Кремль в уявному вогні, конфігурація Андрія Богдана та найбільший покидьок в історії України

Бомбити чи не бомбити? Весь тиждень інтернет цікавило це важливе питання — у застосуванні до Москви та її потішного параду насамперед, але і в цілому до будь-яких об’єктів на території Росії під час перемир’я, яке Путін оголосив спочатку в односторонньому порядку.

Президент України вирішив не бомбити та видав указ про дозвіл провести парад на Червоній площі. Передбачити саме такий розвиток подій не вдалося жодному з експертів. Принаймні мені за тиждень моніторингу таких не траплялося.

А от тих, хто пророкував рівно протилежне, було вдосталь. Лідером у цьому питанні можу поза конкурсом призначити Дмитра Гордона. На обох його каналах бомбардування Москви з нагоди «параду побєди» вже відбулося авансом, і взагалі всі вороги померли. Приблизно усоте з початку повномасштабного вторгнення.

Ось, наприклад, зранку 8 травня на каналі «Дмитро Гордон» з’явилося відео з назвою «ВСУ балістикою розносять Москву! Кремль горить! Путіна більше нема», що за один день уже набрало 40,5 тисячі переглядів. Коментарі ведучому каналу Олексію Гомону давав політолог Тарас Загородній. Звісно, ніякий Кремль 8 травня не горів, тому що б там насправді не казав гість, спекулятивний заголовок усе перекреслив.

Тут згадалося, що Загородній — улюблений експерт Наталії Мосейчук, яка, як відомо, має відповідальну місію з відбілювання репутації президента. І ось, припустимо, наступного четверга з’являється на її майданчику експерт, який сказав, що Кремль згорів ще 8 травня… Як буде сприйматися вся його інша експертиза?

Ми всі звикли до клікбейту та відмахуємося від нього як від набридливої мухи. Але насправді так не має бути. Якщо канали не реагують на критику, відгрібати будуть гості. Закон збереження енергії, нічого особистого.

До речі, торік сама Мосейчук трохипогралася з назвою своєї чергової «Теми»:  назвала випуск «Що з НАБУ, або кому вигідний воєнний Майдан?». Тоді авторці добряче прилетіло з різних боків за маніпуляцію. Більше настільки гучних скандалів через назву у неї, здається, не було.

Як завжди адекватна розмова про перемир’я та (не)можливе бомбардування московської ходи відбулася у Тетяни Трощинської у черговому випуску «Що це було» на «Українському радіо».

Гостями студії були керівник аналітичного центру «Ділова столиця» Вадим Денисенко та президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», головний редактор часопису «Чорноморська безпека» Михайло Гончар. Гості, серед іншого, обговорили з ведучою наслідки «війни нервів», як вони схарактеризували взаємний обмін погрозами між Росією та Україною напередодні параду 9 травня.

— Я просто боюся, що зараз буде витягнута шарманка про ядерну зброю. Ніякої ядерної зброї він застосовувати не буде з декількох причин. Насамперед це психотип самого Путіна. Він боягуз по своїй натурі і приймати таке рішення він реально побоїться. Плюс до всього іншого будь-які подібні речі зроблять Росію абсолютним злом. Не лише для частини цивілізованого світу, але й для Китаю перш за все.  Плюс це призведе до серйозного перегрупування серед еліт самої Російської Федерації, — заспокоїв  Вадим Денисенко.

Українці, які у 2022 році планували оргію на Щекавиці під ядерним попелом, на чергові погрози реагують приблизно ніяк. Але ще раз переконатися, що ядерна вечірка знову не відбудеться, не завадить.

За три дні відео подивилися 3,5 тисячі разів.

Але повернемося до того, що цікавило український суспільно-політичний ютуб навіть більше за бомбардування московського параду. А це — та-дам! — плівки Міндіча, якіпанували на платформі й минулого тижня. Тобто війна війною, а боротьба з корупцією для суспільства — за розкладом. Ніяких «не на часі» вже нема, що не може не тішити.

Головна скрипка тут належить «Українській правді», адже її журналіст Михайло Ткач був першим, хто озвучив нову партію «плівок Міндіча». Тож журналістка «УП» Тетяна Даниленко знову взяла інтерв’ю у Ткача.

— Головне питання: чому влада вирішила покарати лише ексголову Офісу президента Андрія Богдана? Вихідними на нього були накладені санкції, — розпочала розмову ведуча.

— Чи пов’язані санкції, застосовані до Андрія Богдана, зі «зливом» так званих плівок Міндіча, мені невідомо. Я вважаю, що все ж таки це питання особисте (з Зеленським — «ДМ»). Можливо, є якась додаткова інформація. Я чув від своїх джерел у правоохоронних органах, що Андрій Богдан може фігурувати у якихось кримінальних провадженнях тут, в Україні. Хоча потрібно розуміти, що він давно вже не перебуває в Україні, кілька років мешкає в Європі. Чи є там дійсно склад злочину, я не знаю, чи це спроба залякувати цього колишнього члена команди Зеленського, який неодноразово після відставки переказував привіти і президенту, і Офісу президента. Тому мені здається, це якась особиста ситуація, яка чомусь розв'язується шляхом застосування санкцій, — відповів Михайло Ткач.

Заразом журналіст спростував поширену сьогодні версію, що саме Богдан злив медійникам плівки.

— Нашим джерелом точно не був Андрій Богдан і я не уявляю конфігурації, при якій Андрій Богдан був би нашим джерелом, якщо чесно, — сказав Ткач.

Сам Богдан, нагадаю, наполягає, що плівки поширив Тимур Міндіч, віддавши їх Михайлу Ткачу. Це припущення журналіст також відкинув.

Оскільки інформатор «УП» невідомий, то жодну версію щодо джерел «зливу» насправді викреслити не можна. Але у будь-якому разі ворожіння на тему «хто це зробив» варто розцінювати більше як розвагу, ніж принципове питання. Медіа нізащо не відкриє свої джерела, та й причини, з яких хтось злив плівки, не так уже й важливі на тлі їхнього змісту.

Кому цікавий весь перелік потенційних винуватців витоку, то його озвучив на своєму каналі політолог Володимир Фесенко.  А кого цікавить розбір можливостей винятково Богдана й історія його відносин із Володимиром Зеленським, варто зазирнути на «Радіо Свобода», де Власта Лазур присвятила підзабутому екскерівнику ОП декілька випусків «Свободи Live» (наприклад, тут і тут).

Насправді найгострішою темою, яку серед іншого зачепили на «УП» і «Радіо Свобода», здалося питання правомірності застосування санкцій щодо Богдана та низки інших українців. Наприклад, гість студії «Радіо Свобода», юрист, народний депутат 7 і 8 скликань, в.о. генерального прокурора України у 2020 Віктор Чумак прямим текстом назвав санкції проти громадян України «нісенітницею».

— Мені незрозуміла правова природа цього інструменту. Як на мене, все чітко визначено в Конституції. Є стаття 124, яка говорить про те, що правосуддя в Україні здійснюється винятково судом і делегування судових функцій іншим органам не допускається. Тут ми маємо квазісудові рішення, які суттєво обмежують права людини, на підставі чого — невідомо. Є також стаття 62 про презумпцію невинуватості, де не можна вважати людину винуватою без рішення суду. Я розумію закон, який стосується накладення санкцій на юридичних і фізичних осіб іноземних держав, які брали участь чи фінансували терористичну діяльність. Це робиться на підставі закону про тероризм. Позасудові санкції можуть бути використані, і скоріш за все іноді використовуються, як інструмент політичної розправи, — сказав Чумак.

Раніше про це вже заявляли правозахисники. Їхня вимога, яка має зняти всі питання щодо правомірності санкцій, — спочатку суд, потім санкції. Але подекуди судовий процес у нас може тривати десятиліттями. І що робити у такому разі, якщо влада, наприклад, має докази злочинної діяльності якогось персонажа, але не може їх оприлюднити?

Кажу ж — тема цікава, яка врешті решт зводиться до питання довіри до влади. А про це вже час не окремі відео знімати, а серіал на багато сезонів. 

За два дні інтерв’ю з Ткачем на «УП» подивилися аж 325,5 тисячі разів, а бесіду з Чумаком і «Радіо Свобода» — 98,3 тисячі разів за чотири дні.

Темою потенційного бомбардування московського параду та плівками Міндіча інформаційний тиждень у ютубі не вичерпався. Важливу новину обговорювали на ютубі «Європейської правди»: створення трибуналу для Путіна вийшло на фінішну пряму. Українці чекали на це з 2022 року і, здається, майже зневірилися. «Європейська правда» натомість завжди зберігала оптимізм із цього приводу та з нагоди знакової події поспілкувалася з заступницею керівника Офісу президента України Іриною Мудрою. Вона курує питання притягнення Росії до міжнародної відповідальності.

Отже, 14—15 травня на міністерській зустрічі Ради Європи у Кишиневі буде завершений етап ухвалення політичного рішення про створення трибуналу. Там підпишуть угоду, що закриє юридичну підготовку трибуналу. Він працюватиме у Гаазі.

На 9 травня вже 24 країни підтвердили, що вони приєднаються до угоди, але це не остаточна кількість — очікується, що країн-учасниць буде близько 40.

Ще з важливого: робота прокурорів і слідчих почнеться не раніше кінця 2027 року. І відповідно, вироки з'являться не раніше 2028-го.

— Але ми ж усвідомлюємо, що Путін особисто не буде на лаві підсудних у Гаазі? — поставив болюче питання редактор «Європейської правди» Сергій Сидоренко.

— Питання в тому, чи спроможний світ винести вирок і засудити особу, яка розпочала агресію. В нашому випадку — так, це Путін. Тому — так, ми би хотіли його бачити на лаві підсудних. Але зробити його ізгоєм у світі — це теж питання справедливості, — вважає співрозмовниця.

Мудра наголосила, що правосуддя — це «не лише про Путіна, і навіть не лише про Україну».

— Злочин агресії має бути засуджений. Якщо світ покаже, що акт агресії може залишитися без відповіді, — це буде чітким запрошенням до нових вторгнень, із Путіним чи без Путіна. Авторитарні лідери інших країн побачать, що окупація чужої території не тягне за собою відповідальності. Тому цей вирок матиме не тільки символічний, а й практичний сенс. Треба показати, що загарбницька війна коштує дуже дорого, як персонально для лідера, так і для його держави, — розповіла гостя «ЄП».

Інтерв'ю з Іриною Мудрою подивилося образливо мало глядачів — 1,9 тисячі за три дні. Сподіваюся, це виправиться.

Через те, що Росія дискредитувала перемогу Радянського Союзу у Другій світовій війні, українці дистанціювалися від цієї теми якомога далі. Але наші історики з самого початку  цього процесу наполягають, що він помилковий. Україна була серед найбільш постраждалих країн, втратила мільйони людей і відіграла величезну роль у перемозі над загарбниками. Віддавати свою історію божевільним кремлівським старцям не варто, адже у майбутньому ця національна амнезія може знову призвести до трагедії.

Тому у знаковий травневий тиждень я пішла слухати істориків, а точніше Ярослава Грицака. Ютуб запропонував відразу два його свіжих інтерв’ю — на каналі Романа Кравця та на каналі «DW українською». У Кравця розмовляли переважно про сучасні події — від звільнення Андрія Єрмака до перспектив війни США з Китаєм.  Лише наприкінці Роман улаштував гостю цікавий бліц за фахом. Я дізналася, що найбільшими покидьками в історії України Грицак вважає колишнього міністра освіти та науки Дмитра Табачника та Віктора Януковича. З третім місцем історик не визначився. Серед кандидатів:  колишній перший секретар ЦК Комуністичної партії України Володимир Щербицький і кум Путіна, колишній народний депутат Віктор Медведчук.

Про Другу світову Грицак згадував лише на «Новій хвилі».

— Ви як історик багато працюєте з темою внеску українців у Другу світову війну. Але фактично цю роль українців  систематично приховували з боку радянської влади десятиліттями. Тож, яким чином Україна змінила підхід до трактування тих подій? — спитала журналістка DW Вікторія Жидик.

— Ну, я думаю, що ми старалися, але наш внесок зіграв меншу роль, ніж сама [російсько-українська] війна. Вона різко змінила ставлення до Росії, її образ. Вона показала, що Росія може бути агресором. В основі міфу про Велику вітчизняну війну є вірування, що Росія — це країна дивовижна, яка може бути бідна, відстала, але в ключові моменти, в кризові моменти, які загрожують існуванню світу, встає і рятує світ від чогось дуже загрозливого. Бо нібито є Захід, який зіпсований. Частиною цього міфу було стирання українців із цієї війни. Що українці є росіянами, коли роблять щось добре, але є українцями, коли згадують про щось зле, — відповів гість.

— Але це змінилося?

— Змінюється, але дуже поволі, — попередив історик.

За тиждень інтерв’ю подивилися 17,1 тисяча глядачів.

Цього тижня неочікувано про історичні події вирішила поговорити юристка, колишня заступниця міністра оборони (2021—2023) Ганна Маляр, яка завітала до журналіста Дмитра Тузова у його авторський проєкт «Хід Тузова» на «Апострофі». Говорили, щоправда, не про Другу світову, а про початок великої війни у 2022-му.  Точніше, про оборону Києва.

Як на мій погляд, розмова вийшла трохи дивною.  Наприклад, коли зайшлося про підрив Козаровицької дамби у березні 2022-го, гостя зауважила, що існують три різні версії подій. Вони публічні, адже учасники вже дали інтерв'ю, і про багатьох зняті документальні фільми.

— І тому я думаю, що можливо не в тому сенс, щоб зараз точно з'ясувати, хто саме це зробив. Круто, що це зробили, врятували Київ. Але я знаю, хто шукав людину, яка зрештою підірвала цю дамбу, тому що її два тижні не могли підірвати. Це був Кирило Олексійович Буданов, — сказала Маляр.

Може я щось не розумію, але чому б не дізнатися ім'я людини, яка підірвала дамбу? До того  ж пошук кваліфікованого підривника цілком вписується в обов’язки Буданова на той час. Хоча подано було так, що я грішним ділом спершу подумала, ніби колишній очільник ГУР власноруч підірвав ту дамбу. Оце б була сенсація.

Зрештою за три дні інтерв’ю Маляр подивилися вже 11,5 тисячі глядачів.

А на закуску залишилося відео, так би мовити, на любителя.  Журналіст Сергій Мамаєв на канал «Спецпроєкти» покликав російську правозахисницю Ольгу Романову, щоб поговорити про поточне становище колишнього президента України Віктора Януковича.

Насправді  я б воліла дізнатися про Януковича рівно дві речі: що він у в'язниці та/або помер. Але Мамаєва цікавило більше деталей. Тому завдяки йому та Романовій я знаю про нових дітей президента-зрадника, його місце перебування, умови життя в Росії, відносини з російськими спецслужбами, джерела доходів  і навіть долю колишньої першої леді України Люсі Янукович.

Окрім мене, за 10 днів про Януковича вирішили дізнатися ще понад 140 тисяч глядачів. Про їхні мотиви мені нічого невідомо.