Curiosity потрапив у пастку на Марсі – NASA тиждень рятувало бур марсохода

У суботу, 25 квітня 2026 року, марсохід NASA Curiosity проводив чергове буріння марсіанської породи. Ровер намагався взяти зразок із каменя, який фахівці місії назвали "Атакама". Саме під час повернення роботизованої руки після буріння й сталася несподівана проблема, розповідає NASA.

Що сталося з буром Curiosity?

Кам'яний фрагмент не просто відколовся від поверхні, а повністю завис на захисній втулці навколо свердла. За словами інженерів, раніше верхні шари породи дійсно могли відділятися під час буріння, однак такого випадку за всю історію роботи Curiosity ще не було.

Ситуацію ускладнювали розміри уламка. Камінь важив приблизно 13 кілограмів, мав близько 15 сантиметрів завтовшки та приблизно 45 сантиметрів завдовжки. Для земних умов це могло б здатися дрібницею, але на Марсі, де всі дії виконуються дистанційно із затримкою сигналу, навіть подібна проблема перетворюється на складну інженерну операцію.

Фахівці місії спробували звільнити бур від каменю. Спершу для цього застосували вібрацію свердла. Команда місії сподівалася, що коливання допоможуть струсити уламок, однак камінь залишився на місці.

Після цього, 29 квітня, інженери змінили положення роботизованої руки та повторили процедуру. Цього разу вдалося позбутися лише пилу – сам уламок продовжив міцно триматися на бурі.

Як вдалося "звільнити" бур?

Остаточне рішення знайшли лише 1 травня. Фахівці NASA сильніше нахилили бур і одночасно задіяли одразу кілька механізмів – обертання маніпулятора, вібрацію та запуск самого свердла. Результат виявився несподівано швидким: камінь відпав уже під час першої спроби та розколовся після падіння на поверхню Марса.

Усю операцію команда контролювала за допомогою чорно-білих камер безпеки, встановлених на шасі ровера, а також навігаційних камер на щоглі апарата. Попри нестандартну ситуацію, місії вдалося уникнути пошкодження обладнання й продовжити роботу марсохода.

Як NASA рятувало бур Curiosity від "атаки" марсіанського каменя – дивіться відео:

Як працює бур Curiosity і чим це буріння відрізняється від земного?

Бур марсохода NASA Curiosity є частиною складної системи збору зразків, описаної в роботі, опублікованій на сайті ScienceDirect. Установка розташована на роботизованій руці ровера, а її головним завданням є не просто свердління отворів у породі, а отримання порошкоподібного матеріалу із внутрішніх шарів каменів для подальшого аналізу в бортових лабораторіях SAM і CheMin. Саме вони допомагають ученим вивчати хімічний склад Марса та шукати сліди давніх умов, придатних для життя.

Ось як виглядає бур Curiosity / Фото NASA

На відміну від звичайного земного буріння, Curiosity працює майже повністю автономно, пояснює NASA. Інженери NASA не можуть у реальному часі коригувати рухи марсохода через затримку сигналу між Землею та Марсом. Тому бур оснащений системою датчиків, які фактично дають йому "відчуття дотику".

Під час свердління система контролює навантаження на інструмент і самостійно коригує рухи роботизованої руки, щоб уникнути заклинювання або надмірного тиску на механізм.

Ще одна особливість полягає в конструкції самого бура. Усередині захисної втулки розташований шнековий механізм, який транспортує подрібнений матеріал угору до спеціальної камери збору, розповідає The Planetary Society. Після цього зразки просіюються та подаються до наукових інструментів усередині ровера.

Конструкція бура марсохода Curiosity / Фото The Planetary Society

Через екстремальні умови Марса навіть просте буріння стає складною інженерною операцією. Низька гравітація, пил, перепади температур і неможливість фізичного ремонту на місці змушують NASA використовувати набагато обережніші алгоритми роботи, ніж під час буріння на Землі.

Які ризики подібні інциденти створюють для місій на Марсі?

Проблеми з буром можуть стати критичними для всієї місії. Для Curiosity буріння – це один із головних способів отримання наукових даних. Якщо механізм остаточно вийде з ладу, ровер втратить можливість досліджувати внутрішні шари марсіанської породи, де можуть зберігатися найцінніші сліди минулого планети.

Подібні інциденти вже траплялися раніше. Наприкінці 2016 року механізм подачі бура Curiosity почав працювати нестабільно, через що NASA фактично призупинило буріння майже на півтора року. Інженерам довелося розробляти нові методи роботи прямо під час місії, тестуючи їх дистанційно.

Ризики стосуються не лише втрати наукових можливостей. Несправний бур може пошкодити роботизовану руку або навіть електроніку ровера. Ще у 2012 році фахівці у матеріалі Space.com попереджали, що серйозна несправність механізму потенційно здатна поставити під загрозу всю місію.

Космічні місії загалом мають дуже високий рівень ризику. За даними дослідження історії марсіанських програм, опублікованого на arxiv.org, значна частина апаратів, відправлених до Марса за останні кілька десятиліть, стикалася з частковими або повними відмовами через технічні несправності, помилки програмного забезпечення чи складні умови роботи.

Як ухвалюють рішення на відстані десятків мільйонів кілометрів?

Керування марсоходами відбувається зовсім не так, як це часто показують у фільмах. Через величезну відстань між Землею та Марсом сигнал у один бік може йти від 4 до 24 хвилин залежно від положення планет, пояснює ESA.

У середньому затримка становить приблизно 12 – 13 хвилин. Це означає, що пряме "ручне" управління Curiosity неможливе.

На практиці інженери NASA працюють за принципом "команда – очікування – аналіз". Спочатку команда на Землі аналізує телеметрію та фотографії, після чого формує пакет команд на наступний марсіанський день. Лише після отримання відповіді стає зрозуміло, чи спрацював задуманий сценарій.

Саме тому історія із застряглим каменем перетворилася на справжній технічний квест. Кожна спроба струсити уламок вимагала окремого планування, перевірки ризиків і кількох циклів очікування сигналів із Марса.

Однак ця особливість наразі вирішується фахівцями. Останніми роками NASA активно розвиває автономність марсоходів. Наприклад, у 2025 році ровер Perseverance вперше здійснив маршрут, спланований штучним інтелектом без детального ручного керування із Землі. Такі технології дозволяють апаратам швидше реагувати на небезпеки та працювати ефективніше в умовах величезної затримки зв'язку.