Торговля почти без правил. Как Европа и Украина реагируют на хаос Трампа

Ілюстрацією стану, в якому сьогодні перебуває світова торгівля, є повернення президента США Дональда Трампа до ідеї запровадження 25-відсоткових мит на імпорт автомобілів, у тому числі з Європейського Союзу.

Сам по собі протекціонізм з боку США не є новиною.

Однак показовим є те, що подібні ініціативи з’являються попри досягнуті раніше домовленості між США та ЄС щодо врегулювання торговельних суперечок у чутливих секторах.

Щоб вийти на ці домовленості, Єврокомісії довелося піти на складні компроміси, які викликали критику з боку окремих держав-членів.

Втім, нинішня ситуація демонструє: навіть такі компроміси не гарантують стабільності торговельних відносин.

Не менш показовою є аргументація Вашингтона.

Звинувачення на адресу ЄС у недотриманні домовленостей звучать без чіткої конкретизації порушень, що фактично підриває довіру до самих механізмів торговельних переговорів.

Така практика надсилає негативний сигнал іншим країнам: навіть досягнуті домовленості можуть бути переглянуті з політичних міркувань.

Чи означає це, що світ остаточно відмовляється від системи торговельних правил? Поки що ні.

Європейський Союз намагається позиціонувати себе як один із ключових гарантів збереження цієї системи – і не лише на рівні заяв.

Зокрема, ЄС продовжує просувати укладення масштабної торговельної угоди з країнами МЕРКОСУР – одного з найбільших інтеграційних проєктів за кількістю залучених економік.

Попри складний процес погодження та внутрішній опір у низці держав-членів, сам факт просування цієї угоди є сигналом готовності ЄС і надалі рухатися у напрямку лібералізації торгівлі.

Водночас фінальний етап переговорів навколо угоди з МЕРКОСУР чітко продемонстрував: всередині ЄС зростає кількість сил, які виступають проти подальшого відкриття ринків і віддають перевагу більш протекціоністській політиці.

Кожен новий виборчий цикл лише підсилює ці настрої.

Що це означає для України?.

Почнемо з позитивного.

Багаторічний курс України на інтеграцію з ЄС підтверджує свою стратегічну правильність.

Саме Європейський Союз залишається ключовим торговельним партнером, з яким Україна має найбільш передбачувані та інституційно оформлені умови торгівлі.

На цьому тлі привабливість альтернативних напрямків лібералізації, зокрема зі США, виглядає менш очевидною – особливо з урахуванням високого рівня політичної волатильності торговельної політики Вашингтона.

Втім, є і зворотний бік.

Лібералізація торгівлі з Україною дедалі частіше стикається з опором всередині ЄС.

І Єврокомісії стає складніше цей опір стримувати.

Після завершення дії автономних торговельних преференцій ЄС перейшов до більш обмеженого режиму доступу для окремих українських товарів, зокрема через розширення тарифних квот та запровадження механізмів захисного регулювання.

Як показав останній рік, навіть ці обмеження не зняли напругу: низка держав-членів продовжує вимагати подальшого посилення контролю за імпортом української продукції.

Більше того, проблематика вийшла за межі аграрного сектора.

Попри продовження пільгового доступу для української металургійної продукції, нові кліматичні інструменти ЄС, зокрема Carbon Border Adjustment Mechanism (CBAM), створюють додаткові ризики для конкурентоспроможності українського експорту.

Наразі механізм перебуває на перехідному етапі, однак уже зараз зрозуміло, що його повноцінне запровадження може суттєво вплинути на позиції українських виробників на європейському ринку.

Україна веде переговори з ЄС щодо можливих пом’якшень або спеціальних умов застосування CBAM, однак їхній результат поки що залишається невизначеним.

Пріоритети держави і виклики бізнесу.

Ситуацію додатково ускладнює трансформація української переговорної команди.

За останній рік підходи до ведення переговорів з ЄС змінилися: частина координаційних функцій у сфері євроінтеграції перейшла до офісу віцепрем’єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

Водночас ключову роль у торговельному напрямі продовжує відігравати Тарас Качка як головний переговірник.

Такі інституційні зміни неминуче впливають на динаміку переговорного процесу та внутрішню координацію позицій.

Втім, ключовий виклик полягає не лише в інституційній перебудові.

В умовах обмежених ресурсів уряд змушений визначати пріоритети.

І цей пріоритет очевидний – переговори про вступ України до Європейського Союзу та виконання євроінтеграційного "домашнього завдання".

За наявними планами, Україна розраховує протягом найближчих 12–18 місяців закрити більшість переговорних розділів, тим самим сформувавши передумови для укладення договору про членство у середньостроковій перспективі.

У цій логіці значна частина поточних торговельних проблем розглядається як тимчасова – з розрахунком на їхнє поступове вирішення в рамках інтеграції до внутрішнього ринку ЄС.

Втім, така логіка має і зворотний бік.

Фокус на стратегічній меті неминуче означає, що частина поточних викликів, з якими стикаються українські експортери, отримує менше уваги на рівні оперативної торговельної політики.

Більше того, підхід ЄС до питання розширення є значно стриманішим.

Попри політичну підтримку України, у Брюсселі розглядають цей процес як тривалий і структурно складний.

Це означає, що український бізнес ще довгий час працюватиме в умовах неповної інтеграції – з усіма супутніми обмеженнями доступу до ринку.

Що це означає для бізнесу?.

У цих умовах ключову роль починає відігравати активність самого бізнесу.

Українські компанії дедалі більше мають:.

системно доносити до уряду інформацію про бар’єри доступу до ринків;.

консолідувати позиції на рівні галузей;.

пропонувати конкретні рішення – від торговельного захисту до адаптації до нових регуляторних вимог ЄС.

У сучасних умовах захист національного виробника – це вже не виняток, а невід’ємна частина глобальної торговельної політики.

Саме тому питання ефективного використання інструментів торговельного захисту та взаємодії бізнесу з державою стають критично важливим.

Ці та інші практичні аспекти ми детальніше обговоримо на конференції "Торгові війни – мистецтво захисту".

ЇЇ організовують юридична фірма "Ілляшев та Партнери" спільно з компанією Done за медіапідтримки "Європейської правди".

Настав час системно захищати український експорт і українських виробників – як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках.

Про конкретні інструменти та практичні кейси поговоримо у наступних матеріалах цього спецпроєкту.

Юрій Панченко, співзасновник "Європейської правди",.

Олена Омельченко, партнер юридичної фірми "Ілляшев та Партнери", керівник практики міжнародної торгівлі.