Новый враг Кремля: как Россия пытается сменить власть в Армении и при чём здесь ЕС

"Якщо в Україні вони (росіяни.

– Ред.) намагаються просувати свої інтереси військовими засобами, то у Вірменії відбувається спроба політичної операції – захоплення влади", – таку заяву на початку травня зробив спікер парламенту Вірменії Ален Симонян.

7 червня у Вірменії пройдуть парламентські вибори.

Саме на них, за словами Симоняна, Росія планує здобути контроль над вірменськими інститутами влади.

У Єревані наголошують, що знають про цей намір.

"Ми не дозволимо перетворити Республіку Вірменія на "губернію".

Нами не керуватимуть, як Білоруссю", – резюмував спікер.

Звичайно ж, така заява викликала різке обурення і у Москві, і у Мінську.

Але ще помітнішим обурення росіян стало після того, як у Єревані минулого тижня відбувся саміт Європейської політичної спільноти (на який приїхав, зокрема, президент України), а також перший в історії саміт Вірменія-ЄС.

У російському МЗС побачили у цьому спроби Європи "втягнути Вірменію в антиросійську орбіту" та повідомили, що знають про намір долучити її до "агресивних євроатлантичних стандартів" (хай що у думках РФ означає цей термін).

До тиску на Вірменію долучився Путін, який 9 травня перейшов до погроз "українським сценарієм" на адресу Вірменії.

"Ми всі бачимо, що зараз відбувається з Україною.

Але з чого все почалося? Зі спроби України вступити до ЄС", – заявив господар Кремля.

Звісно ж, Єреван не планує референдумів за вказівкою Кремля.

Але де-факто роль такого голосування мають виконати вибори 7 червня.

У разі нової перемоги Нікол Пашинян отримає мандат на втілення своєї політики, до якої входить і зближення з ЄС.

Натомість Кремль відкрито працює над його поразкою і зміною влади у Вірменії.

За європейський вибір, але обережно.

"ЄС визнає європейські прагнення вірменського народу, що ґрунтуються на ухваленні "Закону про започаткування процесу вступу Вірменії до ЄС" від березня 2025 року, який виражає намір країни рухатися в напрямку ЄС", – йдеться у тексті декларації саміту Вірменія-ЄС, що відбувся 5 травня у Єревані.

Для ЄС ця заява не містить жодних зобов'язань.

Наприклад, щодо України заява про визнання її європейських прагнень та європейського вибору вперше пролунала у далекому 1999 році і відтоді повторювалася регулярно (ось, наприклад, у рішенні саміту Україна-ЄС у 2009 році).

Проте це не заважало Євросоюзу аж до 2022 року відмовляти у будь-яких формальних кроках до вступу.

Однак у Єревані результати саміту сприйняли як готовність ЄС до діалогу з Вірменією про вступ.

"І підсумкова декларація, і заяви, зроблені європейськими лідерами в ці дні, стали сигналом, що Євросоюз розглядає Вірменію як потенційного кандидата", – зазначає "Євро.

Правді" лідер Європейської партії Вірменії Тигран Хзмалян.

Понад те, за словами Хзмаляна, цей сигнал був добре почутий у Кремлі.

"Заява Путіна про можливість цивілізованого розлучення у разі проведення референдуму – це результат розуміння, що Вірменія вже виходить зі сфери впливу і потрібні нові інструменти, щоб загальмувати цей процес", – пояснює він.

Аналогічної думки дотримується й вірменський політолог Рубен Меграбян.

"ЄС продемонстрував у Єревані, що має політичну волю розмовляти з Вірменією про вступ", – переконаний він.

Варто зауважити: у Вірменії популярна думка, що наразі реальних кроків до вступу країни до ЄС немає лише через те, що Пашиняна про це попросили європейці та американці.

Мовляв, Захід стережеться, що Росія може ініціювати ще одну війну, а тому просить Єреван поки не провокувати Кремль.

І саме тому, за цією версією, попри ухвалення "Закону про започаткування процесу вступу Вірменії до ЄС", Євросоюз так і не ухвалив рішення про визнання її європейської перспективи.

Хай там як, але є також причина, що досі змушувала саму Вірменію зберігати "багатовекторність" і не починати рух до вступу на практиці.

Ця причина – відсутність мирної угоди з Азербайджаном.

У розмовах з автором цих рядків вірменські високопосадовці визнавали, що попри всі прагнення до максимального зближення з ЄС Єреван розуміє, що початок цього шляху означатиме остаточний розрив з Росією.

А цей крок без стійкого миру з Азербайджаном (та, відповідно, з Туреччиною) був би занадто ризикованим.

У Вірменії розраховували, що підписання цієї угоди станеться швидше, адже до цього долучився президент США Дональд Трамп, який дуже прагнув добитися підписання під час візиту до Білого дому в серпні минулого року прем'єра Вірменії Нікола Пашиняна та президента Азербайджану Ільхама Алієва.

Проте у Вашингтоні тоді підписали лише рамкову декларацію, яка лише фіксує контури майбутнього миру.

Причина – вимоги Азербайджану прибрати з конституції Вірменії згадки про Арцах (вірменська назва Нагірного Карабаху), що тлумачиться Баку як територіальна претензія.

Проблема полягає лише в тому, що ця згадка включена в захищену частину конституції, зміна якої вимагає загальнонаціонального референдуму, а його Пашинян проводити не поспішав.

Однак, як вважають, у разі нової перемоги його партії на парламентських виборах, влада буде готова провести такий референдум.

А це означатиме, що зникнуть причини "маскувати" рух до ЄС та вихід Вірменії зі створених Росією інтеграційних структур.

Хто є кандидатом Путіна?.

Звичайно, такий сценарій стане можливим лише у разі, якщо Вірменія на виборах 7 червня уникне перемоги проросійських сил.

Чи є імовірність цього високою? Та якими є шанси партії Нікола Пашиняна "Громадянський договір" здолати проросійських гравців та втретє виграти парламентські вибори? Особливо – зважаючи на зростаючий антирейтинг вірменської влади, що спричинено як об’єктивними факторами (насамперед – військовою поразкою від Азербайджану), так і інформаційними операціями РФ.

Оприлюднене у травні опитування від EVN Report стверджує, що партія Пашиняна може розраховувати на голоси 32,5% опитаних.

Далі йдуть три проросійські сили, але їхні рейтинги – суттєво нижчі.

Так, на другому місці з 10,1% розташувався блок "Сильна Вірменія", сформований мільярдером із паспортом РФ Самвелом Карапетяном (це важливий гравець, якого підтримав особисто Путін; про нього – далі).

Блок "Вірменія" експрезидента Роберта Кочаряна, відомого дружбою з Путіним – на третьому місці, але попри це, він може лишитися за межами парламенту.

За нього готові віддати голоси 4,4% опитаних, тоді як виборчий бар'єр для блоків складає 8%.

Під питанням лишається проходження до парламенту також партії "Процвітаюча Вірменія" олігарха Гагіка Царукяна із 3,4% (бар'єр для партій – 4%).

Царукян відомий насамперед будівництвом у Вірменії статуї Христа, яка має бути більшою за всесвітньо відому бразильську.

Усі інші партії не долають бар'єр.

Ще донедавна проросійські сили мали значно кращі перспективи.

У квітні опитування Gallup давало партії Пашиняна 24,3%, а проросійським партіям сумарно – на 1-2% більше.

У разі такого результату повторився б результат місцевих виборів у Гюмрі, другому за розмірами місті країни, де розташована військова база РФ.

Минулого року партія Пашиняна там хоч і здобула перше місце, однак не змогла знайти собі коаліційних партнерів, а владу взяла дуже строката "антипашинянівська" коаліція.

Але зараз рейтинги кажуть про добрі шанси на збереження влади командою Пашиняна.

Що обіцяють вірменам.

Так, свіжі опитування можуть помилятися; до того ж є значна частка невизначених (14,1%) та тих, хто відмовився відповідати (25,4%).

Проте ймовірність того, що ці виборці забезпечать перемогу проросійських сил, не видається дуже високою.

Перш за все, через те, що лідери опозиції мають ще вищий антирейтинг, ніж Пашинян.

Насамперед це стосується експрезидента Кочаряна.

Крім того, на відміну від Пашиняна, жодний з проросійських політиків не здатний запропонувати реальну перспективу.

Зараз – після кількох "кидків" з боку російських військових під час протистояння Вірменії з Азербайджаном – вже всім вірменам зрозуміло, що за будь-якої влади Росія не воюватиме за вірменські інтереси.

Тому агентам РФ непросто живити надію своїх виборців.

"Світ влаштований так, що вікна (можливостей.

– Ред.) часом відчиняються.

Якби Радянський Союз не розпався, питання про Арцах, ймовірно, не вирішили б тоді, – пояснює своїм виборцям Кочарян.

– Ця влада зачинила це вікно і тепер забиває його цвяхами, щоб у нас раптом не з'явилося можливості відчинити це вікно колись.

Ми говоримо – це вікно має залишатися відчиненим".

Кочарян переконує підтримувати дружбу з Росією, і логіка його агітації зводиться до того, що "ніхто не знає, що відбудеться на Південному Кавказі через десять років".

Натомість Нікол Пашинян, по суті, пропонує вірменам визнати втрату контролю над Карабахом, але за рахунок цього отримати гарантію, що існуючі кордони Вірменії залишаться непорушними – та зосередитися на розвитку країни.

Ця логіка дозволяє Пашиняну позиціонувати свою політичну силу як "партію миру", а опонентів – як "партію війни".

Така стратегія відверто дратує вірменську діаспору – але не вона обирає наступний парламент.

Натомість всередині країни підхід Пашиняна має більший рівень сприйняття, і опитування це засвідчують.

Велика частка вірменів розуміють, якою може бути ціна наступної війни з Азербайджаном, вони втомилися від багаторічної політики жертвування економічним розвитком заради збереження контролю над Нагірним Карабахом.

Пашинян робить ставку у своїй виборчій кампанії не на зовнішньополітичні питання, а на модернізацію інфраструктури.

А піар-інструментом прем'єра стали короткі відеоролики у соцмережах, в яких він то сумує під музику, то складає пальці сердечком, чи навіть просто їсть кукурудзу чи пиріжки під час передвиборчого турне.

Утім, потепління у відносинах з ЄС також стало його козирем, хоч і не перейшло у центр виборчої агітації.

План Кремля.

"Ми розуміємо, що будь-яка країна шукає максимальних переваг від співпраці з третіми країнами, але це має бути по-чесному… Бути у митному союзі одночасно з Євросоюзом та з Євразійським союзом неможливо за визначенням", – так російський лідер Владімір Путін під час зустрічі з Ніколом Пашиняном 1 квітня попереджав його про несприйняття Росією "загравань" Вірменії з ЄС.

Проте більш скандальною стала інша заява Путіна, зроблена під час цієї ж зустрічі.

"У нас у Вірменії дуже багато друзів, дуже багато, ми це знаємо.

Багато вірмен живе в Російській Федерації.

І багато політичних сил, налаштованих проросійськи… Нам би дуже хотілося, щоб усі такі політики змогли взяти участь у внутрішньополітичній роботі під час виборів.

Деякі перебувають у місцях позбавлення волі, незважаючи на те, що у них є російський паспорт",– заявив Путін.

Йдеться про вже згаданого Самвела Карапетяна, фактичного лідера партії "Сильна Вірменія", на яку у Кремлі робили ключову ставку.

Але Карапетян наразі перебуває під домашнім арештом через звинувачення у спробі державного перевороту, а його активи у Вірменії націоналізовані.

Тож на прохання Путіна Пашинян відповів відмовою.

А ще він нагадав, що вірменська конституція забороняє призначення на державні посади осіб із кількома громадянствами.

Навіть публічна частина їхньої розмови стала сенсаційною.

А на її закритій частині, як згодом стало відомо вірменським ЗМІ, Путін напряму погрожував Пашиняну забороною вірменського імпорту та іншими наслідками у разі подальшого руху в бік ЄС.

Тож не виключено, що найближчі тижні у Вірменії будуть дуже гарячими.

У РФ вже почали поступове блокування експорту з Вірменії – протягом останнього місяця були заборонені поставки мінеральної води "Джермук", а також продукції Прошянського коньячного заводу.

Цілком ймовірно, що ближче до дня голосування РФ вирішить повною мірою скористатися цим важелем в надії переломити хід виборів.

Чи можливо кардинально змінити розклад сил за чотири тижні, що лишилися до виборів? Це буде складно, але не виключено.

Діаспора могла би змінити розклади, але голосування за кордоном Вірменія не проводить.

Лунають припущення про масове завезення виборців з Росії, але логістика не грає на руку Москві – доправляти виборців доведеться літаками.

Утім, для Кремля вірменські вибори є дуже важливими.

Там прагнуть взяти реванш за поразки у Молдові та Угорщині, показавши, що регіон Південного Кавказу залишається в орбіті впливу Росії.

А якщо усі зусилля не дадуть успіху, РФ може спробувати поставити під сумнів результат виборів, давши старт масштабним протестам.

Інша справа, що вірменська влада також готується до цього сценарію.

* * * * *.

"Будьмо відвертими: вісім років тому сюди ніхто не приїхав би.

Вісім років тому ця країна за столом переговорів розглядалася як де-факто сателіт Росії", – така заява про Вірменію, що успішно провела саміт Європейської політичної спільноти, пролунала від президента Франції Емманюеля Макрона.

Єреван повільно позбавляється від такої репутації.

Зрештою, в декларації саміту Вірменія-ЄС йдеться також про "зростання відповідності" вірменської зовнішньої політики спільній зовнішній та безпековій політиці ЄС.

Для держави, яка донедавна діяла у фарватері Москви, це – карколомна зміна.

Вибори 7 червня можуть стати переламними на цьому шляху.

А ще вони дають шанс, що Нікол Пашинян увійде в історію не лише як лідер, за якого Вірменія втратила Нагірний Карабах, але і як той, хто дав старт процесу, що проведе країну в європейську родину народів.

"Ми завжди говорили, що коли настане час і ми зрозуміємо, що Вірменія має зробити вибір між ЄАЕС та ЄС, то цей вибір буде зроблено.

Нічого нового у цьому немає", – коментує ситуацію голова МЗС Вірменії Арарат Мірзоян.

Проте ставки дуже високі.

РФ не приховує, що блокуватиме геополітичний розворот Єревана.

І багато залежить від того, чи буде ЄС готовий допомагати Вірменії захистити свій вибір.

Автор: Юрій Панченко,.

співзасновник "Європейської правди".