Дівоче прізвище, майно та "право на забуття": що може змінити новий кодекс України

Новий Цивільний кодекс України мав стати однією з ключових юридичних реформ на шляху до ЄС. Натомість законопроєкт №15150 вже на етапі першого читання перетворився на джерело гучного скандалу: юристи попереджають про ризики для права власності, правозахисники — про загрози для жінок, дітей та ЛГБТ, а критики документу кажуть, що під виглядом "оновлення" держава фактично переписує правила приватного життя українців. Фокус розбирався, чому навколо нового кодексу почався такий конфлікт і які норми викликали найбільше запитань.

Розлучення, дівоче прізвище та тонкощі аліментів

Одразу після того, як у ВР було зареєстровано законопроєкт 15150, найбільше запитань виникло до зміненого сімейного кодексу. Перше, що впало в око і викликало обурення, — це зниження віку вступу в шлюб для дівчат. Замість граничних 16 років (і то за певних обставин) зібралися дозволити шлюб із 14 років. Інші зміни не викликали такого великого резонансу, і до другого читання вік вступу в шлюб вирішили залишити колишнім. Але крім цього пункту там з'явилися ще більш несподівані норми.

Суд зможе примусово "мирити" подружжя, якщо це відповідатиме принципу "добросовісності", пише народний депутат Інна Совсун. Під цим автори проєкту розуміють "сукупність моральних норм і уявлень про належну поведінку". Іншими словами, якщо суддя визнає розлучення "неетичним" або таким, що суперечить цим уявленням, подружжя можуть направити на примирення. А це — додаткові місяці судових засідань і витрати на юристів. При цьому для сімей з дітьми процедура примирення стає обов'язковою.

Чоловік зможе через суд вимагати від дружини повернути дівоче прізвище, якщо її поведінку визнають "негідною" — наприклад, у разі зради.

По-новому пропонується виплачувати й аліменти. Якщо дохід платника виявиться нижчим, ніж у одержувача, суд зможе повністю звільнити його від виплат.

За словами Совсун, така норма створює ризик зловживань: батько може офіційно оформити мінімальну зарплату, а решту доходу отримувати неофіційно. У результаті мати, на якій залишається дитина і всі витрати на її утримання, може взагалі позбутися аліментів.

Чинний Сімейний кодекс дозволяє стягнути аліменти за минулий час, якщо позивач доведе, що намагався отримати їх, але не зміг через ухилення відповідача. Суд може присудити їх не більше ніж за десять років. Новий Цивільний кодекс скорочує цей строк з десяти років до одного року.

Захопив — значить володієш: як новий кодекс змінює право власності

Новий кодекс фактично розмиває саме поняття права власності. За їхніми словами, це може створити ризики для власників квартир, землі чи бізнесу, оскільки в окремих випадках майно буде простіше оскаржити або навіть втратити.

При цьому в самому проєкті статті 400 і 401 закріплюють класичне право власності: власник може вільно розпоряджатися своїм майном, робити з ним усе, що не заборонено законом, і захищати його від посягань інших осіб.

Згідно з новими положеннями, для того щоб вважатися власником майна, в окремих випадках уже недостатньо лише документів, договору чи виписки з реєстру. У проєкті йдеться про те, що достатньо встановити "ефективний контроль" над річчю і користуватися нею як своєю. Для нерухомості таким підтвердженням можуть вважатися зайняття ділянки, її огородження або використання, а для рухомого майна — фактичне володіння річчю.

Критики проєкту побоюються, що на практиці це може призвести до ситуацій, коли право володіння намагатимуться підтверджувати не документами, а фактичним контролем над майном.

"Новий кодекс розмиває право власності, дозволяє відбирати майно за розмитими причинами і легалізує захоплення чужого. Це створює ризики для кожного власника квартири, землі або бізнесу", — зазначає в коментарі Фокусу адвокат Валентин Сєрков.

Однією з найбільш спірних норм стала так звана набувальна давність. Згідно з проєктом, людина, яка "сумлінно заволоділа чужим майном" і відкрито користується ним як своїм, з часом може отримати право власності на це майно.

Простіше кажучи, якщо хтось роками фактично володіє будинком, землею або навіть автомобілем і це не було оскаржено, через 10 років він зможе претендувати на статус законного власника.

У справжнього власника є лише один рік, щоб подати до суду і повернути майно. Якщо він зволікатиме — загарбник отримає право власності.

"Це створює дві паралельні системи: можна володіти майном за документами, а можна — просто за фактом захоплення. Таким чином, можна легко і безкарно узаконити незаконно захоплену ділянку в заповідній або прибережній зоні, приміщення, та що завгодно, наприклад, чужу машину, лише тому, що 10 років на ній їздиш", — зазначає адвокат.

При цьому за новим проєктом пріоритет у праві володіння віддається не документам, а факту володіння. На початковому етапі суд дивиться тільки на те, хто реально контролював річ і втратив її проти волі. Якщо це підтверджується — володіння відновлюють. А ось питання, хто справжній власник, вирішують окремо.

Для нерухомості враховують дані держреєстрів, але грань між захистом володіння і правом власності залишається розмитою.

Щоб протистояти рейдерському захопленню, вписано норму про те, що захист не працює у випадках насильницького, прихованого або самовільного захоплення. А загарбник не може захищатися проти власника. Але є проблема: власнику все одно доведеться доводити в суді, що захоплення було саме самовільним. А рейдери можуть посилатися на усні домовленості або "згоду" колишнього власника, щоб затягнути процес.

І в новій редакції Цивільного кодексу хочуть закріпити норму про те, що майно не може бути витребуване від добросовісного набувача:

• якщо з моменту проведення державної реєстрації права власності минуло більше 10 років (наразі строк становить 3 роки);
• або якщо з дати передання майна першому власнику в приватну власність минуло понад 10 років (зараз 3 роки), якщо законодавством на той час не було встановлено необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності.

Закон має зворотну силу: він застосовується до справ, де суд ще не виніс рішення про витребування майна. Це дає змогу добросовісним набувачам завершити спір на свою користь.

Якщо суд забирає майно у добросовісного покупця, він зобов'язаний одночасно вирішити питання про компенсацію його вартості. Держава або місцева влада має внести на депозит суду ринкову вартість майна. Однак є ризик суперечок через оцінку.

Будь-яку інформацію про людину можуть стерти

Не менший резонанс викликає стаття 328, яка закріплює так зване "право на забуття", зазначають юристи. Згідно з нею, фізична особа може вимагати видалити інформацію про себе з пошукових систем і баз даних не тільки якщо вона недостовірна, а й якщо вона просто "втратила суспільний інтерес".

Тобто колишній фігурант скандалу зможе через суд змусити медіа видалити дані про себе. Це зруйнує прозорість і унеможливить перевірку контрагентів. При цьому право на видалення або знеособлення інформації із загальнодоступних джерел має застосовуватися винятково якщо така інформація обробляється незаконно або є недостовірною (аналогічно до статті 8 Закону України "Про захист персональних даних").

"Мертві норми" і роки хаосу: що не так із новим кодексом

Проєкт нового кодексу викликав у юристів величезну кількість зауважень. Його автор і одночасно спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук визнав, що перше читання — лише початок великої дискусії, а парламент готовий обговорювати зміни до другого читання. Утім, голосування планують уже на 19 травня, і критики сумніваються, що за цей час документ встигнуть якісно доопрацювати.

У ЄС також розкритикували окремі положення проєкту, угледівши в них ризики для прав ЛГБТ, жінок і дітей. А суддя Сергій Бондаренко вважає, що новий кодекс узагалі не варто ухвалювати, оскільки нинішній Цивільний кодекс, на його думку, вже досить ефективний.

"Існує різниця між законодавством і законністю. Закон можна написати як завгодно, але на практиці частина норм може виявитися "мертвою" — тобто такою, яку неможливо повноцінно застосувати або довести в суді. Формально вона існує, але ефективно використовувати її не виходить", — пояснює Фокусу Сергій Бондаренко.

Перше, на що варто звернути увагу, — якість самого закону. Нині навіть за наявності однієї й тієї самої норми суди можуть ухвалювати протилежні рішення: в одному випадку позов задовольняють, в іншому — відмовляють за практично однакових обставин.

Як зазначає Бондаренко, жоден законодавець не здатний передбачити всі життєві ситуації, тому ключову роль відіграє судова практика, яка з часом "відшліфовує" застосування норм. Однак на формування єдиного підходу у судів йдуть роки, а іноді й десятиліття.

"Нинішній Цивільний кодекс ухвалили ще 2003 року, але навіть для окремих його норм єдина судова практика формувалася майже десятиліття. Наприклад, за статтею про самовільне будівництво Верховному суду знадобилося близько восьми років, щоб виробити єдиний підхід до її застосування. При цьому за деякими статтями досі немає стабільної практики: сьогодні суд трактує норму одним чином, завтра — іншим. У підсумку люди з однаковими ситуаціями можуть отримувати протилежні рішення. А це вже проблема юридичної визначеності та справедливого суду", — пояснює Бондаренко.

На думку екссудді, нинішній Цивільний кодекс уже має більш-менш сформовану судову практику, тоді як нові норми і поняття різні суди можуть почати трактувати по-своєму.

Він попереджає, що це створить правову невизначеність у питаннях, які стосуються практично кожного — від квартир і землі до побутових і майнових спорів.

Нагадаємо, новий Цивільний кодекс України може заборонити реєстрацію торгових марок на кшталт "Буча Комбуча", "Бахмут" або "Привид Києва". Автори проєкту пояснюють це боротьбою з комерціалізацією трагедій і війни.

Окрім цього, новий проєкт Цивільного кодексу нібито передбачає, що шлюб може вважатися недійсним, якщо один із подружжя змінює стать. Загалом, відповідне розпорядження набуває чинності з дня реєстрації зміни статі та не потребує звернення до суду.