Єлизавета II таємно втекла з палацу в День перемоги: що майбутня королева робила серед натовпу

Того вечора Букінгемський палац був центром святкування. Натовпи чекали на короля Георга VI, королеву Єлизавету та їхніх доньок. Королівська родина кілька разів виходила на балкон, люди вигукували, махали прапорами, підкидали капелюхи в повітря. Але 19-річна принцеса Єлизавета не хотіла лише дивитися на це згори. Через багато років, у 1985-му, вже королева Єлизавета II розповіла BBC, що тієї ночі разом із молодшою сестрою Маргарет фактично вислизнула з палацу.

Вони пішли в місто інкогніто – у натовп, який святкував перемогу на вулицях Лондона. Згодом вона назвала це однією з найпам’ятніших ночей свого життя.

Як принцеси опинилися серед натовпу?

На той момент Єлизавета вже не була просто дитиною з королівської родини. Війна почалася, коли їй було 13 років, і значну її частину вона провела у Віндзорському замку. Там сестри були відносно захищені, але не відрізані від війни повністю: вони бачили заграву над Лондоном під час нальотів і чули вибухи.

Цікаві факти про королеву Єлизавету ІІ / Фото Getty Images

Ще у 1940 році Єлизавета вперше виступила на BBC. Її звернення було адресоване насамперед дітям, яких евакуювали за океан, але звучало як послання всій країні.

Ми, діти, які залишилися вдома, сповнені життєрадісності та мужності. Ми намагаємося зробити все можливе, щоб допомогти нашим доблесним морякам, солдатам та льотчикам. І ми також намагаємося гідно нести свою частку небезпеки та смутку війни.

Єлизавета згадувала, що після кількох таких появ вони з Маргарет зрозуміли: з балкона видно натовп, але не видно самого свята. Вони захотіли побачити його зсередини.

Я думаю, ми виходили на балкон майже щогодини – шість разів – а потім, коли увімкнули прожектори, ми з сестрою зрозуміли, що не бачимо, чим насолоджується натовп. Моя мама одягла свою тіару з цієї нагоди, а ми запитали батьків, чи можемо ми вийти і подивитися самі.

Я пам'ятаю, ми боялися, що нас впізнають, тому я натягнула свою військову фуражку низько на очі. Офіцер гренадерів у нашій компанії з приблизно 16 людей сказав, що відмовляється з'являтися в товаристві іншого офіцера, який був неналежно одягнений, тому мені довелося нормально вдягнути кашкет,
– розповіла вона у 1985 році.

Що відбувалося в Лондоні тієї ночі?

Лондон вибухнув радістю ще зранку. Люди збиралися біля урядових будівель, Вестмінстера та Букінгемського палацу. По країні дзвонили церковні дзвони, а вулиці перетворювалися на суцільне святкування. О 15:00 Вінстон Черчилль оголосив про завершення війни в Європі. Але навіть у момент радості він нагадав, що війна ще не завершилася остаточно, бо Японія не була переможена.

Ми можемо дозволити собі короткий період радості, але не забуваймо ні на мить про труднощі та зусилля, які чекають на нас попереду,
– сказав Черчилль.

Король Георг VI теж звернувся до народу з Букінгемського палацу, пошкодженого бомбардуваннями. Для британців того дня король і його родина були не просто символом монархії, а знаком того, що країна вистояла.

BBC описувала натовп біля палацу як щільну, яскраву масу людей. Усюди були червоні, білі й сині кольори, прапори, діти на плечах батьків, вигуки й пісні. Королівська родина виходила на балкон знову і знову – натовп не відпускав її.

Чим займалася королева коли було оголошено перемогу / Фото Getty Images

Для принцеси Маргарет особливо сильним враженням стало світло. Після років затемнення, коли Лондон ночами занурювали в темряву через нальоти, прожектори здавалися майже дивом.

У 1995 році вона згадувала BBC: Усе було темним і похмурим. Раптом увімкнулося світло і освітило нещасний, понівечений обстрілами палац. Моя мати була одягнена в білу сукню з тіарою, і все це виблискувало. Натовп вигукнув. Це було неймовірно захопливо.

Як Єлизавета і Маргарет святкували без охорони та титулів?

Принцеси вийшли не самі. Разом із ними була невелика компанія з родичів, друзів і військових – приблизно 16 людей. Серед них була двоюрідна сестра Маргарет Родс, яка пізніше назвала цю ніч рідкісним моментом свободи для принцес.

Вона писала у своїй автобіографії: "Я гадаю, що для принцес це був унікальний сплеск особистої свободи; момент Попелюшки навпаки, коли вони могли вдавати, що вони звичайні та невідомі". Натовп підхопив їх майже одразу. Вони йшли Вайтголлом, Пікаділлі, Пелл-Мелл, рухалися разом із людьми, яких не знали й які не знали їх.

Саме це, схоже, і було головним – кілька годин без ролі спадкоємиці престолу. Покійна королева згадувала:

Я пам'ятаю, як шеренги невідомих людей бралися за руки та йшли Вайтголлом, усіх нас просто несло хвилею щастя та полегшення.

У компанії також був її двоюрідний брат Джон Елфінстон, який щойно повернувся після чотирьох з половиною років у полоні. Для нього можливість просто йти вулицею серед дружнього натовпу була окремим потрясінням.

Я також пам'ятаю, як хтось обмінявся капелюхами з голландським моряком, і бідолаха пішов з нами, щоб повернути свій кашкет, – Єлизавета згадувала про кумедний епізод із моряком

Одним із найвідоміших моментів тієї ночі став готель "Рітц". За спогадами очевидців, компанія зайшла туди через одні двері, а вийшла через інші – уже в танці.

Ми ледве могли рухатися; люди сміялися та плакали; кричали та вигукували, зовсім незнайомі люди цілувалися та обіймалися. Ми танцювали конгу, популярний новий танець, який прийшов із Латинської Америки, Ламбетську прогулянку та Хокі-Кокі, – писала Маргарет Родс .

Після прогулянки компанія повернулася до палацу. Але навіть тут принцеси зіграли в маленьку гру з натовпом.

Перетнувши Грін-парк, ми підійшли до палацу та кричали: "Ми хочемо короля", і нам вдалося побачити моїх батьків на балконі, трохи схитрувавши, бо ми надіслали повідомлення, що чекаємо зовні,
– згадувала королева Єлизавета II.

Чому ця ніч стала такою важливою для Єлизавети II?

Для майбутньої королеви це була не просто вечірня прогулянка. Та ніч дала їй те, що у її житті траплялося вкрай рідко, – можливість бути серед людей не як символ, а як одна з них. Без офіційного протоколу, без балкона, без відстані. Наскільки відомо, таких анонімних виходів у натовп у її житті було лише кілька – усі пов’язані зі святкуваннями завершення війни.

У щоденнику Єлизавети залишилися короткі, але дуже живі записи. 9 травня вона написала: "Знову в натовпі – Трафальгарська площа, Пікаділлі, Пелл-Мелл, пройшли кілька миль. Бачили батьків на балконі о 12:30 – їли, веселилися, лягли спати о 3-й ночі!" У серпні, коли святкували перемогу над Японією, вона знову вийшла на вулиці.

Якої діяльністю займалася королева Єлизавета ІІ під час війни?

Коли почалася Друга світова війна, майбутній королеві Elizabeth II було лише 13 років. Вона ще не носила корону, не виступала перед парламентом і не була тим символом стабільності, з яким її асоціювали пізніше. Але саме війна фактично перетворила принцесу Єлизавету на публічну фігуру, інформує National museum.

Під час німецьких бомбардувань Лондона королівську родину переконували евакуювати дітей до Канади. Але мати Єлизавети, майбутня королева-мати, відмовилася.

Її фраза згодом стала відомою у Британії: "Діти не поїдуть без мене. Я не поїду без короля. А король ніколи не поїде". Тож Єлизавета залишилася у Великій Британії й більшу частину війни провела у Віндзорському замку.

У 1945 році Єлизавета вступила до допоміжної територіальної служби – жіночого підрозділу британської армії. Вона стала першою жінкою з королівської родини, яка офіційно пройшла військову підготовку. І це не була символічна "посада для фото". Вона навчалася як механік-водій: розбирала двигуни, вивчала ремонт автомобілів і керувала військовими машинами. У той час британські газети активно публікували фото принцеси в уніформі – у комбінезоні, з інструментами й мастилом на руках.

Для країни, виснаженої війною, це працювало як дуже сильний сигнал: навіть королівська родина не стоїть осторонь.

Секрет ще одного видатного англійця

Навіть через сотні років після смерті Вільяма Шекспіра навколо його життя не вщухають суперечки. Однією з найбільших загадок став заповіт драматурга, у якому дружині він залишив лише "друге найкраще ліжко".

Історики досі сперечаються, чи це була образа, дивний жарт чи навпаки – особливий жест із прихованим значенням. Чому Шекспір ухвалив таке рішення і що ще відомо про його родину – читайте у матеріалі.