на налагодження контактів із США.

"Грузинська мрія" подає як прорив будь-яку зустріч із другорядними американськими урядовцями, проте не може ігнорувати очевидного – наразі Вірменія та Азербайджан мають набагато тісніші стосунки із Вашингтоном, аніж Грузія.

Що, власне, і довів нещодавній регіональний візит віцепрезидента США Джей Ді Венса, який відвідав Єреван та Баку, проте проігнорував Тбілісі.

"Якби Грузія два роки тому не відмовилася від ролі надійного партнера Європи та Заходу в регіоні, багато лідерів на шляху до Єревана або після повернення заїхали б у Тбілісі хоча б на кілька годин.

І взагалі, якби ми не відвернулися від закріпленого в конституції курсу на євроінтеграцію, ця важлива пан'європейська конференція пройшла б саме у Тбілісі", – коментує перебіг саміту Європейської політичної спільноти п’ятий президент Грузії Саломе Зурабішвілі.

У такій ситуації Київ несподівано робить крок назустріч грузинській владі.

Причому – без жодних підстав та зустрічних кроків з боку Тбілісі.

Формат короткої зустрічі на полях саміту не передбачає глибоких перемовин та корегування позиції.

Проте дає можливість надіслати певний політичний сигнал.

Цей сигнал можна описати так: подальше втягування Тбілісі в орбіту впливу РФ не відповідає інтересам ані України, ані самої Грузії.

І Київ готовий допомогти навіть нинішній грузинській владі уникнути російського "полону".

"Цілком можливо, що на тлі ослаблення Росії через такі зміни, як в Угорщині, Грузії теж доводиться переглядати свою позицію щодо України.

Хотілося б цього!" – реагує на зустріч у Єревані Саломе Зурабішвілі.

Чи є підстави очікувати на такий сценарій? Принаймні, можна стверджувати, що останні заяви грузинської влади дають підстави для обережного оптимізму.

"Виклики (у відносинах між Україною та Грузією.

– Ред.) накопичилися, але між нашими країнами дуже довга історія дружби та відносин.

Виходячи з цього ми готові зробити все, щоб ці відносини максимально відновилися і щоб це відобразилося на контактах між урядами.

З нашого боку можуть бути зроблені всі розумні кроки", – прокоментував згодом розмову з українським президентом Іраклій Кобахідзе.

Звичайно, ця заява не містить жодної конкретики.

Проте найближчі тижні мають показати, як сприйняли у Тбілісі українську пропозицію і чи готові там до корегування свого курсу.

Чи навпаки – Росія настільки сильно взяла під контроль "Грузинську мрію", що там вже не можуть дозволити таких кроків.

Публікації в рубриці "Колонки" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору авторів.