Вони вибивали Динамо з Ліги чемпіонів, а тепер виграли перший трофей за 128 років

За 128 років існування Тун, маленький швейцарський клуб, жодного разу не вигравав трофеїв — аж до 3 травня.

ФК Тун не звик бути в центрі уваги, але новоспечені чемпіони Швейцарії — без перебільшення одна з найяскравіших історій цього європейського сезону.

Місто Тун, де мешкає менше ніж 45 тисяч людей і яке розташоване за 26 кілометрів на південний схід від Берна, навіть не входить до десятки найбільших у країні. Його клуб, що якраз відсвяткував 128-річчя, ніколи раніше не здобував великих трофеїв, останні п’ять років провів поза елітою і в якийсь момент опинився на межі банкрутства.

І ось тепер — історія, яка більше схожа на сценарій фільму. Команда з одним із найскромніших бюджетів у швейцарській Суперлізі достроково оформила чемпіонство. У суботу Тун поступився Базелю 1:3, але вже наступного дня Санкт-Галлен програв удома Сьону 0:3 — і це означало, що відрив у 10 очок за три тури до фінішу став недосяжним.

Це досягнення сміливо можна поставити в один ряд із казкою Лестер Сіті, який виграв АПЛ у сезоні 2015/16, тріумфом Кайзерслаутерна в Бундеслізі як новачка, або успіхом шведського М’єльбю минулого сезону.

Журналісти The Athletic поспілкувалися з ключовими людьми клубу, щоб зрозуміти, що для них означає цей титул.

І відповідь починається з простого, але дуже точного формулювання.

"Цей клуб — як родина", — каже президент Туна, Андрес Гербер.

Гербер — фактично уособлення клубу. Він приєднався до нього ще гравцем у 30 років, згодом став рекордсменом за кількістю матчів, грав у груповому етапі Ліга чемпіонів, а після завершення кар’єри пройшов шлях від тренера до спортивного директора і, зрештою, очолив клуб у 2021 році.

Зараз йому 53 — і він символ стабільності Туна. "Наш тренерський і адміністративний штаб разом уже понад сто років у клубі", — пояснює він.

Головний тренер Мауро Лустрінеллі — другий бомбардир в історії Туна (51 гол за дві ігрові каденції) і вже втретє очолює команду. Асистент Нелсон Феррейра приєднався до штабу одразу після завершення кар’єри в 2019 році.

Усіх їх об’єднує ще одна деталь: Гербер, Лустрінеллі та Феррейра разом виходили у стартовому складі першого в історії матчу Туна в груповому етапі Ліги чемпіонів — у вересні 2005 року. Тоді команда програла Арсеналу 1:2 на Гайбері, пропустивши у компенсований час. Єдиний гол Туна того вечора забив саме Феррейра. Зазначимо, що до цього швейцарці вибили київське Динамо.

Тренер із фізпідготовки Ерік-П’єр Цюрхер приєднався до клубу у 2008 році, а тренер воротарів Патрік Беттоні — у 2012-му, коли Тун став останнім клубом у його ігровій кар’єрі. Спортивний директор Домінік Альбрехт працює тут уже 15 років.

"Ми так довго залишаємося в Туні, бо гроші для нас — не головне", — пояснює президент клубу Андрес Гербер.

Ті самі принципи застосували й до формування складу. Гербер згадує, що раніше в команді відчувався брак єдності через велику кількість орендованих гравців.

"Тому ми вирішили будувати команду навколо тих, хто реально може асоціювати себе з Туном".

Капітан Марко Бюркі свого часу провів у Туні два сезони в оренді, потім грав у Бельгії та інших швейцарських клубах, а у 2021 році повернувся вже на постійній основі.

"У мене були сумніви щодо переходу в другу лігу. Але я згадав, як тут було раніше — ті самі люди, президент, тренер із фізпідготовки — усе залишилось", — розповідає центральний захисник Бюркі . "Я розумів, куди повертаюся".

Високий пресинг і атака простору

Клубна ідентичність чітко відчувається і в тому, як команда грає.

"Ми хочемо діяти сміливо, агресивно й динамічно", — пояснює головний тренер Мауро Лустрінеллі. "Потрібно високо пресингувати, відбирати м’яч на чужій третині. А коли він у тебе, перша думка має бути — зіграй вертикально. Я хочу, щоб ми заходили за спини захисникам, атакували простір із м’ячем і діяли максимально ефективно".

На третій рік третього приходу Лустрінеллі на тренерський місток (але першого як повноцінного головного тренера) Тун усе ще грав у другому дивізіоні.

"Після першого сезону в цьому періоді, у 2022/23, багато хто казав: “Ця клята філософія не працює”, — згадує Цюрхер. "Мауро злився. Гравці не виконували те, що він вимагав".

Підвищення в класі прийшло вже наступного сезону — Тун виграв другу лігу з відривом у 11 очок. Але те, що сталося далі, не передбачив ніхто.

Маленькі кроки

На старті сезону склад Туна оцінювався у 22,4 мільйона євро — це лише восьмий показник серед 12 клубів швейцарської Суперліги за даними Transfermarkt. Для порівняння: у Янг Бойз цей показник складав 65,8 млн, у Базеля — 57,4 млн. Обидва клуби регулярно грають у єврокубках.

"Було навіть трохи дивно, коли ми почали підготовку минулого літа і не побачили нових гравців. У попередні 17 сезонів до нас завжди хтось приходив", — згадує Цюрхер.

Після виходу в еліту команда не стала змінювати ні склад, ні підхід.

"Тактика з самого початку залишалася незмінною", — каже Бюркі. "Ми рухалися маленькими кроками: якщо добре виконували один етап — переходили до наступного. З часом попередні речі ставали автоматичними, і ми просто йшли далі".

Перед сезоном у Туні ставили перед собою доволі стримані цілі. І Гербер, і Лустрінеллі, і Цюрхер відповідають однаково на питання про завдання на сезон 2025/26: "Фінішувати в топ-6".

Чотири перемоги у перших чотирьох турах дали команді впевненість. "У нас у Швейцарії кажуть: “Що взяв — те твоє", — пояснює Гербер. "Тому ми раділи кожному очку, бо розуміли: вони можуть врятувати від вильоту".

Попри п’ять поразок до середини грудня, Тун — на подив усіх — очолював турнірну таблицю.

Ключовий момент, як погоджуються всі в клубі, стався 20 грудня — у домашньому матчі проти Цюриха. Це була остання гра перед зимовою паузою.

Тун поступався 0:2 після першого тайму, але зумів перевернути все — 4:2, причому два м’ячі команда забила в останні п’ять хвилин.

"Саме тоді ми по-справжньому повірили", — згадує Андрес Гербер. "Ми пішли на зимову перерву лідерами, і стало зрозуміло: це вже не просто вдалий відрізок чи фарт — тут щось більше. Атмосфера на стадіоні, команда, яка б’ється і працює до кінця — на це було приємно дивитися».

Творячи історію

Ще через 11 матчів без поразок, із яких 10 завершилися перемогами — включно з черговим камбеком, цього разу 2:1 у виїзній грі проти Янг Бойза — повірили вже всі.

"Тун трохи сприймають як молодшого брата Янг Бойз — між містами всього пів години їзди", — пояснює Марко Бюркі, який починав кар’єру саме в складі цього 17-разового чемпіона Швейцарії.

"У нас є сильні індивідуально гравці, але немає найкращих у лізі на кожній позиції. Ми можемо досягати результату лише як команда. Наша головна сила — це близькість між усіма і відчуття, що ми на одному рівні".

Тренер із фізпідготовки Ерік-П’єр Цюрхер розповідає, що після кожного матчу зберігав турнірну таблицю — як нагадування про той період, коли Тун був на першому місці.

"Щотижня робив скріншот — і ще один, і ще", — усміхається він. "А зараз уже не роблю, бо ми занадто довго залишаємося першими".

"Товариство мертвих поетів". Carpe diem

Президент Гербер згадує фільм Товариство мертвих поетів — історію про дорослішання, де школярів надихає поезія в Америці 1950-х.

"Частина моєї філософії — звідти", — каже він.

Гравці навіть подарували йому фото з командної вечері, підписане найвідомішою фразою з фільму: "О капітане, мій капітане". У відповідь Гербер згадав інший ключовий мотив стрічки — carpe diem, тобто "лови момент".

"Багато хто говорив, що Тун може виграти чемпіонат, але всередині команди це взагалі не обговорювали", — каже Цюрхер про переможну серію. "У контрактах навіть не було бонусів за чемпіонство — настільки це здавалося далеким".

Андрес Гербер згадує, з чого починав, коли очолив клуб у 2021 році: "Першим завданням було просто вижити — і фінансово, і психологічно це був дуже складний період. А зараз усе виглядає нереально".

Зміни відбулися з такою швидкістю, що всі в клубі ще не до кінця це усвідомили.

"Я не впевнений, що зараз по-справжньому розумію, що відбувається. Можливо, через два-три роки зрозумію", — зізнається головний тренер Мауро Лустрінеллі.

"Навіть зараз, коли думаю про чемпіонство, навертаються сльози", — каже 32-річний Марко Бюркі. "Я уявляю, як кожен у клубі тримається за трофей — і ми піднімаємо його разом".

Бюркі, як і всі в Туні, ще не встиг повністю прожити цей момент — настільки стрімко все стало реальністю.

На запитання, як він відреагує на титул, Гербер відповідає просто: "Можливо, коли триматиму трофей у руках разом із Мауро і Домініком, я розплачуся. Хочу прожити ці емоції разом із родиною. Стрибати й співати — це не зовсім про мене".

Дві фотографії на стіні в кабінеті Гербера добре передають, що для нього означає цей клуб. На першій — його син Ное у футболці Туна майже двадцятирічної давнини, ще з тих часів, коли сам Гербер грав за команду.

На другій — той самий Ное, якому вже 23, разом із сестрою Аною святкують на полі стадіону Стокгорн Арена після виходу команди до еліти минулого літа.