«Я – справжній син генерала». Згадаймо Героя України Андрія Суботіна

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Андрія Суботіна.

35-річний Андрій Суботін загинув 7 травня 2022 року в Маріуполі під час бою з окупантами. Про це повідомляє «Главком» із посиланням на Державну прикордонну службу України. 

Дитинство у родині військових та шлях до професії

Андрій Валерійович народився 19 липня 1987 року в родині прикордонників в селі Толбузино Амурської області. Разом із родиною багато разів переїздив до нового місця служби батька, змінюючи дитячі садочки та школи. Найбільше полюбляв книги, із задоволенням читав та знав напам’ять багато віршів.

Змалку батько привчав сина до чоловічих уподобань, спорту, риболовлі, полювання. Маленький Андрій був бажаним гостем у чоловічих компаніях, де на рівні з дорослими міг озвучити власну думку, до якої дослухалися. Завжди йому подобалася військова справа, він прагнув справедливості в усьому.

Після успішного закінчення київської школи № 69 готувався вступати до Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, але за станом здоров’я не пройшов медичну комісію.

Маючи гарні гуманітарні знання, склав іспити до Київського національного авіаційного університету, де здобув юридичну освіту. Закінчив військову кафедру та отримав військове звання молодшого лейтенанта. Працював юристом і продовжував підвищувати свій професійний та освітянський рівень. Загалом мав три вищі освіти та успішно пройшов адаптаційний курс у професію адвоката. 

Від волонтерства до військової кар'єри

У 2014 році, коли розпочалася війна на Сході України, прагнув захищати Батьківщину. На той час він був одружений, проживав у місті Ірпені, став батьком донечки. Батько Андрія – офіцер-прикордонник уже тримав оборону державного кордону в Донецькій та Луганській областях.

З огляду на цю обставину та після розмови з рідними Андрій погодився залишитись із сім’єю. Він почав допомагати війську в забезпеченні одягом, спорядженням та іншими матеріальними засобами, які конче були потрібні.

Із 2012 року Андрій як житель Ірпеня брав активну участь у житті міста. Новобудови, цікаві пропозиції приваблювали молодь у чудове місто-парк. Багато молодих сімей приїхали до міста, у дворах на дитячих майданчиках лунав дитячий сміх, тихими вулицями прогулювалися пари з дитячими візочками. Здавалося, що Андрій мав усе для достойного життя. Але склалося так, що він вирішив розлучитися.

У травні 2019 року з одним наплічником та маленькою дорожньою сумкою прибув до міста Маріуполя у прикордонний загін, де й розпочав військову кар’єру офіцера. Часто виїздив у відрядження на передові позиції.

Кохання у «місті Марії» та гуманітарна місія на «Азовсталі»

Невдовзі зустрів своє кохання – Валерію Наву Карпиленко. Неймовірно сміливу, чарівну дівчину, поетесу та військову журналістку. Мало бути довге, щасливе сімейне життя, сповнене поваги, кохання та взаєморозуміння. Рідним стало місто Марії. Разом із Валерією почали допомагати команді в Храмі Святителя Петра Могили та соборі Успіння Пресвятої Богородиці у створенні бібліотеки української літератури ім. Василя Стуса, школи бандури та українського живопису.

Андрій подарував Валерії старовинну бандуру і вона почала навчатися. Щоразу із захватом розказував, як багато усього зроблено в храмі, який неймовірний петриківський розпис. Якось до Різдвяних свят Андрій подарував храму велетенську ялику, яку висадили та прикрасили із Лєрою на подвір’ї.

Із 24 лютого 2022 року Андрій Суботін став разом із побратимами на захист держави. У своєму повідомленні написав батькам: «Вибув у складі резерву на прикриття напрямку… Це моя служба, і це наша рідна Україна! Слава Україні!».

Коли для прикордонників надійшла команда вийти з міста та зайняти інші позиції, Андрій без вагань вирішив залишитися у складі бойової групи із числа військовослужбовців полку «Азов» і прикордонників для оборони міста. Так для нього розпочалася активна фаза битви за Маріуполь.

26 березня 2022 року по позиціях захисників було здійснено мінометний обстріл, внаслідок чого Андрій отримав осколкове наскрізне поранення лівого стегна та осколкове сліпе поранення лівого плеча. Незважаючи на поранення, виснаження та втому Андрій мужньо продовжував виконання бойового завдання.

У складі бойових груп перебуваючи під ворожими мінометними, артилерійськими та снайперськими обстрілами здійснював забезпечення евакуації цивільного населення міста. Коли під шквалом обстрілів катерами переправляли поранених, Андрій із побратимами приймали їх та доставляли до польового шпиталю на Азовсталі.

16 квітня 2022 року під час розвідки підземних комунікацій металургійного комбінату «Азовсталь» група прикордонників, у складі якої перебував Андрій Суботін (саме він добре орієнтувався в бункерах та лабіринтах), виявила місце укриття, де переховувалися від обстрілів ворога місцеві мешканці. З огляду на критичний стан, у якому перебували цивільні особи, офіцер ініціював надати допомогу людям й поділитись з ними запасами продуктів й питної води, які мали захисники «Азовсталі». Завдяки особистій людяності та самопожертві військових було збережено життя понад 80 мирних жителів міста Маріуполь.

В одній із розмов із Лєрою сказав: «Перекажеш батькові, що я – справжній син генерала. Ніколи не був генеральським синком». Для Андрія було дуже важливо досягти успіхів самостійно, без усілякої допомоги. Бути на рівні з батьком-генералом.

Незважаючи на дуже складні обставини на розбомбленій Азовсталі, намагався завжди «на позитиві» спілкуватися з батьками, своєю усмішкою заспокоїти їх, вселити надію. Писав вірші. Для донечки записував аудіо та відео з побажаннями. За найменшої можливості забігав до своєї Нави, вона була пресофіцеркою полку «Азов» Національної гвардії України. І та той час Валерія говорила голосом Маріуполя, закликаючи світ допомогти містянам та захисникам міста.

Каблучки з фольги та останній бій

Розуміючи, що життя надто складне й непередбачуване, Андрій запропонував Валерії одружитися. Для заручин зробив із фольги дві каблучки та гарно їх запакував у металеву коробочку. У їхньому житті це був надзвичайно щемний момент.

За бажанням наречених шлюб був укладений у річницю створення полку «Азов» 5 травня 2022 року та засвідчений командиром Редісом. Пізно ввечері Андрій із побратимом прибігли до Лєри в бункер привітати одне одного. Просив її вийти з цього пекла, а вона просила його вижити. Їхнє фото з виготовленими Андрієм каблучками облетіло весь світ.

6 травня 2022 року група українських захисників, у складі якої перебував капітан юстиції Андрій Суботін, висунулась на посилення спостережного поста «Темний».

Прибувши до визначеного місця, о 00:00 7 травня 2022 року склад групи приступив до несення бойового чергування на спостережному посту. Капітан юстиції Андрій Суботін заступив на бойову позицію, даючи змогу своїм побратимам можливість перепочити в укритті біля позиції.

Під час виконання бойового завдання куля ворожого снайпера обірвала життя прикордонника на місці. Із ним назавжди залишився ланцюжок, який він ніколи не знімав, із офіцерським жетоном, а на другому жетоні – котик, якого намалювала донечка ще зовсім маленькою. Його тіло евакуювали до рефрижератора, але й донині родині не повернули. Залишився Андрій у місті, яке полюбив душею та вірно захищав його до останнього подиху.

Валерія Нава вийшла з Азовсталі в полон 17 травня 2022 року і тільки через 11 місяців у рамках обміну її повернули в Україну. Про щире і світле кохання Валерії та Андрія написані пісні, вірші, казка, комікс, картини. Справжніми почуттями завжди захоплюються люди.

Мужнім воїном, сміливим, рішучим та справжнім товаришем залишається Андрій Борода для своїх побратимів. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та орденом «Золота Зірка» посмертно.

В Андрія Суботіна залишилися донька, батьки і дружина.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.