"Мій дім бомблять": інтерв'ю з SadSvit про війну, "Касету" й покоління, яке росте на його піснях

Його треки звучали на "Азовсталі", вірусилися в TikTok та стали саундтреком для покоління українців, яке дорослішало разом із повномасштабною війною. У свої 22 SadSvit збирає sold out-тури Україною, співпрацює з Тіною Кароль та Артемом Пивоваровим, але досі говорить про себе як про хлопця з Івано-Франківська, який любить Lego та космос. Водночас його пісні розбирають на цитати військові.

Попри успіх, сам SadSvit (справжнє ім'я Богдан) залишається дуже щирим, відкритим, рефлексивним. Ми зустрілися в затишній кав'ярні напередодні його першого сольного концерту у Львові. Говорили про життя за кордоном, повернення в Україну, колаборації з іншими артистами, ставлення до Євробачення, підтримку військових та багато іншого. Про все це читайте далі в ексклюзивному інтерв'ю 24 Каналу.

Яким SadSvit був у дитинстві?

Богдане, хочеться спершу трохи поговорити про вас, аби ближче познайомити читачів. Яким було ваше дитинство? Які історії з того часу пам'ятаються найбільше?

Мені здається, у мене було звичайне дитинство, як і в більшості людей. У школі дуже любив збирати конструктори Lego. Мені це страшенно подобалось, бо міг створювати різні фігурки, навіть цілі мінімістечка та будинки.

Пам'ятаю, як одного разу мені в рекомендаціях на YouTube потрапило відео з грою на піаніно. Я почав багато такого дивитися. Найбільше запам'ятався саундтрек із фільму "Реквієм за мрією". Тоді подумав, що виросту й навчуся круто грати на піаніно. Не можу сказати, що став професіоналом, але все ж навчився.

Мене ще з дитинства постійно тягнуло до музики.

SadSvit / Фото Маріанни Шафро

За що любить Івано-Франківськ?

Ви родом з Івано-Франківська. Зараз це місто в багатьох асоціюється насамперед із блогерством. А які асоціації з Франківськом виникають у вас?

До 17 років я майже не виїжджав за межі Івано-Франківська. Був хіба у Львові. У Києві вперше побував лише минулого року.

Я дуже люблю своє місто й справді є його патріотом. Якщо маю можливість десь розповісти про Франківськ – завжди це роблю.

У різні періоди життя сприймаю це місто по-різному. Колись Франківськ для мене був лише двором і дорогою до школи. Потім він поступово розширювався. Найбільше люблю весну в Івано-Франківську. Зараз живу тут і поки не бачу потреби кудись переїжджати.

А які ваші улюблені місця в Івано-Франківську?

Мені дуже подобається вулиця Івана Франка, де розташована моя школа. Напевно, це ще з дитинства, коли в мене була дуже бурхлива уява. Коли дерева розквітали й створювали тінь, я вигадував у голові різні образи.

Люблю архітектуру міста, наш меморіальний сквер. У дитинстві проводив там багато часу. Це дуже спокійне місце: тихо, високі старі дерева, які під час вітру створюють особливий шум, що буквально зачаровує.

Чотири роки я жив за кордоном, бував у різних містах, і зараз Франківськ уже не сприймаю як велике місто. Для мене це радше заднє подвір'я великого заміського будинку. Дуже затишне й рідне.

Чи є серед відомих земляків люди, яких вважаєте прикладом для наслідування?

В Івано-Франківську зараз живе Юрій Андрухович, і мені дуже подобається, що він теж фанат свого міста. Він залишається там жити, працювати, розвивати локальну спільноту. Ми познайомилися у 2024 році за кордоном, і я досі ним дуже надихаюся.

Також дуже люблю й поважаю Франківський драмтеатр, вважаю його одним із найкращих в Україні. Актор Богдан Романюк, який зараз служить, Іван Бліндар, Ростислав Держипільський та багато інших митців є справжніми провідниками української культури. І через те, що наше місто не надто велике, тут дуже відчутне це ком'юніті та внутрішня єдність.

Якою була рання творчість SadSvit і як пише свої тексти?

Ви почали писати музику у 13 років. Який із перших треків подобається вам найбільше навіть зараз?

У 13 років я завантажив свою першу серйозну програму для написання музики. Але спершу навіть не думав, що писатиму пісні. Хотів бути продюсером, щоб до мене приходили артисти, репери, і ми разом створювали цілісний продукт.

Ще до того я потроху цікавився музикою: встановив на телефон програму з онлайн-піаніно та скрипкою. Там була віртуальна кімната, куди заходили люди й разом щось грали. Пізніше мені купили синтезатор із функцією запису мелодій.

Та в якийсь момент я зрозумів, що мені нудно грати лише одну партію – хотілося збирати все в повноцінну композицію. Тому у 13 років попросив маму купити ноутбук, бо до того в нас був лише старенький комп'ютер. Так я почав учитися писати біти, синтезатори, барабани тощо.

Я часто переслухую те, що створював раніше, але радше через ностальгію. Зараз дуже загубився в часі, бо навколо відбувається надто багато всього. 1 травня мені виповнилося 22 роки, а я досі не розумію, як так сталося, що минуло стільки часу. Бо всередині все ще перебуваю в якомусь дитячому стані, коли склеюю докупи деталі Lego. І мені дуже подобається цей шлях.

SadSvit / Фото Маріанни Шафро

На мою думку, коли ти митець, то завжди дивишся на свої старі роботи й думаєш: "Зараз я зробив би це інакше". Але це нормально – ти дивишся на них уже крізь призму власного росту.

У вас досить дорослі тексти. У їхній основі – ваш життєвий досвід, переосмислення? Звідки виникають такі думки?

Думаю, це все пубертат. Моїх однолітків завжди цікавили речі, які не були цікавими мені. Вони хотіли гуляти, тусуватись, випивати. Не скажу, що я був безгрішним у цьому плані, у мене теж був такий період, але здебільшого свій стан я акумулював у тексти.

Мені діагностували РДУГ, тому мозок дуже хаотичний. А ще пубертат, гормони, перша закоханість.

Мене завжди цікавили важчі теми – космічні, абстрактні, незрозумілі.

Що цікаво, я дуже люблю космос ще з дитинства. Для мене це щось таке, що можна описувати сотнями різних слів.

Мої пісні – це радше компіляція різних ситуацій і життєвих обставин.

Чому писав пісні російською і як ставиться до перекладів?

На початку творчості ви певний час писали російськомовні треки, але згодом перейшли на українську. Коли остаточно відмовилися від російськомовної музики?

Перші мої треки були українською. Навіть на SoundCloud можна знайти той старий реп. Потім якийсь час я справді писав російською – це тривало приблизно до 2021 року. Саме тоді, на мою думку, стався величезний стрибок розвитку української музики. Можливо, через TikTok та його алгоритми.

До цього дуже популярними були російські репери. Я не був фанатом цієї музики, але вона все одно впливала на нас. Було відчуття, ніби якщо писатимеш українською – тебе просто не слухатимуть.

А потім почався український ренесанс – так я називаю кінець 2020-го – початок 2021-го років. Почали з'являтися нові молоді артисти. Наприклад, Tember Blanche. Тоді ж у мене почали зростати прослуховування. Пам'ятаю, влітку 2024-го на Spotify було 58 тисяч місячних слухачів. Для української інді-музики це тоді було багато.

І саме тоді я зрозумів, що є надія. Що не потрібно писати російською, аби хоч якось зацікавити слухача.

Зараз багато артистів перекладають свої старі російськомовні треки українською. Зокрема Тіна Кароль, яка також родом з Івано-Франківська. Як ви ставитеся до таких перекладів?

Знаю, що тут дуже багато різних думок. Але я вважаю: якщо ці пісні перекладаються – ми збагачуємо свою культурну спадщину.

Умовно, краще вже нехай ті самі "Шльопки" звучать українською. Бо на таку музику теж є попит. Є люди, які виросли на цих треках і яким вони потрібні. І, звісно, значно краще, якщо вони звучатимуть українською. MONATIK узагалі переклав цілий альбом – і, на мою думку, це дуже круто.

Хоча я також розумію людей, які питають: "А чому артисти раніше не писали українською?" Але відповідь на це питання я вже фактично озвучив.

Хто з колег сьогодні вас найбільше вражає? Чия музика є у вашому плейлисті?

Насправді зараз я майже не слухаю музику, бо постійно працюю над своїми треками та концертами. Але можу назвати артистів, чия творчість для мене дуже рідна.

Звісно, це Скрябін. Особливо ранні роботи, які свого часу теж були експериментальними.

Напевно, ще з 2015 року я шанувальник ONUKA. Її пісня "Місто" дуже резонує в мене з Івано-Франківськом. Часто слухав її під час прогулянок. Також дуже поважаю Євгена Філатова з The Maneken.

Це основні артисти, які зараз одразу спадають на думку. Бо, якщо чесно, окрім власних демок, майже нічого не слухаю.

Як виникли колаборації з Тіною Кароль та Артемом Пивоваровим?

Ви кажете, що майже не слухаєте чужу музику. А чи пишете треки на замовлення?

Лише в межах колаборацій. Наприклад, пісні з Тіною Кароль та Артемом Пивоваровим були спродюсовані мною. Запити на написання треків приходять часто, але зараз у мене просто немає на це часу. Для мене дуже важливий власний проєкт і проєкт Do Sliz. Саме на них я зараз повністю сфокусований.

Тіна Кароль & SadSvit – "Ми": дивіться відео онлайн

А як виникли колаборації з Тіною Кароль та Артемом Пивоваровим? Для молодого артиста це дуже серйозний рівень.

Тіна сама мені написала. Ми зустрілися, дуже добре поговорили по душах, і після цієї розмови виникла ідея спільної пісні.

Артем уперше зателефонував мені ще у 2023 році. Але тоді я сам ще формувався. Потім я пішов на його концерт у Варшаві, побачив шоу, яке він створює, і дуже надихнувся. Подумав: "Блін, скільки в людині енергії". Розумію, що комусь його творчість може не подобатися. Багато людей з інді-тусовки вважають це попсою.

Артем Пивоваров & SadSvit – "Терпи": дивіться відео онлайн

Але мене дуже зачепила саме подача. Я буквально загорівся цим. Переосмислив власні упередження й зрозумів, що сам собі ставлю внутрішні блоки. І коли позбувся цих блоків – тоді й з'явилися колаборації з Тіною та Артемом.

А який із дуетних треків вам найближчий?

Мені подобаються всі пісні – це правда. Кожен трек люблю по-своєму. Хоча водночас у мене є величезна кількість демок, які ще ніхто не чув, бо щось у них усе ще не допрацьоване.

Як змінилось життя після успіху "Касети"?

У 2022 році шалено завірусився ваш трек "Касета". Тоді "Азов" використав його у відео бойових дій. Вашу музику слухали на "Азовсталі" в той момент, коли українські захисники буквально боролися за виживання. Яким було усвідомлення цього?

Я збрешу, якщо скажу, що тоді повністю це усвідомлював. Мені було 17 років. До цього я все життя прожив в Івано-Франківську, а потім раптом переїхав в іншу країну – і все навколо змінилося.

Я намагався просто зрозуміти, як скласти своє життя докупи після настільки глобальної зміни реальності. Було відчуття, ніби перебуваєш у сні: щипаєш себе, але не можеш прокинутися.

Тоді в мене вже були слухачі. Не так багато, як після того відео, але все ж. У Європі тоді часто організовували різні події для українців. Я прийшов на одну з них, там було приблизно 60 – 70 людей. Зіграв свої пісні, повернувся додому, заснув, прокинувся – і моє життя умовно змінилося. Але я просто заснув і прокинувся. Тому це все досі сприймається як якийсь сон, який я не до кінця пам'ятаю.

У багатьох "Касета" асоціюється з Назарієм Грицевичем "Грєнкою", який загинув за Україну 6 травня два роки тому. Чи виникають у вас такі асоціації?

Насамперед у мене виникають асоціації з тим, що я сам переживав і вкладав у цю пісню. Звісно, люди, які слухають треки, формують власні сенси. Але я не можу переосмислити свою пісню, бо знаю, про що саме вона писалася. Для мене мої треки – завжди про щось дуже особисте.

Напевно, глобально інший сенс для мене набула лише одна пісня – "Небо". У певний момент вона стала піснею про загиблих військових. На кожному концерті цей трек присвячений тим, хто зараз не може бути з нами фізично поруч, але залишається в наших серцях, у кронах дерев і краплях дощу.

SadSvit – "Небо": дивіться відео онлайн

Як ваша музика потрапила в S.T.A.L.K.E.R. 2?

Доволі просто (усміхається). Мені здається, цей жанр музики дуже пасує цьому всесвіту, тому все сталося органічно. Атмосфера S.T.A.L.K.E.R. – це холод, зневіра, постійне виживання. Але навіть там усе одно є маленька крапля надії. Мені здається, моя музика добре лягла на цю атмосферу.

В одному зі старих інтерв'ю ви казали, що не витратили на рекламу музики жодної копійки. А зараз вкладаєтеся в піар?

Звісно, я вкладаюся в рекламу концертів, бо їх потрібно продавати. Але якщо говорити саме про музику – то ні. Якщо пісня не знаходить відгуку в аудиторії, то навіщо вкладати в неї бюджет? Зараз є багато платформ для просування творчості. Головне, щоб сама творчість подобалася людям. А якщо вона не відгукується – треба думати, що саме ти робиш не так і, як це змінити.

Чому музика SadSvit популярна серед військових?

Вашу музику слухає й популяризує нове покоління військових. Що для вас це означає?

Думаю, справа в щирості. Я завжди намагаюся бути щирим – не лише у спілкуванні з людьми, а й у творчості. Коли людина нещира – це дуже швидко відчувається.

Я ніколи не намагався щось вигадувати. Просто виливав свої емоції в музику – коли було добре й коли було погано.

Багато військових говорили мені, що не можуть слухати пісні інших артистів про війну, бо вони не відгукуються. А моя творчість – відгукується. Не знаю, як це пояснити, але в мене досі це не вкладається в голові. Єдине, що я розумію: якщо це справді так, значить, треба це підсилювати й розвивати.

SadSvit / Фото Маріанни Шафро

Чому SadSvit не хоче на Євробачення?

У 2022 році ви розповідали, що Pianoбой пропонував вам представити Україну на Євробаченні, але ви відмовилися. Яким є ваше ставлення до конкурсу зараз?

Моє ставлення до Євробачення в тому форматі, у якому воно існує зараз, не змінилося. Гіпотетично я міг би туди поїхати, якби на рік закрився від усіх, навчився віртуозно грати на чомусь чи співати й підготував велике шоу. Бо артисти, які хочуть на Євробачення, буквально живуть цим конкурсом.

Мені було б цікаво поїхати туди як глядачу й просто подивитися, як усе працює зсередини.

Я почав активно цікавитися Євробаченням після виступу Go_A. Відтоді дивлюся конкурс щороку, роблю власні рейтинги, але у фіналі все одно майже завжди все складається не так, як я прогнозував.

А моя сестра фанатіє від Євробачення вже понад 15 років. Вона їздить на конкурс, складає власні списки – і майже завжди вгадує результати. Я взагалі не розумію, як це працює. Це окремий світ, яким треба жити.

Невдовзі Україну на Євробаченні представлятиме LELEKA. Як вам її пісня?

Євробачення – це своєрідний спорт. Тому я завжди вболіваю за Україну. На мою думку, цього року на Нацвідборі були сильніші пісні. Але ми не можемо щороку давати світу глобальні хіти. Просто мені ближча драйвовіша музика. Наприклад, SHUM від Go_A. Але будь-яка пісня все одно знайде свого слухача.

Чи планує SadSvit повертатися жити за кордон?

Зараз вам 22 роки, ви можете вільно виїжджати за кордон і повертатися. Чи думали над тим, аби будувати життя та кар'єру за межами України?

Я прожив у Європі чотири роки й усе одно повернувся в Україну. Якщо повернувся – значить, мав на це причини та внутрішні переконання. Я їхав без жодних очікувань. Просто дуже люблю бути вдома.

З-за кордону все виглядає набагато страшніше. Буквально кілька днів тому писав у Threads, що не розумію сучасне європейське мистецтво, де люди вигадують собі якісь псевдосенси й страждають через те, що в Німеччині на копійку подорожчала ковбаса чи фільтри на сигарети.

Мені це нецікаво. Це не ті проблеми, які мене чіпляють. Для мене проблема у тому, що мій дім бомблять.

За кордон зараз я б їздив лише заради гастролей. Бо там також є моя аудиторія.

Де б ми не були, ми все одно залишаємося українцями. І дуже важливо підтримувати це українство, щоб воно не зникало.

Повномасштабна війна триває вже понад чотири роки, і люди, які весь цей час живуть за кордоном, уже значною мірою асимілювалися. У них є Imagine Dragons та багато інших артистів. Але все одно важливо залишати зв'язок із рідною землею. І культура – один із найправильніших способів це робити.

Яка мета туру Україною та великого шоу в Києві?

Ви розпочали великий гастрольний тур Україною, і більшість міст уже sold out. Очікували такого результату?

Так, очікував. Кілька років я жив у Європі, і весь мій всесвіт фактично був у комп'ютері та телефоні. Це мене дуже злило, бо я бачив, як мої треки вірусяться в інтернеті, але сам майже не виходив із дому. Ніби сидів у якійсь клітці. Тому я справді очікував, що концерти в Україні стануть великою подією, бо раніше тут у мене практично не було виступів. Так і сталося. Розумію, що деякі артисти дають набагато більше концертів, але в мене поки немає такого досвіду. Тому радий, що ми стартуємо саме з цього масштабу, а далі вже буде видно.

29 травня в Києві відбудеться повністю благодійний концерт. Для кого збираєте кошти?

Ми збираємо гроші для ГУР. У Європі вже вдалося зібрати 1,2 мільйона гривень на морські дрони. Коли я вперше приїхав до Києва, побував на виставці Ukraine WOW і вперше побачив цей дрон наживо. До того я теж цікавився всім українським і був у контексті, але тоді вперше по-справжньому зрозумів, на що саме люди донатять. І був вражений. Цей дрон – просто величезний.

Мені дуже подобається, що через музику, через енергію та надію, яку даю людям, я також можу допомагати військовим.

До речі, нещодавно був на прем'єрі фільму "КІЛЛХАУС". Це неймовірно. Навіть не хочу порівнювати це з американськими блокбастерами, бо там – вигадка. А тут усе реально. І це вау. Тому хочеться, щоб операцій, після яких Росія палає, ставало ще більше.

Квитки на великий благодійний концерт SadSvit у Києві можна придбати за посиланням.

Серед українських артистів зараз є тенденція збирати Палаци спорту. SadSvit планує такий концерт?

А для чого? Я не хочу нікому нічого доводити. Часто такі шоу взагалі виходять у мінус. На мою думку, це більше демонстративна історія. У мене немає потреби щось демонструвати. Я просто хочу зробити класний, живий, панковий концерт. Можливо, колись дійду й до Палацу спорту. Але це радше буде виняток.

З якими словами ви б звернулися до молодого покоління, яке росте на вашій музиці?

Слухати себе. Аналізувати те, що говорять інші люди. Бо дуже часто люди хочуть вставити свої п'ять копійок, думаючи, що вони найрозумніші, хоча самі нічого не досягли. І вміння слухати себе – це дуже круто. Також важливо плекати своє й свою справу. Бо якщо ми просто сидимо – нічого не відбувається. Треба рухатися й розвиватися. Це найголовніше.