Втрачений середньовічний рукопис знайшли у всіх на виду в італійській бібліотеці

Чому знахідка саме цього манускрипту є справжньою сенсацією?

Справжній детектив у світі медієвістики розгорнувся навколо манускрипту, який вважався втраченим з 1975 року. Дослідники з Триніті-коледжу в Дубліні, докторка Елізабетта Маньянті та доктор Марк Фолкнер, ідентифікували в Національній центральній бібліотеці Рима копію "Церковної історії народу англів" (Historia ecclesiastica gentis Anglorum) ченця Беди Преподобного. Цей документ, датований першою третиною дев'ятого століття (приблизно 800 – 830 роки), містить одну з найдавніших копій "Гімну Кедмона" – першого відомого вірша англійською мовою, пише SciTechDaily.

Знахідка, що отримала шифр Vitt. Em. 1452, є надзвичайно важливою з кількох причин:

• По-перше, це третя за давністю відома версія поеми.
• По-друге, це найдавніший зразок так званої нортумбрійської редакції "eordu", який значно випереджає за часом попереднього рекордсмена – манускрипт дванадцятого століття з Діжона.
• Крім того, це перший випадок, коли давньоанглійський текст гімну вбудований безпосередньо в основний латинський текст Беди, а не записаний на полях чи в кінці книги.

Я натрапила на суперечливі згадки про "Історію" Беди в Римі, деякі з яких вказували на її існування, а деякі – на те, що вона була втрачена. Коли бібліотека підтвердила факт наявності документа і оцифрувала його для нас, ми були надзвичайно схвильовані, виявивши, що манускрипт містить давньоанглійську версію Гімну Кедмона, вбудовану в латинський текст,
– прокоментувала докторка Елізабетта Маньянті, спеціалістка з середньовічних рукописів.

Вона також додала: "Магія цифровізації дозволила двом дослідникам в Ірландії визнати значущість манускрипту, який зараз знаходиться в Римі та містить поему, чудовим чином складену в Північній Англії сором'язливим пастухом півтори тисячі років тому. Це відкриття є свідченням здатності бібліотек сприяти новим дослідженням, оцифровуючи свої колекції та роблячи їх вільно доступними в інтернеті".

Докторка Маньянті та доктор Фолкнер біля примірника "Церковної історії" / Фото Trinity College Dublin

Що відомо про манускрипт?

Історія манускрипту нагадує пригодницький роман. Він був створений у бенедиктинському абатстві Святого Сильвестра в Нонантолі, на півночі Італії. У сімнадцятому столітті кодекс перейшов до цистерціанського монастиря Санта Кроче в Єрусалимі в Римі.

Під час Наполеонівських війн, у 1810-х роках, його перевезли до Ватиканської бібліотеки для безпеки, а потім до монастиря Сан-Бернардо алле Терме. Саме звідти рукопис був викрадений до 1821 року і потрапив у приватні руки.

Документ змінив кількох власників, серед яких був відомий колекціонер сер Томас Філліппс, і лише в 1972 році повернувся до державної власності Італії.

Сторінка, на якій записали гімн Кедмона / Фото National Central Library

Цінність документа неймовірна

Важливість знахідки підкреслює і доктор Марк Фолкнер:

Загалом збереглося близько 3 мільйонів слів давньоанглійською мовою, але переважна більшість текстів походить з десятого та одинадцятого століть. Гімн Кедмона є майже унікальним як виживанець з сьомого століття – він з'єднує нас з найдавнішими етапами писемної англійської мови. Як найдавніший відомий вірш давньоанглійською мовою, він сьогодні вшановується як початок англійської літератури,
– сказав учений.

За його словами, те, що оригінальний вірш був повторно вставлений у латину протягом 100 років після завершення Бедою своєї праці, свідчить про високу цінність англійської поезії для ранніх читачів.

Особливістю римського запису є його унікальна пунктуація. Текст гімну містить інтерпункти – крапки між словами, що майже не зустрічаються в давньоанглійських рукописах. Це може бути залишком ще давнішої традиції або впливом епіграфіки – написів на камені.

Філологічний аналіз свідчить, що текст зберігає особливості раннього нортумбрійського діалекту, але з певними ознаками впливу мерсійських говірок, зазначено в дослідженні, яке опублікували у журналі Early Medieval England and its Neighbours, що належить до Кембриджського університету.

Відкриття, ймовірно, ще не завершені

Валентина Лонго, кураторка середньовічних і сучасних рукописів Національної центральної бібліотеки Рима, зазначила: "Сьогодні Національна центральна бібліотека Рима володіє найбільшою колекцією ранньосередньовічних кодексів з бенедиктинського абатства Нонантола. Ця колекція налічує 45 манускриптів, датованих від шостого до дванадцятого століття. Уся Нонантольська колекція була повністю оцифрована і доступна через вебсайт бібліотеки".

Андреа Каппа, керівник залу рукописів, додає, що бібліотека вже надала доступ до цифрових копій близько 500 манускриптів і завершує проєкт оцифрування мікрофільмів ще 110 000 документів.

Вам також буде цікаво: що ми знаємо про давньоанглійську мову й чи може сучасна людина її зрозуміти

Давньоанглійська мова існувала приблизно з V до XI століття. Нею розмовляли англосаксонські племена після переселення до Британії. Для сучасної людини, яка знає англійську, ця мова майже незрозуміла. Вона більше нагадує суміш германських мов, ніж сучасну англійську. Наприклад, відомий початок епосу "Беовульф" звучить так: "Hwæt! We Gardena in geardagum". Більшість сучасних носіїв англійської не зможе зрозуміти цей текст без спеціальної підготовки.

Давньоанглійська суттєво відрізнялася граматикою. У ній існували відмінки, граматичний рід та складна система закінчень, схожа на сучасну німецьку або ісландську мову. Слова змінювалися залежно від ролі в реченні. Також тодішня англійська містила багато літер, які сьогодні вже не використовуються, зокрема "þ" та "ð", що позначали звук "th". Значна частина словникового запасу походила з германських коренів, а латинські та французькі впливи були мінімальними.

Ситуація різко змінилася після нормандського завоювання Англії у 1066 році. Французька мова нормандської еліти почала активно проникати в англійську. Саме тоді сформувалася середньоанглійська мова, яка вже поступово наближалася до сучасної. Давньоанглійські тексти сьогодні збереглися лише у відносно невеликій кількості рукописів, оскільки більшість документів того часу не пережили війни, пожежі та руйнування, пише Cambridge University Library.

Як монахи переписували книги в середньовіччі без друкарських верстатів?

У середньовіччі книги створювали вручну. До появи друкарського верстата кожен примірник потрібно було переписувати окремо. Основними центрами виробництва книг були монастирі. У них існували спеціальні приміщення – скрипторії, де працювали переписувачі, художники та укладачі рукописів.

Робота над книгою могла тривати місяцями або навіть роками. Текст наносили гусячими перами на пергамент, виготовлений зі шкіри тварин. Особливо цінні книги прикрашали кольоровими ініціалами, орнаментами та мініатюрами. Для цього використовували природні пігменти, золото та срібло. Найбільш розкішні рукописи створювалися для церков, монастирів та королівських дворів.

У популярній культурі часто показують одного монаха, який сидить у темній кімнаті та переписує текст при свічці. Насправді процес був складнішим. Над великими манускриптами працювали цілі команди. Одні готували пергамент, інші писали текст, треті створювали ілюстрації та декоративні елементи. У пізньому середньовіччі дедалі більшу роль почали відігравати світські майстерні та професійні переписувачі, зазначає Quod.

Середньовічні рукописи мали характерні риси. У текстах активно використовували скорочення, щоб економити місце на дорогому пергаменті. Багато книг писали у дві колонки. Популярним був готичний стиль письма Textura – дуже щільний та декоративний шрифт, який сьогодні важко читати без спеціальної підготовки, пише Chaucer.

Як оцифрувати старовину

Сьогодні стародавні рукописи та архіви активно оцифровують. Цей процес став одним із наймасштабніших культурних та наукових проєктів XXI століття. Бібліотеки, музеї та університети по всьому світу сканують манускрипти у високій роздільній здатності, створюють цифрові каталоги та викладають матеріали у відкритий доступ. Наприклад, Британська бібліотека, Кембриджський університет та Parker Library уже оцифрували тисячі середньовічних документів, повідомляє бібліотека Cornell Guides.

Процес оцифровування дуже складний. Стародавні документи часто пошкоджені, вицвілі або написані майже нерозбірливими почерками. Для роботи використовують спеціальні сканери, які не пошкоджують крихкий пергамент. Іноді застосовують мультиспектральну зйомку – технологію, що дозволяє бачити текст, невидимий людському оку. Такі методи допомагають читати стерті записи, приховані шари чорнила та палімпсести, де старий текст був стертий і поверх нього написали новий.

Останніми роками до роботи активно залучають штучний інтелект. Системи навчають розпізнавати середньовічний почерк. Це дозволяє автоматично розшифровувати тисячі сторінок рукописів, що раніше потребувало десятиліть ручної роботи фахівців, пояснює дослідження в arXiv. Дослідники вже використовують машинне навчання для аналізу латинських та германських манускриптів, визначення авторів текстів та навіть пошуку особливостей почерку окремих переписувачів.