Вони вибивали Динамо з Ліги чемпіонів, а тепер виграли перший трофей за 128 років

За 128 років існування Тун, маленький швейцарський клуб, жодного разу не вигравав трофеїв — аж до 3 травня.

ФК Тун не звик бути в центрі уваги, але новоспечені чемпіони Швейцарії — без перебільшення одна з найяскравіших історій цього європейського сезону.

Місто Тун, де мешкає менше ніж 45 тисяч людей і яке розташоване за 26 кілометрів на південний схід від Берна, навіть не входить до десятки найбільших у країні. Його клуб, що якраз відсвяткував 128-річчя, ніколи раніше не здобував великих трофеїв, останні п’ять років провів поза елітою і в якийсь момент опинився на межі банкрутства.

І ось тепер — історія, яка більше схожа на сценарій фільму. Команда з одним із найскромніших бюджетів у швейцарській Суперлізі достроково оформила чемпіонство. У суботу Тун поступився Базелю 1:3, але вже наступного дня Санкт-Галлен програв удома Сьону 0:3 — і це означало, що відрив у 10 очок за три тури до фінішу став недосяжним.

Це досягнення сміливо можна поставити в один ряд із казкою Лестер Сіті, який виграв АПЛ у сезоні 2015/16, тріумфом Кайзерслаутерна в Бундеслізі як новачка, або успіхом шведського М’єльбю минулого сезону.

Журналісти The Athletic поспілкувалися з ключовими людьми клубу, щоб зрозуміти, що для них означає цей титул.

І відповідь починається з простого, але дуже точного формулювання.

"Цей клуб — як родина", — каже президент Туна, Андрес Гербер.

Гербер — фактично уособлення клубу. Він приєднався до нього ще гравцем у 30 років, згодом став рекордсменом за кількістю матчів, грав у груповому етапі Ліга чемпіонів, а після завершення кар’єри пройшов шлях від тренера до спортивного директора і, зрештою, очолив клуб у 2021 році.

Зараз йому 53 — і він символ стабільності Туна. "Наш тренерський і адміністративний штаб разом уже понад сто років у клубі", — пояснює він.

Головний тренер Мауро Лустрінеллі — другий бомбардир в історії Туна (51 гол за дві ігрові каденції) і вже втретє очолює команду. Асистент Нелсон Феррейра приєднався до штабу одразу після завершення кар’єри в 2019 році.

Усіх їх об’єднує ще одна деталь: Гербер, Лустрінеллі та Феррейра разом виходили у стартовому складі першого в історії матчу Туна в груповому етапі Ліги чемпіонів — у вересні 2005 року. Тоді команда програла Арсеналу 1:2 на Гайбері, пропустивши у компенсований час. Єдиний гол Туна того вечора забив саме Феррейра. Зазначимо, що до цього швейцарці вибили київське Динамо.

Тренер із фізпідготовки Ерік-П’єр Цюрхер приєднався до клубу у 2008 році, а тренер воротарів Патрік Беттоні — у 2012-му, коли Тун став останнім клубом у його ігровій кар’єрі. Спортивний директор Домінік Альбрехт працює тут уже 15 років.

"Ми так довго залишаємося в Туні, бо гроші для нас — не головне", — пояснює президент клубу Андрес Гербер.

Ті самі принципи застосували й до формування складу. Гербер згадує, що раніше в команді відчувався брак єдності через велику кількість орендованих гравців.

"Тому ми вирішили будувати команду навколо тих, хто реально може асоціювати себе з Туном".

Капітан Марко Бюркі свого часу провів у Туні два сезони в оренді, потім грав у Бельгії та інших швейцарських клубах, а у 2021 році повернувся вже на постійній основі.

"У мене були сумніви щодо переходу в другу лігу. Але я згадав, як тут було раніше — ті самі люди, президент, тренер із фізпідготовки — усе залишилось", — розповідає центральний захисник Бюркі . "Я розумів, куди повертаюся".

Високий пресинг і атака простору

Клубна ідентичність чітко відчувається і в тому, як команда грає.

"Ми хочемо діяти сміливо, агресивно й динамічно", — пояснює головний тренер Мауро Лустрінеллі. "Потрібно високо пресингувати, відбирати м’яч на чужій третині. А коли він у тебе, перша думка має бути — зіграй вертикально. Я хочу, щоб ми заходили за спини захисникам, атакували простір із м’ячем і діяли максимально ефективно".

На третій рік третього приходу Лустрінеллі на тренерський місток (але першого як повноцінного головного тренера) Тун усе ще грав у другому дивізіоні.

"Після першого сезону в цьому періоді, у 2022/23, багато хто казав: “Ця клята філософія не працює”, — згадує Цюрхер. "Мауро злився. Гравці не виконували те, що він вимагав".

Підвищення в класі прийшло вже наступного сезону — Тун виграв другу лігу з відривом у 11 очок. Але те, що сталося далі, не передбачив ніхто.

Маленькі кроки

На старті сезону склад Туна оцінювався у 22,4 мільйона євро — це лише восьмий показник серед 12 клубів швейцарської Суперліги за даними Transfermarkt. Для порівняння: у Янг Бойз цей показник складав 65,8 млн, у Базеля — 57,4 млн. Обидва клуби регулярно грають у єврокубках.

"Було навіть трохи дивно, коли ми почали підготовку минулого літа і не побачили нових гравців. У попередні 17 сезонів до нас завжди хтось приходив", — згадує Цюрхер.

Після виходу в еліту команда не стала змінювати ні склад, ні підхід.

"Тактика з самого початку залишалася незмінною", — каже Бюркі. "Ми рухалися маленькими кроками: якщо добре виконували один етап — переходили до наступного. З часом попередні речі ставали автоматичними, і ми просто йшли далі".

Перед сезоном у Туні ставили перед собою доволі стримані цілі. І Гербер, і Лустрінеллі, і Цюрхер відповідають однаково на питання про завдання на сезон 2025/26: "Фінішувати в топ-6".

Чотири перемоги у перших чотирьох турах дали команді впевненість. "У нас у Швейцарії кажуть: “Що взяв — те твоє", — пояснює Гербер. "Тому ми раділи кожному очку, бо розуміли: вони можуть врятувати від вильоту".

Попри п’ять поразок до середини грудня, Тун — на подив усіх — очолював турнірну таблицю.

Ключовий момент, як погоджуються всі в клубі, стався 20 грудня — у домашньому матчі проти Цюриха. Це була остання гра перед зимовою паузою.

Тун поступався 0:2 після першого тайму, але зумів перевернути все — 4:2, причому два м’ячі команда забила в останні п’ять хвилин.

"Саме тоді ми по-справжньому повірили", — згадує Андрес Гербер. "Ми пішли на зимову перерву лідерами, і стало зрозуміло: це вже не просто вдалий відрізок чи фарт — тут щось більше. Атмосфера на стадіоні, команда, яка б’ється і працює до кінця — на це було приємно дивитися».

Творячи історію

Ще через 11 матчів без поразок, із яких 10 завершилися перемогами — включно з черговим камбеком, цього разу 2:1 у виїзній грі проти Янг Бойза — повірили вже всі.

"Тун трохи сприймають як молодшого брата Янг Бойз — між містами всього пів години їзди", — пояснює Марко Бюркі, який починав кар’єру саме в складі цього 17-разового чемпіона Швейцарії.

"У нас є сильні індивідуально гравці, але немає найкращих у лізі на кожній позиції. Ми можемо досягати результату лише як команда. Наша головна сила — це близькість між усіма і відчуття, що ми на одному рівні".

Тренер із фізпідготовки Ерік-П’єр Цюрхер розповідає, що після кожного матчу зберігав турнірну таблицю — як нагадування про той період, коли Тун був на першому місці.

"Щотижня робив скріншот — і ще один, і ще", — усміхається він. "А зараз уже не роблю, бо ми занадто довго залишаємося першими".

"Товариство мертвих поетів". Carpe diem

Президент Гербер згадує фільм Товариство мертвих поетів — історію про дорослішання, де школярів надихає поезія в Америці 1950-х.

"Частина моєї філософії — звідти", — каже він.

Гравці навіть подарували йому фото з командної вечері, підписане найвідомішою фразою з фільму: "О капітане, мій капітане". У відповідь Гербер згадав інший ключовий мотив стрічки — carpe diem, тобто "лови момент".

"Багато хто говорив, що Тун може виграти чемпіонат, але всередині команди це взагалі не обговорювали", — каже Цюрхер про переможну серію. "У контрактах навіть не було бонусів за чемпіонство — настільки це здавалося далеким".

Андрес Гербер згадує, з чого починав, коли очолив клуб у 2021 році: "Першим завданням було просто вижити — і фінансово, і психологічно це був дуже складний період. А зараз усе виглядає нереально".

Зміни відбулися з такою швидкістю, що всі в клубі ще не до кінця це усвідомили.

"Я не впевнений, що зараз по-справжньому розумію, що відбувається. Можливо, через два-три роки зрозумію", — зізнається головний тренер Мауро Лустрінеллі.

"Навіть зараз, коли думаю про чемпіонство, навертаються сльози", — каже 32-річний Марко Бюркі. "Я уявляю, як кожен у клубі тримається за трофей — і ми піднімаємо його разом".

Бюркі, як і всі в Туні, ще не встиг повністю прожити цей момент — настільки стрімко все стало реальністю.

На запитання, як він відреагує на титул, Гербер відповідає просто: "Можливо, коли триматиму трофей у руках разом із Мауро і Домініком, я розплачуся. Хочу прожити ці емоції разом із родиною. Стрибати й співати — це не зовсім про мене".

Дві фотографії на стіні в кабінеті Гербера добре передають, що для нього означає цей клуб. На першій — його син Ное у футболці Туна майже двадцятирічної давнини, ще з тих часів, коли сам Гербер грав за команду.

На другій — той самий Ное, якому вже 23, разом із сестрою Аною святкують на полі стадіону Стокгорн Арена після виходу команди до еліти минулого літа.

Ймовірно, вже наступного сезону на цій стіні з’являться нові світлини.

"Це приклад для будь-кого", — каже Гербер. "Мріяти — можна".

The Athletic