Золото Трої та іранська нафта: що спільного між Троянською війною та блокуванням Ормузької протоки

Увесь світ шокований блокуванням Ормузької протоки – однієї із найважливіших транспортних артерій. Іран та США претендують на право розпоряджатися цінним логістичним маршрутом – або "козирем", як прийнято говорити у дипломатії останніх років. Можливо, багатьом це видається дикістю, але насправді ідея вільного судноплавства та загалом відносно безперешкодного функціонування логістичних маршрутів – це досягнення останніх століть. А з прадавніх часів контроль за торговими шляхами – це була справжня "золота жила", можливо ще перспективніша, ніж справжнє родовище золота.

Троянська війна — один із найдавніших військових конфліктів, оспіваних у європейській літературі. Суто фізично він відбувався на території Азії – південне узбережжя протоки Дарданелли. І спочатку Троянська війна була відомою саме як легенда, зображена у літературному творі. Оповідь про цю прадавню війну була класикою європейського епосу. Зародилася вона ще понад два тисячоліття тому і після цього автори різних епох неодноразово до неї поверталися. А чимало трудівників пера переписували давні легендарні оповіді, зокрема перекладаючи її на свої рідні мови. Так "Сказання про Троянську війну" стала одним із найбільш ранніх перекладених творів літератури давньої Русі. По суті це була збірка перекладів кількох європейських оповідей. Так що ж у цій історії правда, а що вигадка кмітливих авторів? Та яку цінність ця історія має для нашого сьогодення?

Гомер: легенда вже у прадавні часи

Ще у період класичної Греції (близько двох з половиною тисяч років тому) розповідь про Троянську війну була древньою легендою. Ми знаємо про щонайменше два класичних твори про цю подію. Але якщо трагедія Есхіла була втрачена, то оповідь Гомера збереглася до наших днів. Інтриги додає той факт, що сам співець Гомер був легендарною постаттю. Тобто ми досі не знаємо чи він існував насправді. Вже в часи античної Греції він був легендою, вкритою пітьмою віків. А його твір був майже сакральним древнім сказанням.

Різні вчені сучасності датують його життя та творчість діапазоном у кілька століть. Версії розходяться від теорії, що він був якщо не свідком, то сучасником війни, яка розгорталася ще у бронзову добу до гіпотези, що він жив вже у ранній період класичної Греції й сам записав давню вже на той час легенду.

Троянська війна: легенда, що стала історією

Античні автори побудували на легенді нові не менш легендарні версії про спадкоємність троянської та Римської цивілізації. І тут уже розпочинається геополітика та антична форма пропаганда. Адже якщо Рим був заснований предками троянців, то тоді завоювання останнім Греції, чия цивілізація на момент анексії була найавторитетнішою в Античній Європі було не актом дикої та невиправданої агресії, а справедливою помстою предків скривдженої Трої. Так те, що зараз видається давньою та красивою романтичною легендою у свій час було потужним інструментом пропаганди та виправданням агресії. Так апеляції до прадавньої історії були інструментом в руках агресивних імперій ще у стародавньому світі.

Окрім цього розповідь про війну та славетні подвиги заради пристрасного кохання самі по собі привертали увагу різних митців, які були охочими розвинути настільки популярний сюжет. З часом уже ніхто не сприймав цю легенду всерйоз. Її сприймали як красиву та цікаву казку, аж поки у ХІХ столітті археолог ентузіаст Генріх Шліман не довів науково реальність існування Трої та її руйнування в результаті жорстокої війни.

Щоправда, Шліман не зміг повноцінно науково дослідити Трою та її неймовірну історію. А розібралися в усьому вже науковці більш пізнього періоду. Врешті археологічну пам’ятку на руїнах древньої Трої активно досліджують і досі.

Власне міф про Троянську війну

Тож що ми знаємо про Троянську війну зараз? Давайте розпочнемо із найдальшої точки до реальних наукових розвідок – давньогрецького міфу.

Одного разу грецькі богині посперечалися хто з них найкрасивіша. Розсудити себе вони доручили троянському принцу і за сумісництвом пастуху Парісу. Суд був не найсправедливішим – кожна богиня намагалася підкупити юнака, пропонуючи йому владу, військову славу та неземне кохання. Врешті він обрав останнє та надав почесне звання найкрасивішої богині кохання Афродіті. Вона натомість допомогла Парісу заволодіти найкрасивішою жінкою на тодішній землі – прекрасною царицею Спарти Єленою. Так корупційним скандалом завершився перший у Європі "конкурс краси". А його наслідки виявилися ще далекосяжнішими.

Річ у тім, що Єлена була заміжньою, і Паріс її просто викрав у чоловіка – спартанського царя Менелая. Відзначимо, що мова йде не про ту Спарту, яку всі знають. Події відбувалися настільки давно, що класичної Спарти із її бойовим духом та вихованням ще не існувало. Цар Менелай зібрав військо царів та героїв, які рушили на Трою і після десятирічної облоги, що супроводжувалася різноманітними по-справжньому епічними подіями хитрістю її таки взяли й зруйнували, поховавши з нею цілу епоху і проклали шлях для історії нової, але для нас Стародавньої Греції.

Міф, що став частиною культури

За тисячі років переспівування, переписування цієї легенди та різноманітних її інтерпретацій вона стала джерелом народної мудрості, різних фразеологізмів та повчальних притч. Зокрема:

• Кассандра – троянська принцеса, яка мала пророчий дар. Але разом з ним її супроводжувало прокляття: їй ніхто не вірив, тож її пророцтва так і не змогли врятувати її Батьківщину.
• Ахілесова п’ята. Один із героїв-воїнів, яких привів Менелай під стіни Трої мав божественний дар – його тіло було вкрито непробивною бронею. Ніхто не міг його вразити. Окрім одного слабкого місця — п’яти. Вороги про це дізналися і змогли його вразити у це єдине не вкрите бронею місце, що й принесло смерть цьому герою.
• Троянський кінь. Мабуть, найвідоміший "мем" цієї війни. За довгих десять років ахейці (так називалися племена, які тоді населяли древню Грецію) так і не змогли взяти Трою силою зброї. Але тоді їм на допомогу прийшла хитрість. Вони обманули троянців, зігравши на їх жадібності та забобонності. Ахейці вдали, що відступають та залишили на місці свого табору конструкцію у формі коня, якого недалекоглядні троянці забрали до міста. У коні заховалися грецькі воїни, які вночі відчинили ворота Трої для війська, яке насправді зачаїлося неподалік. Так впала велика Троя.

Розповідь про Троянську війну навіть до наукового доведення її правдивості стала для вчених неоціненним джерелом інформації про життєвий уклад тодішнього суспільства. По суті це було чи не єдиним джерелом інформації про європейське суспільство бронзової доби. Ми дізнаємося про тогочасний світогляд – боги були тими ж людьми, наділеними надзвичайними здібностями. Навколишній світ та будь-які дії відбувалися виключно за їх участі.

При цьому боги не були якоюсь сакральною надлюдською сутністю Це скоріш були удосконалені люди — із надприродними здібностями, але не позбавлені людських якостей, зокрема слабкостей, пристрастей, азарту. Що видно з того ж міфу про "конкурс" із Парісом. Той же Паріс, який був принцом, що пас стадо, яскраво відображає простоту та навіть примітивність людського суспільства періоду пізньої бронзи. Ахейські царі теж були більше схожими на племінних вождів, ніж всемогутніх правителів, якими вони стали у більш пізній час, який ми називаємо античністю.

Реальна історія Трої

А тепер історичний контекст, який було реконструйовано з кінця ХІХ століття, коли науці окрім численних писемних археологічних знахідок стали доступні й томи письмових джерел.

Троя була містом, яке розташовувалося на південному березі протоки Дарданелли. Його володарі контролювали торговий шлях із Чорного у Середземне море. Найбільшою цінністю того часу окрім хліба, від якого залежало фізичне виживання будь-якого племені, була бронза. Власне цей перший штучно створений людиною матеріал і дав найменування цілій епосі. Це був період першої спроби глобалізації людства, зокрема й у питаннях торгівлі.

Важливо Від Римської імперії до козацтва: 5 військових реформ, які змінили суспільcтво

Обмін між далекими племенами, який переріс у міжнародну торгівлю відкрив по-справжньому нові можливості для людства. Тепер не обов’язково було підлаштовувати своє життя під умови навколишнього географічного середовища. Тепер те, чого тобі не вистачає в ареалі проживання можна було купити з далеких земель. Так селитися тепер можна було не лише на родючих ґрунтах. Можна було споруджувати поселення серед кам'яної пустки, а дорогоцінний мармур обмінювати на пшеницю, завезену, наприклад, із Північного Причорномор’я. Бронзу можна було виготовляти змішуючи добуту в Греції та Малій Азії мідь з оловом, завезеним із території сучасного Афганістану.

І на роздоріжжі усіх цих шляхів стояла Троя, яка сама могла взагалі нічого не мати, а лише контролювати торгові шляхи, через які провозили все на світі. А володарям Трої залишалося лише забирати собі частки усіх цих товарів, що провозилися через їхню землю. По суті зародився новий тип цивілізації, який базувався не на основі натурального господарства – змішування продукції добутої у навколишньому середовищі. Горизонт у прямому сенсі були розширені і тепер можна було будувати цивілізацію на основі продуктів значно ширшого ареалу – горизонтами тепер стали крайні точки торгових шляхів, маршрути яких проходили через певну територію.

Важливо Салат, полководець і просто хороша людина: ким насправді був Юлій Цезар

Так Троя існувала понад тисячоліття, поки її місце не вирішила зайняти інша більш могутня цивілізація, яка зробила своїм основним матеріальним активом не природні багатства, а транспортні спроможності. Крито-Мікенська цивілізація відзначалася потужним флотом. Її кораблі могли досягти будь-якої найдальшої точки відомого тоді світу. І місто, що буквально стояло на їх шляху стало перешкодою її далекосяжних амбіцій. Так Троя стала приреченою.

Річ не в інтрижці Паріса, яка взагалі не факт що була. Справа в розвитку історичного процесу. Час тисячолітньої Трої минув. Зійшло сонце нової епохи. А питання що саме сталося, що безпосередньо зумовило падіння величного міста – це питання випадку.

Зараз науковий консенсус сходиться на тому, що насправді на рубежі XIII та XII століть до нашої ери відбулася серія воєн між острівною цивілізацією ахейців та Троянським світом, що існував на північному заході Малої Азії. Сама Троя могла бути зруйнованою землетрусом, а вже після цього стихійного лиха ахейці її просто добили. За таких обставин людські амбіції справді були лише відображенням природних процесів.

Зараз ми бачимо навпаки завершення ери морських держав. Тим величезним водним басейном, що сполучав торговими артеріями різні точки світу, був Середземноморський басейн. В епоху бронзи Троя стала бар’єром, що стримував амбіції держав, які зросли на новітніх транспортних технологіях. Тож він був приреченим на падіння.

Від Троянської війни до перекриття Ормузької протоки

Сучасний світ модерної історії сформований державами, які вийшли на максимальний глобальний рівень. Їх ареалом стали води Світового океану. На піку своєї могутності вони добилися стану справ, за якого ніхто і ніщо не міг стримувати їх технологічні можливості. Їх цікавив вільний доступ до ресурсів у будь-якій точці світу. Відтак були встановлені правила вільної торгівлі, свободи судноплавства, зокрема й через морські протоки.

Але цей історичний цикл завершується. І континентальні держави хочуть повернення свого контролю над природними ресурсами. Це віщує кінець вільного мореплавства. Контроль повертається від тих, хто володіє технологіями доставки продукції, до тих хто володіє самими локаціями, де вони добуваються і через які проходять. Це невпинний історичний процес.

То яка справжня роль у Троянській війні хибної забороненої пристрасті Паріса та Єлени? Мабуть, приблизно така ж, як значення у глобальній кризі сьогодення ядерної програми Ірану. Це лише цього моментний гвинтик у більш глобальних процесах розвитку людства. Момент, подія, яка опинилася у вирі певних історичних обставин, що об’єктивно склалися в ойкумені розвитку людської цивілізації.