Екоподаток на 1,5 млрд грн: чому гроші йдуть на вигул собак замість екології?

Історія починається з вражаючої цифри: понад 1,5 млрд грн екологічного податку було сплачено підприємствами від початку 2026 року, що на 6,8% більше порівняно з попереднім роком. Ці значні суми, призначені для збереження природи, мали б стати потужним інструментом у боротьбі із забрудненням та впровадженні екологічних ініціатив.

Проте, механізм розподілу коштів виявився складним і неефективним. 45% надходжень прямують до загального фонду держбюджету без конкретного цільового призначення. Решта 55% розподіляються між місцевими бюджетами – 30% обласним та 25% громадам. Податки за викиди СО₂ та за поводження з радіоактивними відходами повністю надходять до спеціального фонду державного бюджету.

Ідея екоподатку полягала в тому, що забруднювач платить, а громади отримують ресурси для покращення екологічної ситуації. Однак, на практиці, ці кошти часто витрачаються на комунальні чи інфраструктурні потреби, які лише формально можна пов’язати з екологією. Український бізнес, основний платник екоподатку, залишається без підтримки для власних проєктів із декарбонізації.

У публікації зазначається, що кошти екоподатку замість модернізації виробництва або зменшення викидів часто йдуть на фінансування сторонніх витрат. Типові приклади включають ремонти каналізацій та водовідведення, закупівлю дорожньої техніки, облаштування майданчиків для вигулу собак і навіть витрати, пов'язані з мобілізаційною роботою.

Особливу увагу привертає Фонд декарбонізації та енергоефективної трансформації, створений у 2024 році, куди надходить частина платежів за викиди СО₂. Журналісти виявили, що діяльність фонду дедалі більше згортає з курсу декарбонізації промисловості на інші напрями. Яскравим прикладом є закупівля обладнання на 192 млн грн, яке потім перепродується споживачам, що дозволяє іншим структурам отримувати дохід за державний кошт.

У такій системі підприємства фактично платять за забруднення, але ці гроші не призводять до зменшення негативного впливу на довкілля. Екоподаток перетворюється на «додатковий бюджет» для фінансування будь-яких локальних потреб, що пояснюється бажанням місцевої влади закрити бюджетні дефіцити та низьким рівнем розуміння екологічної політики.

В аналітичному матеріалі Ecopoliticа, де йдеться про використання екологічного податку, підкреслюється, що раціональне використання ресурсів є критично важливим для конкурентоспроможності та виживання українських виробників. Однак, на відміну від європейських країн, де створюються спеціальні фонди для допомоги промисловості у скороченні вуглецевого сліду, Україна легковажить цими коштами.

Ця ситуація створює парадокс: бізнес платить за те, що забруднює, але ці кошти не повертаються у вигляді екологічних інвестицій. Автори дослідження вважають, що це свідчить про необхідність перегляду не лише механізмів розподілу, а й загального розуміння пріоритетів екологічної політики. Більше оперативних новин у Telegram Апострофа: Більше оперативних новин у Telegram Апострофа.

«Коли раціональне використання ресурсів стає питанням конкурентоспроможності та виживання українських виробників, держава не повинна легковажити цими коштами», – підкреслює видання.

«У результаті виникає парадокс: підприємства платять за забруднення, але ці гроші не сприяють зменшенню негативного ефекту від цього забруднення», – зазначають автори дослідження.

Незважаючи на значні надходження від екоподатку, його ефективне використання залишається під питанням, що спонукає до глибокого переосмислення пріоритетів та механізмів для забезпечення сьогоденних та майбутніх екологічних потреб України.