На пути в ЕС Украине нужно перестроить модель агроэкспорта

Дискусія щодо умов та наслідків вступу до Євросоюзу для українського агросектора має багато аспектів.

Зокрема, доволі часто та безапеляційно звучить теза про те, що впровадження стандартів ЄС у сільському господарстві неминуче його послабить.

Мовляв, жорсткіші вимоги призведуть до зростання витрат та ускладнять виробництво.

Також агровиробники ризикують втратити частину звичних ринків за межами Євросоюзу.

Серед таких аргументів є й раціональні.

Справді, географія українського агроекспорту досить диверсифікована.

У 2025 році на Євросоюз припало 52,4% продажів, решта – на ринки Близького Сходу, Азії та Північної Африки.

Поза сумнівом, адаптація до правил ЄС потребуватиме інвестицій, нових процедур контролю, перебудови частини виробництв і окремих перехідних рішень для агропродовольчих виробників.

Тобто – витрат.

Однак у дискусії довкола євроінтеграції агросектора є серйозна вада.

Від сировини – до глибшої переробки.

Розмова надто часто зводиться саме до збереження можливості й надалі експортувати звичну для себе – зазвичай сировинну – продукцію на традиційні ринки збуту.

Хоча стратегічно питання в іншому: чи здатна Україна завдяки повноцінному впровадженню стандартів ЄС не лише стабільно закріпити свої позиції на європейських ринках, а й збільшити присутність на ринках інших розвинених країн, експортуючи при цьому ширший асортимент товарів?.

Тобто дискусію про євростандарти варто вести не лише через призму витрат на адаптацію виробництва до правил ЄС.

Бо критично важливими є питання часткової перебудови або ж оновлення моделі аграрного експорту.

Йдеться не просто про технічне наближення до правил ЄС – а про те, чи зможе Україна перейти від експорту переважно сировини до більшої частки експорту переробленої продукції з вищою доданою вартістю.

У тому числі – органічної продукції.

Така потреба є очевидною.

За статистикою 2025 року.

54% українського агроекспорту складали сировинні продукти.

та товари з низьким рівнем доданої вартості.

90% їх – зернові та олійні культури.

Натомість експортна агропродукція з глибшим та високим рівнем переробки займає близько 46%.

Це, наприклад, соняшникова олія, хлібобулочні та кондитерські вироби тощо.

Тобто український агросектор, хоч і має значну частку переробленої продукції, експортує переважно сировинні товари.

Така спеціалізація приносить валютну виручку тут і зараз.

Але водночас консервує залежність від цінової конкуренції з іншими великими країнами-експортерами.

А також від сприятливих чи ні погодних умов, цін на світових товарних біржах, стабільності перевезень багатотоннажних насипних вантажів.

Теперішня ситуація робить Україну сильною з погляду валових показників фізичного експорту – але значно слабшою у вартості на одиницю продукції.

Експортувати, як ЄС.

Країни Євросоюзу заробляють не стільки на сировині чи біржових товарах, скільки на глибше переробленій, а отже, дорожчій продукції.

За статистикою 2025 року 64% агроекспорту ЄС складає перероблена продукція і 36% – сировинна.

Серед найбільших категорій того, що продає Євросоюз на треті ринки – напої, продукти переробки зернових (макарони, печиво), молочна продукція, м’ясо, готові харчові вироби, продукти переробки овочів, фруктів і горіхів.

Це – зовсім інший експортний профіль.

Така модель менше орієнтована на сировинний експорт і більше – на збут продукції з вищою доданою вартістю.

Не менш промовистою є і географія за 2025 рік.

Найбільшими ринками збуту агропродукції ЄС за його межами є Велика Британія, США, Швейцарія, Китай, Японія та Норвегія.

Це ринки, де ключову роль відіграють не лише ціна та обсяг, а й простежуваність і контроль якості вздовж ланцюжка поставок, вимоги до безпечності та довіра до системи контролю.

Саме цього має досягти Україна, переймаючи правила Євросоюзу в агросекторі.

Тому повноцінне впровадження стандартів ЄС слід розглядати не як поступку Брюсселю і не загрозу для вітчизняного агросектора, а як інвестицію у доступ до тих самих платоспроможних ринків, на яких уже заробляє Євросоюз.

Але скористатися цим шансом можна лише за умови, що Україна почне цілеспрямовано змінювати і власний експортний портфель.

Знову ж, метою має стати експорт перероблених товарів з більшою доданою вартістю.

Два євро проти сорока євроцентів.

Звичайно, за нинішніх умов нереалістичним є одномоментний перехід України до моделі виробництва, регулювання та експорту, притаманної державам-членам ЄС – через війну, обмежені інвестиційні можливості, масштаб необхідної адаптації.

Але ж євроінтеграція для України – це не лише питання зовнішньополітичного вибору, а й збереження, відновлення та довгострокового розвитку держави.

Саме тому ключове завдання полягає в тому, щоб визначити такі умови переходу, за яких він буде поступовим, прогнозованим і успішним для аграрного сектора.

Знову ж таки, важливо, щоб результатом стала не консервація сировинної моделі, а модернізація сектора, розвиток переробки та створення нових робочих місць.

Досвід країн Центральної Європи показує, що така трансформація є доволі реалістичною.

Наприклад, Польща за 20 років членства в ЄС збільшила вартість агропродовольчого експорту у понад 11 разів.

2025 року вона досягла рекордних 58 млрд євро – проти 20 млрд в України.

А кілограм польського аграрного експортного товару був у п'ять разів дорожчим за український – 2 євро проти 0,4 євро.

Ця різниця якнайкраще демонструє принципово різну структуру агропродовольчого експорту двох країн.

У польському "портфоліо" домінують м'ясо, молочна продукція та кондитерські вироби, а в українському – зернові, олійні культури та рослинна олія.

Безумовно, досвід Польщі чи інших центральноєвропейських країн не є готовим рецептом для України.

Водночас це сильний аргумент на користь того, що інтеграція у європейські правила може працювати не проти агросектора, а в його інтересах.

Вести до підвищення якості продукції, сприяти виходу на дорожчі ринки, допомагати розвитку сільських територій і переробної промисловості, створенню робочих місць та збереженню довкілля.

Для здійснення цього Україні потрібна продумана стратегія переходу.

Насамперед – чесна і предметна оцінка впливу євроінтеграції на окремі підсектори українського сільського господарства.

Це дозволить визначити реалістичну послідовність адаптації, часові рамки.

А також можливі інструменти фінансової підтримки модернізації виробництв, здатних перейти до складніших і дорожчих сегментів експорту.

Такий результат не виникне автоматично.

Самі по собі євростандарти не змінять структуру аграрного експорту України.

Але за умови правильно вибудуваного переходу вони можуть стати основою для закріплення українських виробників на ринку ЄС і поступового збільшення частки агропродовольчої продукції з вищим рівнем переробки.

Інакше євростандарти ризикують залишитися ще одним набором вимог до виробника "на папері".

Інакше кажучи, формально ми можемо їх затвердити – але на практиці виконуватися це не буде без адекватної підтримки виробників.

Тоді ми так і залишимося сконцентрованими на експорті сировини і на ринках країн третього світу.

Публікації в рубриці "Колонки" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору авторів.