Катерина Білокур: біографія та найвідоміші картини художниці

Катерина Білокур – знана українська художниця, яка працювала у жанрі наївного мистецтва і народного декоративного живопису. Вона прославилась розкішними полотнами з квітами, які малювала без попередніх ескізів. Картини Білокур вирізняються неймовірною яскравістю барв, що створює ефект живого саду. Видання Viva! розповість більше про життєвий і творчий шлях мисткині.

Ранні роки

Майбутня художниця народилася 7 грудня 1900 року у селі Богданівка на Полтавщині. Її батько, Василь Білокур, був заможним – володів 2,5 десятинами орної землі і тримав худобу. Катерина мала двох братів - Григорія та Павла. У 6 років дівчина навчилась читати, утім, батьки вирішили не віддавати її до школи. Таким чином вони хотіли зекономити на одязі та взутті.

Катерина почала малювати змалечку, однак родина була проти. Батьки вважали, що захоплення творчістю може завадити заміжжю, а також відволікає від роботи по господарству.

Щоб рідні не помітили занять дівчини, вона малювала вугіллям на клаптику полотна, прала і тоді знову малювала. Одного разу вони побачили це, спалили тканину й почали залякувати Катерину, що до неї ніхто не захоче свататися. Попри відсутність підтримки, художниця продовжувала відстоювати своє захоплення та намагалась здобути освіту.

Участь у драмгуртку та спроби отримати освіту

У 1922-1923 роках дівчина почула про Миргородський технікум художньої кераміки та поїхала туди, щоб спробувати вступити. Вона взяла з собою два малюнки: копію картинки і начерк дідівської хати з натури, які відтворила на папері. У навчальний заклад Білокур не вступила, оскільки не мала документа про закінчення школи. Тоді дівчина була дуже засмученою і йшла додому пішки.

Білокур малювала декорації для драмгуртка свого сусіда і родича – Микити Тонконога, а згодом і брала участь у виставах театру. Батьки не були проти, якщо це не заважатиме Катерині поратися по господарству. Так Білокур грала у виставах «Наталка Полтавка», «Сватання на Гончарівці», «Наймичка» і «Безталанна», де переважно відтворювала образ молодиці.

Цікаво, що Білокур власноруч створювала пензлі з коров'ячої вовни, котячої шерсті, вишневих гілочок та інших підручних матеріалів. А для отримання кольорів вона використовувала соки рослин: буряка, бузини, калини.

У 24 роки Білокур вперше спробувала малювати професійними фарбами. Їй допоміг у цьому художник-аматор Іван Калита. Також він навчив Катерину ґрунтувати полотно, щоб воно не темніло. У 1928 році художниця дізналася про набір студентів до Київського театрального технікуму і поїхала підкорювати столицю. Однак дівчині знову відмовили через відсутність середньої освіти.

У 1934 році художниця намагалася втопитися в річці Чумгак, але це побачила мама і врятувала її. Водночас через це Катерина застудила ноги, що позначилось на її здоров’ї. Після спроби самогубства батько Білокур дозволив їй малювати.

Картини Білокур 

У 1940 році Білокур почула композицію «Чи я в лузі не калина була» у виконанні Оксани Петрусенко і написала їй листа, додавши малюнок калини на шматку полотна. Співачку вразило побачене і вона звернулася до Центру народної творчості, щоб там оцінили картини мисткині.

«Натюрморт "Сніданок"»

Згодом керівник художньо-методичної ради Володимир Хитько приїхав до Богданівки, обрав кілька полотен Білокур і показав їх художнику Матвієві Донцову. Через рік у Полтаві відбувся дебют персональної виставки Катерини, яка складалась з 11 картин. Відвідувачів глибоко вразили роботи Білокур.

«Жоржини (Квіти і калина)»

У 1944 році директор Державного музею українського народного декоративного мистецтва Василь Нагай приїхав у рідне село Білокур і запропонував придбати її картини та організувати персональну виставку. Так Національний музей декоративного мистецтва України отримав розкішну колекцію робіт художниці.

«Натюрморт, кавун, морква, квіти»

Цікаво, що Білокур ніколи не дозволяла собі рвати квіти - сиділа біля них і змальовувала на мольберті. Саме вони стали основою творчості мисткині. Також вона створювала портрети та пейзажі. Художниця не робила попередніх начерків чи олівцевих ескізів. Вона малювала одну деталь і поступово створювала до неї композицію.

«Будинок в Богданівці»

Картини Білокур відрізняються особливим сяйвом – кожну квітку вона ретельно виписувала і обводила світлим обідком. Так само овочі та фрукти. Фаворитами серед фарб були ультрамарин і синій кобальт, і чимало полотен створені саме на синьому тлі.

«Квіти на блакитному тлі»

У 1947 році Катерині запропонували створити портрет Сталіна. За це вона могла б отримати багато цікавих можливостей у мистецтві. Однак Білокур відмовилась.

У 1949 році Катерина увійшла до складу Спілки художників України. Через 2 роки її нагородили орденом «Знак Пошани», а також вона отримала звання Заслуженого діяча мистецтв України та Народного художника України.

«Привіт урожаю»

У 1954 році полотна художниці «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» представили на експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі. Побачивши роботи української мисткині, Пабло Пікассо був вражений і високо оцінив їх: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ», - сказав він.

«Колгоспне поле»

«Цар-Колос»

«Берізка»

Однак міжнародне визнання не покращило матеріальне становище художниці. У той час селяни не мали паспортів – їх видавали лише за наявності дозволу-довідки від голови колгоспу і секретаря місцевого осередку КПУ. Головам колгоспу були потрібні люди, які працювали безкоштовно, тому вони не випускали їх до міста. Білокур не стала винятком, а її творчість у СРСР представляли так: «Роботи колгоспниці з села Богданівки».

«Садові квіти»

Останні роки життя і пам'ять про Білокур

У 1948 році помер батько Катерини, тому вона залишилась сама із хворою матір'ю. Невдовзі до них переїхав брат Григорій із дружиною та п’ятьма дітьми. Спільне проживання спричинило конфлікти та непорозуміння.

У 1961 році у Білокур з’явився сильний біль у шлунку. Домашнє лікування не допомагало, а інших засобів у селі не було. У червні 1961 року померла мати Катерини. За кілька днів її відвезли до Яготинської районної лікарні, де зробили операцію. Утім, це не допомогло і Білокур померла. Її поховали у рідній Богданівці.

У 1977 році у Богданівці відкрили Музей-садибу Катерини Білокур. На честь мисткині назвали десятки вулиць і провулків в українських містах, а також викарбували пам'ятну монету у 2000 році.

У 2016 році Український інститут національної пам'яті вніс ім'я Білокур до проєкту «Незламні». Вона увійшла до переліку з 15 видатних людей, які пережили Голодомор 1932-1933 років та досягли висот у своїй діяльності.

У 2020 році на державному рівні відзначили 120 років із дня народження мисткині. А у 2024 році на честь Білокур назвали кратер на Меркурії.

Фото: Picasa, Вікіпедія, na-skryzhalyah.blogspot.com, фейсбук-сторінки Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, Мистецького арсеналу, Ростислав Маленков для «Україна Інкогніта»